G. ПИТАННЯ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ

Posted in Уголовное процесуальное право - Європейська конвенція з прав людини та кримінальни процесс

1. Попереднє ув’язнення

«Асенов проти Болгарії» (Assenov v Bulgaria), 24760/94, 28 жовтня 1998 року.

 

155. Суд нагадує, що у двох випадках при розгляді судом питання про законність ув’язнення пана Асенова у звільненні йому відмовлено на тій підставі, що він був обвинувачений у вчиненні низки тяжких правопорушень і його злочинна діяльність мала характер постійної, внаслідок чого була небезпека, що він у разі звільнення вчинятиме нові правопорушення...

156. ... За таких обставин, Суд вважає, що стурбованість національних органів влади з приводу того, що заявник повторно вчинятиме правопорушення в разі його звільнення, не були необґрунтованими.

157. Суд усе ж нагадує, що заявник був неповнолітнім і, отже, згідно з болгарським законодавством, його могли утримувати під вартою тільки за надзвичайних обставин ... Тож було напрочуд важливо, щоб влада виявила «особливу сумлінність» для забезпечення йому судового розгляду упродовж розумного строку.

Уряд заявив, що для передання справи в суд знадобилося два роки, з огляду на її надзвичайну складність, що вимагало тривалого розслідування. Однак з наявної у Суду інформації постає, що протягом одного із цих двох років, з вересня 1995 року по вересень 1996 року, не вжито практично жодного заходу в зв’язку з розслідуванням; нових доказів не збирали, а пана Асенова допитували тільки одного разу, а саме 21 березня 1996 року ... Більше того, враховуючи важливість права на особисту свободу і можливість, наприклад, виготовити копії відповідних документів, замість того щоб кожного разу посилати до відповідних органів оригінали, численні клопотання заявника про звільнення не повинні були впливати на призупинення слідства й, тому, спричиняти затримку судового розгляду...

158. У зв’язку з цим Суд приймає рішення про те, що панові Асенову відмовили в «судовому розгляді впродовж розумного строку», що порушило пункт 3 статті 5.

 

«Буамар проти Бельгії» (Bouamar v Belgium), 9106/80, 29 лютого 1988 року.

 

50. ... Суд зазначає, що тримання неповнолітніх в слідчому ізоляторі не обов’язково суперечать підпунктові (d) ... навіть якщо воно саме по собі не забезпечує «нагляду виховного характеру». Як видно зі слів «з метою» («pour»), «затримання», згадані в тексті, є засобом забезпечення того, що до відповідної особи застосовуватимуть «наглядові заходи виховного характеру», проте застосування не обов’язково має бути негайним. Подібно до того, як пункт 1 статті 5 у підпунктах (с) і (а) визнає, ... — різницю між попереднім ув’язненням та ув’язненням після засудження, так і підпункт (d) ... цілком припускає можливість використання тимчасового тримання під вартою як заходу, що передує режимові виховання під наглядом, але сам не забезпечує виховання в умовах нагляду. Втім, зважаючи на такі обставини, після позбавлення волі належить якомога швидше перейти до фактичного застосування такого режиму в спеціально створеному для цього середовищі (відкритому або закритому) і при достатньому забезпеченні ресурсами.

51. У цій же справі заявника весь час перевозили із слідчого ізолятора в Лантені (Lantin) додому і назад. Лише 1980 року суди у справах неповнолітніх дев’ять разів ухвалювали постанови про його затримання, а потім звільняли в останній день закінчення встановленого законом п’ятнадцятиденного строку або й раніше, і назагал він 119 днів був позбавлений волі впродовж 291 дня з 18 січня по 4 листопада 1980 року ...

52. ...Бельгійська держава зупинила свій вибір на системі наглядових заходів виховного характеру в рамках реалізації своєї політики протидії протиправній поведінці неповнолітніх. Отже, щоб задовольняти умови підпункту (d) пункту 1 статті 5 ... Конвенції, вона була зобов’язана створити відповідні установи, які б відповідали вимогам режиму та освітнім цілям, викладеним в Законі 1965 року,...

Однак жоден із наданих доказів не свідчить, що саме так це і було. На час відповідних подій в Бельгії — принаймні в тому франкофонному регіоні, в якому жив заявник — не було жодної закритої установи, придатної для розміщення неповнолітніх з серйозними відхиленнями в поведінці (highly disturbed juveniles)... Тримання молодої особи в слідчому ізоляторі в умовах фактичної ізоляції і без допомоги з боку персоналу, який би був педагогічно підготований, не можна розглядати як таке, що мало хоч якусь освітньо-виховну мету...

53. Суд доходить висновку, що дев’ять постанов про взяття під варту вкупі не були сумісні з підпунктом (d) ... Наслідком їх безрезультатного періодичного ухвалення, було те, що вони ставали дедалі менш «законними» за змістом підпункту (d) ..., тим більше, що державний обвинувач так і не відкрив проти заявника кримінальної справи за вчинення ним стверджуваних правопорушень.

 

«Мубіланзіла Маєка і Канікі Мітунґа проти Бельгії» (Mubilanzila Mayeka and Kaniki Mitunga v Belgium), 13178/03, 12 жовтня 2006 року.

 

99. Другу заявницю взято під варту відповідно до статті 74-5 Закону «Про іноземців (Правила в’їзду, перебування, поселення та висилки)» від 15 грудня 1980 року спочатку до розв’язання питання за її заявою про надання притулку, а пізніше до депортації. На той час у законі не було жодного спеціального положення щодо неповнолітніх. Отже, той факт, що відповідний іноземець є неповнолітнім не мав ніякого значення для застосування положень, які регламентували його або її тримання під вартою.

100. Суд не згоден з доводами другої заявниці про те, що підпункт (d) пункту 1 статті 5 Конвенції є єдиним положенням, яке допускає затримання неповнолітнього. Насправді, воно містить конкретний, але не вичерпний приклад обставин, за яких неповнолітнього може бути затримано, а саме з метою застосування до нього наглядових заходів виховного характеру або з метою допровадження до компетентного судового органу для розв’язання питання.

101. У цій справі підставою для затримання другої заявниці було те, що вона в’їхала в країну нелегально, не маючи необхідних документів. Тому її затримання підпадає під умови підпункту (е) пункту 1 статті 5 Конвенції, який дозволяє «законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в’їзду в країну, чи особи щодо якої провадять процедуру депортації або екстрадиції».

102. Однак той факт, що ув’язнення другої заявниці підпадає під дію підпункту (е) пункту 1 статті 5, не обов’язково означає, що воно таки було законним за змістом цієї норми, бо прецедентна практика Суду вимагає наявності певного взаємозв’язку між наведеною допустимою підставою для позбавлення волі та місцем і умовами тримання...

103. Суд зазначає, що другу заявницю тримали в закритій установі для нелегальних іммігрантів у тих самих умовах, що й дорослих; отже, ці умови не були придатними в тому надзвичайно вразливому становищі, в якому вона там опинилася, будучи неповнолітньої іноземкою без супроводу дорослих.

104. З огляду на це, Суд вважає, що бельгійська правова система на той час і спосіб її функціонування в цьому випадку не забезпечували достатніх механізмів захисту права другої заявниці на свободу.

 

«Нарт проти Туреччини» (Nart v Turkey), 20817/04, 6 травня 2008 року.

 

30. Суд у цій справі зазначає, що період, який слід взяти до уваги, розпочався 28 листопада 2003 року з моменту арешту заявника і закінчився 16 січня 2004 року при його звільненні в ході першого засідання Ізмірського суду в справах неповнолітніх. Отже, він тривав сорок вісім днів.

31. Вивчаючи цю справу, Суд врахував велику кількість згаданих вище важливих міжнародних документів ... і нагадує, що досудове ув’язнення неповнолітніх має застосовуватися лише як крайній захід, тривати якомога менше і якщо тримання під вартою є абсолютно необхідним, то неповнолітніх треба утримувати окремо від дорослих.

32. Суд зазначає, що коли заявник заперечував проти свого взяття під варту, Ізмірський суд присяжних відхилив його клопотання, посилаючись на матеріали в справі, характер вчиненого правопорушення і стан доказової бази... Хоча загалом вислів «стан доказової бази» і може мати значення для наявності й збереження серйозних ознак провини, в цій справі сам він не може обґрунтовувати оскаржуваний заявником строк тримання під вартою...

33. Слід також відзначити, хоч адвокат заявника довів до відома органів влади той факт, що заявник був неповнолітній, та, виглядає, що органи влади так і не звернули уваги на вік заявника, видаючи постанову про його затримання. Крім того, матеріали справи свідчать про те, що під час ув’язнення, заявника тримали в установі разом із дорослими...

34. Зважаючи на вищенаведене, і особливо з огляду на те, що заявник на той час був неповнолітнім, Суд вважає, що термін попереднього ув’язнення заявника суперечив пункту 3 статті 5 Конвенції.

 

«Гювеч проти Туреччини» (Güveç v Turkey), 70337/01, 20 січня 2009 року.

 

106. Уряд стверджував, що подальше тримання під вартою заявника, якого обвинувачено в тяжкому правопорушенні, обґрунтоване реальним суспільним інтересом. Крім того був і значний ризик його втечі або знищення доказів...

108. Суд зазначає, що уряд, обмеживши свої доводи посиланням на обґрунтованість тримання заявника на підставі злочинів, обвинувачення в яких йому висунули, не стверджував, що спочатку, згідно з їхніми зобов’язаннями в рамках національного законодавства та низки міжнародних документів, були розглянуті альтернативні методи і що його затримання стало справді крайнім заходом... У матеріалах справи так само немає документів, які б давали підстави припустити, що суд першої інстанції, який кілька разів постановляв продовжити строк тримання заявника під вартою, хоч коли-небудь висловив стурбованість з приводу тривалості ув’язнення заявника. Більше того, цілковита така нестурбованість з боку національних органів влади Туреччини з приводу тримання неповнолітніх під вартою з очевидністю засвідчують згадані вище доповіді міжнародних організацій ...

109. Щонайменше у трьох рішеннях стосовно Туреччини Суд висловлював своє занепокоєння в зв’язку з практикою тримання неповнолітніх у місцях попереднього ув’язнення ... і встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції навіть у випадку значно коротших строків, аніж той, який перебував під вартою заявник у справі... У цій справі заявника затримали, коли йому виповнилось п’ятнадцять років, і його тримали в попередньому ув’язненні понад чотири з половиною роки.

110. З огляду на наведене вище, Суд вважає, що тривалість попереднього ув’язнення заявника була надмірною і порушила пункт 3 статті 5 Конвенції.

2. Допит

«X проти Федеративної Республіки Німеччини» (X v Federal Republic of Germany), 19 березня 1981 року, 8819/79, DR 24, 158.

 

... Хоч якими прикрими і невідповідними були дії поліції, самі по собі вони не становили нелюдського або принизливого для гідності поводження. Хоча неповнолітні не несуть кримінальної відповідальності до досягнення певного віку (зазвичай — чотирнадцяти років), піддавати їх таким слідчим заходам, як допит у поліції, в разі наявності обґрунтованих підозр у їхній причетності до діянь, які були б покарані, якщо б вони могли за них нести кримінальну відповідальність, є виправданим в інтересах належного здійснення правосуддя та захисту прав інших осіб.

Звичайно ж, необхідно, щоб допити неповнолітніх здійснювали у спосіб, що гарантує повагу до їхнього віку і вразливості. Заявниця у цій справі не стверджувала, ніби під час допиту в поліції були будь-які порушення. Вона скаржиться тільки на те, що її протягом короткого часу тримали в незамкненій камері. Втім немає доказів, щоб це якось особливо позначилося на заявниці. Комісія також бере до уваги те, що заявниця перебувала в компанії двох товаришів по школі...

... Ця частина заяви є явно необґрунтованою...

 

«Пановітс проти Кіпру» (Panovits v Cyprus), 4268/04,11 грудня 2008 року.

 

84. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд повторює свої висновки про порушення прав заявника на захист на стадії досудового розгляду в зв’язку з тим, що його, неповнолітнього, допитували без його опікуна і не надавши йому достатньо інформації про його право на допомогу юридичного представника або про його право зберігати мовчання. Суд відзначає, що зізнання заявника, здобуте за вказаних вище обставин, стало вирішальним елементом аргументів обвинувачення, що істотно послабило перспективи його захисту в суді, і цей дефект не був усунутий в ході подальшого провадження.

85. Суд зазначає, що на додаток до зізнання заявника, рішення про його засудження також спиралося на його свідчення, в яких він визнав, що бив ногами потерпілого, що розповідав про свою участь у запеклій бійці з потерпілим, і низку свідчень, які підтверджували, що заявник того вечора, коли потерпілий помер, з ним разом пиячив, і що рано-вранці наступного дня його одяг був у грязюці. Результати судово-медичної експертизи теж підтверджували, що смерть потерпілого була спричинена численними сильними ударами. Хоча не Судові розглядати питання правильності оцінки доказів у цій справі національними судами, він вважає, що вирок був значною мірою заснований на зізнанні заявника, підтвердженому переважно його другою заявою. Він вважає, що суд першої інстанції не розглянув питання про те, якою мірою ця друга заява заявника має дефект, спричинений порушенням його права на захист у зв’язку з обставинами здобуття його зізнання, і це питання досі залишається нез’ясованим. Окрім того, Суд зауважує, що, з огляду на визнання судом присяжних допустимості першого зізнання заявника, видається, що заявник не мав би шансів оспорити прийнятність своєї другої заяви.

86. Зважаючи на всі наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що статтю 6 Конвенції порушено через використання в суді зізнання заявника, здобутого за обставин, що порушували його права на належну правову процедуру і, отже, непоправно звузили його право на захист.

Див. також B.V.1 і С.VІ.6 вище.

3. Збереження доказів

Див. B.ІV.10.

4. Забезпечення справедливого судового розгляду

«T. проти Сполученого Королівства» (T v United Kingdom) [GC], 24724/94, 16 грудня 1999 року.

 

86. Суд зазначає, що процес над заявником відбувався протягом трьох тижнів у відкритому режимі в Суді корони. З урахуванням юного віку заявника і з метою сприяти його розумінню ходу провадження вжили спеціальних заходів: наприклад, йому заздалегідь пояснили процедуру розгляду справи по суті й дали змогу оглянути залу судових засідань, тривалість слухань була скорочена, щоб підсудні не надто втомлювалися. Однак формальний характер і ритуал Суду корони, певне, часом здавався одинадцятирічній дитині незрозумілим і лячним, і є докази того, що деякі зі змін у залі суду, зокрема, лава підсудних, яку підвищили, щоб обвинувачені краще бачили, що відбувається, насправді посилювали заявникове почуття дискомфорту в ході розгляду, оскільки він відчував пильну увагу з боку преси і публіки. Судовий процес викликав такий надзвичайний інтерес преси та загалу як усередині, так і за межами зали суду, що суддя в своєму напутньому слові присяжним послався на проблеми, з якими зіткнулися свідки внаслідок публічності, і запропонував присяжним взяти це до уваги при оцінці їхніх свідчень ...

87. ... слід зазначити, що доктор Візард у своїй експертизі від 5 листопада 1993 року встановила, що посттравматичний стресовий розлад, на який страждав заявник, в поєднанні з тим, що після вчинення правопорушення, жодного заходу лікувального характеру до нього не застосовували, обмежив його здатність давати вказівки своїм адвокатам та адекватно свідчити на свій захист... Окрім того, заявник у своєму меморандумі вказав, що через умови, в яких йому доводиться брати участь у суді, він не в змозі стежити за ходом судового розгляду або ухвалювати рішення, які відповідають його інтересам...

88. Суд, зважаючи на це, дотримується думки, що з метою забезпечення відповідності пунктові 1 статті 6 недостатньо було, щоб заявник міг користуватися допомогою кваліфікованих і досвідчених юристів. Ця справа відрізняється від справи «Стенфорд» ..., у якій Суд не встановив порушення в зв’язку з тим, що обвинувачений не міг чути деякі з наданих у ході судового розгляду доказів, у зв’язку з тим, що його адвокат, який чув усе говорене і завжди міг вислуховувати вказівки свого клієнта, з тактичних міркувань вирішив не звертатися з клопотанням про те, щоб обвинуваченого розмістили ближче до свідків. У цій же справі, хоча законні представники заявника сиділи, за висловом уряду, «у межах досяжності шепоту», малоймовірно, щоб заявник відчував себе досить розкуто для того, щоб радитися з ними під час засідання, у збудженій залі, на очах у публіки, навіть більше, щоб він був у змозі, з огляду на його незрілість і нестабільний емоційний стан, навіть і поза залою суду співпрацювати зі своїми адвокатами і надавати їм інформацію, потрібну для його захисту.

89. Отже, Суд вважає, що заявник був не в змозі брати дієву участь у кримінальному процесі щодо нього і, як наслідок, був позбавлений права на справедливий судовий розгляд на порушення пункту 1 статті 6.

 

«S C проти Сполученого Королівства» (S C v United Kingdom), 60958/00, 15 червня 2004 року.

 

30. ... Хоча судовий розгляд справи заявника відбувався публічно ... вжито заходів для забезпечення якомога менш формального порядку: наприклад, юристи не надягали перук і мантій, а заявникові дозволили сидіти поруч з його соціальним працівником. На відміну від ситуації в справі «T. ... проти Сполученого Королівства», згаданої вище, арешт заявника та судовий розгляд його справи не породили великого інтересу та ворожості з боку загалу і засобів масової інформації, якихось доказів того, що атмосфера в залі була особливо напруженою або лячною, теж немає...

32. Суд, утім, вважає за доречне зазначити, що двоє експертів, які освідчували заявника до початку слухань, дійшли висновку про його дуже низький, як для такого віку, інтелектуальний рівень ... Д-р Бреннан ... рекомендував, щоб йому роз’яснили правила судочинства дуже обережно і зважаючи на властиві заявникові труднощі в навчанні.

33. Хоча це, як видно, зробили, якщо зважати принаймні на соціального працівника, який супроводжував заявника в Суді корони, але саме той засвідчив, що «попри мої спроби пояснити йому ситуацію, [заявник] не усвідомлював становища, в якому він опинився»... Отже, заявник, здається, мало розумів роль, яку в суді відведено присяжним, або те, наскільки важливо справити на них сприятливе враження. Ще більше вражає те, що він, здається, не усвідомив, що йому загрожує позбавлення волі, й навіть після ухвалення вироку, коли його замкнули в камері тимчасового тримання, він мав розгублений вигляд, сподіваючись, що зможе піти додому разом із названим батьком.

34. З огляду на ці докази, Суд не може зробити висновок про здатність заявника брати дієву участь у судовому процесі в сенсі, з’ясованому в пункті 29 вище.

35. Суд вважає, що коли ухвалюють рішення розглянути справу неповнолітнього, — такого, наприклад, як заявник, — котрий, ймовірно, буде не в змозі брати дієву участь через молодий вік та обмежені розумові здібності у порядку кримінального судочинства, а не в іншій формі, покликаній насамперед визначити найкращі інтереси неповнолітнього і громади, є абсолютно важливим, щоб його судив спеціалізований суд, здатний повною мірою врахувати і зробити відповідну поправку на обмеження, які тому доводиться долати, і внести відповідні змін до процедури.

36. Справді, в ході розгляду в національних судах не було клопотань від імені заявника щодо його неможливості брати участь у процесі... Втім Суд, беручи до уваги обставини цієї справи, не переконаний, що з цього випливає, ніби заявник був здатен брати дієву участь у суді тією мірою, як цього вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Див. також С.VІ.6 вище.

5. Наслідки судового процесу

«T. проти Сполученого Королівства» (T v United Kingdom) [GC], 24724/94, 16 грудня 1999 року.

 

73. Друга частина скарги, подана заявником за статтею 3, стосувалась судового процесу і була пов’язана з тим, що провадження в його кримінальній справі тривало в відкритому режимі протягом трьох тижнів, відбувалось у «дорослому» Суді корони з відповідними формальностями, і що після його засудження його ім’я дозволили оприлюднити...

76. Суд визнає, що кримінальне переслідування заявника не було вмотивоване якимось наміром з боку державних органів принизити його або заподіяти йому страждань. І справді, вжито спеціальних заходів для зміни правил судочинства Суду корони, аби пом’якшити суворі умови дорослого суду з врахуванням юного віку підсудних...

77. Навіть якщо й було очевидно, що подібна судова процедура, яку застосовано до заявника, негативно вплине на одинадцятирічну дитину ... Суд вважає, що будь-які інші процесуальні дії або слідство з метою з’ясування обставин діянь, учинених В. та заявником, незалежно від того, велося б таке слідство публічно або за зачиненими дверима, з дотриманням формальностей, притаманних Суду корони, або менш формально в суді у справах неповнолітніх, викликало б у заявника почуття провини, душевних переживань, страждання і страху. Свідчення доктора Візарда вказує на те, що до початку судового розгляду у Т. виявлено ознаки посттравматичного стресового розладу, пов’язаного з постійною стурбованістю подіями злочину, загалом високим рівнем тривоги, неправильним режимом харчуванням і сну... Хоча публічний характер судового розгляду, можливо, якось і посилив ці відчуття у заявника, Суд не переконаний в тому, що особливості судового процесу в його випадку спричинили йому, до того ж значною мірою, страждання, більші від тих, що неминуче викликала б у нього всяка спроба державних органів взятися за заявника після вчинення ним такого злочину...

78. Тож Суд не вважає, що судовий розгляд справи заявника призвів до порушення статті 3 Конвенції.