Розділ 3 Походження релігії - § 2. Гносеологічні, психологічні та соціально-історичні детермінанти релігії
§ 2. Гносеологічні, психологічні та соціально-історичні детермінанти релігії
Огляд різних пояснень походження релігії дозволяє зробити висновок про її історичний характер, тобто про те, що вона у певний момент виникає, проходить певні етапи розвитку і за певних соціально-історичних умов або трансформується, або зникає. Історичність конкретної форми релігії означає, що для її розуміння необхідно з’ясувати її головні детермінанти (фактори, чинники).
Детермінанти релігії — це сума передумов та причин, які породжують релігію в цілому як культурно-історичний феномен та підтримують функціонування у суспільстві її конкретно-історичних форм. У сучасному релігієзнавстві розрізняють гносеологічні (пізнавальні), соціальні (суспільно-практичні), психологічні (почуттєво-емоційні) детермінанти.
Гносеологічні детермінанти. Це особливості пізнавальної діяльності людини, спрямованої на розуміння світу та знаходження свого місця в ньому. Йдеться про комплекс уявлень стосовно пізнання природи та суспільства, визначення засобів досягнення і засвоєння певної системи координат буття людини у всесвіті.
Потреба в пізнанні є характерною рисою людини взагалі, тому релігійний світогляд, як і філософський, пропонує відповіді на найбільш актуальні у житті людини питання, утворюючи відносно повну систему уявлень та специфічних знань про порядок створення світу, розвиток історичних подій, взаємодію в світі різних сил, духів і т. ін.
Розвинені релігії особливо наголошують на необхідності та значущості пізнання. Скажімо, класик християнської думки Аврелій Августин вважав Бога джерелом істинного пізнання і його причиною. Саме Отець Небесний, на його думку, допомагає людині зрозуміти необхідність пізнання та віднайти його засоби та об’єкт.
Гносеологічне підґрунтя релігії утворюють такі чинники:
— обмеженість науково-пізнавальних можливостей і відповідна недосконалість знань про природу та суспільство;
— поєднання знань з ілюзійно-асоціативними уявленнями;
— відокремлення почуттєвої та раціональної сторін пізнання, їх відрив від практики.
Почуттєве спостереження не може досягти узагальнення одиничних феноменів, виявити дійсні причини та їх наслідки, встановити об’єктивну послідовність подій. Тому й виникають ілюзії «істинного» пояснення світу на зразок того, що земля є плоскою та нерухомою і підтримують її у всесвіті слони або кити.
За умов, коли ще відсутнє чітке відокремлення людини від природи, на перший план виступають такі способи пояснень світу:
— антропосоціоморфізм — на природу переносяться уявлення про людину та суспільні відносини родоплемінної групи;
— помилкова ідентифікація — предмет, річ або навіть людина ототожнюється із зображенням, словом, що їх позначає, або власним ім’ям;
— партиціпація — частина предмета, процесу, явища заміщує та відтворює ціле.
Соціальні детермінанти. Це ті передумови, які породжують та підтримують релігію на основі практичної та суспільно значущої діяльності людей. Вони пов’язані із життєдіяльністю суспільства як цілого; їх утворює сукупність, перш за все, матеріальних відносин, які детермінують виникнення, існування і відтворення релігії та відносин у духовній сфері — політичних, правових, моральних і т. ін.
Сукупність соціальних відносин породжує залежність людини від зовнішніх відносно неї обставин. Якщо на ранніх етапах розвитку людського суспільства безсилля, страх та невпевненість у майбутньому викликали явища природи, непередбачуваність стихійного лиха, то в подальшому відчуття залежності людини формувалося ще й на соціальній основі: відносно кожного індивіда суспільство встановлювало все більш чіткі правила та норми поведінки, регламентувало спосіб соціального буття. Виконання своєї соціальної ролі пов’язувалось з колом обов’язків, дотриманням норм моралі та права. У класовому суспільстві релігія пояснює та підтримує порядок встановлення і реалізації владних повноважень, визначає місце людини у соціальній цілісності.
Доля людини все більшою мірою залежить від соціальних факторів, інколи непередбачуваних для неї особисто (суспільні кризові явища, війни, соціальна несправедливість). До соціокультурних передумов релігії потрібно також віднести явища та процеси, викликані кризою певної культури, духовного способу життя; зміни системи цінностей, поширення бездуховності та падіння моралі. Якщо згадати часи виникнення християнства, то саме ці фактори багато в цьому сприяли швидкому поширенню нового християнського світогляду у Римський імперії, яка переживала занепад саме моральних цінностей.
Релігія, враховуючи соціальні потреби, допомагає створити соціальну єдність, підтримувати існуючі традиції та цінності, встановити певний правовий режим (наприклад, у середньовічній Європі інквізиція публічно спалювала єретиків, що, як вважалося, порушували соціальну стабільність та усталені релігійні норми).
Психологічні детермінанти. Це особливості індивідуальної та суспільної психології людей, що створюють сприятливе духовне підґрунтя для появи та поширення релігії. Сильні почуття, емоційні переживання, пов’язані з екзистенційною самотністю людини, страхом перед смертю, страждання та нещастя повсякденного життя — всі ці фактори значною мірою впливають на самовідчуття людини. Більшість релігієзнавців, у тому числі ті, що дотримуються атеїстичної точки зору, вважають, що релігія заспокоює людину, здатна внести лад та гармонію в її життя. Самотність долається спілкуванням з однодумцями та відчуттям постійної присутності в житті людини Бога та інших надприродних сил. Релігія пом’якшує страх перед смертю, обіцяючи продовження існування душі у вічному житті. Згадаймо раннє християнство, коли християни йшли на мученицьку смерть не вагаючись, оскільки вважали, що таким чином наближаються до долі Христа і до нього самого.
Психологи зазначають, що в ситуації загрози життю, реальної небезпеки людина опиняється в стані психологічного стресу. Відчуття тривоги, відчаю — психологічна основа для пробудження і підтримання релігійності людини. Тому психологічний захист від різноманітних негараздів життя людина може знайти у певній релігії. Кризовий стан суспільства, незадоволеність існуючими формами спілкування між людьми, відсутність чітко визначених духовних пріоритетів та цінностей, втрата соціального оптимізму створюють сукупність факторів, що визначають соціально-психологічні чинники виникнення та поширення релігії.