ГЛАВА 66 ЗБЕРІГАННЯ § 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗБЕРІГАННЯ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ, т.2

ГЛАВА 66 ЗБЕРІГАННЯ

§ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗБЕРІГАННЯ

 

Стаття 936.   Договір зберігання

1. За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

2. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на за­садах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.

3. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального ко­ристування.

1. Відповідно до ч.   1 ст. 936  ЦК договір зберігання  є  реальним  і зберігач зобов'язується зберігати річ, яку поклажодавець передав під час укладення договору. Проте відповідно до ч. 2 ст. 936 ЦК зберігані — суб'єкти підприємницької діяльності (професійні зберігані) можуть укладати консенсуальні договори зберігання. У таких випадках річ передається на зберігання не під час укладення договору, а на його ви­конання.

2.  У разі, коли суб'єкт підприємницької діяльності надає за плату послуги щодо зберігання на складах (у камерах, приміщеннях), вважається, що склад є складом загального користування. Договори зберігання в таких випадках вважаються публіч­ними (ст. 633 ЦК).

 

Стаття 937.   Форма договору зберігання

1. Договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу.

Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на збе­рігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним збе­рігане м.

2. Прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

3. Прийняття речі на зберігання може підтверджуватися видачею поклажодавцеві номерного жетона, іншого знака, що посвідчує прийняття речі на зберігання, якщо це встановлено законом, іншими актами цивільного законодавства або є звичним
для цього виду зберігання.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 937 ЦК до договорів зберігання застосовуються загаль­ні правила ст. 208 ЦК про правочини, що здійснюються в письмовій формі. Щодо консенсуальних договорів зберігання письмова форма вважається обов'язковою. Порушення вимог ст. 208 і абзацу другого ч. 1 ст. 937 ЦК щодо письмової форми договору зберігання не тягне недійсності договору, а лише обмежує види доказів,
які є припустимими в суді відповідно до ст. 218 ЦК. Як виняток із ч. 1 ст. 207 і ст. 639 ЦК вимога про письмову форму договору зберігання вважається дотриманою, якщо зберігай видав поклажодавцеві підписані ним розписку, квитанцію або інший документ.

2. Обмеження припустимих доказів, встановлені ст. 218 ЦК, не діють, якщо договір зберігання укладено в усній формі при пожежі, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин.

3. Видача поклажодавцеві жетона, іншого знака, що підтверджує прийняття речі на зберігання, не є формою договору. Але видача жетона, іншого знака на підтвер­дження укладення договору зберігання є можливою, якщо це є звичайним для даного виду зберігання або якщо це передбачено законом або іншим актом цивільного зако­нодавства, прийнятим відповідним державним органом в межах його повноважень.

 

Стаття 938.   Строк зберігання

1. Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

2. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

1. Відповідно до ст. 938 ЦК у договорі зберігання строк зберігання може бути встановлений, а може і не встановлюватися. Встановлення строку договору зберігання (ст. 631 ЦК) не є обов'язковим. Проте в господарському договорі зберігання встанов­лення строку є обов'язковим відповідно до ч. З ст. 180 ГК [31]. Відсутність в такому договорі умови про строк є підставою для визнання договору неукладеним (таким, що
не відбувся). Якщо ж сторони господарського договору зберігання почали виконувати договір, він не може бути визнаний неу кладеним.

2. За відсутності в договорі умови про строк зберігання на зберігача покладається обов'язок зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення.

3. Частина 3 ст. 938 ЦК застосовується тільки у випадках, коли строк зберігання визначений в договорі зберігання моментом пред'явлення вимоги про повернення речі. Поширювати чинність правила ч. 3 цієї статті на випадки, коли строк зберігання договором не встановлений і не може бути визначений виходячи із його умов, не можна, оскільки в таких випадках застосуванню підлягає ч. 2 ст. 938 ЦК.

 

Стаття 939.   Правові наслідки відмови поклажодавця від передання речі на збе­рігання

1. Зберігач, який зобов'язався прийняти в майбутньому річ на зберігання, не має права вимагати її передання на зберігання.

2. Поклажодавець, який не передав річ на зберігання, зобов'язаний відшкодувати зберігачеві збитки, завдані йому у зв'язку з тим, що зберігання не відбулося, якщо він в розумний строк не попередив зберігача про відмову від договору зберігання.

1. За консенсуальним договором зберігання зберігач не вправі вимагати виконання зобов'язання в натурі (передання речі на зберігання), хоча б такий обов'язок по­клажодавця і був передбачений договором. Більше того, із ч. 2 ст. 939 ЦК випливає, що поклажодавець за консенсуальним договором зберігання має право на свій розсуд відмовитись від договору. На поклажодавця при цьому лише покладається обов'язок в розумний строк повідомити зберігача про відмову від договору (одностороннє розі­рвання договору). Таке повідомлення, зроблене з дотриманням розумного строку, є достатнім для розірвання договору, якщо в повідомленні визначено виражається воля на розірвання договору шляхом вчинення одностороннього правочину.

2. Порушення поклажодавцем обов'язку в розумний строк попередити про розі­рвання договору шляхом односторонньої відмови від нього тягне обов'язок відшко­дувати завдані цим збитки. Збитки при цьому зазвичай полягають у неотриманні до­ходу. Неотриманий дохід має визначатись за період, що дорівнює розумному строку. Це прямо не встановлюється в ч. 2 ст. 939 ЦК, але за відсутності визначення такого
строку в будь-який спосіб треба обмежувати його тривалість. За таких умов із ч. 2 ст. 939 ЦК слід зробити висновок про те, що вона захищає право зберігача на отри­мання прибутку, на який він міг розраховувати, лише впродовж розумного строку після прийняття поклажодавцем рішення про припинення правовідносин щодо збе­рігання. Надалі законодавець відмовився захищати зазначене право зберігача. Тому
розумний строк слід за аналогією застосовувати і При визначенні розміру збитків, завданих зберігачеві відмовою поклажодавця від договору без дотримання обов'язку попередити зберігача.

 

Стаття 940.   Обов'язок прийняти річ на зберігання

1. Професійний зберігач, який зберігає речі на складах (у камерах, приміщен­нях) загального користування, не має права відмовитися від укладення договору зберігання за наявності у нього такої можливості.

2. Зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схороннос­ті.

Якщо річ мала бути передана на зберігання в майбутньому, зберігач звільняється від обов'язку прийняти річ на зберігання, якщо у зв'язку з обставинами, які мають істотне значення, він не може забезпечити її схоронності.

1. Обов'язок професійного зберігача укласти договір зберігання з будь-якою особою за наявності можливості прийняти річ на зберігання випливає із ч. З ст. 936 і ст. 633 ЦК. У ч. 1 ст. 940 ЦК цей обов'язок сформульовано прямо. Зберігач звільняється від даного обов'язку, якщо він не може забезпечити схоронності речі. Здавалося б, цієї умови сповна достатньо, щоб звільнити зберігана від обов'язку прийняти річ на зберігання (укласти договір зберігання). Але в абзаці першому ч. 2 ст. 940 ЦК зазначається на те, що відсутність можливості забезпечити схоронність речі має зна­ходитись у зв'язку (причинному) з обставинами, які мають істотне значення. Мається, очевидно, на увазі, що неможливість забезпечення схоронності речей може бути ви­кликана обставинами, які можуть бути усунені впродовж нетривалого часу і усунення яких не потребує значних затрат коштів. При цьому не має значення наявність вини зберігача у виникненні істотних обставин, які унеможливлюють схоронність речей. Це логічно, оскільки будь-який публічний договір передбачає обов'язок підприємця укладати договори за наявності можливості (ч. 4 ст. 633 ЦК) і при цьому не ставиться відсутність такої можливості в залежність від причин певного роду.

2. Менш логічним є правило абзацу другого ч. 2 ст. 640 ЦК, яка з тих же підстав, про які йшлося вище, звільняє зберігача від обов'язку прийняти річ на зберігання від­повідно до консенсуального договору зберігання. Груба необережність і навіть умисел боржника, які унеможливили забезпечення схоронності речі, також звільняють збері­гача від обов'язку прийняти річ на зберігання, як і непереборна сила, що спричинила неможливість забезпечення схоронності речі. Звільнення від обов'язку, безумовно, означає і звільнення від відповідальності. Законодавець виходив із необхідності за­безпечення збереження речей, а тому звільнив зберігача від відповідальності, хоча б зберігач своїми винними діями створив обставини, що призвели до неможливості за­безпечення схоронності речі.

 

Стаття 941.   Зберігання речей, визначених родовими ознаками

1. За згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

1. Відповідно до ст. 941 ЦК знеособлення речей, прийнятих зберігачем на зберігання, можливе за наявності згоди поклажо давця. При цьому встановлюється, що зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості. Таке зберігання отримало в на­уці назву іррегулярного. Воно застосовується стосовно паливо-мастильних матеріалів, зерна тощо. Таке зберігання є доцільним, оскільки значно знижує витрати зберігача на зберігання, що веде до зниження плати за зберігання.

 

Стаття 942.   Обов'язок зберігача щодо забезпечення схоронності речі

1. Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

2. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов'язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

1. Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК зберігач зобов'язується зберігати річ, яка переда­на поклажодавцем. Такий же обов'язок покладається на зберігача за консенсуальним договором зберігання. Частина 1 ст. 942 ЦК мала конкретизувати межі зобов'язання зберігача зберігати річ. Але законодавець такої конкретизації не дає, а лише відсилає до закону, інших актів цивільного законодавства та договору, якими мають визнача­тись заходи, яких зберігач має вживати для забезпечення схоронності речі. Законом, іншими нормативно-правовими актами зобов'язання зберігача зазвичай не конкрети­зуються. Тому поклажодавці мають подбати про визначення в договорах умов про заходи, яких зобов'язаний вжити зберігач з метою забезпечення схоронності речі. За відсутності в законах та інших актах цивільного законодавства конкретизації обов'язків зберігача, за відсутності в договорі зберігання відповідних умов застосуванню під­лягає загальне правило про відповідальність за принципом вини (ч. 1 ст. 614 ЦК) та положення абзацу другого цієї ж частини, відповідно до якого особа є невинуватою, якщо вона доведе, що «вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного вико­нання зобов'язання». Це положення, в свою чергу, також є недостатньо визначеним, оскільки «залежні від особи заходи» мають визначатись відповідно до законодавства та договору, які зазвичай нічого подібного не визначають. Лише деякої невизначеності можна уникнути за рахунок порівняння ч. 1 ст. 942 ЦК з ч. 2 цієї ж статті. Див. про це п. З коментаря до цієї статті.

2.  Межі обов'язків зберігача, який здійснює зберігання безоплатно, визначають­ся як обов'язки піклуватися про річ, як про свою власну. Встановлення таких меж обов'язків зберігача також не дає необхідної визначеності. І все ж це більш визначе­не формулювання, ніж те, що наводиться в ч. 1 ст. 942 ЦК («вживати усіх заходів, встановлених...» за умови, що зазвичай нічого не встановлено) і в абзаці другому
ч. 1 ст. 614 ЦК («вживати всіх заходів», коли ці заходи взагалі не визначаються). Критерій, використаний в ч. 2 ст. 942 ЦК для визначення меж обов'язків зберігача, повертає нас до римських витоків вітчизняного цивільного права. У римському ци­вільному праві критерієм для визначення вини зазвичай визнавалась така турбота про виконання зобов'язання, яку зазвичай виявляв «дбайливий господар» щодо свого
власного майна. І лише при тривалих стосунках між сторонами визнавалось припус­тимим використовувати критерій такого рівня турботи про виконання зобов'язання, який (рівень турботи) боржник виявляв стосовно власних майнових інтересів.

Для правильного застосування ч. 2 ст. 942 ЦК необхідно встановити, наскільки тур­ботливим є зберігач стосовно власних майнових інтересів, та застосувати цей критерій для визначення того, чи піклувався зберігач про річ, як про свою власну.

3.  Оскільки ч. 2 ст. 942 ЦК більш чітко визначає межі обов'язків зберігача піклу­ватися про схоронність речі, переданої на зберігання, вона може бути використана при тлумаченні ч. 1 цієї ж статті. Зберігач, який безоплатно здійснює зберігання, за принципом справедливості  (п. 6 ст. З  ЦК)  не може нести більш широке коло обов'язків піклуватися про схоронність речі, переданої на зберігання, ніж зберігач, що здійснює зберігання за плату. Тому зберігач, який здійснює зберігання за плату, в будь-якому випадку несе обов'язок піклуватися про річ, прийняту на зберігання, як про свою власну. Крім того, такий зберігач має вживати і інших заходів, передбачених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства.

 

Стаття 943.   Виконання договору зберігання

1. Зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання осо­бисто.

2. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду.

Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.

3. У разі передання зберігачем речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання є чинними і первісний зберігач відповідає за дії особи, якій він передав річ на зберігання.

1. Частина 1 ст. 943 ЦК стосовно зберігання конкретизує загальне положен­ня ч.   1 ст. 527  ЦК,  яке покладає на боржника обов'язок особистого виконання зобов'язання. Виключення із цього правила встановлене в ч. 2 ст. 943 ЦК: зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі за наявності двох умов: 1) зберігач змушений це зробити в інтересах поклажодавця; 2) відсутність «можливості отрима­ти згоду» поклажодавця. Взяте в лапки формулювання не охоплює собою відмову поклажодавця дати згоду на передання речі на зберігання іншій особі. Порушення наведених обмежень права зберігача передати річ на зберігання іншій особі тягне обов'язок зберігача відшкодувати поклажодавцеві завдані збитки.

2. Цивільний кодекс не формулює загального положення про відповідальність боржника перед кредитором за дії на виконання зобов'язання, які вчинила третя особа, на яку боржник поклав виконання зобов'язання. У принципі, це є само собою зрозумілим, оскільки в результаті покладення боржником виконання зобов'язання на третю особу зобов'язання не припиняється, а боржник не перестає бути таким. Для усунення будь-якої невизначеності з цього приводу законодавець у ч. З ст. 943 ЦК спеціально встановлює, що при переданні зберігачем за договором речі на зберігання іншій особі умови договору зберігання залишаються чинними, а зберігач залишається відповідальним за збереження речі перед поклажодавцем.

 

Стаття 944.   Користування річчю, переданою на зберігання

1. Зберігач не має права без згоди поклажодавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншій особі.

1. Із факту володіння річчю, переданої йому на зберігання, зберігач не може отри­мати будь-які інші речові права, якщо вони не були надані зберігачеві поклажодав­цем договором. Тому зберігач не має права користуватися річчю, переданої йому для зберігання.