Тема 20 Юридична відповідальність за правопорушення PDF Печать
Теория государства и права - П.М.Рабінович Основи заг. теорії права та держави

 

Усі попередні теми третьої частини курсу були присвячені висвітленню нормальних, позитивних, бажаних юридичних явищ і процесів. Проте, як ві­домо, в ряді випадків у таких процесах — зокрема, в реалізації та застосуванні юридичних норм — трапляються відхилення. Загальнотеоретичній ха­рактеристиці таких «збоїв» (їх сутності, причин та юридичних наслідків) і присвячено дану тему.

Вага знань з цього питання досить різноплано­ва. Зокрема, такі знання допомагають більш чітко відрізнити юридичне дозволену, правомірну поведінку від поведінки юридичне забороненої, а це е , неодмінною умовою безконфліктної участі у суспільному житті.

Вони також — і це не менш важливо — озброю­ють загальними критеріями правильності та ефек­тивності застосування такого грізного важелю впливу на поведінку людей, як юридична відпові­дальність, сприяють виробленню вмінь, навичок її законного і справедливого застосування щодо пра­вопорушників .

Значну роль також відіграє засвоєння матеріалу розділу для самовиховання належної правосвідо­мості, для попередження, профілактики проти­правних вчинків.

1. Загальна характеристика правопорушень

Правопорушенняце протиправне винне діяння деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільна шкідливим чи небезпечним.

Соціальна сутність правопорушення — за­подіяння шкоди тим особистим, груповим чи за­гальносуспільним інтересам, які юридичне захи­щені державою.

Склад (елементи) правопорушення:

суб'єкт правопорушення — деліктоздатна фі­зична особа (людина) або деліктоздатне об'єднан­ня, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність — це закріплена законодавством і забезпече­на державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;

об'єкт правопорушення — певні блага, на пошко­дження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне протиправне діяння. Об'єктами правопору­шень можуть стати всі явища, які визнаються об'єк­тами правовідносин, тобто різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності (особисті або соціальні);

об'єктивна сторона — протиправне діяння; йо­го шкідливий або небезпечний результат; не­обхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його державній, юри­дичній забороненості, у невідповідності вчинку юридичним приписам. Таке діяння може бути ви­ражене як у активних (якщо суб'єкт недотри­мується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо суб'єкт не виконує зобов'язальні норми);

суб'єктивна сторона — певне психологічне ставлення суб'єкта до своєї протиправної по­ведінки та її наслідків. Таке ставлення відобра­жається поняттям вини.

Види (форми) вини:

умисел:

прямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає і бажає настання його негативних наслідків;

непрямий умисел — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;

необережність:

протиправна самовпевненість — суб'єкт усвідо­млює протиправність свого діяння, передбачає мож­ливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть;

протиправна недбалість — суб'єкт усвідомлює протиправність свого діяння, але не передбачає можливості настання його негативних наслідків, хоча відповідно до рівня свого розвитку може і му­сить це передбачити.

Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, відображається поняттям правової аномалії.

Види правопорушень (за ступенем суспільної або особистісної шкідливості):

- проступки (шкідливі правопорушення);

- злочини (небезпечні правопорушення).

Злочинвчинене винно суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), заборонене кримі­нальним законом під загрозою покарання.

Види проступків:

конституційне правопорушення завдає шкоди державному ладу, його об'єктом виступа­ють закріплені Конституцією порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави. Отже, об'єктом такого проступку можуть стати форма або апарат держа­ви, а також конституційні права людини;

цивільне правопорушення — завдає шкоди май­новим і пов'язаним з ними особистим немайновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення — майнові або пов'язані з ними немайнові цінності;

адміністративне правопорушення проти­правна, винна дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський або державний порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений поря­док управління і за яку законодавством передбаче­но адміністративну відповідальність;

дисциплінарне правопорушення це правопо­рушення, яке завдає шкоди внутрішньому трудово­му розпорядку підприємств, установ та організацій.

В юридичній науці обговорюється питання про можливість виокремлення екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.

 

2. Причини правопорушень

Причини правопорушень — це ті явища соці­альної дійсності, які спричинюють (або полегшу­ють) вчинення правопорушень.

Причини правопорушень розподіляються:

1) за значущістю щодо обумовлювання, детер­мінації правопорушень — на:

основні соціальні явища, яким належить ви­значальна, вирішальна роль у цьому процесі (на­приклад, суперечність чинного законодавства ос­новним правам людини, загальнолюдським мо­ральним приписам; протиріччя між ними і потре­бами, інтересами тих чи інших соціальних верств і окремих осіб, якщо правова культура останніх від­значається неналежним рівнем; суттєві вади, не­доліки законодавства);

неосновні явища, які лише полегшують вчи­нення правопорушень, здійснюють такий вплив на тлі головних чинників, і, можливо, саме завдяки ним — тобто так звані фонові явища (наприклад,

недосконалість обліку й охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям — обставини (або умо­ви), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідо­мості конкретної особи:

об'єктивні явища, що не залежать від неї (на­приклад, недоліки в роботі державних органів);

суб'єктивні явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, не­знання особою вимог закону, її негативне ставлен­ня до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку).

Правильне встановлення тих або інших причин певних правопорушень — неодмінна умова їх про­філактики і зниження загального рівня протиправ­ної поведінки.