§ 3. ПОРУКА

 

Стаття 553.   Договір поруки

1. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржни­ком.

2. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повно­му обсязі.

3. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

1. У силу поруки поручитель зобов'язується перед кредитором іншої особи відпо­відати за виконання зобов'язання цією особою в цілому або в частині. В Уніфікованих правилах про договірні гарантії [378] не проводиться розмежування між порукою та гарантією (ст. 1). У цій частині названі Уніфіковані правила, які одержали статус акта законодавства України відповідно до ст. 2 Закону «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» [171], суперечать Цивільному кодексу, а тому не можуть застосовуватися, у тому числі й у відносинах, що регулюються міжнародним приват­ним правом, до яких застосовується законодавство України.

2. Оскільки правовідносини щодо поруки між поручителем і кредитором іншої особи є різновидом зобов'язань, на них поширюються всі норми про зобов'язання, за винятком тих, які суперечать спеціальним нормам, викладеним у ст. 546 — 559 ЦК. Порука, передбачена в ст. 546 — 559 ЦК, з одного боку, і правова конструкція, передбачена ч. З ст. 1016 ЦК («комісіонер... поручився за виконання договору...»), —
з іншого — це різні правові конструкції. Щоб виключити ототожнення названих двох правових понять, законодавець у ч. З ст. 1016 ЦК пояснює, що тут мова йде про особливу правову конструкцію, яку він позначає в дужках як делькредере. Таким чином, норми ст. 553 — 559 ЦК не можуть поширюватися на відносини, що регулю­ються ст. 1016 ЦК.

3. Зобов'язання щодо поруки належать до категорії додаткових. Вони покликані забезпечити належне виконання боржником основного зобов'язання. Як така, порука може забезпечувати лише дійсну вимогу. Втрата забезпечуваним порукою зобов'язанням (вимогою) ознаки дійсності або визнання недійсним зобов'язання (вимоги, правочину, на якому ґрунтується зобов'язання), яке забезпечено порукою, означає, що вимога кредитора до поручителя не може бути задоволена. Слід, однак, враховувати, що при пропуску строку позовної давності за основною вимогою, забезпеченою порукою, ця вимога не втрачає ознаки дійсності, а питання про захист права, що випливає із забезпеченого порукою зобов'язання, і про можливість пред'явлення вимоги до по­ручителя вирішується в залежності від того, чи визнає суд за можливе захист права при пропуску позовної давності за основною вимогою. Якщо суд визнає за можливе захистити право, вимога, що випливає з основного зобов'язання, підлягає задоволен­ню. Вона може бути пред'явлена до поручителя, якщо не минув встановлений строк
(ч. 4 ст. 559 ЦК).

4. Порукою може забезпечуватися будь-яка цивільно-правова вимога. Законодавству не буде суперечити укладення договору поруки з метою забезпечення виконання такого зобов'язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло, якщо тільки забезпечуване зобов'язання буде належно індивідуалізоване в договорі поруки.

5. Підставою зобов'язання поруки є договір, який укладають кредитор у забезпечу­ваному порукою зобов'язанні та поручитель. Такий висновок щодо складу учасників договору поруки випливає з визначення договору поруки, яке дається в ч. 1 ст. 553 ЦК. Боржник у забезпечуваному порукою зобов'язанні учасником договору поруки не є, він не набуває в його рамках будь-яких прав і обов'язків, а тому договір поруки не підписує. Проте давались рекомендації для більшої надійності укладати трьохсторонні договори поруки за участі банку (кредитора в забезпечуваному порукою кредит­ному зобов'язанні), поручителя і позичальника (боржника в забезпечуваному порукою
кредитному зобов'язанні). З іншого боку, було б зовсім неправильним оформляти поруку одностороннім зобов'язанням поручителя. Хоча в п. 5 частини першої ст. 47 Закону «Про банки і банківську діяльність» [163] вказується на видачу поруки, вона не може видаватися інакше, крім як шляхом укладення договору поруки з додержан­ням вимог ст. 638 ЦК.

6. Слід також звернути увагу на ту обставину, що в практиці зустрічалися випадки укладення договорів поруки між боржником у забезпечуваному порукою зобов'язанні та поручителем. Такі двосторонні договори відповідно до чинного законодавства не від­повідають правовій конструкції поруки.

7. Сторонами договору поруки є кредитор у забезпеченому порукою зобов'язанні (він же є кредитором у зобов'язанні поруки) і поручитель (він не є учасником забез­печеного порукою зобов'язання, а в зобов'язанні поруки є боржником). Відносини між боржником у забезпеченому порукою зобов'язанні і поручителем виходять за межі зобов'язання поруки. Вони можуть взагалі носити особистий, а не юридичний характер.
Вони можуть ґрунтуватися на цивільно-правовому договорі, в тому числі й на договорі про надання платної послуги шляхом укладення договору поруки (видачі поруки). На дійсність поруки, за загальним правилом, не може впливати недійсність договору між боржником у забезпечуваному порукою зобов'язанні і поручителем, тобто договору, що є не підставою, а всього лише мотивом для поручителя укласти договір поруки. Проте договір між боржником та поручителем, що став передумовою договору поруки між поручителем та кредитором, може вплинути на волевиявлення поручителя при укладенні цього останнього договору. Воно може втратити ознаку вільного. Це може
призвести до того, що договір поруки буде визнаний недійсним на підставі, напри­клад, ст. 230 чи 231 ЦК.

8. Законодавство не визначає істотних умов договору поруки.  Зі змісту ст. 553 ЦК можна зробити такі висновки: 1) договір поруки повинен містити положення, які дають змогу індивідуалізувати забезпечуване порукою зобов'язання. Кредитор у за­безпечуваному порукою зобов'язанні повинен враховувати, що, заперечуючи проти позову, поручитель може посилатися на те, що він приймав на себе поруку, але тільки
за іншим зобов'язанням. Індивідуалізація забезпечуваного порукою зобов'язання може провадитися шляхом додання до договору поруки світлокопії забезпечуваного пору­кою договору, яка посвідчена сторонами договору поруки та містить вказівку на те, що вона є додатком до договору поруки. Водночас така індивідуалізація не завжди можлива, особливо якщо укладається договір поруки в забезпечення виконання такого зобов'язання, яке на момент укладення договору поруки ще не виникло. Не завжди потрібна така індивідуалізація також і у випадках, коли поручитель приймає на себе відповідальність за виконання боржником кількох чи всіх зобов'язань даного боржника перед конкретним кредитором; 2) у договорі поруки повинне міститись зазначення на боржника, щодо якого дається порука. Істотною умовою договору поруки не може бути визнане визначення обсягу відповідальності поручителя. Відповідно до ч. 2 ст. 553 ЦК поручитель може прийняти на себе відповідальність за виконання зобов'язання боржником у повному обсязі або у певній частині. Але якщо ця умова договором по­руки не погоджена, застосовується правило ч. 2 ст. 554 ЦК, що встановлює обсяг відповідальності поручителя, якщо він не визначений договором.

До договору поруки можуть бути включені й інші умови, які сторони вважають за необхідні. Виконання обов'язків сторін за договором поруки може забезпечуватися неустойкою, заставою. Включення таких умов до договору поруки цілком допустиме і не суперечить ч. 1 ст. 548 ЦК, в якій зазначається на можливість встановлення за­безпечення основного зобов'язання (термін «основне зобов'язання» у даному випадку не означає нічого іншого, крім того, що стосовно даного зобов'язання, що кваліфіку­ється як основне, є таке зобов'язання, що кваліфікується як додаткове).

9.  У силу ст. 547 ЦК укладення договору поруки в усній формі не допускається. Порушення цієї вимоги тягне недійсність (нікчемність) договору поруки (в тому чис­лі і в сфері чинності Господарського кодексу [42]). Сторони на свій розсуд можуть укласти договір поруки в письмовій формі і нотаріально посвідчити його, хоча б договір, виконання якого забезпечується порукою, не був посвідчений нотаріально
(вкрай обережна категорія юристів — нотаріуси — звичайно не погоджуються вчи­няти нотаріальне посвідчення договорів поруки, якщо тільки забезпечуваний договір за участі фізичної особи не посвідчений нотаріально).

10.  Податкова порука встановлена і досить докладно урегульована ч. 8.8 ст. 8 За­кону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» [164]. Передбачено, що поручителями можуть бути лише банки-резиденти. Встановлено правила про форму договору податкової поруки (він підлягає нотаріальному посвідченню), про умови та обсяг відповідальності по­ручителя, про наслідки виконання банком податкового зобов'язання (виникає право регресу). Застосування норм цивільного права, зокрема ст. 553 — 559 ЦК, до відно­син з приводу податкової поруки неможливе, в тому числі й за аналогією. На жаль, останнього часу набула поширення думка про комплексність нормативно-правових актів і правовідносин. Таке явище, як комплексність, є. Але поєднання в одному і тому ж нормативно-правовому акті положень, що формулюють норми різних галузей права, не звільняє відповідних посадових осіб при правозастосуванні дати галузеву кваліфікацію відповідних положень. Аналогічно будь-який найбільш складний комп­лекс правовідносин не може кваліфікуватись як комплексні правовідносини, а має бути поділений на відповідні складові, що завжди мають ознаки певних галузевих
правовідносин. Не привело до виникнення комплексних правовідносин і прийняття Господарського кодексу, хоч в зв'язку з цим і з'явився новий привід вести мову про «комплексні правовідносини».

 

Стаття 554.   Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою

1. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

2. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

3. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

1. Боржник і поручитель, якщо інше не встановлено договором поруки, несуть солі­дарну відповідальність перед кредитором (ст. 554 ЦК). Отже, кредитор, за загальним правилом, вправі на свій вибір пред'являти позов до боржника або до поручителя, до боржника і поручителя одночасно. Але договором може бути передбачене інше: відпо­відно до договору поручитель може прийняти на себе лише субсидіарну відповідаль­ність. При цьому юридичний факт, що тягне настання субсидіарної відповідальності поручителя, може визначатися договором поруки відповідно до ч. 2 ст. 619 ЦК.

2. Варіант субсидіарної відповідальності поручителя є в більшості випадків неприй­нятним для кредитора через обмеженість строків пред'явлення позовів до поручителя (ч. 4 ст. 559 ЦК). Більш вигідним варіантом для кредитора є солідарна відповідаль­ність боржника і поручителя, оскільки вона дає кредитору право вибору варіантів.

3. Як правило, поручитель несе відповідальність за виконання боржником забезпеченого порукою зобов'язання в тому ж обсязі, що й основний боржник. Зокрема, вказу­ється на те, що поручитель відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки, якщо інше не встановлено договором поруки. До поручителя мо­жуть бути пред'явлені й вимоги, не зазначені в ч. 2 ст. 554 ЦК. Вимога про виконання зобов'язання в натурі, крім грошового, до поручителя не може бути пред'явлена. Фор­мулювання «поручитель відповідає в тому ж обсязі, як і боржник, зокрема, відповідає за сплату процентів, за відшкодування збитків, за сплату неустойки...» (ч. 2 ст. 554 ЦК) однозначно не виключає покладення на поручителя за відповідних умов обов'язку виконати зобов'язання (не грошове) у натурі. Але все-таки поручитель лише «відпо­відає». Тому із букви ч. 2 ст. 554 ЦК випливає висновок про те, що до поручителя не може бути пред'явлена вимога про виконання зобов'язання в натурі. Але договором цілком допустимо передбачити таке, особливо якщо поручитель має в розпорядженні певні матеріальні цінності. При цьому треба враховувати також, що можливості при­мушення боржника (а, отже, — і поручителя) до виконання зобов'язання в натурі не є безмежними навіть стосовно індивідуально визначеного майна (ст. 620 ЦК).

4. У ч. З ст. 554 ЦК визначається механізм відповідальності кількох поручителів, які спільно поручились: вони відповідають перед кредитором солідарно. Закон не пере­шкоджає укладенню кількох договорів поруки на виконання того самого зобов'язання. Однак у цьому випадку ч. З ст. 554 ЦК застосовуватися не може. Поручителі, які по­ручились шляхом укладення окремого договору кожним із них, не несуть солідарної відповідальності перед кредитором, оскільки при цьому немає підстав стверджувати, що поручителі дали поруку «спільно». У такому випадку кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу тягаря відповідальності перед кредитором.

 

Стаття 555. Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги

1. У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову — подати клопотання про за­лучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

2. Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою борж­ника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник
відмовився від них або визнав свій борг.

1. Незалежно від виду відповідальності поручителя (солідарна чи субсидіарна), на нього покладається обов'язок у разі отримання вимоги кредитора повідомити про це боржника. Форма повідомлення не встановлена, але в будь-якому випадку пору­читель має бути готовим надати докази того, що він повідомляв основного боржника про отримання вимоги кредитора.

2. У разі пред'явлення кредитором позову до поручителя останній зобов'язаний подати до суду клопотання про залучення боржника до участі у справі.

3. Невиконання поручителем обов'язків повідомити боржника про пред'явлення кредитором вимоги та клопотати про залучення до справи боржника надає боржникові право висунути проти вимоги поручителя, що пред'являється відповідно до ч. 2 ст. 556 ЦК, ті заперечення, які він мав проти кредитора.

4. Поручителю надається право висувати проти вимоги кредитора про виконання зобов'язання всі заперечення, які міг би висунути сам боржник. Зокрема, проти ви­моги кредитора про сплату поручителем грошової суми у зв'язку з тим, що боржнику була перерахована грошова сума в порядку попередньої оплати товарів, які боржник не поставив, поручитель може заперечувати, посилаючись на те, що зобов'язання щодо поставки не припинене, тому у кредитора не виникло право вимагати повернення ра­ніше сплаченої грошової суми.

Права заперечувати проти вимог кредитора поручитель не позбавляється і тоді, коли основний боржник відмовився від цих заперечень чи навіть визнав свій борг. Поручитель не може висувати проти кредитора тільки заперечення, пов'язані з осо­бою боржника. Зокрема, у силу ч. З ст. 551 ЦК боржник вправі вимагати зменшення розміру стягуваної неустойки за наявності обставин, що мають істотне значення. Якщо ці обставини пов'язані з особою боржника, поручитель не може на них посилатися, заперечуючи проти вимоги кредитора про стягнення з поручителя неустойки у повно­му розмірі.

 

Стаття 556.   Права поручителя, який виконав зобов'язання

1. Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

2. До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

3. До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним.

1. Якщо поручитель виконав забезпечене порукою зобов'язання, на кредитора в цьо­му зобов'язанні покладається обов'язок вручити поручителю всі документи, що під­тверджують зобов'язання боржника перед кредитором. В іншому випадку поручитель позбавляється можливості реалізувати свої майнові права перед боржником, а завдані йому в зв'язку з цим збитки він отримує право стягнути з кредитора в зобов'язанні, яке було забезпечене порукою.

2. У разі повного виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, усі права кредитора переходять до поручителя.  Такий спосіб заміни кредитора в зобов'язанні передбачений п. З ч.   1 ст. 512 ЦК.  У разі часткового виконання поручителем забезпеченого порукою зобов'язання до поручителя права кредито­ра переходять у відповідній частці. До поручителя переходять як ті права, що до
моменту переходу набули характеру вимоги, в тому числі право на стягнення не­устойки, нарахованої за період до переходу права до поручителя, так і суб'єктивні права, що випливають із актів законодавства, які поширюється на забезпечене по­рукою зобов'язання, та договору, на підставі якого виникло це зобов'язання. Це узгоджується із загальним підходом законодавця, який виявився також у частині
другій ст. 27 Закону «Про заставу» [64], відповідно до якого відступлення права або переведення боргу не припиняють зобов'язання застави.  Правда, договором поруки чи договором між поручителем і боржником порядок виконання основним боржником обов'язків перед поручителем, який виконав основне зобов'язання, може бути встановлений інший, ніж у забезпечуваному зобов'язанні. Зокрема, договором
поруки може бути передбачений інший (більш пізній) строк виконання боржником грошового зобов'язання перед поручителем.

 

Стаття 557. Повідомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником

1. Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.

2. Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну
вимогу до боржника.

1. Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов'язання, на нього поклада­ється обов'язок негайно повідомити про це поручителя.  Невиконання боржником цього обов'язку може привести до повторного виконання одного і того ж зобов'язання і основним боржником, і поручителем. У разі виконання зобов'язання і боржником, і поручителем (у зв'язку з ненаправленням останньому боржником повідомлення про виконання ним зобов'язання) поручителю надається право на свій розсуд реалізува­ти одну із двох правомочностей: 1) стягнути з кредитора безпідставно отримане (в порядку повторного виконання); 2) пред'явити вимогу про стягнення виконаного до основного боржника. Виконавши вимогу поручителя, боржник вправі стягнути з кре­дитора безпідставно отримане (в порядку повторного виконання).

2. Доцільно було б звернути увагу на те, що вимога поручителя до боржника на­звана зворотною. Але регресною вона не називається, хоч зворотна вимога зазвичай конкретизується як регресна (ч. 1 ст. 198; ч. 1 ст. 544; ч. 1 ст. 569 ЦК тощо).