§ 2. Конституційно-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства

У системі нормативно-правових актів держави Конституція Укра­їни посідає особливе місце: її норми мають найвищу юридичну силу, є нормами прямої дії. Конституція України регламентує не тільки осно­ви правового статусу і систему органів державної влади, а й встановлює концептуально важливі положення щодо інститутів громадянського суспільства, зокрема політичних партій, професійних спілок тощо.

Формування громадянського суспільства відбувається паралельно із становленням правової державності. Політична характеристика грома­дянського суспільства коригується з процесом становлення правової державності, в основу якого покладена ідея забезпечення прав людини і громадянина. Становлення в Україні громадянського суспільства реа­лізується на конституційних засадах і відбувається в межах загально- цивілізаційних закономірностей і тенденцій з урахуванням регіональної специфіки та історичного етапу розвитку кожної країни. Цей процес базується на конституційних приписах, що їх утворюють демократичні засади функціонування держави і суспільства. При цьому в умовах гро­мадянського суспільства право є виразником не тільки волі економічно і політично панівного класу, а й гуманістичного імперативу свого часу, його моральних орієнтирів, які в концентрованому вигляді знайшли своє втілення передусім у ст. 21 Основного Закону України.

Зусилля держави і суспільства мають бути зосереджені насамперед на забезпеченні прав і свобод людини і громадянина. Конституція України досить детально, з урахуванням міжнародно-правових стан­дартів встановила конституційно-правовий статус особи, оскільки саме вільна і відповідальна людина є головною рушійною силою складних суспільних відносин — політичних, економічних, соціальних, право­вих, етнічних, конфесійних, культурних. Участь особи у всіх сферах життєдіяльності забезпечується системою прав і свобод, у яких ви­ражено прагнення людини до гідного життя і добробуту. Відповідно до Конституції України (ст. 3), людина, її життя і здоров’я, честь і гід­ність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою со­ціальною цінністю, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка має відповідати перед людиною за свою діяльність. Утвердження й забезпечення прав люди­ни і громадянина визнається головним обов’язком держави. У цій конституційній нормі чітко виражений новий підхід щодо взаємовід­носин держави і громадянина: не людина для держави, а держава для людини. Зазначена норма символізує нову філософію Конституції, основоположною ідеєю якої є пріоритет прав людини і громадянина.

Створення умов для забезпечення людиною своїх прав і свобод — основоположне завдання держави і громадянського суспільства. Пра­ва і свободи людини — це головна мета будь-якої демократичної пра­вової держави, яка намагається забезпечити добробут і безпеку су­спільства. Тому визнання, забезпечення й захист прав і свобод людини і громадянина має стати головним обов’язком держави, про що наголо­шується у ст. 3 Конституції. Саме за таких умов процес становлення в Україні громадянського суспільства може розвиватися динамічно.

Державним інституціям слід викорінити традиційне ставлення до людини як до підданого, мовчазного виконавця державних команд і наказів. Опікунська, патерналістська політика держави має поступи­тися місцем партнерським відносинам між громадянином і владою. Водночас суспільству слід усвідомити, що сутністю історичного про­гресу, його змістом і рушійною силою є розвиток особистості шляхом розширення її прав і свобод, створення умов для їх реалізації. Відпо­відно всі структури й інститути суспільства і держави — це лише ін­струменти, які забезпечують права і свободи людини.

Дотримання прав і свобод людини сприяє не тільки розкриттю твор­чого потенціалу особи, а й зміцненню держави, служить забезпеченню стабільності конституційного ладу. Партнерські відносини суспільства й органів державної влади, розвиток інститутів громадянського суспіль­ства — важлива умова цивілізованого вирішення політичних і соціальних конфліктів, узгодження суперечливих і різноспрямованих групових інте­ресів, досягнення і підтримки громадянської злагоди, без чого неможливий усталений і ефективний розвиток країни, її конкурентоспроможність у світовому співтоваристві, у тому числі в економічній сфері.

Однак політична еліта України, парламентарі, посадовці не завжди усвідомлюють ці ідеї, про що свідчить глибоке розшарування суспіль­ства за матеріальним достатком, зростання корупції і організованої злочинності, жорстка конфронтація як між різними політичними си­лами, так і деякими органами державної влади, поширення правового нігілізму, недотримання норм Конституції і законів не тільки пересіч­ними громадянами, а й високими посадовцями, повсякденне порушен­ня конституційних прав і свобод людини і громадянина. На цьому неодноразово наголошували у своїх доповідях Президент України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, парламентські комітети, Генеральний прокурор України, науковці.

У статті 36 Конституції встановлено, що громадяни України мають право на свободу об’єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Проте, як свід­чить практика, політичні партії як інститут громадянського суспільства рідко переймаються проблемами захисту прав громадян.

Така ситуація з правами людини і громадянина в Україні, з право- захисною діяльністю політичних партій, інших інститутів громадян­ського суспільства зумовлена низкою чинників, у тому числі історич­ними традиціями. Після більшовицького перевороту стала добре від­чутною тенденція відмови держави від демократичних і правових традицій, які вже давалися взнаки упродовж попередніх років. Осо­бистість була відсунута на периферію суспільного буття. Скористав­шись російськими традиціями деспотичного правління, більшовики проголосили диктатуру, що більше нагадувала колишнє самодержав­ство. Більшовицька влада знищила ліберальні та демократичні партії, а також громадські організації і навіть пролетарські й селянські масо­ві організації. Більшовики встановили тотальний контроль над су­спільством насамперед за допомогою системи ідеологічних заходів. Унаслідок цього суспільство переважно втратило самостійні канали контролю над державною владою. Фактично суспільство могло лише схвалювати курс, який був визначений партійною елітою. В умовах тотального ідеологічного й політичного контролю над особою та су­спільством державна влада, по суті, була безконтрольною. А безконт­рольна влада не може реально захистити й забезпечити права і свободи людини, хоча ці права ґрунтовно закріплювалися в нормах конституцій. Намагання влади в другій половині 80-х років ХХ ст. розбудити гро­мадську ініціативу, щоправда, в контрольованих державою межах, закінчилося провалом. «Керована демократія» під контролем органів державної влади не відбулася.

Державу, яка нехтує правами і свободами людини і громадянина, неминуче спіткає занепад. Практика свідчить, що ні деспотичне само­державство, ні тоталітарний радянський режим так і не зміг знайти оптимальне розв’язання проблеми взаємодії державної влади й су­спільства, що могло б забезпечити умови для сталого розвитку країни на демократичних засадах і реалізувати права і свободи людини. У свою чергу, суспільство не могло конструктивно протистояти безза­конню та сваволі з боку влади, попри широкий комплекс формально проголошених в конституціях прав і свобод.

Отже, сьогодні головним завданням держави і українського суспіль­ства є реалізація прав і свобод особи, що становить основну передумо­ву формування громадянського суспільства. При цьому слід враховува­ти, що розвинутому громадянському суспільству притаманний демокра­тичний політичний режим правління, який характеризується: багато­гранною участю громадян у політичному житті; активним використан­ням форм безпосередньої й представницької демократії; гарантованістю прав і свобод особи. Такий режим зацікавлений у діяльності політичних організацій, які виражають погляди різних політичних сил.

Уперше в історії українського конституціоналізму в ч. 1 ст. 42 Кон­ституції встановлюється, що кожен має право на підприємницьку ді­яльність, яка не заборонена законом. Таким чином, держава вже не є монопольним роботодавцем. Але водночас різко знизився рівень жит­тя широких верств населення, якість соціального забезпечення, без­платного медичного обслуговування та освіти.

Конституція України закріпила право громадян на свободу думки і слова, вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), на сво­боду світогляду і віросповідання (ст. 35), об’єднання у політичні партії та громадські організації (ст. 36), право на збори, мітинги, походи і демонстрації (ст. 39). Водночас Конституція встановлює межі викори­стання зазначених та інших конституційних прав і свобод. Так, забо­роняється утворення й діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію не­залежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шля­хом, порушення суверенітету й територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства та розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення (ч. 1 ст. 37). Здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом в інтересах охорони громадського по­рядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод ін­ших людей (ч. 2 ст. 35).

Наявність відповідних обмежень для реалізації вказаних свобод є виправданою в будь-якому, навіть демократичному громадянському суспільстві. Без таких меж ці цінності демократії можуть набувати викривлених та спотворених форм. Так, нерідко свобода слова сприй­мається як можливість нехтування морально-етичними цінностями та традиціями, що тягне за собою поширення порнографії, культивуван­ня жорстокості тощо.

Громадянське суспільство формується людьми як відповідна си­стема економічних, політичних, правових і культурних відносин, авто­номна стосовно держави. Рівень розвитку таких відносин залежить передусім від міри свободи, відповідальності й активності громадян, від ефективності правових інститутів держави та ринкової економіки. Тому саме за цими напрямами має здійснюватися конструктивна спів­праця державних органів та інститутів громадянського суспільства, які формуються. Це кардинальний напрям суспільного розвитку й вирі­шення нагальних проблем соціуму.

 

Контрольні запитання

1. Дайте визначення поняття «громадянське суспіль­ство».

2. Розкрийте структурні елементи громадянського су­спільства.

3. Яку роль відіграє Конституція України, конституційне законодавство у формуванні в Україні громадянського суспільства?

4. Як між собою пов’язані процеси становлення в Укра­їні правової державності і формування дієздатного громадянського суспільства?

5. Назвіть чинники, які заважають розвитку громадян­ського суспільства в Україні.