1. Повідомлення про висунуті обвинувачення

«Брозічек проти Італії» (Brozicek v Italy), 10964/84,19 грудня 1989 року.

 

41. На думку Суду, виходити необхідно з таких фактів. Заявник не був італійцем за походженням і не проживав в Італії. Він недвозначно поінформував відповідні італійські органи судової влади про те, що йому важко через незнання італійської розуміти зміст їхніх повідомлень. І попросив надсилати їх йому або його рідною мовою або однією з офіційних мов Організації Об’єднаних Націй.

Отримавши це прохання, італійським судовим органам було б слід ужити заходів для його задоволення, щоб забезпечити дотримання вимог підпункту (а) пункту 3 статті 6 ..., якщо лише вони не могли встановити, що заявник, насправді, достатньо знає італійську, щоб зрозуміти з повідомлення зміст листа, в якому його інформували про висунуті проти нього обвинувачення.

Такі докази з документів у справі чи з свідчень свідків, заслуханих 23 квітня 1989 року, не постають... Отож щодо цього питання було порушення підпункту (а) пункту 3 статті 6...

42. З іншого боку, Суд вважає необґрунтованим твердження, згідно з яким в судовому повідомленні від 23 лютого 1976 року не зазначено «детально ... характер і підстави обвинувачення». У цьому повідомленні, яке мало дати знати панові Брозічеку про відкриття справи проти нього, містився достатній перелік правопорушень, у скоєнні яких його обвинувачували, були зазначені місця і дати їхнього учинення, дано посилання на відповідні статті Кримінального кодексу, та згадано ім’я потерпілої особи.

 

«Жеа Каталан проти Іспанії» (Gea Catalán v Spain), 19160/91, 10 лютого 1995 року.

 

25. Пан Жеа Каталан заявив про порушення підпункту (а) пункту 3 статті 6... Це порушення сталося внаслідок того, що його засудили на підставі пункту 7 статті 529 Кримінального кодексу, а не на підставі пункту 1 цієї статті, на яку посилалися орган обвинувачення та сторона, що заявила цивільний позов.

28. ... Суд уважає, що оскаржувана розбіжність, безсумнівно, стала результатом простої технічної помилки, яка виникла під час друкування матеріалів, представлених у суд прокуратурою, і відтак багато разів відтворена органом переслідування й стороною, що заявила цивільний позов...

29. Зважаючи на чіткість правової кваліфікації встановлених у справі фактів, яку слідчий суддя навів у своїй постанові про взяття під варту від 1 липня 1986 року ..., Суд не бачить причин, з яких пан Жеа Каталан міг скаржитися на те, немовби йому не повідомили про всі складові частини обвинувачення, оскільки матеріали, представлені прокуратурою, опиралися на ті ж факти... Крім того, в цій справі, як справедливо зазначив і Верховний суд, ...було б абсурдно застосовувати пункт 1 статті 529 Кримінального кодексу, якщо, вдавшись до елементарної логіки, можна було б зразу зробити умовивід — нехай і не автоматичний висновок — про застосування пункту 7.

30. Отже, Суд вважає, що заявникова скарга є необґрунтованою, а тому порушення підпункту (а) пункту 3 статті 6 не було...

 

«Де Сальвадор Торрес проти Іспанії» (De Salvador Torres v Spain), 21525/93, 24 жовтня 1996 року.

 

27. Пан де Сальвадор Торрес стверджує, що його засудження за скоєння правопорушення за обтяжувальної обставини, в якій його прямо не обвинувачено, становило порушення підпункту (а) пункту 3 статті 6...

33. ... публічний характер посади заявника був невіддільним елементом обвинувачення в розтраті державних коштів, яке йому спочатку висунули, і, отже, відомим заявникові з самого початку провадження. Отож слід вважати, він усвідомлював можливість того, що суди ... при визначенні покарання дійдуть висновку, що цей основний фактичний елемент у зв’язку з таким менш серйозним складом, як розкрадання, є обтяжливою обставиною.

Отже, Суд не вбачає порушення права заявника, передбаченого підпунктом (а) пункту 3 статті 6, ... на отримання інформації про характер і підстави висунутого йому обвинувачення.

 

«Маточна проти Італії» (Mattoccia v Italy), 23969/94, 25 липня 2000 року.

 

71. ... Суд усвідомлює, що суди, які розглядають справи про зґвалтування, порушують дуже делікатні та важливі питання, які викликають велике занепокоєння в суспільстві, і що справи, пов’язані з молоддю або психічнохворими, часто дуже ускладнюють завдання обвинувачення та суддів в здобутті доказів під час проваджень. Проте Суд вважає, що у цій справі перед захистом постали надзвичайні труднощі. Оскільки інформацію, яка містилася в обвинуваченні, була нечіткою стосовно важливих деталей з приводу часу та місця, її постійно заперечували і виправляли під час суду, та з огляду на тривалий період між переданням до суду і самим судовим розглядом (понад три з половиною роки) порівняно з оперативністю, з якою проведено суд (менше місяця), справедливість вимагала, щоб заявникові надали більше можливостей і засобів для практичного та ефективного захисту, наприклад, виклику свідків для встановлення алібі.

72. Виходячи з цього, Суд визнає, що право заявника на отримання докладної інформації щодо суті та причини обвинувачення, висунутого проти нього, та його право мати достатньо часу і можливостей для підготування свого захисту були порушені.

 

«Садак і інші проти Туреччини» (Sadak and Others v Turkey), 29900/96, 29901/96, 29902/96 і 29903/96, 17 липня 2001 року.

 

56. ... Суд вважає, що належність до нелегальної воєнізованої організації не була органічним елементом складу злочину, в якому заявників обвинувачували із самого початку процесу.

57. Отже, Суд дійшов висновку, що суд державної безпеки Анкари, застосувавши безперечно належне йому право змінювати кваліфікацію підсудних йому фактів, повинен був надати заявникам можливість практично та ефективно здійснити їхнє право на захист проти цього обвинувачення, зокрема виділивши їм для цього потрібний час. Однак із матеріалів справи випливає, що суд державної безпеки, який міг би, наприклад, після зміни кваліфікації фактів ухвалити рішення про відстрочку слухань, не дав заявникам змоги організувати свій захист проти нового обвинувачення, про яке їм сповістили лише в останній день процесу, напередодні оголошення вироку суду, коли вже, очевидно, це було пізно. До того ж у день останнього судового засідання адвокати заявників були відсутні. Незалежно від причини цієї відсутності залишається фактом те, що заявники не могли проконсультуватися зі своїми адвокатами з питання про зміну кваліфікації фактів стороною обвинувачення і судом державної безпеки.

58. Зваживши вищевикладені міркування, Суд доходить висновку, що право заявників бути детально поінформованими про характер і підстави висунутого їм обвинувачення та їхнє право мати досить часу і можливостей для підготування свого захисту були порушені...

 

«Водель проти Франції» (Vaudelle v France), 35683/97, 30 січня 2001 року.

 

58. ...Заявника обвинуватили в правопорушенні сексуального характеру, вчиненому щодо неповнолітніх віком до п’ятнадцяти років. Отож правопорушення було особливо тяжким, як підкреслив і сам суд у кримінальних справах... Характер правопорушення вимагав також оцінити розумовий стан заявника, оскільки після того, як його допитали в жандармерії, прокурор ухвалив постанову про проведення психіатричної експертизи заявника. Проте заявник не з’явився ні в один із двох призначених днів і не представив жодного пояснення своєї неявки, тому Суд у кримінальних справах не міг знати причини його відсутності.

65. ... Суд вважає, що в такій, як ця, справі, що стосується обвинувачення в здійсненні тяжкого злочину, національні органи влади в інтересах належного відправлення правосуддя мають вживати додаткових заходів. Вони могли б наказати заявникові йти на огляд до психіатра ... і з’явитися на засідання суду, а в разі невиконання, вжити заходів, щоб він був представлений своїм піклувальником або адвокатом. Це дозволило б заявникові розуміти хід провадження й бути детально проінформованим про характер і підстави висунутого проти нього обвинувачення, за змістом підпункту (а) пункту 3 Статті 6 Конвенції; це також дало б змогу судові в кримінальних справах постановити цілком справедливе рішення. Однак цього не відбулося.

66. Отже, з огляду на особливі обставини цієї справи, Суд вважає, що було порушення статті 6 Конвенції.

 

«Міро проти Франції» (Miraux v France), 73529/01, 26 вересня 2006 року.

 

33. В цій справі Європейський суд зауважує, що оскільки зазначене питання було порушене наприкінці обговорення в суді присяжних перед тим, як журі присяжних вийшло до дорадчої кімнати для ухвалення постанови, саме перекваліфікування уточнено лише у відповіді на це поставлене питання під час виголошення постанови. Отже, оскільки застосування статті 352 Кримінально-процесуального кодексу могло відіграти лише превентивну роль, в розпорядженні заявника не було жодного способу оскарження з тим, щоб представити свої аргументи захисту у відповідь на перекваліфікування, яке відбулось...

35. Окрім того, подання справи на розгляд суду присяжних Сен-Марітіма мало на меті лише означення термінів «спроба зґвалтування» та «сексуальні домагання із застосуванням насильства», і лише наприкінці слухань постало додаткове запитання, в результаті розгляду якого відбулось зазначене перекваліфікування. Оскільки питання про кваліфікацію злочину як «зґвалтування» розглянуте в попередньому поданні, датованому 18 лютого 1997 року, і визнане недійсним касаційним судом 21 травня 1997 року, потім воно було умисно відхилене рішенням, ухваленим в результаті звернення до суду присяжних 23 жовтня 1997 року, то заявник міг підставно вважати, що він надалі не захищатиметься від обвинувачень у «зґвалтуванні», а зосередить свій захист на врешті-решт закріпленому означенні «спроба зґвалтування». Європейський суд вважає, що з огляду на ці елементи — «необхідність вжити окремих спеціальних заходів для повідомлення обвинувачуваному про висунуте проти нього обвинувачення» та визначальну роль, яку відіграє акт обвинувачення в ході розгляду кримінальної справи... не встановлено, що заявник усвідомлював можливість засудження його за вчинення акту насильства.

36. Суд зважає на те, що, безсумнівно, правова база «зґвалтування» та «спроби зґвалтування» є однією і тією ж, тобто, йдеться про статтю 222-23 кримінального кодексу, і що в загальнішому сенсі, відповідно до кримінального права Франції, особу, яка намагається вчинити злочин, вважають автором злочину, тобто такою ж самою, як і особа, що вчинила злочин... Однак можна зауважити, що ці два правопорушення, які фігурують в цій справі — зґвалтування та спроба зґвалтування — суттєво різняться рівнем їхньої реалізації. Справді, на відміну від скоєного правопорушення, яке передбачає матеріальну реалізацію злочинного наміру через певний досягнутий результат, спроба характеризується початком виконання, тобто частковою реалізацією правопорушення, яке полягає в діях, що спрямовані безпосередньо на здійснення цього правопорушення і вчиняються з таким наміром, при цьому нема добровільної відмови припинити такі дії з боку того, хто їх вчиняє. Отже, «зґвалтування» вимагає досягнення специфічного результату, тобто статевого проникнення, тоді як цей елемент не був необхідним для того, щоб висунути заявникові обвинувачення у правопорушенні, яке полягало в «спробі зґвалтування». Тому, можна стверджувати, що є різниця в рівні серйозності цих двох правопорушень, яка, поза всяким сумнівом, впливає на оцінку фактів та визначення вини засідателями, тим більше, що судді-засідателі зазвичай особливо переймаються долею жертв, зокрема, коли останні потерпають в результаті правопорушень сексуального характеру, — суб’єктивно та всупереч психологічній травмі, яку дістає жертва в кожному випадку, спроба є менш «осудною», аніж вчинений злочин. Отже, якщо зловмисник, який вчинив спробу зґвалтування, може бути засуджений і до максимальної міри покарання, яка тотожна тій, до якої може бути засуджений злочинець, що вчинив злочин, можна припускати, що суд присяжних візьме до уваги при визначенні рівня вини різницю між спробою вчинити злочин і вчиненням самого злочину, коли порівнювати їх з огляду на «реальну» шкоду та рівень завданої шкоди. Тому можна вірогідно вважати, що зміна кваліфікації, якою оперували в процесі розгляду справи в суді присяжних, була здатна потягнути за собою тяжчу міру покарання, до якої міг бути засуджений заявник, при цьому він не мав можливості підготувати та представити свої матеріали захисту стосовно нової кваліфікації та її наслідків, в цьому разі йдеться про міру покарання, яка могла бути виголошена в конкретних термінах. Європейський суд також наголошує на тому, що коли максимальним застосовним терміном покарання було 14 років позбавлення волі, заявника засуджено до 12 років перебування у в’язниці, тобто на термін, який був дуже близьким до максимального.

37. З огляду на всі ці елементи, Європейський суд вважає, що було порушене право заявника бути детально поінформованим про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього, так само як і його право мати час та можливості, необхідні для його захисту.

2. Виклик у судове засідання

«X проти Сполученого Королівства» (X v United Kingdom), 8231/78, 6 березня 1982 року, DR 28, 5.

 

2. ... З іншого боку, виглядає, що заявник був повідомлений про точну дату судового розгляду аж напередодні його початку. Комісія вважає бажаним інформувати обвинувачених про дату і місце проведення судового засідання за якийсь розумний строк заздалегідь. Однак цей окремий аспект судового розгляду справи заявника самий по собі не можна вважати в цій справі визначальним для розв’язання питання про те, чи забезпечили заявникові справедливий судовий розгляд. З огляду на те, що він мав достатньо часу для підготування свого захисту, та беручи до уваги судовий процес сукупно, Комісія переконана, що умови, в яких суд розглянув справу заявника, були сумісні з поняттям справедливого судового розгляду за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції.

 

«Водель проти Франції» (Vaudelle v France), 35683/97, 30 січня 2001 року.

 

Див. вище.

3. Достатній час і можливості

«Феррарі-Браво проти Італії» (Ferrari-Bravo v Italy), 9627/81, 14 березня 1984 року, DR 37, 15.

 

23. У цьому зв’язку заявник також стверджує, що його адвокатам не дали часу й можливостей, які їм були необхідні для підготування його захисту (підпункт (b) пункту 3 статті 6).

Комісія наголошує, що заявник не довів, як той факт, що його адвокати мали лише два місяці для вивчення матеріалів справи [яка нараховувала понад 56000 сторінок], перш ніж слідчий суддя віддав його до суду, порушив те право, на яке він претендує. Вона зазначає, що судовий розгляд ще триває. Отже, у матеріалах справи немає нічого, що б вказувало на порушення цього положення.

 

«Падін Жестозо проти Іспанії» (Padin Gestoso v Spain), 39519/98 (ухв.), 8 грудня 1998 року.

 

2. Заявник скаржився, що після його арешту в червні 1990 року його адвокатам довелося чекати до серпня 1990 року, перш ніж вони змогли ознайомитися з матеріалами справи ... Суд зазначає, що тоді, коли слідчий суддя 11 червня 1990 року висунув заявникові обвинувачення й наказав взяти його під варту, йому призначили адвоката у межах системи правової допомоги для захисту його інтересів на період одиночного ув’язнення, який тривав до 6 серпня 1990 року. Заявник у зв’язку з цим не заперечує того, що для підготування свого захисту він мав змогу говорити з адвокатом, призначеним у межах системи правової допомоги. Крім того, заявник визнав, що з того моменту, коли одиночне ув’язнення скасували, тобто з 6 серпня 1990 року, він мав доступ до матеріалів справи. Суд зазначає, зокрема, що після того, як 19 лютого 1992 року матеріали на сорок сім обвинувачених, зокрема й заявника, були передані на розгляд палати у кримінальних справах Верховного суду, цей суд своїм рішенням від 29 жовтня 1992 року ухвалив, щоб кожному їхньому адвокату надали копії всіх матеріалів слідчої справи, яка перевищувала вісімдесят томів, щоб вони могли провести попередню кваліфікацію правопорушень. Суд тому відзначає, що розслідування цієї справи тривало протягом декількох років, отож заявник після того, як 11 червня 1990 року йому вручили повідомлення про висунення обвинувачень, мав достатньо часу для підготування свого захисту, що і є основною метою підпункту (b) пункту 3 статті 6 Конвенції. До того ж у матеріалах немає нічого, що підтверджує висновок, ніби після скасування постанови про таємний характер розслідування 6 серпня 1990 року заявник мав якісь перешкоди, що заважали б йому давати вказівки або консультуватися з його адвокатом для підготування версії захисту. Виходячи з цього, Суд вважає, що цю частину скарги належить відхилити як явно необґрунтовану…

 

«Оджалан проти Туреччини» (Öcalan v Turkey), 46221/99 [GC], 12 травня 2005 року.

 

134. Після перших двох відвідувань його адвокатів, між якими був проміжок приблизно у два тижні, контакти між заявником і його адвокатами були обмежені до двох зустрічей тривалістю 1 година на тиждень...

137. ...Суд вважає, що одним із факторів, який ускладнив підготування захисту заявника було обмеження кількості і тривалості його зустрічей з адвокатами...

144. ... Той факт, що заявник не дістав належного доступу до будь-яких документів у матеріалах справи, окрім обвинувального висновку, теж збільшило труднощі, що виникали в ході підготування його захисту...

147. ... Велика палата погоджується з висновками Палати щодо труднощів, з якими стикалися адвокати заявника при здобутті доступу до матеріалів судової справи і які посилювалися через ті ж проблеми, що виникали і в заявника:

«...Юристи заявника отримали справу обсягом в 17000 сторінок десь за два тижні до початку розгляду в суді національної безпеки. Оскільки обмеження, запроваджені щодо кількості й тривалості їхніх відвідувань, не давали адвокатам заявника змоги передавати зміст документів у справі їхньому клієнтові аж до 2 червня 1999 року чи залучати його до її вивчення та аналізу, то вони опинилися в ситуації, в якій готувати версію захисту стало особливо складно. Подальші події в ході процесу не дозволили їм здолати ці труднощі: розгляд справи відбувався швидкими темпами; слухання тривали без перерви до 8 червня 1999 року, а 23 червня 1999 року адвокатам заявника запропоновано викласти їхні аргументи щодо всіх долучених до справи доказів, у тому числі й прийнятих у засіданні».

 

«Махфі проти Франції» (Makhfi v France), 59335/00,19 жовтня 2004 року.

 

34. Європейський суд зазначає, що в цій справі заявник був обвинувачений у зґвалтуваннях, крадіжці, вчиненій групою осіб, та за рецидив злочинів, і постав перед судом присяжних.

35. Слухання в суді присяжних розпочалися 4 грудня о 9 годині 15 хвилин. Цього ж дня судові засідання відбувались з 9.15 до 13.00, пізніше з 14.30 до 16.40, з 17.00 до 20.00 та з 21.00 до 00.30. Під час цієї останньої перерви в засіданні адвокат заявника висловив клопотання про перенесення слухань, посилаючись на право на захист.

36. Це клопотання суд відхилив, слухання відновилися о 1.00 ночі 5 грудня і тривали до 4.00.

37. Європейський суд також зазначає, що після того, як о 4.25 ранку знову розпочалось засідання, адвокат заявника виступив із захисною промовою після виступу іншого адвоката, який захищав співобвинувачуваного, приблизно о 5 ранку, після обговорень, які тривали 15 годин 45 хвилин. Обвинувачувані, серед яких був і заявник, мали слово наприкінці.

38. Судові слухання продовжилися і цього дня до загальної тривалості 17 годин 15 хвилин, по завершенні слухань суд вийшов для наради. Європейський суд також наголошує на тому, що суд присяжних у складі суддів та присяжних засідателів радився з 6.15 до 8.15 ранку 5 грудня. В результаті заявника засуджено до 8 років позбавлення свободи.

39. Суд нагадує, що він уже зазначав те, що втома спричинює такий стан обвинувачених, коли ослаблюється моральний та фізичний опір в момент, коли «вони перебувають на дуже важливих для них слуханнях, якщо брати до уваги серйозність правопорушень, в яких їх обвинувачують, та міри покарання, яка їм загрожує. Попри підтримку їхніх адвокатів, які мали можливість викласти свої доводи, цей факт, на жаль, сам по собі, безсумнівно, послабив їхню позицію у критичний момент, коли вони потребували мобілізації всіх своїх ресурсів для власного захисту, зокрема для того, щоб від самого початку слухань сміливо виступати під час відповідей на запитання та для того, щоб ефективно радитись зі своїми адвокатами»...

40. На думку Суду, першочерговим є те, щоб не лише обвинувачувані, але також і їхні захисники могли долучатись до обговорення, відповідати на запитання та виступати з адвокатськими промовами, при цьому не перебуваючи в надто втомленому стані. Подібним чином надзвичайно важливим є те, щоб судді та присяжні мали можливість концентрувати увагу на тому, як відбувається обговорення і бути в змозі ухвалити аргументоване рішення.

41. Суд вважає, що в цій справі була подібна ситуація. На його думку, описані вище умови . не можуть відповідати вимогам безстороннього судового розгляду, та, зокрема, дотриманню прав захисту та змагальності.

42. Отже, порушено пункт 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1.

 

«Ґалстян проти Вірменії» (Galstyan v Armenia), 26986/03,15 листопада 2007 року.

 

85. Суд у цій справі відзначає, що справу заявника розглянуто в рамках прискореної процедури, передбаченої Кодексом адміністративних правопорушень (КАП): відповідно до статті 277 КАП, справи про дрібне хуліганство мали бути розглянуті протягом одного дня. Суд нагадує, що наявність і використання прискореної процедури розгляду кримінальних справ саме по собі не суперечить статті 6 Конвенції, за умови, що вона забезпечує необхідні механізми захисту та гарантії, які в ній містяться... Урядові не вдалося навести переконливі докази того, що заявник міг однозначно користуватися, як за законом, так і на практиці, правом на відтермінування розгляду його справи для підготування свого захисту, і що така відстрочка, можливо, була б надана, якщо б заявник звернувся з відповідним клопотанням...

86. Суд бере до відома, що, на переконання уряду, досудове провадження тривало загалом дві години — з 17:30 до 19:30. Уряд стверджував, що, оскільки справа заявника була нескладною, то двох годин було досить, враховуючи, що він відмовився від адвоката, не скористався своїм правом заявити клопотання і відводи та добровільно підписав протокол про адміністративне правопорушення. Суд, однак, вважає, що саме лише те, що заявник підписав документ, у якому заявив, що не бажає мати адвоката і вирішує захищати себе особисто, не означає, що йому не треба було надати достатній час і можливості для ефективного підготування до судового розгляду. Так само і те, що заявник не подавав будь-яких конкретних клопотань упродовж короткої досудової стадії не обов’язково означає, ніби йому не потрібен був додатковий час, щоб в належних умовах правильно оцінити висунуті йому обвинувачення і розглянути різні дієві варіанти свого захисту. І нарешті, Суд погоджується з тим, що заявник мав змогу відмовитися підписувати протокол про адміністративне правопорушення. Однак всупереч тому, що заявляє уряд, ні в законі, ні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення ніщо не змушує думати, ніби заявник, підписуючи протокол, мав на меті щось інше, ніж підтвердити те, що він з ним ознайомлений і знає про свої права та висунуті проти нього обвинувачення.

87. Суд відзначає, що протокол про адміністративне правопорушення, який містив обвинувачення та був головним доказом щодо заявника, не зазначав точного часу, коли йому був пред’явлений цей документ, і скільки часу йому дали на ознайомлення з ним. Неможливо цього встановити й стосовно до поліційного протоколу та інших матеріалів, підготовлених співробітниками поліції. Сторони не дійшли згоди щодо точної тривалості досудового провадження, але, очевидно, що цей період у будь-якому випадку не тривав більше кількох годин. Суд також відзначає, що протягом цього часу заявник перебував або по дорозі до суду або в відділенні міліції без будь-яких контактів із зовнішнім світом. Більше того, протягом свого короткого перебування у відділенні міліції, заявник мав взяти участь у ряді слідчих заходів, серед яких допит і обшук. Навіть якщо погодитися з тим, що справа заявника була нескладною, Суд сумнівається в тому, що обставини, в яких відбувалося провадження в справі заявника, від моменту його арешту до самого засудження, були такими, щоб забезпечити йому змогу належно ознайомитися та як слід оцінити обвинувачення і наявні проти нього докази, а також розробити потенційно виграшну лінію захисту.

88. Суд доходить висновку, що заявникові не надано досить часу і можливостей для підготування свого захисту. Отож було порушення пункту 3 статті 6, взятого в поєднанні з пунктом 1 статті 6.

 

«Моїсєєв проти Росії» (Moiseyev v Russia), 62936/00, 9 жовтня 2008 року.

 

222. У цій справі Суд бере до уваги свої ... висновки у світлі статті 3 Конвенції про те, що заявника тримали під вартою, транспортували й утримували в камерах суду в надзвичайно жорстких умовах, без належного доступу до природного освітлення й повітря та належного харчування. Заявник не міг читати або писати, оскільки перебував у суді на дуже малій площі разом із багатьма іншими ув’язненими. Страждання й безвихідність, які повинен був почувати заявник у зв’язку з нелюдськими умовами транспортування й тримання, безсумнівно, погіршували його здатність до зосередження й інтенсивної розумової діяльності в години, що безпосередньо передували судовим засіданням. Справді, йому надавала допомогу група адвокатів, які могли робити заяви від його імені. Проте, беручи до уваги характер питань, поставлених під час судового розгляду, і їхній тісний зв’язок зі сферою компетенції заявника, Суд вважає, що його можливість ефективно інструктувати адвокатів і консультуватися з ними мала першорядну важливість. Сукупний вплив вищевказаних умов і недостатність наявних у нього можливостей не давали жодної змоги заявникові завчасно підготуватися до захисту, а надто зважаючи на те, що він не міг переглядати матеріали своєї справи чи свої нотатки в камері.

223. Суд, отже, постановляє, що заявникові не були надані достатні умови для підготування свого захисту, що йшло всупереч вимогам справедливого суду й рівності можливостей сторін.