Печать
PDF

ГЛАВА 29 ЗАХИСТ ПРАВА ВЛАСНОСТІ - Страница 2

Posted in Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

Стаття 389.   Витребування грошей та цінних паперів

1. Гроші, а також цінні папери на пред'явника не можуть бути витребувані від добросовісного набувача.

1. Витребування грошей у будь-якому випадку є проблематичним, оскільки вони, як правило, не індивідуалізуються, а витребування з чужого незаконного володіння речей, визначених родовими ознаками, взагалі неможливе, юридично є некоректним.

У той же час не виключена індивідуалізація грошових купюр шляхом складення їх переліку із зазначенням вартості, серії та номера кожної купюри. У такому випадку можна було б говорити про пред'явлення позову про витребування грошових купюр із чужого незаконного володіння. Цінні папери можуть бути витребувані також тільки за умови їх індивідуалізації. Але ст. 389 ЦК допускає можливість витребування гро­шей та цінних паперів тільки у недобросовісного набувача (незалежно від обставин, за яких вони вибули із володіння власника). Неможливість витребування грошей та цінних паперів не виключає пред'явлення до відповідної особи вимог, що грунтуються згідно зі ст. 1166 і 1212 ЦК (за наявності відповідних підстав).

 

Стаття 390.   Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння

1. Власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

2. Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено
повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

3. Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

4. Добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний
набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

1.  Перебування речі у незаконному володінні дає можливість незаконному воло­дільцю одержувати доходи від неї, але в той же час може вимагати і витрат на утри­мання речі або її збереження. Тому при поверненні речей із незаконного володіння між незаконним володільцем речі та власником повинні бути проведені розрахунки відповідно до правил ст. 390 ЦК.

Ця стаття може застосовуватись тільки у випадках, коли підставою витребування речі є ст. 387 ЦК. З іншого боку, ст. 390 ЦК не може застосовуватись, якщо річ по­вертається власникові у зв'язку з недійсністю правочину, якщо передається (відсу­джується) бездоглядна тварина, знахідка, якщо обов'язок передати річ покладається на підставі ст. 620, 665 ЦК, у зв'язку з припиненням права володіння і користування нею внаслідок спливу строку дії договору, а також при достроковому його розірванні у зв'язку з односторонньою відмовою від договору (зобов'язання), що ґрунтується на законі. З іншого боку, наявність спеціальних правил ст. 390 ЦК, які регулюють відносини щодо розрахунків у зв'язку з витребуванням майна із чужого незаконного володіння, виключає застосування до цих відносин ст. 1214 ЦК, що стосується від­шкодування доходів від безпідставно набутого майна і витрат на його утримання. Це твердження не спростовується зазначенням уп. 2ч. Зет. 1212 ЦК про те, що поло­ження глави 83 ЦК «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» застосовуються до вимог про витребування майна із чужого незаконного володіння, оскільки це зазначення не виключає дії спеціальних правил ст. 390 ЦК.

2.  При витребуванні речі із чужого незаконного володіння, власник вправі вимагати від незаконного володільця речі повернення доходів або відшкодування вартості доходів, які незаконний володілець одержав або міг одержати. Час, за який повинні бути повернені або відшкодовані доходи, диференціюється залежно від того, є неза­конний володілець речі добросовісним чи є недобросовісним її набувачем.

Якщо незаконний володілець є недобросовісним набувачем речі, він зобов'язаний повернути доходи, які одержав або міг одержати, або відшкодувати їх вартість за весь час володіння. Добросовісний набувач зобов'язаний повернути доходи або відшкоду­вати їх вартість власникові з того часу, коли він дізнався або міг дізнатися про не­правомірність його володіння. Якщо цей момент установити неможливо, повертаються доходи, або відшкодовується вартість доходів, які незаконний володілець одержав або міг одержати з дня одержання повістки про явку до суду за позовом власника.

3. У свою чергу незаконний володілець як добросовісний, так і недобросовісний, вправі  вимагати  від власника відшкодування необхідних  витрат,  здійснених  ним на майно з того часу, з якого власнику належать доходи від майна. Однак право ви­моги про відшкодування витрат, здійснених незаконним володільцем на поліпшення майна, якщо поліпшення не можуть бути відділені без шкоди для майна, має тільки
добросовісний набувач. Граничною сумою, яка може бути відшкодована як витрати незаконного володільця на поліпшення речі, є розмір збільшення вартості майна вна­слідок його поліпшення. Природно, що за добросовісним набувачем визнається право залишити за собою ті поліпшення речі, які можуть бути відділені без пошкодження речі.

4. Недобросовісний набувач не має права на відшкодування витрат, зроблених ним на поліпшення речі.

5. Якщо після порушення права власника володіти річчю остання знаходилась у володінні декількох осіб, усі вони за наявності підстав, передбачених ст. 390 ЦК, повинні брати участь у розрахунках (або як боржники, або як управнені).

6. Спеціальні правила ст. 390 ЦК, у принципі, не виключають пред'явлення як до добросовісного, так і недобросовісного володільця, у якого річ вилучена за віндикаційним позовом власника, вимоги про відшкодування шкоди (глава 82 Цивільного кодексу). Цей висновок обумовлений наступним. Спеціальне правило ч. З ст. 386 ЦК формулює диспозицію (встановлює право власника на відшкодування майнової та моральної шкоди), що покриває все правове поле, яке виникає внаслідок порушення права власності. Але є декілька спеціальних диспозицій, які переважно діють на цьому ж правовому полі. Вони, залежно від конкретних обставин, можуть надати власни­кові можливості отримати у зв'язку з порушенням його права навіть більше, ніж це передбачено ч. З ст. 386 ЦК. Якщо ж власник відповідно до спеціальних диспози­цій ст. 390 ЦК отримав менше, ніж це випливає із ч. З ст. 386 ЦК, частина правового поля ст. 390 ЦК не покривається. На цій частині діє ч. З ст. 386 ЦК. Це означає, що в межах, установлених ч. З ст. 386 ЦК, власник може пред'явити до порушника його права вимоги на підставі ст. 1166, 1167, 1192, 22 ЦК із заліком того, що він отримав або має право отримати на підставі ст. 390 ЦК.

 

Стаття 391.   Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння

1. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

1. Позовами, передбаченими ч. 1 ст. 326 ЦК, та позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння не вичерпуються всі способи захисту права власності. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би вони і не були пов'язані з порушенням права володіння.

2. Цивільне законодавство багатьох країн протягом століть передбачає можливість пред'явлення негаторного позову, тобто позову про усунення перешкод до користування майном. Негаторний позов — це досить рідкісне явище у практиці. Він пред'являється у випадках створення фактичних або юридичних перешкод до користування майном. Фактичні перешкоди до користування майном звичайно створюються особою, яка є власником об'єктів, суміжно розміщених з майном, перешкоди до користування яким створюються.

3. Негаторний позов слід відрізняти від інших, хоча і близьких до нього, спосо­бів захисту права. Так, якщо орендар (наймач) у зв'язку із закінченням строку дії договору не звільняє приміщення, які орендуються (наймаються), негаторний позов не може бути пред'явлений. Орендар (наймач) у такому випадку дійсно перешкоджає реалізації власником (орендодавцем, наймодавцем) права користування приміщенням. Але при цьому орендар (наймач) порушує свій обов'язок звільнити приміщення (пе­редати їх наймачеві), який випливає з договору. Тому способом захисту права, що є адекватним такому порушенню, є пред'явлення вимоги про виконання зобов'язання
передати річ.

4. У силу ч. З ст. 386 ЦК задоволення вимоги власника, що ґрунтується на ст. 391 ЦК,   не виключає  пред'явлення до  особи,   що  за наявності  вини  порушила  право власності, вимоги про відшкодування майнової та моральної шкоди відповідно до ч. З ст. 386, ст. 1166, 1167, 1192, 22 ЦК.

 

Стаття 392.   Визнання права власності

1. Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

1.  Право власності може захищатися пред'явленням позову про визнання цього права. Такий позов може бути пред'явлений до будь-якої особи, яка словами чи діями заявила про свої претензії на річ, яка перебуває у власності іншої особи. Позивач, пред'являючи такий позов, повинен надати докази вчинення відповідачем дій, у тому числі його висловлювань, які можуть бути розцінені як невизнання чи оспорювання
права власності. За відсутності таких доказів при розгляді справи в неспеціалізованому суді загальної юрисдикції в позові буде відмовлено, оскільки право власника не потребує захисту. У господарському суді провадження у справі підлягає припинен­ню у зв'язку з відсутністю предмета спору (п. 11 частини першої ст. 80 ГПК [31]). Але і прийняття зазначеного вище рішення певною мірою захищає право власності,
оскільки в мотивувальній частині рішення констатується наявність у позивача права власності, а у задоволенні позову відмовляється (чи провадження у справі припиня­ється) тільки тому, що позивач не доказав факт оспорювання права власності. Прав­да, мотивувальна частина судового рішення обов'язкового значення не має, але вона здатна інтелектуально вплинути на наступні судові рішення у справах з участю тих
ж позивача та відповідача.

Позов про визнання — це превентивна форма захисту права. Такий позов може пред'являтися, коли право ще не порушене, але існує загроза його порушення. Оскіль­ки позов про визнання права власності може пред'являтися за відсутності порушення права, позовної давності для заявлення такого позову не існує.

2.  Указуючи в ст. 392 ЦК на випадки, коли можливе пред'явлення вимоги про визнання права власності, не виключає звернення з таким позовом в інших випадках. Оскільки право власності є приватним, сам власник має визначити межі та способи захисту свого права. З огляду на це слід зробити висновок про те, що власник має право за наявності підстав для пред'явлення віндикаційного чи негаторного позову звер­нутися з позовом лише про визнання права власності. Не виключається пред'явлення позову про визнання набувача недобросовісним. У свою чергу набувач за наявності підстав, зазначених у ч. 1 ст. 388 ЦК, може пред'явити вимогу про визнання його добросовісним.

3. Стаття, що коментується, допускає можливість пред'явлення позову про визнан­ня права власності у разі втрати документа, який засвідчує право власності особи. В Україні не затверджувались нормативно-правові акти, якими б установлювався загальний порядок виготовлення та видачі дублікатів документів. Це передбачається лише окремими законами та іншими актами законодавства. Так, ст. 53 Закону «Про нотаріат» [75] установлює порядок видачі дублікатів нотаріально посвідчених доку­ментів. Видача дублікатів свідоцтв про право власності на об'єкти нерухомого майна передбачена п. 6.4 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно [352]. Дублікати свідоцтв про право власності на судно та інших судових реєстраційних документів видаються відповідно до п. ЗО Порядку ведення Державного суднового реєстру України і Суднової книги України [287]. Дублікати свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів видаються на підставі п. 20 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок [314]. За таких умов у пред'явленні позовів про визнання права власності у випадках втрати документа, що засвідчує право влас­ності, зазвичай необхідності немає, оскільки є можливість отримати дублікат такого документа. Така необхідність виникає лише тоді, коли втрачені документи, на підставі яких може бути видано дублікат.

 

Стаття 393.   Визнання незаконним правового акта, що порушує право власності

1. Правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та ска­совується.

2. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцево­го самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

1. Право власності може порушуватись органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування шляхом видання нормативних або ненормативних (індивідуальних) актів. Власник має право вимагати визнання незаконними (нечинними) та скасування таких актів. Оскільки ст. 393 ЦК формулює спеціальне правило, на неї і слід посилатися при зверненні до суду. По­
силання при цьому на ст. 21 ЦК також буде доречним, оскільки в цій статті зазнача­ється на можливість визнання незаконним (нечинним) та скасування правових актів як індивідуальної дії, так і нормативно-правових актів.

2. Відновлення становища, що існувало до порушення права актом відповідного органу, полягає у поверненні речі, що була вилучена у власника (ст. 386 ЦК), у переданні іншого майна такого ж роду і якості, в полагодженні пошкодженої речі (ст. 1192 ЦК). Тобто тут під відновленням попереднього становища розуміється те, що в ст. 1192 ЦК називається відшкодуванням шкоди в натурі. Право на відшкодування майнової шкоди розуміється у ч. 2 ст. 393 ЦК також дещо особливо (як відшкодування збитків). На відміну від ст. 1192 ЦК, стаття, що коментується, чітко встановлює черговість способів захисту у разі порушення права власності. Спочатку власник, право якого порушене, має вимагати відновлення попереднього становища. Лише у випадках, коли це неможливо, власник може вимагати відшкодування збитків.

3. Порушення права власника правовими актами, про які йдеться у ст. 393 ЦК, далеко не завжди полягає у завданні шкоди майну власника. Тому не завжди в таких випадках застосовується ст. 1192 ЦК. Але ж у випадках, коли прийняття правового акта, який визнається незаконним і скасовується,  завдає шкоди майну власника, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхід­них для відновлення пошкодженої речі (абзац другий ст. 1192 ЦК). Див. також п. 5 коментаря до ст. 386 ЦК.

4. Відновлення попереднього становища, відшкодування в натурі шкоди, завданої прийняттям правового акта, який судом визнаний незаконним (нечинним) та скасо­ваний, відповідно до ч. 2 ст. 393 ЦК не може поєднуватись з відшкодуванням мо­ральної шкоди, оскільки остання відшкодовується «у разі неможливості відновлення попереднього становища». Звідси непрямо випливає і висновком від протилежного виявляється правовий припис, відповідно до якого в інших випадках моральна шкода не відшкодовується. Але цей правовий припис не може застосовуватись усупереч за­гальним правилам ст. 23, ч. 2 ст. 393 і ст. 1167 ЦК, що надають особі право на від­шкодування моральної шкоди в усіх випадках, коли така шкода завдана.

5. Відповідно до ст. 1173 ЦК шкода,  що завдана порушенням права власності шляхом прийняття правового акта, що був визнаний незаконним (нечинним) та ска­сований, відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

 

Стаття 394.   Відшкодування шкоди, завданої власникові земельної ділянки, жит­лового будинку, інших будівель у зв'язку із зниженням їх цінності

1. Власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяль­ності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

1. Зниження цінності нерухомого майна виявляється у зменшенні ринкової ціни земельної ділянки, житлового будинку, іншої будівлі. Ця різниця між попередньою ринковою ціною об'єкта нерухомості та ціною, що склалася, і підлягає компенсації. Таким чином, власник повинен довести факт зниження цінності зазначеного майна. Очевидно, для цього треба буде провести експертизу. Позивач може доказувати цю обставину й іншими доказами. Крім того, власник повинен буде довести, що зниження цінності об'єкта права власності стало наслідком зниження рівня екологічної, зокрема, шумової захищеності території або погіршення природних властивостей землі. Далі, власник зобов'язаний довести, що зниження рівня екологічної захищеності тощо є наслідком діяльності особи, до якої пред'явлена вимога про сплату компенсації. Це — непросто. Зате при доведенні зазначених обставин власник не зобов'язаний доказувати ні наявність вини іншої сторони, ні навіть факту порушення нею вимог законодавства.

Більш того, відповідач не може бути звільнений від обов'язку сплатити компенсацію, якщо він доведе відсутність його вини і навіть відсутність будь-яких правопорушень з його боку. Закон не пов'язує з правопорушенням, якого припустилась особа, або з її виною виникнення обов'язку сплатити компенсацію.

2. Сума, що підлягає відшкодуванню власникові земельної ділянки чи іншого не­рухомого майна, не підпадає під визначення збитків, що наводиться в ст. 22 ЦК. Тому законодавець у заголовку статті використав термін «шкода», але в тексті статті зазначає на право власника на компенсацію. У такий спосіб правовідносини, на які поширюється чинність ст. 394 ЦК, були виведені за межі чинності ст. 1166 ЦК, що застосовується за умови наявності правопорушення і вини особа, що припустилася порушення. Викладене підтверджується і застосуванням при тлумаченні ст. 394 ЦК методу логічного доповнення нормативного тексту. Таким методом виявляється право­вий припис, відповідно до якого правопорушення не є підставою, а вина не є умовою виникнення правовідносин, що регулюються ст. 394 ЦК. Цей правовий припис підлягає застосуванню, оскільки не суперечить будь-яким іншим законодавчим положенням, що поширюються на ці правовідносини. Розмір компенсації має дорівнювати різниці між попередньою цінністю (ринковою вартістю) об'єкта і новою цінністю, що є нижчою внаслідок зазначених причин.