Розділ 3. Правові підстави та умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі законів України про амністію

Перед тим, як розглядати правові підстави та умови звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи від покарання на підставі законів про амністію, слід зазначити, що стосовно доцільності існування амністії як правового явища серед юристів існують різні точки зору. В Україні по цьому питанню протилежних точок зору придержуються Т.І. Присяжнюк та Ю.В. Баулін. Перша виходить з того, що прийняття акту амністії “є порушення принципу рівності громадян перед Законом, оскільки диференціація визначених у КК і Законах про амністію підходів до звільнення осіб від кримінальної відповідальності є необґрунтованим”^[26]. На думку останнього, “амністія.... має на меті не тільки звільнення певної кількості осіб від кримінальної відповідальності, а й демонстрацію державою реалізації принципу гуманізму економії кримінально-правових заходів протидії злочинності тощо”^[27].

У зв’язку з цим важко не погодитися з О. Литвак та О. Палійчук у тому, що перш, ніж визначати позитивне чи негативне ставлення до інституту амністії, необхідно його проаналізувати в розрізі вивчення причин та умов злочинності, особи амністованого, запобігання вчиненню нових злочинів особами, звільненими на підставі акта про амністію, а також у контексті соціальної адаптації амністованих. Лише врахувавши всю сукупність наведених вище характеристик та визначивши якісний вплив інституту амністії на все українське суспільство, можна вести мову про позитивні або негативні фактори існування такої особливої процедури звільнення від кримінального покарання, як на підставі акта про амністію^[28].

Між тим, на наш погляд, ця дискусія відносно доцільності існування інституту амністії носить для суддів більш теоретичний чим практичний характер, оскільки згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України “Про застосування амністії в Україні” амністія оголошується законом про амністію, який приймається відповідно до положень Конституції України, Кримінального кодексу України стосовно певної категорії осіб (ч. 1 ст. 86 КК).

Юридичними підставами звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання є:

а) конкретний закон про амністію стосовно певної категорії осіб, оскільки “законодавець не знає, до кого персонально буде застосована амністія. Тому безпосередньо акт про амністію не звільняє від кримінальної відповідальності чи покарання осіб, які можуть бути амністовані, він є лише підставою реалізації приписів акта амністії, який поширюється на індивідуально невизначений круг осіб”^[29];

б) рішення суду щодо кожної особи особисто.

Серед правових підстав, звільнення особи від кримінальної відповідальності чи покарання ч. 1 ст. 44 КК та ч. 1 ст. 74 КК передбачають закон України про амністію. Цей закон є правовою підставою для застосування амністії стосовно певної категорії осіб. Аналіз останніх законів України про амністію свідчить про те, що немає хоча би двох таких законів, де би повністю збігалися категорії осіб до яких, при одних і тих же умовах, могла бути застосована амністія.

Наприклад, згідно з Законом України “Про амністію” від 5 липня 2001 р. до осіб, на які поширювалися дії ст. ст. 1-2 цього Закону, відносилися інваліди першої чи другої групи, однак, починаючи з 2003 р. і по теперішній час, дії ст. ст. 1-2 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р., поширюється також і на інвалідів третьої групи.

Другий приклад. Згідно з ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. звільненню від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні підлягають військовослужбовці, які засуджені вперше за тяжкі злочини, якщо вони на день набрання чинності цим Законом відбували не менше половини призначеного строку основного покарання. Між тим, в Законі України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. такі військовослужбовці підлягали звільненню від покарання якщо вони відбували не менше 2/3 призначеного строку основного покарання.

Приклад третій. Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. відрізняється від Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. тим, що згідно з п. “в” ст. 7 цього Закону амністія не застосовується до осіб яких засуджено за вчинення тяжкого або особливо тяжких умисних злочинів, між тим, згідно Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. амністія до цих осіб не застосовувалась лише при тій умові, якщо вони відбули менше половини строку основного покарання.

Приклад четвертий. Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. відрізняється від Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. також тим, що згідно з п. “а” ст. 3 цього Закону звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають засудженні за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше половини призначеного строку основного покарання, між тим, згідно з п. «б» ст. 3 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають засудженні за умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше шести років, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше двох третин призначеного строку основного покарання.

Приклад п’ятий. Закон України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. відрізняється від Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. також тим, що згідно з ст. 1 цих Законів, в першому випадку звільненню від покарання підлягають жінки та чоловіки, які на день набрання чинності цими Законами досягли відповідно 55 та 60-річного віку, а в другому випадку жінки та чоловіки, які досягли відповідно 50 та 55-річного віку.

І таких прикладів можна приводити ще багато. Чому законодавець кожний раз міняє умови та підстави застосування амністії до певної категорії осіб, це тема окремого наукового дослідження. Таким чином, кожен новий закон України про амністію є юридичною підставою для звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання певної категорії осіб.

Другою юридичною підставою звільнення осіб від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону України про амністію є рішення суду щодо кожної конкретної особи індивідуально. Відповідно до ч. 2 ст. 44 КК та ч. 1 ст. 74 КК звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюється виключно судом. Згідно з ст. 8 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та з ст. 9 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. виконання цих законів покладається на суди.

Передумови звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі закону про амністію складаються з двох елементів. “Перший елемент характеризує вчинений злочин, а другий – особу, яка вчинила цей злочин. Лише у своїй сукупності ці два елементи обумовлюють наявність чи відсутність передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності (чи покарання – В.Б.) на підставі закону про амністію^[30].

На нашу думку, існують й інші передумови звільнення від кримінальної відповідальності. Третьою передумовою звільнення від кримінальної відповідальності чи покарання на підставі Закону про амністію є згода особи на застосування щодо нього амністії. Четвертою передумовою звільнення від покарання на підставі закону про амністію – це відбуття особою певного строку основного покарання. Аналіз останніх законів про амністію свідчить про те, що немає ні одної категорії осіб, які б звільнялися від покарання, будучи засудженими за тяжкі або особливо тяжкі злочини, якщо вони не відбули певного строку основного покарання.

А) “Вчинення злочину – перший елемент зазначеної передумови. Такий злочин, з одного боку, повинен відповідати ознакам певної категорії злочинів, що передбачені в законі про амністію, а, з другого, – він не повинен відповідати ознакам тієї категорії злочинів, на яку закон про амністію не поширює свою дію”^[31].

Головна ознака злочину, це віднесення його або не віднесення його до одного із видів злочинів за ступенем їх тяжкості (ст. 12 КК). Так, згідно з ст. 1 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. безпосередньо підлягають звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних із позбавленням волі, засуджені за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України…, тобто засуджених за навмисні злочини невеликої та середньої тяжкості.

Не урахування судами вимог даної ознаки злочинів, призводить до судових помилок.

Приклад перший: Районний суд вироком від 25.10.2005 р. засудив К. за ч. 1 ст. 309 КК на 1 рік позбавлення волі, за ч. 2 ст. 315 КК на 5 років позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК йому визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Згідно з п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. його було звільнено від цього покарання. Верховний Суд України своєю ухвалою від 1.03.2007 р. цей вирок скасував і відзначив, що відповідно до ст. 1 цього Закону звільняються від покарання особи, котрі засуджені за умисні злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Санкцією ст. 315 ч. 2 КК, за якою засуджено К., передбачено покарання від 5 до 12 років позбавлення волі. Отже, суд безпідставно застосував до К. акт амністії^[32].

Приклад другий: Районний суд вироком від 25.01.2006 р. засудив М. за ч. 2 ст. 286 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 3 ст. 135 КК на 3 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 185 КК на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 70 КК йому визначено покарання у виді 5 років позбавлення волі. Згідно з п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. його було звільнено від цього покарання. Верховний Суд України своєю ухвалою від 18.10.2007 р. цей вирок скасував і відзначив, що відповідно до ст. 1 цього Закону звільняються від покарання особи, котрі засуджені за умисні злочини, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Санкцією ст. 135 ч. 3 КК, за якою засуджено М., передбачено покарання від 3 до 8 років позбавлення волі. Тому М. не є суб’єктом амністії, у зв’язку з чим вирок підлягає скасуванню^[33].

Приклад третій: Вироком місцевого суду від 29.08.2005 р. Б. був засуджений за ч. 2 ст. 310 КК на 3 роки позбавлення волі і на підставі п. “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. був звільнений від покарання. Верховний Суд України своєю ухвалою від 17.10.2006 р. цей вирок скасував і відзначив, що згідно змісту ст. 1 цього Закону звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та інших покарань, не пов’язаних із позбавленням волі, підлягають засуджені (п. “г” – жінки віком понад 55 років) за умисне злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років. Санкцією ж ст. 310 ч. 2 КК, якою засуджено Б., передбачено покарання від 3 до 7 років позбавлення волі, тобто більше 5 років, як передбачено Законом України “Про амністію”. Тому рішення суду щодо застосування до Б. амністії не відповідає вимогам чинного законодавства^[34].

Друга ознака стосується не виду злочину, а виду і міри покарання за злочин, передбачений санкцією статті КК. Так, відповідно до п. “а” ст. 5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., підлягає скороченню невідбута частина покарання особам, засудженим до обмеження волі, а згідно п. “б” цієї ж статті підлягає такому скороченню невідбута частина покарання особам засудженим до позбавлення волі на певний строк засудженим за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше дванадцяти років. Між тим, згідно ст. 5 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. скороченню підлягають невідбута частина покарання особам засудженим тільки до обмеження волі.

Третя ознака злочину пов’язується як з видом злочину так і з видом покарання. Так, згідно з п. “а” ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. підлягають звільненню від покарання у виді тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовці засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості.

Обов’язково вчинений злочин пов’язується з певними умовами його скоєння.

1) Аналіз законів про амністію свідчить про те, що в деяких випадках амністія застосовується до тих осіб які вчинили вперше злочин. Так, згідно з п. «а» Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та п. “б” ст. 3 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. звільненню від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, підлягають особи, крім зазначених у ст. 1 цього Закону, засуджені вперше за умисні злочини за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 8 років. При цьому звертаємо увагу суддів на те, що амністія може бути застосована до цих осіб, якщо вони раніше не вчиняли умисних злочинів або раніше вчинили умисний злочин, що втратив правове значення. Вчинення триваючого або продовжуваного злочину не може бути перепоною для застосування амністії.

Інше буквальне тлумачення цього Закону може привести до парадоксальних висновків про те, що до осіб, які раніше були судимі за умисні злочини, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк більше 8 років, може бути застосована амністія на підставі ст. 3 цих Законів. На цій підставі не може бути застосована амністія до осіб, які раніше були судимі за умисні злочини, але судимість була погашена або знята згідно Закону, оскільки цю категорію осіб не можна віднести до засуджених вперше за умисні злочини.

Більш цікавою є ситуація вказана в п. “б” ст. 4 Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. та Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., згідно з яким підлягають звільненню від покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовці, яких засуджено вперше за тяжкі злочини. Аналіз цього пункту дозволяє зробити висновки про те, що обмеження по застосуванню п. “б” ст. 4 цих Законів не відносяться до військовослужбовців які раніше були судимі за злочини невеликої або середньої тяжкості. Однак, на нашу думку, амністія не може бути застосована і до військовослужбовців які раніше були судимі зо особливо тяжкі злочини, хоча про таке обмеження в Законі не вказано. Протилежна точка зору суперечила би принципу справедливості, оскільки засуджені раніше за більш тяжкий злочин мали перевагу на застосування щодо них амністії перед тими особами, які раніше були засуджені за менш тяжкий злочин.

2) Умови вчинення злочину сформульовані не тільки позитивно, а і негативно. Так, згідно до п. п. «в» і «є» Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р., п. п. “б” і “г” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р., Закону України “Про амністію” від 31 травня 2005 р. та з ст. 9 Закону України “Про амністію” від 11 липня 2003 р. звільненню від покарання підлягають особи, які мають неповнолітніх дітей, або дітей інвалідів незалежно від їх віку, одного чи обох батьків, які досягли 70 – річного віку, або визнані інвалідами 1 групи, за умови, що ці злочини не посягають на життя, здоров’я, честь, гідність чи інші охоронювані законом права та інтереси цих дітей або батьків (ст. 7 цих Законів).

3) У законі про амністію, як правило, вказується лише на закінчені злочини, вчинені одноособово, на які поширюється дія цих законів, але відповідно до ч. 1 ст. 11, ст. 13, ст. 26, ст. ст. 32-34 передбаченими КК визнаються також незакінчені злочини; злочини, вчинені у співучасті, а також множинність злочинів. Всі вони можуть виступати елементом передумови звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі акта амністії^[35]. Таку ж точку зору займає і Верховний Суд України, який в п. 2 своєї постанови Пленуму від 23.12.2005 р. № 12 “Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності”.... відзначив, що умовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного умисного злочину, незалежно від того, закінчено його чи ні, вчинений він одноособово чи у співучасті^[36].

4) Інколи умови застосування акту про амністію залежать від форми вини – умисно чи з необережності було вчинено злочин. Так, згідно п. “в” ст. 5 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 р. скороченню підлягає на третину невідбута частина покарання особам, засудженим до обмеження волі чи позбавлення волі на певний строк, які не підлягають звільненню від покарання на підставі статей 1-4 цього Закону, засудженим за злочини, вчиненні з необережності, які вчинені вперше, якщо на день набрання чинності цим Законом вони відбули не менше третини призначеного основного строку покарання.

5) Обов’язковою умовою застосування закону про амністію є вчинення особою злочинів до дня набрання чинності закону про амністію включно (ч. 1 ст. 4 Закону України “Про застосування амністії в Україні”). Так, якщо Закону України “Про амністію” від 12 грудня 2008 р. був офіційно проголошений 26 грудня 2008 року, то під його дію підпадають особи, які вчинили злочини, передбачені цим Законом, до 24 годин 26 грудня 2008 р. включно. Це стосується всіх злочинів, окрім триваючих та продовжуваних злочинів, оскільки згідно з вимогами ч. 1 ст. 4 цього Закону – дія закону про амністію... не поширюється на злочини, що тривають або продовжуються, якщо вони закінчені, припинені або перервані після прийняття закону про амністію.