Печать
PDF

Розділ VII Організація місцевого самоврядування в Україні Глава 1 Загальнотеоретичні аспекти організації місцевого самоврядування в Україні - Страница 4

Posted in Конституционное право - Ярмиш Серьогін ДЕРЖАВНЕ БУДІВНИЦТВО

 

Щоквартальний контроль за перебігом і результатами виконання бюджету, а також програм соціально-економічного та культурного розвитку відбувається шляхом розгляду радами відповідних щоквартальних письмових звітів, які скла­даються виконавчими органами місцевого самоврядування і обласними, район­ними держадміністраціями.

Ст. 17 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює, що відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами, ор­ганізаціями, що перебувають у комунальній власності територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності ор­ганам місцевого самоврядування. Це положення деталізується у переліку повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Важливими засобами при здійсненні контрольних заходів цими органами за діяльністю підприємств і організацій, які належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, є контроль за виконанням планів, за використанням при­бутків, а також заслуховування звітів про роботу керівників цих підприємств.

Крім контрольних самоврядних повноважень органів місцевого самовряду­вання, можна виділити делеговані повноваження контрольного характеру, які ре­алізуються виконавчими органами місцевого самоврядування:

– здійснення відповідно до законодавства контролю за належною експлуа­тацією та організацією обслуговування населення підприємствами жит­лово-комунального господарства, торгівлі та громадського харчування, по­бутового обслуговування, транспорту, зв’язку, за технічним станом, вико­ристанням та утриманням інших об’єктів нерухомого майна усіх форм влас­ності; прийняття рішень про скасування даного ними дозволу на експлуа­тацію об’єктів у разі порушення екологічних, санітарних правил, інших вимог законодавства;

– здійснення контролю за дотриманням законодавства щодо захисту прав споживачів;

– здійснення контролю за станом квартирного обліку та додержанням жит­лового законодавства на підприємствах, в установах та організаціях, розта­шованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

– здійснення контролю за забезпеченням соціального захисту працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці на підприємствах, в ус­тановах та організаціях, а також за якістю проведення атестації робочих місць, за умовами праці та надання працівникам відповідно до законодав­ства пільг та компенсацій за роботу у шкідливих умовах;

– здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охороною земель, природних ресурсів за­гальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів;

– здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених зако­ном, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної докумен­тації та проектів окремих об’єктів, а також може заподіяти шкоду навколишнь­ому природному середовищу;

– здійснення контролю за забезпеченням надійності та безпечності бу­динків і споруд незалежно від форм власності в районах, що зазнають впливу небезпечних природних і техногенних явищ та процесів.

Для успішного досягнення цілей і завдань місцевого самоврядування, підвищення ефективності місцевого господарства, раціонального використання фінансових, трудових, природних та інших ресурсів органи місцевого самоврядування наділені певними повноваженнями, які спрямовані на забезпечення комплексного розвитку території громади.

Основою реалізації даного напрямку діяльності є раціональне і ефективне планування з цільовим і використанням бюджетних коштів, доходів від муніципальної власності, а також наявних природних ресурсів для потреб жителів. Обов’язковою умовою виступає комплексний розвиток усіх сфер життєдіяльності місцевого господарства, прогнозування розвитку території й наслідків реалізації місцевих програм.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює, що до повноважень виконавчих комітетів місцевих рад у сфері забезпечення комплексного розвитку території громади відносяться:

– забезпечення збалансованого економічного та соціального розвитку відповідної території, ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів;

– забезпечення складання балансів фінансових, трудових ресурсів, грошо­вих доходів і видатків, необхідних для управління соціально-економічним і культурним розвитком відповідної території, а також визначення по­треби у місцевих будівельних матеріалах, паливі тощо;

– залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій неза­лежно від форм власності до участі в комплексному соціально-економічному розвитку сіл, селищ, міст, координація цієї роботи на відповідній території;

– розміщення на договірних засадах замовлень на виробництво продукції, ви­конання робіт (послуг), необхідних для територіальної громади, на підприємствах, в установах та організаціях;

– залучення на договірних засадах підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, до участі в обслуговуванні населення засобами транспорту і зв’язку;

– координація на відповідній території діяльності суб’єктів містобудування щодо комплексної забудови населених пунктів.

Повноваження у зазначеній сфері не є вичерпними, оскільки комплексність вирішення місцевих проблем здійснюється і шляхом комплексного соціально-економічного і культурного планування, і збалансованої фінансово-бюджетної регіональної політики, і шляхом взаємодії із підприємствами, установами, організаціями, які не перебувають у комунальній власності.

Особливі завдання щодо забезпечення комплексного розвитку території стоять перед районними і обласними радами, які виступають певними координаційними центрами соціально-економічного розвитку області, району і приймають безпосередню участь у збалансуванні місцевих бюджетів, розподіляючи державну допомогу, надають допомогу при реалізації спільних проектів територіальних громад.

В процесі своєї різноманітної діяльності органи місцевого самоврядування постійно здійснюють функцію планування, що дає можливість визначити мету, стратегії, програми розвитку, підвищити ефективність управління соціально-економічними, культурними, екологічними процесами, забезпечити комплексний підхід до вирішення проблем місцевого значення.

На відміну від організаційного планування, яке здійснюється безпосередньо апаратом органу, розробка проектів планів і програм соціально-економічного і культурного розвитку сіл, селищ, міст здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад, (а саме відділами чи службами планування і прогнозування). В областях і районах цю функцію покладено на місцеві державні адміністрації. При цьому розробка планів передбачає всебічне техніко-економічне обґрунтування цілей і завдач, а також складення фінансового, трудового, промислового, земельного та інших балансів, необхідних для управління розвитком території.

Плани і програми розвитку територіальної громади повинні ґрунтуватися на наступних принципах: орієнтація на саморозвиток території, на мобілізацію власних можливостей і ресурсів, які є у розпорядженні, сприяння формуванню ринкової інфраструктури, яка б забезпечувала розвиток ринкових відносин в економіці, пріоритетне вирішення найбільш гострих проблем життєзабезпечення населення територіальної громади, орієнтація на розвиток реального місцевого самоврядування зі створенням адекватної матеріально-фінансової бази[12].

Таким чином, відповідно до Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», виконкоми сільських, селищних, міських рад згідно з законодавством розробляють, а відповідні ради виключно на пленарних засіданнях затверджують програми соціально-економічного та культурного роз­витку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільові про­грами з інших питань місцевого самоврядування, місцеві програми охорони довкілля, беруть участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; місцеві містобудівні програми, генеральні плани забудови населених пунктів, іншої містобудівної документації.

Оскільки місцевий бюджет являє собою план утворення і використання фінансових ресурсів, то розробляючи, затверджуючи, вносячи зміни до нього, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи також здійснюють функцію планування.

Крім цього, виконавчі органи місцевих рад розглядають проекти планів підприємств і організацій, які належать до кому­нальної власності відповідних територіальних громад, вносять до них зауваження і пропозиції, здійснюють контроль за їх виконанням; попередньо розглядають плани використання природних ресурсів місцевого зна­чення на відповідній території, пропозиції щодо розміщення, спеціалізації та розвитку підприємств і організацій незалежно від форм власності, вносять у разі потреби до відповідних органів виконавчої влади пропозиції з цих питань; подають до районних, обласних рад необхідні показники та вносять про­позиції до програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідно районів і областей, а також до планів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній те­риторії, з питань, пов’язаних із соціально-економічним та культурним розвитком території, задоволенням потреб населення.

До делегованих повноважень виконавчих комітетів у сфері планування відноситься: розгляд і узгодження планів підприємств, установ та організацій, що не належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, здійснення яких може викликати негативні соціальні, демографічні, еко­логічні та інші наслідки, підготовка до них висновків і внесення пропозицій до відповідних органів; затвердження територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття.

Одним з провідних напрямків діяльності органів місцевого самовряду­вання виступає функція управління комунальною власністю і місцевими фінансами, адже вони складають фінансово-економічну основу місцевого самоврядування, виступають найважливішою економічно-правовою гарантією самостійності місцевого самоврядування, реальність і ефективність якого значною мірою залежить від наявності у володінні та вільному розпоряд­женні матеріальних і фінансових ресурсів, необхідних для виконання покладених завдань.

Конституція України первинним суб’єктом комунальної власності визнає територіальну громаду села, селища, міста, району в місті, яка може безпосеред­ньо або через органи місцевого самоврядування здійснювати управління кому­нальним рухомим і нерухомим майном, коштами та іншими об’єктами соці­ально-культурного, комунально-побутового та іншого призначення. Відповідно до чинного законодавства, територіальні громади та органи місцевого самовряду­вання мають право вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать за­кону. Вони мають право передавати об’єкти комунальної власності у тимчасове чи постійне користування фізичним і юридичним особам, здавати в оренду, про­давати, купувати, використовувати як заставу, приватизувати, укладати інші угоди. Склад та перелік об’єктів комунальної власності самостійно визна­чається представницькими органами місцевого самоврядування в містах, селах, селищах, а повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що перебуває у комунальній власності відповідних територіальних громад, на­лежить до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Виконавчі органи місцевого самоврядування утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні підприємства, організації, установи відповідно до законо­давства, визначають мету, порядок діяльності, затверджують їх статути, регулю­ють ціни й тарифи на відповідну продукцію та послуги створених ними підпри­ємств, встановлюють порядок використання прибутку, їх взаємовідносини з бю­джетом місцевого самоврядування.

Представницькі органи сіл, селищ, міст виключно на пленарних засіданнях приймають рішення щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, затверджують місцеві програми приватизації, а також перелік об’єктів ко­мунальної власності, які не підлягають приватизації, визначають доцільність, порядок та умови приватизації об’єктів права комунальної власності; вирішують питання про придбання в установленому законом порядку привати­зованого майна, про включення до об’єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в уста­новленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об’єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної влас­ності відповідної територіальної громади; приймають рішення про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначають межі цих повноважень та умови їх здійснення.

Згідно із законодавством України, сільські, селищні, міські, районні у містах ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами місцевих бю­джетів та іншими фінансовими ресурсами і визначають напрями їх викорис­тання. Органи місцевого самоврядування можуть утворювати позабюджетні цільові (у тому числі валютні) кошти, затверджувати положення про ці кошти, звіти про використання зазначених коштів.

Виключно на пленарних засіданнях сільські, селищні, міські ради вста­новлюють місцеві податки і збори, причому механізм їх справляння та порядок стягнення визначається відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ста­вок, встановлених законами України, а також приймають рішення щодо на­дання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і збо­рах.

Ст. 70 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює положення, згідно з якими радою або за її рішенням іншими органами місцевого само­врядування може бути прийняте рішення про випуск цінних паперів, лотерей, місцевих позик. Таке рішення приймається може бути прийняте, якщо розмір наявних коштів для фінансового забезпечення здійснення завдань і функцій місцевого самовряду­вання виявився недостатнім.

Порядок оформлення позик органів місцевого самоврядування регламентується Указом Президента України «Про впорядкування внутрішніх та зовнішніх запо­зичень, що здійснюються органами місцевого самоврядування» від 18.06.1998 р., який встановлює, що розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, а та­кож позик та кредитів, які отримують органи місцевого самоврядування в банківських установах, визначається місцевими радами під час затвердження відповідних бюджетів з обов’язковим погодженням цього розміру з Міністерством фінансів України.

Кошти від випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, позики та кредити, які отримують органи місцевого самоврядування в банківських установах, залучаються лише для фінансування відповідного місцевого бюджету з обов’язковим внесенням до бюджету витрат на обслуговування зазначених позик та кредитів. Виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у містах рад подають щомісячно обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям інформацію щодо надходжень від позик та кредитів, отриманих у банківських установах за станом на перше число поточ­ного місяця.

Рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 13 жовтня 1997 р. № 48 було затверджено Положення про порядок випуску та обігу облігацій місцевих позик, згідно з яким облігація місцевої позики – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зо­бов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого відсотка (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Рішення про випуск облігацій місцевої позики приймається сільською, се­лищною, міською, районною, обласною, міст Києва та Севастополя радами, які виступають емітентами облігацій місцевої позики. Рада може уповноважити інші органи місцевого самоврядування або виконавчі органи відповідного рівня здійснити необхідні організаційні заходи, пов’язані з емісією облігацій місцевої позики.

Розміщення облігацій місцевої позики здійснюється на добровільних за­садах. Випуск облігацій місцевої позики здійснюється із зазначенням мети випуску. Розмір випуску облігацій внутрішніх місцевих позик обов’язково погоджується з Міністерством фінансів України.

Рада своїм рішенням: уповноважує відповідні органи місцевого самовря­дування або виконавчі органи відповідного рівня здійснити необхідні ор­ганізаційні та інші заходи, пов’язані з випуском облігацій місцевої позики; за­тверджує інформацію про випуск облігацій місцевої позики, звіт про розміщення облігацій місцевої позики та звіт про погашення облігацій місцевої позики, які подаються до Державної комісії з цінних паперів та фон­дового ринку[13].

Функція забезпечення задоволення потреб населення в житлових, транспортних, торгових, комунально-побутових послугах та послугах зв’язку здійснюється шляхом реалізації органами і посадовими особами місцевого само­врядування повноваженнь щодо управління об’єктами житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту і зв’язку, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, забезпечення їх належного утримання та ефективної експлуатації, необхід­ного рівня та якості послуг населенню, утримання і використання комунального житлового фонду і нежилих приміщень, комунального дорожного будівництва і утримання доріг місцевого значення, організації транспортного обслуговування населення, благоустрою і озелененння території, організації, утримання і розви­тку комунальних установ освіти, охорони здоров’я, культури, спорту, організації ритуальних послуг і утримання місць захоронення.

Правовою основою діяльності органів місцевого самоврядування у зазначених сферах виступають Житловий Кодекс України, Закони «Про міс­цеве самоврядування в Україні», «Про транспорт», «Про дорожній рух», «Про зв’язок», «Про електроенергетику», «Про захист прав споживачів» та інші акти.

Одним з найважливіших напрямків діяльності органів місцевого самоврядування є їх участь у реалізації житлової державної політики. Ст. 30 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює повноваження виконавчих комітетів місцевих рад у цій галузі, які, по суті, відтворюють положення Житлового Кодексу України. Зазначені органи здійснюють розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, надають відповідно до закону громадянам, які потребують соціального за­хисту, безоплатного житла або за доступну для них плату, видають ордери на заселення жилої площі в будинках державних та кому­нальних організацій.

Крім цього, вони вирішують питання щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності; сприяють розширенню житлового будівництва, надають громадянам, які мають потребу в житлі, допомогу в будівництві житла, в отриманні кре­дитів, у тому числі пільгових, та субсидій для будівництва чи придбання житла, допомогу власникам квартир (будинків) в їх обслугову­ванні та ремонті, сприяють створенню об’єднань співвласників багаток­вартирних будинків, реєструють такі об’єднання.

Відповідно до положень Закону України «Про транспорт» від 10.11.1994 р. № 232/94-ВР (з наступними змінами), транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва і покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва у перевезеннях. Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету й на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою[14].