Розділ 13 Буддизм - § 4. Поширення буддизму
§ 4. Поширення буддизму
Буддизм у Китаї та Японії. Досить цікавих форм набув буддизм у Китаї, де він з’являється як різновид махаяни вже в II ст. н. е. Формування головних положень цього напрямку пов’язується з діяльностю легендарного Бод- хідхарми ( закон просвітлення). Досягши территорій Китаю, Бодхідхарма віднаходить у ньому чудове місце, яке здалося йому найбільш придатним для пошуку істини. За легендою, після зосередженої медитації у печері протягом 10 років на Бодхідхарму сходить Просвітлення і йому по-новому відкривається сутність буддизму.
Від самого початку його поширення та розвиток пов’язані з китайським менталітетом. Започаткував поєднання буддизму з місцевими традиціями його перший китайський патріарх Дао-ань (312—385) у вигляді чань- буддизму («чань» — китайська вимова санскритського слова «дхіана» — зосередження, медитація). Остаточно оформлюється як самобутня течія буддизму у VI ст. н. е. У VII ст. головні положення чань-буддизму було сформульовано у «Сутрі шостого патріарха».
Одна з головних тез цієї течії є такою: істина та Будда — це сутність будь-якої речі, живої істоти, природного явища навколишнього світу — «тіло Будди розпростерто всюди». Ця істинна сутність різноманіття світу, початково чиста і просвітлена, Велика Порожнеча. З Великої Порожнечі все народжується і в неї все повертається. Краса природи, зосередженість медитації, звичайна робота та інше — все має в собі сутність Будди. Тому головне навчитися це розуміти і вміти побачити прояви порожнечі: «будь-яке місце на цій землі — найкраще, будь-який час у цьому світі — найкращий». Все залежить від стану свідомості людини. «Порожнеча — і є Будда. Будда і є ти сам». Нірвана завдяки цьому не протиставляється звичайному світу — вони визнаються рівноцінними. Але мета духовного розвитку залишається традиційною для буддизму в цілому — досягнення стану свободи від бажань світу та пов’язаних з ними пристрастей і страждань.
Досягненню цього стану підпорядковано усі складові культового життя чань-буддистів. Якщо сутність Будди є всюди, то втрачає сенс детальне вивчення канонічної літератури, бо шлях виключно інтелектуального розвитку не веде до пізнання сутності явищ. Людина має розвинути в собі інше могутнє джерело пізнання — інтуїцію. Саме вона дозволяє раптово осягнути світло істини. Метод, який використовується в чань-буддизмі задля досягнення Просвітлення, — саторі орієнтовано на розвиток інтуїтивного ставлення до світу. Просвітлення — це результат правильного способу життя, тривалого зосередження і медитацій, але надходить завжди як несподіваний інтуїтивний поштовх. Тому в чань-буддизмі використовуються під час навчання такі методи стимулювання просвітлення і розвитку інтуіції:
— несподівані оклики, поштовхи учня вчителем під час медитацій;
— практика розв’язання парадоксів гунь янь (япон. варіант — коан); учень повинен відповісти на запитання вчителя, відмовившись від звичайної логіки і відшукавши таємничий сенс парадоксу. Наприклад: «Удар однією долонею об іншу — це оплеск. А що таке оплеск однією долонею?»;
— діалоги з вчителем — веньда (япон. — мондо). Вчитель пропонує учневі речення, щоб той мав його продовжити або сформулював відповідь. Таким чином тренується розуміння на рівні інтуїції.
Для монахів цієї течії є характерними постійний самоконтроль, внутрішня та зовнішня дисципліна. У монастирях кожен чітко виконує свої господарські та ритуальні обов’язки.
В Японії чань-буддизм теж набув специфічних рис і отримав назву дзен-буддизму. Перші згадки про буддизм в Японії датуються серединою VI ст. Вчення Будди сприяло оформленню адміністративно-бюрократичної системи та окремих принципових підвалин сучасної японської етики та права. У поєднанні з особливим японським світосприйняттям буддизм сприяв вихованню в японцях таких рис, як соціальна дисципліна, повага до особистості, здатність до самопожертви.
Безпосередньо дзен-буддизм як відбиток японської національної свідомості в буддизмі формується протягом XII—XIII ст. Такі його вимоги, як стійкість у житті, постійний самоконтроль, було використано в кодексі самурайської честі — бушідо (шлях воїна); любов до навколишнього світу, природи породили особливу естетику дзен (споглядання природи, квітучих дерев, традиції образотворчого мистецтва, ікебана, чайна церемонія); екзальтована повага до честі і гідності людини відтворилися навіть у ритуалі самогубства. У сучасній Японії буддизм органічно співіснує з національною релігією японців — синтоїзмом.
Ламаїзм. Назва цієї течії походить від терміну «лама» — монах, вчитель, найвищий. Виник і сформувався на території Тибету і вже звідти був запозичений монголами і бурятами. Поширенню його сприяли правителі Сронцзан Гамбо (629—649) та Цзонхава (1357—1419). Саме після релігійних реформ Цзонхави ламаїзм набуває своїх особливих рис. Оригінальна самоназва — гелукпа (доброчинність).
Класичні канонічні тексти ламаїзму — книга «Ганд- жур» (108 томів). Коментарі до них — «Данджур» (225 томів). У них детально розроблено космологію та вчення про багатоманітність будд. Володарем усіх світів та буддою усіх будд визнається Аді-будда (первинний будда). Загальна кількість будд, бодхісаттв, святих у тибетському буддизмі перевищує три тисячі. Найбільш відомі з них це Вайрочана (Прославлений), Акшобхья (спокійний), Ратнасамбхава (народжений зі скарбів), Амітабха (безграничне світло), Амогхасиддхі (непогрішимий успіх) та ін. Кожен з них пов’язаний з першоелементом, символом, позами, прикрасами та іншими атрибутами. Вважається важливим вміти розібратися в цій багатоманітності і під час медитацій звертатися саме до потрібного будди залежно від життевої ситуації. Тому особливе місце в цій течії посідають лами як посередники між кожною людиною та божествами. Лама, враховуючи індивідуальність, пояснює, до кого і як потрібно звертатися, підбирає захисні мовні формули — мантри. Він у цілому бере на себе відповідальність у справі спасіння учня і готує його до наступного досконалого перевтілення.
Серед лам існує чітка ієрархія. Найвищий ранг має Далай-лама (вчитель-океан), який вважається земним втіленням бодхісатви Авалокітешвари, та Панчен-лама (найвеличніший вчитель) — втілення будди Амітаби. Далай-лама виступає як світський керівник, вирішує сукупність організаційних, кадрових, культових питань, а вищим авторитетом у справах релігійних є Панчен-лама.
Їх найближчі помічники — хубілгани (перероджені), тобто земні перевтілення будд та бодхісаттв. Нижче розташовуються ще кілька категорій лам, найвищі з яких так звані «повні лами». Серед ламаїстів вважається досить досконалою ступінню життя народження у тілі людини, ще більша вдача — народження в країні ламаїзму, де існує можливість слідувати за ламою шляхом спасіння. Щоб досягти рівня бодхісаттви, потрібно дотримуватися обов’язкових правил поведінки. Вчення про 10 чорних гріхів та 10 білих чеснот установлює систему моральних цінностей. Вирізняються чесноти тілесні (захист чужого життя, щедрість, цнотливість), мовні (лагідність, справедливість, миротворчість, смиренність, милосердя) та пов’язані зі свідомістю (поміркованість, співчутливість, прагнення істинного вчення).
Їм протистоять протилежні за змістом гріхи. Гріхи тіла — вбивство, крадіжка, перелюбство; гріхи слова — грубість, брехня, наклепи, марнослів’я; гріхи думок — заздрість, злість, неправильна віра. За кожен з гріхів передбачено покарання у подальших перевтіленнях.
Культова практика в ламаїзмі поєднує магію слова з магією ритуалу. Під час пишних богослужінь, які проводяться в монастирях, використовуються яскраві костюми та особливі декорації, молитовні барабани, графічні зображення (мандали). Ламаїсти вірять в особливу магію цифр та священне значення числа 108 (саме стільки зернят повинно бути на будистських чітках), яке утворюється за допомогою магічного трикутника. Серед мовних формул — мантр — особливе значення має універсальна «Ом мані падме хум». Столиця Тибету — місто Лхаса — з храмовим комплексом Поталою вважається священним.