IX. ПРАВА ПОТЕРПІЛИХ

Posted in Уголовное процесуальное право - Європейська конвенція з прав людини та кримінальни процесс

1. Нема права на переслідування в судовому порядку

«Перес проти Франції» (Perez v France) [GC], 47287/99, 12 лютого 2004 року.

 

70. Суд вважає, що в таких справах застосовність статті 6 Конвенції сягає крайньої межі. Він відзначив, що Конвенція не надає такого права, якого вимагає заявник, а саме на «особисту помсту» або на actio popularis. Отже, право на переслідування в кримінальному порядку третіх осіб або їхнє засудження за вчинення злочину не можна обстоювати самостійно: воно має бути невіддільним від здійснення потерпілим його права заявити цивільний позов на підставах, передбачених національним законодавством, нехай лише для того, щоб домогтися символічної компенсації або захистити таке громадянське право, як, наприклад, право на «добре ім’я»...

 

«Сандра Янкович проти Хорватії» (Janković v Croatia), 38478/05, 5 березня 2009 року.

 

48. ... насильницькі дії, вчинені приватними особами, заборонені низкою окремих норм Кримінального кодексу. Суд також зауважує, що хорватське кримінальне право розрізняє кримінальні правопорушення, переслідування за які здійснює прокуратура — з власної ініціативи або за приватною заявою, і кримінальні правопорушення, переслідувані в порядку приватного обвинувачення. Остання категорія стосується менш серйозних кримінальних правопорушень. Суд також звертає увагу на те, що заявниця стверджувала, що вчинені щодо неї акти насильства, мали склад, зокрема, таких кримінальних правопорушень, як агресивна поведінка і погрози. Переслідування за обидва ці злочини порушує прокуратура: за власною ініціативою щодо першого правопорушення і за заявою приватної особи — щодо останнього.

49. ... Щодо кримінальних правопорушень, переслідування яких здійснює прокуратура за власною ініціативою або за заявою приватної особи, то в разі, якщо прокуратура з якихось причин відмовляється від переслідування в судовому порядку, потерпіла сторона може перебрати на себе функції обвинувачення, виступаючи як допоміжний прокурор. На відміну від цього, переслідування в порядку приватного обвинувачення від самого початку здійснює приватний обвинувач. Окрім того, подана в межах встановленого строку заява про вчинення кримінального злочину, що підлягає переслідуванню в порядку приватного обвинувачення, треба розглядати як приватне обвинувачення...

50. ... Суд не може погодитися з доводами заявниці про те, що її права за Конвенцією могли бути забезпечені тільки в тому разі, якщо б переслідування нападників здійснювала держава і що Конвенція вимагає від держав сприяти переслідуванню. ... Суд переконаний, що в цій справі національне право забезпечувало заявниці можливість порушувати кримінальну справу проти своїх нападників або як приватний обвинувач, або як потерпіла сторона в ролі допоміжного прокурора, і що Конвенція не вимагає, щоб держава сприяла переслідуванню у всіх категоріях справ ...

52. ... рішення заявниці домагатися не переслідування в приватному порядку за обвинуваченням у заподіянні незначних тілесних ушкоджень, а, натомість, розслідування щодо її нападників за обвинуваченням в агресивній поведінці й висловлюванні серйозних погроз відповідало нормам Кримінально-процесуального кодексу щодо ролі потерпілої сторони як допоміжного прокурора.

53. ... у своєму первинному запиті про проведення розслідування заявниця вже дала чітко зрозуміти, що вона вимагає провести розслідування, зокрема, щодо її твердження про те, що 6 червня 2003 року троє осіб вчинили на неї напад. Вона вказала імена відповідних осіб і навела їхні адреси. Вона стверджувала, що акти насильства проти неї становили, зокрема, такі кримінальні правопорушення, як висловлення погроз і агресивна поведінка. На підтримку своїх тверджень вона подала відповідні медичні документи. Проте національні органи визнали її запит неприйнятним на підставі його неповноти, не вказуючи точно, яких формальних вимог не дотримано.

54. Можливо, що подані заявницею документи не цілком відповідали формальним вимогам до запитів, подаваних до прокуратури в порядку кримінального судочинства. У зв’язку з цим Суд відзначає, що в оспорюваному провадженні заявниця не користувалася послугами юридичного представника. Вона безробітна і, очевидно, не має достатніх коштів для оплати юридичного представника. Крім того, згідно з відповідними положеннями Кримінально-процесуального кодексу ..., заявниця не мала права на безоплатну правову допомогу, оскільки покарання за стверджувані кримінальні правопорушення не передбачало позбавлення волі на термін понад три роки.

55. Суд також відзначає, що поліція вже склала протокол про той інцидент, у якому також зафіксовано насильницькі дії щодо заявниці, і що міська прокуратура Спліта теж підготувала звіт про відповідну подію. Отож важко погодитися з висновком Сплітського окружного слідчого судді, ніби запит заявниці про проведення розслідування відхилено на тій підставі, що він був незрозумілим і неповним. Навпаки, Суд вважає, що заявниця дала чітко зрозуміти, що вона вимагає провести розслідування вчиненого проти неї акту насильства. Вона виявляла велику зацікавленість у цій справі і робила серйозні спроби домогтися переслідування її нападників. Поданих нею матеріалів вистачало для того, щоб компетентний слідчий суддя міг здійснити переслідування за її запитом. Вони містили всі відомості відповідно до частини 3 статті 188 Кримінально-процесуального кодексу, а саме: всі дані персонального характеру, що ідентифікували особу, щодо якої подано заяву, характеристику і правову кваліфікацію відповідного правопорушення, обставини, що підтверджують обґрунтовану підозру в тому, що вказана особа вчинила розглядуване правопорушення, та наявні докази.

56. Що стосується твердження уряду про те, що заявниця не відкрила переслідування в порядку приватного обвинувачення, Суд відзначає, що заявниця своєчасно подала заяву про вчинення кримінального правопорушення в Сплітську міську прокуратуру... 11 листопада 2003 року ця установа ухвалила не відкривати офіційного розслідування на тій підставі, що це діяння кваліфікується як кримінальне правопорушення, переслідування за яке здійснює потерпілий в приватному порядку ... Відповідно до частини 3 статті 48 Кримінально-процесуального кодексу, за таких обставин, заяву про вчинення кримінального правопорушення, подана заявницею, треба розглядати як приватне обвинувачення ... Однак уповноважені органи повністю знехтували цю норму і переслідування за заявою у вчиненні кримінального правопорушення за скаргою заявниці не порушили.

57. Наведений вище аналіз свідчить, по-перше, про те, що відповідні державні органи вирішили не переслідувати в судовому порядку осіб, які нібито скоїли акти насильства щодо заявниці. Крім того, відповідні органи влади не санкціонували спроб заявниці відкрити провадження в порядку приватного обвинувачення. Насамкінець, щодо твердження уряду про те, ніби заявниці забезпечили достатні гарантії в межах провадження про дрібні правопорушення, Суд відзначає, що це провадження припинили з огляду на закінчення терміну давності і тому воно завершилося без ухвалення якогось остаточного рішення щодо винуватості нападників. У світлі цих висновків Суд дотримується думки, що рішення національних органів влади в цій справі засвідчили неефективність і бездіяльність з боку органів судової влади Хорватії.

58. На думку Суду, оспорювані процедури за обставин цієї справи не забезпечували заявниці достатніх гарантій від посягання на її фізичну недоторканність і свідчили про те, що порядок реалізації кримінально-правових механізмів у цій справі виявився настільки недосконалим, що становив порушення позитивних зобов’язань держави-відповідача відповідно до статті 8 Конвенції.

2. Нема права виступати на стороні обвинувачення як цивільний позивач

«Ернст і інші проти Бельгії» (Ernst and Others v Belgium), 33400/96,15 липня 2003 року.

 

49. Європейський суд зазначає, що були звертання як до палати радників суду першої інстанції в Брюсселі, так і до касаційного суду з тим, щоб вони ухвалили рішення щодо регламенту процедури, і що заявників запросили до касаційного суду лише для того, щоб поінформувати їх про визнання неприйнятним їхнього цивільного позову на підставі того, що він був спрямований проти судді, який був наділений привілеями свого суддівського статусу...

54. У зв’язку з цим Європейський суд виділяє як важливий той факт, що в бельгійському законодавстві подання скарги-позову в цивільній справі через суддю-слідчого є одним із способів звертання з цивільним позовом, і що в розпорядженні жертв загалом є інші шляхи відновлення їхніх цивільних прав. В цій справі, оскільки їхня скарга була спрямована не лише проти судді, але також і проти інших осіб, заявники могли подати цивільний позов проти таких осіб до цивільного суду.

В тому ж, що стосується подання цивільного позову проти судді, то таке подання, як видається, регулюється обмежувальними умовами, що містяться в судовому кодексі, який передбачає «залучення до участі» судді (статті 1140 та 1147). Мова йде про екстраординарний засіб, який може бути застосований лише у виняткових випадках. Суд має сумнів щодо того, чи можна ним було скористатися в цій справі; він зауважує, що уряд в своїх поданнях не приділив цьому особливої уваги.

55. Якщо заявники не робили спроб подати цивільний позов проти фізичних осіб, то на противагу цьому вони паралельно з поданням цивільного позову звернулися до цивільного суду з позовом проти держави Бельгія щодо відшкодування збитків, посилаючись на ті ж факти, які були зазначені в їхній позовній заяві...; ця процедура все ще не є завершеною. Ґрунтовніше, факти свідчать, що неприйнятність позовної заяви заявників та залишення без розгляду їхньої скарги в апеляційному суді до генерального прокурора не спричинило того, що вони були позбавлені можливості вдаватись до дій з метою отримати відшкодування.

56. За цих умов, Суд вважає, що будучи обмеженими визнанням специфіки, яка стосується суддівських привілеїв, обмеження, які зачепили право на доступ, не загрожували загальному змісту права заявників на суд і не були непропорційними з огляду на пункт 1 статті 6 Конвенції.

3. Можливість брати участь у розслідуванні

«Соттані проти Італії» (Sottani v Italy) (ухв.), 26775/02, 24 лютого 2005 року.

 

2. Заявник з посиланням на пункт 1 статті 6 та на статтю 13 Конвенції також скаржився на те, що прокурор на етапі попереднього розслідування не розпорядився про проведення судово-медичного розтину... Хоча, за загальним визнанням, справді, відповідно до норм італійського права потерпіла сторона не може вступати в провадження як цивільний позивач до попереднього слухання ..., та на стадії попереднього розслідування вона може користуватися тими правами і повноваженнями, які прямо визнано в законі. Ці права передбачають, для прикладу, можливість звертатися до прокурора з проханням спрямувати запит до слідчого судді про негайне пред’явлення доказів ... та право призначати представника за законом для здійснення прав і повноважень, які закон надає потерпілій стороні... Крім того, здійснення цих прав може виявитися необхідним для дієвої участі в процесі як цивільного позивача, особливо в тому разі, коли, як і в цій справі, йдеться про докази, що з плином часу мають тенденцію руйнуватися, а їхнє здобуття на пізніших стадіях процесу є неможливим. Окрім того, потерпіла сторона має право робити заяви на всіх етапах провадження та, за винятком касаційного провадження, звертатися з клопотаннями про долучення доказів ...

Отож-то, з огляду на сказане вище, Суд вважає, що пункт 1 статті 6 Конвенції в цій справі є застосовним.

Однак ... заявникові слід було б подати клопотання прокуророві, щоб той звернувся до слідчого судді з вимогою негайно пред’явити докази, а саме результати судово-медичного розтину. Оскільки заявник не скористався засобом правового захисту, наявного у межах національного права, Суд вважає, що цю частину заяви належить відхилити через невичерпання внутрішніх засобів правового захисту...

 

«Мене проти Франції» (Menet v France), 39553/02, 14 червня 2005 року.

 

48. В цій справі Європейський суд відзначає, що заявник, якого ніколи не представляв адвокат, ... не мав жодної можливості ознайомитися з матеріалами справи. Суд, відповідно, визнає, що представленню його справи в національних судових інстанціях могло зашкодити обмеження у доступі до матеріалів справи через те, що не було консультування у адвокатів.

49. Водночас Суд зазначає, що в французькому праві на обвинувачених та учасників в цивільному процесі, так само як і на звичайних фізичних осіб, на відміну від адвокатів, не поширюється професійна таємниця. Отже, той факт, що дістати доступ до матеріалів про розслідування справи можна було лише або разом з адвокатом, або через адвоката — тому в результаті цього заявник не мав змоги з ними ознайомитися — був викликаний необхідністю зберігати таємницю слідства.

50. Суд нагадує, що таємний характер процедури слідства може бути виправданий мотивами захисту приватного життя осіб, які є сторонами в процесі, та інтересами правосуддя за змістом другого речення пункту 1 статті 6 Конвенції і в разі, якщо ця стаття може бути застосовною до того, як справу візьме до розгляду суддя, що ухвалюватиме рішення, специфіка її застосування на етапі проведення слідства залежить від особливостей процедури та обставин справи...

52. З огляду на всі обставини та враховуючи інтереси всіх сторін, Європейський суд вважає, що накладені на право заявника обмеження не становили надмірної загрози його праву на змагальний процес.

4. Закриття справи провадженням та виправдання як вирішення спору щодо права цивільного характеру

«Кордова проти Італії» (Cordova v Italy), 40877/98, 30 січня 2003 року.

 

49. У цьому випадку Суд зазначає, що заявник, вважаючи себе знеславленим внаслідок поведінки пана Коссіґи, подав на того скаргу і як цивільний позивач вступив у відкрите в результаті цього кримінальне провадження. З того моменту це провадження поширювалося на право цивільного характеру — а саме право на захист своєї репутації, на що заявник може на аргументованих підставах претендувати ...

50. Суд також зазначає, що у своїй резолюції від 2 липня 1997 року Сенат заявив, що вчиненні дії, у яких звинувачено п. Коссіґу, підпадали під дію імунітету, передбаченого частиною 1 статті 68 Конституції Італії ..., що унеможливило здійснювати надалі будь-яке кримінальне чи цивільне провадження для встановлення його відповідальності або забезпечення відшкодування заподіяної шкоди...

63. Суд дотримується думки, що брак чіткого зв’язку з парламентською діяльністю вимагає, щоб він застосовував вузьке тлумачення концепції пропорційності між поставленою метою і використаними засобами її досягнення ...

64. Отже, Суд вважає, що в цьому випадку рішення про брак підстав для подання позову проти пана Коссіґи та неможливості подальшого відкриття провадження для забезпечення захисту репутації заявника не встановлювали справедливої рівноваги між вимогами захисту загальних інтересів суспільства і необхідністю захисту основоположних прав особи.

65. Суд також надає певного значення тому факту, що резолюція Сенату від 2 липня 1997 року позбавляла заявника інших обґрунтованих альтернатив для дієвого захисту своїх прав за Конвенцією...

66. Зважаючи на вищенаведене, Суд доходить висновку, що право заявника на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, було порушене.

 

«Ґору проти Греції» (Gorou v Greece) [GC], 12686/03, 20 березня 2009 року.

 

38. ... Суд зазначає, що в разі винесення виправдувального вироку цивільний позивач, відповідно до норм національного права, загалом не має права ні безпосередньо подавати касацію, ні домагатися відшкодування, звертаючись до прокурора при Касаційному суді. Однак Суд визнає, що в цьому випадку не можна не зважати на наявність усталеної судової практики і що з урахуванням особливостей вимоги заявника до прокурора при Касаційному суді застосовний пункт 1 статті 6 Конвенції. Цю ж таки практику належить взяти до уваги при оцінці глибини мотивування, яке прокурор мав навести у своїй відповіді.

39. Суд уже зауважив, що прокурор зазвичай відповідає, хоча й стисло, на клопотання цивільних позивачів про оскарження в порядку касації. На практиці цивільний позивач вказує прокуророві на певні конкретні обставин справи, але той має повне право ухвалити власне рішення після того, як зважить усі надані доводи.

40. Слід, окрім того, зазначити, що, відповідно до статті 506 Кримінально-процесуального кодексу, «позитивне» рішення прокурора адресоване не цивільному позивачеві, а дає підстави самому прокуророві подати скаргу в касаційному порядку. Аналогічно, «негативне» рішення означає, що прокурор сам відмовляється подавати апеляцію з питань права...

41. І нарешті, стосовно процедури попереднього розгляду та визнання прийнятності касаційних скарг органом при Касаційному суді, Суд зауважує, що він вже раніше визнав, що апеляційний суд не зобов’язаний наводити докладніші мотиви, коли він просто застосовує конкретну правову норму при відхиленні касаційної скарги, що не має судової перспективи, без додаткових подробиць ... Суд вважає, що такий самий принцип може бути застосований і у випадку прокурора при Касаційному суді, якому цивільний позивач запропонував звернутися з касаційною скаргою від власного імені.

42. Отже, рукописний напис, учинений на клопотанні заявника, просто повідомляє про рішення, ухвалене прокурором у межах його дискреційних повноважень. Якщо це розглядати під таким кутом зору та враховувати чинну судову практику, то прокурор зобов’язаний лише дати свою відповідь цивільному позивачеві, а не обґрунтовувати її при цьому. Вимога давати докладніше обґрунтування покладала б на прокурора при Касаційному суді додаткове зобов’язання, що не випливає з природи клопотання цивільного позивача про оскарження виправдувального вироку в порядку касації. Отож Суд вважає, що, зазначивши «брак передбачених законом або інших обґрунтованих підстав для подання апеляції до Касаційного суду», прокурор навів достатні мотиви свого рішення це клопотання відхилити.

Зважаючи на викладене вище, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було.

5. Обмеження на участь в судовому розгляді

«Берже проти Франції» (Berger v France), 48221/99, 3 грудня 2002 року

 

35. ... Відповідно до норм кримінального права звернутися до Касаційний суду може будь-як сторона кримінального процесу, яка має інтерес в оскарженні з питань права. Хоча прийнятність скарги, внесеної цивільним позивачем — за винятком семи вичерпно перелічених випадків — справді залежить від наявності апеляції з боку обвинувачення, це обмеження випливає з характеру рішень, що ухвалюють слідчі підрозділи, та ролі, відведеної цивільним позовам у кримінальному процесі. Суд погоджується з урядом в тому, що цивільні позивачі не можуть мати необмеженого права подавати апеляції в Касаційний суд на рішення про закриття справи провадженням...

38. ... Права заявника на звернення до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, в результаті встановлення для неї умов, на яких її апеляція до Касаційного суду може бути визнана припустимою, порушене не було. Беручи до уваги ту роль, яку цивільним позовам призначено відігравати в межах кримінального судочинства, а також комплементарні інтереси цивільного позивача в кримінальному процесі й обвинувачення, Суд не може визнати, що в цій справі було порушення принципу процесуальної рівності сторін. У зв'язку з цим Суд погоджується з урядом у тому, що цивільного позивача не можна вважати супротивником обвинувачення, але при цьому він не обов’язково є і його союзником, бо ж їхні ролі та цілі очевидно відрізняються.

6. Нерозголошення доводів

«Шесне проти Франції» (Chesnay v France), 56588/00,12 жовтня 2004 року.

 

20. Заявник скаржився на те, що ані він сам, ані його адвокат в державній раді не дістали доповіді судді-доповідача до початку засідання, тоді як документ надали в розпорядження прокурора.

21. Суд нагадує, що питання про надання в розпорядження підсудного доповіді судді-доповідача порушує проблему, з огляду статті 6, лише в разі, коли цю доповідь надають прокуророві до початку слухань... Що якраз і було в цій справі.

22. Суд також нагадує, що доповідь складається з двох частин: в першій вміщено виклад фактів, опис судової процедури та засобів касаційного оскарження, в другій вміщено правовий аналіз справи та висновок щодо обґрунтованості касаційної скарги. На думку Суду, якщо друга частина доповіді, яка призначена для судової постанови, може (на кшталт проекту судового рішення) залишатись конфіденційною як для сторін у справі, так і для прокурора, то перший том, на який не поширюється таємниця судового рішення, що має бути ухвалене, в разі, коли є така нагода, має бути наданий за однакових умов в розпорядження і сторонам, і прокурору.

23. Відповідно, було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

7. Надмірна затримка

«Томазі проти Франції» (Tomasi v France), 12850/87, 27 серпня 1992 року.

 

125. ... Ознайомлення з текстом рішень, ухвалених у цій справі ... свідчить, що вона не була особливо складною. Крім того, сам заявник лише трохи затримав провадження в ній, оскарживши постанову про закриття справи через брак підстав для притягнення до відповідальності в обвинувальний палаті Бордо та наполягаючи, щоб ця палата постановила рішення щодо проведення подальшого розслідування... Відповідальність за встановлену затримку лежить в основному на органах суду. Зокрема, перш ніж прокурор Бастії звернувся до Касаційного суду з поданням про призначення компетентного слідчого органу, пройшло аж півтора року ... Слідчий суддя з Бордо заслухав пана Томазі тільки один раз і, як видається, не проводив ніяких слідчих дій в період між березнем і вереснем 1985 року, а потім в період з січня 1986 по січень 1987 року. Отже, було порушення пункту 1 статті 6.

 

«Кальвеллі і Чільо проти Італії» (Calvelli and Ciglio v Italy) [GC], 32967/96,17 січня 2002 року.

 

65. Суд у даній справі зазначає, що відповідне провадження, безперечно, було дуже складним. Крім того, хоча після того, як 7 липня 1989 року заявників визнано цивільними сторонами провадження, у розгляді в першій інстанції були прикрі затримки (зокрема, між рішенням про передання справи Е.С. до суду 12 червня 1991 року і першим слуханням, що відбулося через рік — 2 липня 1992 року ...), надалі ніяких значних періодів бездіяльності, пов’язаних з органами влади (за винятком перерви в першому слуханні справи, викликаної страйком юристів — ...) не було.

66. За таких обставин Суд вважає, що термін шість років, три місяці й десять днів, коли йдеться про розгляд справи в усіх чотирьох інстанціях, не можна вважати нераціональним.

67. Отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було