Розділ 5 ГРОМАДЯНСТВО УКРАЇНИ

 

§ 1. Поняття і зміст громадянства

Громадянство України — це правовий зв ’язок між фізичною осо­бою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов’язках.

Громадянство слід розглядати як: а) складову частину основ кон­ституційного ладу України; б) суттєву характеристику основ право­вого статусу особи; в) як суб’єктивне право особи на громадянство і г) як правовий інститут конституційного права.

Це означає, по-перше, що громадянство є однією з головних ознак держави; по-друге, що від наявності громадянства залежить обсяг правосуб’єктності особи, оскільки негромадяни володіють меншим обсягом прав, свобод і обов’язків, і, по-третє, що кожна людина має право на громадянство, тобто на постійний правовий зв’язок з відпо­відною державою. Право на громадянство як суб’єктивне право за­кріплюється не тільки в нормах конституційного права, а й у міжна­родних документах.

Громадянство як правовий інститут — це сукупність конституцій­них норм, які врегульовують однорідні суспільні відносини по набут­тю, припиненню громадянства, процедур із питань громадянства. Громадянство в Україні регламентується такими актами, як Конститу­ція України, Закон «Про громадянство України» від 18 січня 2001 р. в редакції Закону від 16 червня 2005 р., а також «Порядком проваджен­ня за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконан­ня прийнятих рішень», затвердженим Указом Президента України від 27 березня 2001 р. в редакції Указу від 27 червня 2006 р. У статті 4 Закону «Про громадянство України» встановлено, що питання грома­дянства регламентуються і міжнародними договорами, і якщо цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в Законі «Про громадянство України», то застосовуються правила міжнародно­го договору.

Інститут громадянства замінив інститут підданства. Термін «під­данство» вживається лише в монархічних державах, і зазвичай у тому самому значенні, що й термін «громадянство».

Наявність у особи громадянства дає їй можливість користуватися всіма правами і свободами і нести всі обов’язки, передбачені законо­давством певної держави. Їх обсяг залежить від наявності чи відсут­ності у особи статусу громадянина даної країни. Громадянство — ви­значальний чинник для характеристики правового статусу особи, найважливіший його елемент. По-перше, наявність громадянства озна­чає, що за особою закріплено повний обсяг право- та дієздатності, який визнається державою, і особливо в політичній царині. По-друге, лише громадяни несуть у повному обсязі обов’язки (військова служба, як правило, не поширюється на іноземців). По-третє, громадяни пере­бувають у більш вигідних соціально-економічних умовах. Держава віддає перевагу своїм громадянам у питаннях зайнятості, освіти, охо­рони здоров’я тощо. У практиці правового регулювання часто заборо­няли надавати іноземцям землі, нерухомість тощо. По-четверте, гро­мадянство покладає додаткові обов’язки на державу щодо гарантуван­ня піклування і захисту про своїх громадян не лише всередині країни, але й поза її межами.

Тому слід розрізняти поняття «народ» і «населення», оскільки, на відміну від населення як сукупності осіб, що проживають на території України і становлять демографічну категорію, громадяни України утворюють її народ, що є державно-правовою категорією.

В інституті громадянства концентровано виявляється суверенітет держави, оскільки Україна шляхом законодавчого регулювання визна­чає, хто є громадянином України. Право на громадянство — невід’ємне право кожної людини, що визначено в Загальній декларації прав лю­дини (ст. 15), у Міжнародному пакті про громадянські й політичні права (ст. 24). Відповідно до цього Україна вживає заходів щодо змен­шення на своїй території випадків безгромадянства. Виходячи зі зна­чення інституту громадянства для кожної людини, суспільства і дер­жави, питання регламентації відносин громадянства, згідно зі статтями 85 та 92 Конституції України, віднесено до виключної компетенції Верховної Ради України.

Громадянство — це постійний, а не тимчасовий правовий зв’язок. Він знаходить свій вияв у просторі й часі. Змістом громадянства є вза­ємні права і обов’язки громадянина і Української держави. Постійний правовий зв’язок між особою і державою виникає й існує на підставі визнання державою цієї особи своїм громадянином. Суверенна влада держави поширюється на цю особу навіть якщо вона перебуває за кордоном. Тому такий зв’язок є постійним і стійким. Відповідно гро­мадяни володіють усім комплексом соціальних, економічних, особи­стих і політичних прав, несуть усі обов’язки, зобов’язані виконувати Конституцію і закони, захищати суверенітет і територіальну цілісність України. Держава ж повинна охороняти права і свободи громадян, створювати належні умови для реалізації громадянами своїх прав і свобод. Це випливає з того, що, згідно з Конституцією (ст. 3), утвер­дження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

Таким чином, громадянство в Україні у юридичному сенсі харак­теризується: а) стійким характером зв’язків Української держави і особи; б) індивідуальним, документально юридично оформленим громадян­ством кожної людини (наявність відповідного документа, який містить вказівку на громадянство); в) двостороннім зв’язком людини й держа­ви, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов’язках; г) по­ширенням на громадянина суверенної влади держави як усередині країни, так і за її межами.