РОЗДІЛ II ОСОБИ ПІДРОЗДІЛ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА ГЛАВА 4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ PDF Печать
Гражданское право - В.Г. Ротань та ін. Коментар до ЦКУ т.1

 

 

 

РОЗДІЛ II ОСОБИ

ПІДРОЗДІЛ 1 ФІЗИЧНА ОСОБА

ГЛАВА 4 ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ФІЗИЧНУ ОСОБУ

 

Стаття 24.     Поняття фізичної особи

1. Людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.

1. Учасниками цивільних відносин, що регулюються актами цивільного зако­нодавства України, є громадяни, особи без громадянства та іноземці, тобто люди. Але законодавець відмовився від того, щоб називати людину (як в Конституції [1]) суб'єктом цивільних прав. Людина як учасник цивільних відносин іменується фі­зичною особою. Тому завжди, коли в нормативно-правових актах вживається термін «фізична особа», правотворчий орган непрямо зазначає на те, що це положення законодавства формулює норму цивільного права, цивільні права та обов'язки від­повідних осіб.

 

Стаття 25. Цивільна правоздатність фізичної особи

1. Здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

2. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не на­родженої дитини.

3. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.

4. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

 

1. Цивільне право у рівній мірі зизнає всіх громадян України правоздатними. Іно­земні громадяни та особи без громадянства також є правоздатними. Інша справа, що обсяг їх цивільної правоздатності є дещо вужчим, ніж обсяг цивільної правоздатності громадян України.

2. Наявність цивільної правоздатності —  це ще не володіння суб'єктивним ци­вільним (майновим чи особистим немайновим) правом, а лише передумова до цього. Цивільна правоздатність — це закріплене у законі визнання громадянина (фізичної особи) суб'єктом цивільного права, його здатності мати суб'єктивні цивільні права та обов'язки.

Як і суб'єктивне право, цивільна правоздатність надає фізичній особі певні соці­альні можливості. Тому за змістовним (соціальним) критерієм провести відмінність між цивільною правоздатністю і суб'єктивним цивільним правом трудно. У той же час формально-юридично цивільна правоздатність і суб'єктивне цивільне право досить чітко розмежовані. Правоздатність — це лише здатність до володіння суб'єктивними цивільними правами.

3. Практичне значення розмежування цивільної правоздатності і суб'єктивного ци­вільного права полягає у тому, що особа може, за загальним правилом, без обмежень розпоряджатися своїм суб'єктивним правом (уступати його, відмовлятися від нього, змінювати його тощо). Укладення ж правочинів, спрямованих на обмеження правоздат­ності, забороняється (ст. 27 ЦК). Суб'єктивне право також далеко не завжди означає володіння в даний момент яким-небудь реальним благом. Воно може надавати лише можливість пред'явити вимоги до іншої особи в майбутньому, часто — лише після настання цілої низки юридичних фактів, зокрема, — після здійснення управненою особою певних дій. Але все ж це — суб'єктивне право, а не правоздатність.

4. Правоздатність виникає в момент народження (не в день, а в момент народжен­ня). Відсутність державної реєстрації народження не є перешкодою для здійснення правочину з участю дитини, що народилася та набула цивільної правоздатності. Але ця дитина повинна бути при здійсненні правочину від її імені належне індивідуалі­зована.

5. Оскільки зачата дитина не правоздатна (не є суб'єктом цивільного права, та і права взагалі), не може мати цивільних прав, ч. 2 ст. 24 ЦК передбачає можливість охорони інтересів такої дитини у випадках, встановлених законом. Зокрема, ст. 1222 ЦК визнає спадкоємцями за заповітом і законом дітей, зачатих за життя спадкоємця і народжених після відкриття спадщини, ст. 1200 ЦК надає право дитині померлого
(потерпілого), яка народилась після смерті останнього, на відшкодування шкоди, спричиненої смертю потерпілого. Крім того, із ч. 14.2 ст. 14 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» [196] непрямо випливає, що зачаті, але не народжені діти можуть бути обдаровуваними, якщо дарувальниками є їх батьки (Закон «Про внесення змін до ст. 39 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» щодо оподаткування
спадщини» [220]).

6. Правоздатність включає до свого змісту право мати будь-які цивільні права та обов'язки. Тому і право своїми діями набувати для себе цивільних прав та обов'язків, самостійно їх здійснювати та відповідати за виконання обов'язків (дієздатність) входить до змісту правоздатності. Оскільки набуття дієздатності пов'язується з віком, ч. З ст. 25 ЦК встановлює, що здатність мати окремі цивільні права та обов'язки відповідно до закону може обумовлюватись досягненням фізичною особою відповідного віку.

Можливість мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язується у встановлених законом випадках з досягненням відповідного віку також з тієї причини, що коло сус­пільних відносин, на які поширюється цивільне законодавство, новий Цивільний кодекс значно розширює. Тому передбачається, наприклад, право на штучне запліднення та імплантацію зародка, яке мають тільки жінки, що досягли повноліття (ч. 7 ст. 282 ЦК). Право на об'єднання в політичні партії та громадські організації також не може не пов'язуватись з віком (ст. 12 Закону «Про об'єднання громадян» [62]; ст. 6 Закону «Про політичні партії в Україні» [169]).

Обмеження набувати права власності на окремі види майна (зброя, спеціальні засоби оборони) або здійснювати відповідні правочини слід також кваліфікувати як такі, що визначають зміст правоздатності. Тому вони можуть встановлюватися тільки законом.

7.  У момент смерті цивільна правоздатність припиняється. Оскільки правоздат­ність припиняється в момент, а не в день смерті, представник від імені померлого може здійснювати правочини тільки до моменту смерті. Після цього моменту правочин не може бути здійснено за відсутності правоздатного суб'єкта (виняток із цього правила встановлюється п. 6 ч. 1 ст. 248 ЦК).

 

Стаття 26.     Обсяг цивільної правоздатності фізичної особи


1. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.

2. Фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією України та цим Кодексом.

3. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом.

4. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конститу­цією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

5. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.

1.  У п. 1 ст. 26 ЦК закріплюється загальне правило про рівність цивільної правоздат­ності фізичних осіб. Зокрема, іноземні громадяни та особи без громадянства мають ті ж права та обов'язки (наділяються такою ж правоздатністю), що і громадяни України.

Стаття 26 Конституції України [1] формулює загальне правило, в силу якого іноземці і особи без громадянства мають ті ж права і несуть ті ж обов'язки, що і громадяни України, за умов, що вони (іноземці і особи без громадянства) пере­бувають на території України, і Конституцією, законом або міжнародним договором не встановлено винятків. Цивільний кодекс іде далі і визнає цивільну правоздатність будь-яких фізичних осіб (в тому числі іноземців і осіб без громадянства, що не пере­бувають на території України). Так, іноземці та особи без громадянства незалежно від перебування в Україні можуть набувати речових прав, прав на результати творчої діяльності, зобов'язальних прав.

2.  Правило ч. 1 ст. 26 ЦК про рівність правоздатності фізичних осіб застосовується тією мірою, якою воно не суперечить Конституції та спеціальним положенням законів. Із ст. 26 Конституції випливає можливість обмеження цивільної правоздатності іно­земців та осіб без громадянства Конституцією, законами та міжнародними договорами України. Так, ч. 2 ст. 374 ЦК визнає за іноземними громадянами та особами без гро­мадянства можливість набуття права власності на земельну ділянку лише відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 81 Земельного кодексу [38] іноземні громадяни та осо­би без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки не-сільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також за межами населених пунктів — на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності. При цьому право приватної власності цих осіб на земельні ділянки виникає з підстав, встановлених ч. З ст. 81 Земельно­го кодексу. Коло цивільних прав, яких не можуть набувати іноземні громадяни та особи без громадянства, розширюється в зв'язку з визнанням цивільними багатьох особистих немайнових прав, які раніше законодавцем такими не визнавались (право на об'єднання в політичні партії, право на вибір роду занять, право на вибір місця проживання тощо).

Частина 1 ст. 26 ЦК не виключає обмежень правоздатності фізичних осіб, що ви­пливають із ч. З ст. 25 ЦК та пов'язуються з віком.

3.  При визначенні змісту цивільної правоздатності законодавець, як це випливає із ч. 4 ст. 26 ЦК, виходить із загальнодозвільного принципу: фізична особа здатна мати цивільні права (очевидно, — будь-які), якщо володіння такими правами не су­перечить закону та моральним засадам суспільства. Звернення до моральних засад суспільства слід визнати виправданим, оскільки цивільні права можуть виникати,
зокрема, із правочинів.

4.  Але законодавець не обмежується загальним дозволом для фізичних осіб мати цивільні права, що не суперечать закону і моральним засадам суспільства, а розкриває в ч. 2 і 3 ст. 26 ЦК обсяг цивільної правоздатності фізичних осіб методом конкретних дозволів.

Усі особисті немайнові права фізичної особи, встановлені Конституцією і Ци­вільним кодексом, визнаються такими, що належать фізичній особі від наро­дження. Вони мають визнаватись такими, що безпосередньо входять до змісту цивільної правоздатності, оскільки вони відповідно до ст. 269 ЦК не можуть відчужуватись.

Деякі особисті немайнові права фізична особа відповідно до спеціальних правил набуває тільки з досягненням певного віку. Такі спеціальні правила застосовуються переважно перед наведеним загальним правилом. У цілому ж безпосереднє включення особистих немайнових прав до змісту цивільної правоздатності фізичної особи має практичне значення. Це означає, що особисті немайнові права мають такий же юри­дичний режим, як і цивільна правоздатність. Зокрема, це означає неможливість їх обмеження підзаконними актами та правочинами.

В ч. 2 ст. 26 ЦК зазначається, що фізична особа має усі особисті немайнові права, встановлені Конституцією і Цивільним кодексом, це не виключає встановлення осо­бистих немайнових прав іншими законами. Можливе їх встановлення і підзаконними актами.

5. У ч. З ст. 26 ЦК методом конкретних дозволів встановлюється, що фізична особа може мати усі немайнові права, встановлені Цивільним кодексом та іншими законами. Це не виключає встановлення таких прав підзаконними актами та правочинами, якщо тільки при цьому не порушуються закони та моральні засади суспільства.

6. Правоздатність передбачає також можливість для фізичної особи мати цивільні обов'язки. Відповідальність до змісту правоздатності цією статтею не включається. Можливо, тому що вона частково включена до змісту дієздатності (абзац другий ч. 1 ст. 30 ЦК), а можливо, і тому, що в змісті цивільної відповідальності немає нічо­го, що виходило б за межі юридичних обов'язків, здатність мати (нести) які входить
до змісту правоздатності.