1. Тлумачення сумнівів на користь підозрюваного

«Капо проти Бельгії» (Capeau v Belgium), 42914/98,13 січня 2005 року.

 

25. ... Суд у зв’язку з цим хотів би відзначити, що в кримінальних справах питання прийняття доказів належить досліджувати загалом в світлі пункту 2 статті 6, і вимагає воно, окрім іншого, щоб тягар доказування лежав на стороні обвинувачення ... Отже, доводи Комісії з розгляду скарг на необґрунтоване попереднє ув’язнення не були сумісними з принципом презумпції невинуватості.

2. Презумпції і перекладення тягаря

«Салабіаку проти Франції» (Salabiaku v France), 10519/83, 7 жовтня 1988 року.

 

30. ...Зрозуміло ..., що відповідні суди намагалися уникнути автоматичного застосування презумпції, закріпленої в частині 1 статті 392 Митного кодексу. Як зауважив у своїй постанові від 21 лютого 1983 року Касаційний суд, вони користувалися своїм повноваженнями щодо оцінки «на основі доказів, представлених [їм] сторонами». З «факту володіння» вони вивели «згодом не спростоване жодним доказом припущення про таку подію, відповідальність за яку не може бути покладена на виконавця правопорушення або настання якої він не міг би уникнути»... Крім того, за словами уряду, національні суди виявили в обставинах справи якусь «ознаку наміру», хоча робити це для засудження заявника закон їх і не зобов’язував.

Звідси випливає, що в цьому випадку французькі суди застосували пункт 1 статті 392 Митного кодексу так, що це не суперечило презумпції невинуватості.

 

«Фам Гванґ проти Франції» (Pham Hoang v France), 13191/87, 25 вересня 1992 року.

 

34. ... пан Фам Гванґ ... міг би намагатися довести, що він «діяв через необхідність або внаслідок невідворотної помилки»... Презумпція його відповідальності неспростовною не була ...

35. Більше того, у мотивувальній частині свого вироку ... апеляційний суд, виносячи постанову про винуватість обвинуваченого, не посилався на якусь із оспорюваних норм Митного кодексу, хоча по суті поклав статті 399 та 409 в основу свого висновку про те, що той був «зацікавлений в ухиленні від сплати митних платежів» і винуватий у замахові на митне порушення... Суд чітко виклав обставини арешту заявника і взяв до уваги факти в їхній сукупності...

36. Отож виглядає, що Апеляційний суд належно зважив представлені йому докази, ретельно їх оцінив і при встановленні винуватості на них опирався. Він не став автоматично покладатися на презумпції, створені відповідними положеннями Митного кодексу, і не застосовував їх у спосіб, що суперечив би положенням пунктів 1 і 2 статті 6 ... Конвенції...

 

«Джон Мюррей проти Сполученого Королівства» (John Murray v United Kingdom), 18731/91, 8 лютого 1996 року.

 

54. На думку Суду, з урахуванням вагомості наявних проти заявника доказів, ... те, що з його відмови під час арешту, допиту в поліції та на судовому розгляді пояснити свою присутність у будинку, зроблено висновки, було питанням здорового глузду і вважати це несправедливим чи необґрунтованим за таких обставин не можна. ...у багатьох країнах, де докази оцінюють вільно, суди, роблячи це в справі, можуть зважати на всі значущі обставини, зокрема й на те, як обвинувачений поводився або як він здійснював свій захист. Комісія вважає, що порядок виведення висновків на підставі наказу вирізняється тим, що, крім наявності конкретних зазначених вище гарантій, є, як це описувала Комісія, «формалізованою системою, що дозволяє відкрито керуватися здоровим глуздом в оцінюванні доказів».

На цьому тлі неможливо сказати, що виведення розумних висновків з поведінки заявника мало наслідком перекладення тягаря доведення з обвинувачення на захист, а отже, і порушення принципу презумпції невинуватості.

56. ... Одразу після арешту заявника попередили, відповідно до положень наказу, але він вирішив мовчати. Суд ... зауважує, що нема ознак, які свідчили б про те, що заявник не усвідомив важливості застереження, зробленого поліцією до того, як він зустрівся із адвокатом. За таких обставин, той факт, що упродовж перших 48 годин тримання під вартою заявникові відмовили в доступі до адвоката, не змінює думку про те, що зроблені висновки не були несправедливими або необґрунтованими...

Утім питання щодо відмови доступу до адвоката має наслідки для прав захисту, які вимагають окремого розгляду. [Див B.V.1 вище].

 

«Радіо Франс проти Франції» (Radio France v France), 53984/00, 30 березня 2004 року.

 

24. ... Отож, як доводив уряд, відповідальний редактор може послатися на обставину, що звільняє від відповідальності, якщо буде в змозі встановити сумлінність особи, яка висловила за уваги, що мають характер порушення, або довести, що їхній зміст не відредаговано до того, як матеріал був переданий в ефір; окрім того, заявники посилались на ці аргументи у національних судах.

У такому разі й з огляду на важливість того, про що йшлося, а саме про дієве запобігання поширенню в засобах масової інформації дифамаційніх або образливих тверджень і звинувачень через встановлення вимоги до відповідальних редакторів здійснювати попередній контроль, Суд вважає, що презумпція відповідальності, встановлена в статті 93-3 Закону 1982 року не виходить за обов’язкові «розумні межі».

Зауважуючи на додаток, що національні суди надзвичайно уважно дослідили ті доводи заявників, які стосувалися сумлінності третього заявника, та посилання на свій захист на те, що зміст заяви, яка мала ознаки порушення, заздалегідь не відредаговано, Суд робить висновок, що в цій справі вони не застосували статті 93-3 Закону 1982 року у спосіб, який був би посяганням на презумпцію невинуватості.

 

«Фалк проти Нідерландів» (Falk v Netherlands) (ухв.) 66273/01, 19 жовтня 2004 року.

 

Оцінюючи те, чи в цьому випадку дотримано принципу пропорційності, Суд усвідомлює, що оскаржене правило встановлення відповідальності [щодо зареєстрованого власника автомобіля] було запроваджене з метою утвердження ефективної безпеки дорожнього руху через забезпечення того, що порушення правил дорожнього руху, виявлені з допомогою технічних або інших засобів і вчинені водієм, чию особу на той час встановити не було можливості, не залишаться безкарними, з одночасним належним урахуванням потреби домогтися того, щоб судове переслідування і покарання за такі правопорушення не призводило до неприйнятного обтяження органів судової влади держави. Він також зазначає, що ... відповідна особа не залишається при цьому без засобів захисту, бо може висувати доводи на підставі статті 8 цього Закону та (або) стверджувати, що на відповідний час поліція мала реальну можливість зупинити машину і встановити особу водія.

... Суд не може визнати, що стаття 5 Закону, яка зобов’язує зареєстрованого власника автомобіля брати на себе відповідальність за своє рішення дозволити іншій особі користуватися його автомобілем, суперечить пунктові 2 статті 6 Конвенції. Тому-то Суд робить висновок, що національні органи влади, накладаючи на заявника оспорюване стягнення, презумпції невинуватості не порушили.

 

«Ґрейсон і Барнем проти Сполученого Королівства» (Grayson and Barnham v United Kingdom), 19955/05 and 15085/06, 23 вересня 2007 року.

 

37. У справі «Філліпс проти Сполученого Королівства» (№... 41087/98) Суд постановив, що ухвалення постанови про конфіскацію, згідно з Законом 1994 року, було аналогічне процедурі ухвалення вироку. Отож був застосований і пункт 1 статті 6, застосовуваний на всіх стадіях провадження з «установлення обґрунтованості будь-якого ... кримінального обвинувачення», у тому числі й на стадії призначення покарання...

38. Суд пригадує, що на першому етапі процедури, встановленої Законом 1994 року, обов’язок доказати з наведенням вагоміших доказів те, що протягом шести років, які передували злочинові, склад якого передбачає обов’язкове застосування певних додаткових заходів, підсудний витратив або отримав указані грошові суми, лежить на обвинуваченні. Отже, суд на стадії постановлення вироку, відповідно до статті 4 цього Закону, зобов’язаний припустити, що джерелом цих статей надходжень або витрат є доходи від незаконного обігу наркотиків. І тоді тягар доказування — знову ж таки на основі вагоміших доказів — того, що ці грошові кошти натомість походять із законного джерела, переходить на обвинуваченого...

42. У справі, пов’язаній з процедурою ухвалення постанови про конфіскацію, відповідно до Закону 1994 року, завдання Суду полягає у тому, щоб визначити, чи спосіб застосування передбачених у законі припущень в конкретному провадженні не порушував основних засад справедливої процедури, сформульованих у пункті 1 статті 6... Завданням Суду є визначити, чи було провадження у справі справедливим у повному обсязі, враховуючи і спосіб прийняття доказів...

45. Упродовж усього провадження в цій справі права захисту були захищені гарантіями, притаманними самій системі. Отже, оцінку в кожному конкретному випадку здійснював суд із застосуванням судової процедури, що передбачала публічне слухання справи, завчасне представлення аргументів обвинувачення і надання заявникові можливості представити як документальні, так і усні докази... Кожен заявник був представлений адвокатом, якого він вибрав на власний розсуд. Обвинувачення було зобов’язане довести, що протягом відповідного періоду спірні кошти належали заявнику. Хоч Суд був у силу закону зобов’язаний припустити, що ці кошти були отримані від торгівлі наркотиками, це припущення могло б бути спростованим, якби позивач довів, що він придбав своє майно за законні кошти. Крім того, суддя мав дискреційне повноваження не застосовувати таке припущення, якщо вважав, що його застосування спричинить появу серйозного ризику відмови в правосудді...

46. ... Суд вважає, що ні в тому, ні в другому разі, тобто ні теоретично, ні практично, покладання на заявника — після того, як його засудили за серйозний злочин, а саме торгівлю наркотиками, — обов’язку довести законність джерела походження грошових коштів або майна, якими, як встановлено, він володів упродовж років, що передували злочинові, концепції справедливого судового розгляду за змістом статті 6, не суперечило. З огляду на наявність згаданих вище гарантій, цей тягар не перевищував межі розумного.

47. Другий етап процедури містить обчислення ліквідних активів, наявних у заявника на той момент. Законодавство на цьому етапі не вимагало від суду на стадії ухвалення рішення робити якісь припущення про кримінальну діяльність у минулому: натомість йому належало провести оцінку коштів заявника на момент ухвалення постанови... На цій стадії обвинувачений був зобов’язаний доказати відповідно до критеріїв доведеності цивільного процесу, що сума, яка може бути отримана внаслідок реалізації, була б меншою, ніж розрахунковий розмір прибутку.

48. Що стосується їхніх ліквідних активів, кожен заявник у цій справі вирішив наводити усні докази. При цьому вони теж користувалися гарантіями, згаданими … вище. Вони мали юридичних представників і завдяки докладним ухвалам судді отримали інформацію про те, як саме розраховано розмір доходу. Кожному заявникові забезпечили змогу дати пояснення щодо свого фінансового стану та описати, що сталося з майном, яке суддя врахував при визначенні розміру прибутку...

49. Суд погоджується ..., що покладання на кожного заявника обов’язку надати вірогідний звіт про їхній наявний фінансовий стан не було несумісним із поняттям справедливого судового розгляду в системі кримінального судочинства. Після того, як у кожній із справ встановлено багаторічну причетність заявників до широкомасштабної і прибуткової торгівлі наркотиками, цілком небезпідставно було очікувати, що вони пояснять, що сталося з усіма тими грошима, котрі, як доказало обвинувачення, перебували в їхньому розпорядженні, — не менш небезпідставно, ніж очікувати від них на першій стадії процесу доведення законності джерела таких коштів або активів. Такі питання не виходять за рамки компетенції заявників і виконати покладений на кожного з них обов’язок було б неважко, якби їхні свідчення про свої фінансові справи були правдивими.

50. Отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції не було ні щодо одного, ні щодо другого заявника.

3. Заборона самообвинувачення

«Сондерз проти Сполученого Королівства» (Saunders v United Kingdom), 19187/91, 17 грудня 1996 р.

 

74. ... Публічний інтерес не може слугувати виправданням використання відповідей, здобутих під тиском під час несудового розслідування з метою викриття обвинуваченого в судовому провадженні. У зв’язку з цим варте уваги те, що, за чинним законодавством, свідчення, здобуті Управлінням боротьби з шахрайством в особливо великих розмірах з застосуванням його примусових повноважень, не можна зазвичай пізніше наводити як докази під час суду над особою, яка дала ці свідчення. Більше того, той факт, що заявник дав свідчення до висунення йому обвинувачень, не заважає визнати їхнє використання під час подальшого кримінального провадження таким, що це право порушує.

75. ... різноманітні процесуальні гарантії, на які посилався уряд-відповідач ... не можуть забезпечити захисту в цій справі, оскільки вони не завадили використанню таких свідчень у подальшому розгляді кримінальної справи.

76. Отже, у цій справі допущено порушення права особи не свідчити проти себе.

 

«Тирадо Ортіс і Лосано Мартин проти Іспанії» (Tirado Ortiz and Lozano Martin v Spain) (ухв.), 43486/98, 22 червня 1999 року.

 

1. Заявники стверджували, що їхнє засудження за грубу непокору наказам у вигляді відмови пройти перевірку на вміст алкоголю з допомогою аналізатора дихання, порушило принцип, відповідно до якого кожен, кому висунуто обвинувачення в скоєнні кримінального злочину, має право не давати свідчень, що можуть бути використані проти них ... проте право не свідчити проти самого себе передусім передбачає дотримання волі обвинуваченого зберігати мовчання ... воно не поширюється на використання в кримінальному процесі тих матеріалів, які можна здобути від обвинуваченого з застосуванням примусу, але які є незалежно від його волі — наприклад, таких як документи, вилучені на підставі ордера; зразки дихання, крові та сечі, а також тілесної тканини для експертизи ДНК... Суд у цій справі зазначає, що правова норма, проти якої висунуто заперечення, ґрунтується на аналогічному принципі.

Суд також відзначає, що співробітники поліції запропонували пройти перевірку дихання на вміст алкоголю, бо підозрювали заявників у скоєнні правопорушення. Крім того, проти довільного або неналежного використання результатів тестів передбачено низку різних гарантій. Більше того, у державах -членах Ради Європи перевірки на вміст алкоголю в зв’язку з застосуванням законодавства про дорожній рух є звичними.

З огляду на викладене вище, Суд вважає, що те, як оспорювана правова норма була застосована в справі заявників, якихось ознак порушення статті 6 Конвенції не виявлено.