Печать
PDF

Розділ 13 Буддизм - § 4. Поширення буддизму

Posted in Учебные материалы - Релігієзнавство ( за ред. В.Д. Титова )

Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 

§ 4. Поширення буддизму

Буддизм у Китаї та Японії. Досить цікавих форм на­був буддизм у Китаї, де він з’являється як різновид маха­яни вже в II ст. н. е. Формування головних положень цьо­го напрямку пов’язується з діяльностю легендарного Бод- хідхарми ( закон просвітлення). Досягши территорій Китаю, Бодхідхарма віднаходить у ньому чудове місце, яке здалося йому найбільш придатним для пошуку істи­ни. За легендою, після зосередженої медитації у печері протягом 10 років на Бодхідхарму сходить Просвітлення і йому по-новому відкривається сутність буддизму.

Від самого початку його поширення та розвиток по­в’язані з китайським менталітетом. Започаткував поєд­нання буддизму з місцевими традиціями його перший китайський патріарх Дао-ань (312—385) у вигляді чань- буддизму («чань» — китайська вимова санскритського слова «дхіана» — зосередження, медитація). Остаточно оформлюється як самобутня течія буддизму у VI ст. н. е. У VII ст. головні положення чань-буддизму було сфор­мульовано у «Сутрі шостого патріарха».

Одна з головних тез цієї течії є такою: істина та Будда —  це сутність будь-якої речі, живої істоти, природного явища навколишнього світу — «тіло Будди розпростерто всюди». Ця істинна сутність різноманіття світу, початко­во чиста і просвітлена, Велика Порожнеча. З Великої По­рожнечі все народжується і в неї все повертається. Краса природи, зосередженість медитації, звичайна робота та інше — все має в собі сутність Будди. Тому головне навчи­тися це розуміти і вміти побачити прояви порожнечі: «будь-яке місце на цій землі — найкраще, будь-який час у цьому світі — найкращий». Все залежить від стану свідо­мості людини. «Порожнеча — і є Будда. Будда і є ти сам». Нірвана завдяки цьому не протиставляється звичайному світу — вони визнаються рівноцінними. Але мета духов­ного розвитку залишається традиційною для буддизму в цілому — досягнення стану свободи від бажань світу та пов’язаних з ними пристрастей і страждань.

Досягненню цього стану підпорядковано усі складові культового життя чань-буддистів. Якщо сутність Будди є всюди, то втрачає сенс детальне вивчення канонічної літератури, бо шлях виключно інтелектуального розвит­ку не веде до пізнання сутності явищ. Людина має роз­винути в собі інше могутнє джерело пізнання — інтуїцію. Саме вона дозволяє раптово осягнути світло істини. Ме­тод, який використовується в чань-буддизмі задля до­сягнення Просвітлення, — саторі орієнтовано на розви­ток інтуїтивного ставлення до світу. Просвітлення — це результат правильного способу життя, тривалого зосере­дження і медитацій, але надходить завжди як несподіва­ний інтуїтивний поштовх. Тому в чань-буддизмі викори­стовуються під час навчання такі методи стимулювання просвітлення і розвитку інтуіції:

—  несподівані оклики, поштовхи учня вчителем під час медитацій;

—  практика розв’язання парадоксів гунь янь (япон. варіант — коан); учень повинен відповісти на запитання вчителя, відмовившись від звичайної логіки і відшукав­ши таємничий сенс парадоксу. Наприклад: «Удар однією долонею об іншу — це оплеск. А що таке оплеск однією долонею?»;

— діалоги з вчителем — веньда (япон. — мондо). Вчи­тель пропонує учневі речення, щоб той мав його продов­жити або сформулював відповідь. Таким чином тре­нується розуміння на рівні інтуїції.

Для монахів цієї течії є характерними постійний са­моконтроль, внутрішня та зовнішня дисципліна. У мона­стирях кожен чітко виконує свої господарські та риту­альні обов’язки.

В Японії чань-буддизм теж набув специфічних рис і от­римав назву дзен-буддизму. Перші згадки про буддизм в Японії датуються серединою VI ст. Вчення Будди сприя­ло оформленню адміністративно-бюрократичної систе­ми та окремих принципових підвалин сучасної японсь­кої етики та права. У поєднанні з особливим японським світосприйняттям буддизм сприяв вихованню в японцях таких рис, як соціальна дисципліна, повага до особис­тості, здатність до самопожертви.

Безпосередньо дзен-буддизм як відбиток японської національної свідомості в буддизмі формується протя­гом XII—XIII ст. Такі його вимоги, як стійкість у житті, постійний самоконтроль, було використано в кодексі самурайської честі — бушідо (шлях воїна); любов до навко­лишнього світу, природи породили особливу естетику дзен (споглядання природи, квітучих дерев, традиції образо­творчого мистецтва, ікебана, чайна церемонія); екзальтова­на повага до честі і гідності людини відтворилися навіть у ритуалі самогубства. У сучасній Японії буддизм органічно співіснує з національною релігією японців — синтоїзмом.

Ламаїзм. Назва цієї течії походить від терміну «лама» — монах, вчитель, найвищий. Виник і сформувався на тери­торії Тибету і вже звідти був запозичений монголами і бу­рятами. Поширенню його сприяли правителі Сронцзан Гамбо (629—649) та Цзонхава (1357—1419). Саме після ре­лігійних реформ Цзонхави ламаїзм набуває своїх особ­ливих рис. Оригінальна самоназва — гелукпа (добро­чинність).

Класичні канонічні тексти ламаїзму — книга «Ганд- жур» (108 томів). Коментарі до них — «Данджур» (225 томів). У них детально розроблено космологію та вчен­ня про багатоманітність будд. Володарем усіх світів та буддою усіх будд визнається Аді-будда (первинний буд­да). Загальна кількість будд, бодхісаттв, святих у тибетсь­кому буддизмі перевищує три тисячі. Найбільш відомі з них це Вайрочана (Прославлений), Акшобхья (спокій­ний), Ратнасамбхава (народжений зі скарбів), Амітабха (безграничне світло), Амогхасиддхі (непогрішимий успіх) та ін. Кожен з них пов’язаний з першоелементом, симво­лом, позами, прикрасами та іншими атрибутами. Вва­жається важливим вміти розібратися в цій багатоманіт­ності і під час медитацій звертатися саме до потрібного будди залежно від життевої ситуації. Тому особливе місце в цій течії посідають лами як посередники між кожною людиною та божествами. Лама, враховуючи індивіду­альність, пояснює, до кого і як потрібно звертатися, під­бирає захисні мовні формули — мантри. Він у цілому бере на себе відповідальність у справі спасіння учня і готує його до наступного досконалого перевтілення.

Серед лам існує чітка ієрархія. Найвищий ранг має Далай-лама (вчитель-океан), який вважається земним втіленням бодхісатви Авалокітешвари, та Панчен-лама (найвеличніший вчитель) — втілення будди Амітаби. Далай-лама виступає як світський керівник, вирішує су­купність організаційних, кадрових, культових питань, а вищим авторитетом у справах релігійних є Панчен-лама.

Їх найближчі помічники — хубілгани (перероджені), тоб­то земні перевтілення будд та бодхісаттв. Нижче розта­шовуються ще кілька категорій лам, найвищі з яких так звані «повні лами». Серед ламаїстів вважається досить досконалою ступінню життя народження у тілі людини, ще більша вдача — народження в країні ламаїзму, де існує можливість слідувати за ламою шляхом спасіння. Щоб досягти рівня бодхісаттви, потрібно дотримуватися обов’язкових правил поведінки. Вчення про 10 чорних гріхів та 10 білих чеснот установлює систему моральних цінностей. Вирізняються чесноти тілесні (захист чужо­го життя, щедрість, цнотливість), мовні (лагідність, справедливість, миротворчість, смиренність, милосер­дя) та пов’язані зі свідомістю (поміркованість, співчут­ливість, прагнення істинного вчення).

Їм протистоять протилежні за змістом гріхи. Гріхи тіла — вбивство, крадіжка, перелюбство; гріхи слова — грубість, брехня, наклепи, марнослів’я; гріхи думок — заздрість, злість, неправильна віра. За кожен з гріхів пе­редбачено покарання у подальших перевтіленнях.

Культова практика в ламаїзмі поєднує магію слова з ма­гією ритуалу. Під час пишних богослужінь, які проводять­ся в монастирях, використовуються яскраві костюми та особливі декорації, молитовні барабани, графічні зобра­ження (мандали). Ламаїсти вірять в особливу магію цифр та священне значення числа 108 (саме стільки зернят повин­но бути на будистських чітках), яке утворюється за допо­могою магічного трикутника. Серед мовних формул — мантр — особливе значення має універсальна «Ом мані падме хум». Столиця Тибету — місто Лхаса — з храмовим комплексом Поталою вважається священним.