Печать
PDF

2.3. Основні напрямки психології безпеки працівників на підприємствах, в установах, організаціях

Posted in ОБЖ - Безпека життєдіяльності (Ковжога,Малько,Полєжаев)

2.3.    Основні напрямки психології безпеки працівників на підприємствах, в установах, організаціях

У психології безпеки розрізняють принципи, на яких повинен ґрунтуватися її подальший розвиток і найважливіші завдання, що визначають конкретну діяльність на найближчий період.

Першоосновою психології безпеки є принцип історич­ності, який передбачає вивчення трудової діяльності і безпеки поведінки з урахуванням особливостей вникнення та розвитку даної суспільної формації.

Принцип строгої науковості визначає розвиток психоло­гії безпеки в єдності із загальною психологією і її суміжними розділами, зв’язуючи науково-практичну роботу з науково- психологічною .

Основними розділами такої роботи є дослі­дження з:

-        психологічних питань професійної праці ;

-        питань професійного добору і навчання;

-        психологічних питань політехнічного навчання.

Відповідно до цих розділів можна виділити чотири основних напрямки психології праці:

-        психологічна трудова експертиза, що поєднує ретро­спективну експертизу (аналіз причин випадків зниження якості праці і виробничого травматизму, що мали місце раніше) і про­гностичну експертизу (професійна орієнтація і професійний добір);

-        психологія професійного навчання, що включає про- б-леми дослідження і формування трудових навичок, психоло­гічної оцінки методів навчання, тренування, трудового вихо­вання і виховання навичок безпечної праці. Сюди ж включа­ються проблеми формування професійних здібностей і психо­логії помилкових дій, розглянутих з позицій попередження не­успішності;

-        інженерна психологія, що визначає вимоги до робо­чих місць щодо їх відповідності психологічним особливостям;

-        психологічні питання організації праці - рішення пи­тань раціоналізації, організації і нормування праці за психоло­гічними оцінками і комбінованими критеріями з урахуванням професійної стомлюваності, режиму праці і відпочинку, психо­логічного розвантаження.

Основою досліджень по зазначених напрямках є профе- сіографія. Порівняльна професіографія вивчає психологічні осо­бливості різних видів трудової діяльності, виділяючи при цьому як загальні, так і специфічні особливості, що створює передумо­ви для класифікації професій на основі понять психології.

Розглянуті принципи й напрямки психології праці, а та­кож фактори небезпечної і безпечної поведінки в процесі тру­дової діяльності вказують шляхи використання психологічних факторів для підвищення безпеки.

Як зазначено раніше, властивості особистості (зокрема риси характеру), психофізіологічні якості (індивідуальні особ­ливості нервової системи) і психофізіологічні стани, що зале­жать від особливостей організму, є основними психологічними факторами, що впливають на безпеку поведінки в трудових процесах. Тому розробка системи професійної орієнтації на ос­нові вивчення фізіологічних особливостей організму і психоло­гічних характеристик особистості на основі психофізіологічно­го тестування є важливою передумовою формування однорід­них професійних груп і колективів. Дія системи професійної орієнтації повинна починатися з 6-7 класу середньої школи, причому при проведенні психологічного тестування мають бу­ти враховані біографічні дані кожного індивідуума.

Система професійного добору повинна служити своєрі­дним “фільтром”, що перешкоджає прийомові на роботу осіб з фізіологічними і психологічними характеристиками, що не від­повідають вимогам відповідних технологічних процесів.

Не слід вважати, що система професійного добору уще­мляє право на працю окремих членів суспільства. У даному ви­падку на перший план виступає вимога високого рівня колекти­вної безпеки. Нікого не дивує і не вважається дискримінацією особистості, наприклад, те, що дальтонікам не дають прав во­дія, що пілотами не беруть людей з порушеннями вестибуляр­ного апарата або до роботи на висоті не допускаються люди, схильні до запаморочень.

Цілком очевидно, що аналогічні вимоги можуть бути висунуті до представників багатьох професій. При цьому над­звичайно важливо, щоб визначення професійної придатності вироблялося шляхом тестування не тільки при нормальному плині відповідного технологічного процесу, а й у разі екстрема­льних обставин.

Створення психологічного настрою на безпеку є одним із методів підвищення рівня індивідуальної захищеності пра­цюючих. Безпечна діяльність є наслідком правильного ставлен­ня робітника до питань охорони праці, його настрою на роботу без травм і аварій.

Проведені дослідження показали, що керівники недо­оцінюють значення фактора створення гарного психологічного клімату в робочому колективі і переоцінюють значення матері­ального фактора.

Для створення необхідного психологічного настрою по­трібні не окремі заходи, що проводяться зрідка, а продумана загальна політика керівництва, що спирається на концепцію “робота в умовах безпеки”. На підриємстві чи в установі має бути сформована суспільна думка про те, що кожний член ко­лективу несе відповідальність за безпеку. Закріплення налашту­вання на безпечну роботу досягається суворим повсякденним і масовим контролем і взаємоконтролем за виконанням усіх правил безпеки.

Політика охорони праці на виробництві повинна прово­дитися обов’язково диференційовано, з урахуванням специфіки праці на його окремих ділянках. Саме в реалізації такої політи­ки і полягає керування системою охорони праці. Особливо ве­лика увага розробці основ політики і створенню системи керу­вання безпекою в даний час приділяється в Японії. Основний акцент робиться на виявленні й аналізі ланцюжків взаємозале­жних факторів, що впливають на безпеку, а також на відпра­цьовуванні безпечних прийомів праці, налаштуванні на безпеч­ну працю і підвищення її престижності. Кожне порушення правил безпеки розглядається як підрив автори­тету (іміджу) фірми й образа її співробітників.

Стимуляція безпечної діяльності є одним зі шляхів посилення мотивації до безпечної праці. При цьому можлива як позитивна (заохочення), так і негативна (покарання) сти­муляція.

Негативна стимуляція широко застосовується у прак­тиці всіх країн. Так, у нашому законодавстві передбачене пока­рання осіб, що порушують правила безпеки:

-        у дисциплінарному порядку (догана, звільнення);

-        матеріально, у виді відшкодування збитку від наслід­ків аварії, що виникла через порушення правил;

-        в адміністративному порядку (накладення штрафу, зміна термінів відпустки й ін.);

-        у карному порядку.

Однак досить характерним для європейського ставлення до проблеми безпеки є те, що негативна стимуляція більшою мірою застосовується до керівників виробництва і підприємців, ніж до працівників.

Закон про безпеку і гігієну праці Великої Британії до­зволяє накласти на особу, винну в порушенні правил, штраф до 400 фунтів стерлінгів або позбавити його волі на термін до 2-х років.

У Німеччині підприємець, який зневажає правилами охо­рони праці, може бути оштрафований на суму до 25 тис. євро.

Подібне застосування негативної стимуляції в практиці європейських країн ґрунтується на відомому в психології факті, що ефект покарання не придушує прагнення й інтересу до при­вабливої мети і діє нетривало.

Дуже показові досліди, проведені на тваринах. У овець виробляли навички відкривати дверцята годівниці натисканням важеля. Потім до важеля підвели напругу, і тварини, торкаю­чись його, одержували відчутний удар електричного струму.

Якийсь час вони не торкалися важеля, але потім стали знову йо­го використовувати, незважаючи на удар струму (“голод не тіт­ка” - притягальна мета переважила ефект покарання). Коли в годівницю перестали класти їжу, вівці перестали використову­вати важіль.

Позитивна стимуляція традиційно передбачає заохо­чення тільки працівників, і головною вимогою до стимулюючої програми є визначення виду і розміру заохочення, а також установлення зрозумілої для працівників залежності між до­триманням ними правил і одержанням винагороди.

Основні пункти, які слід враховувати при розробці про­грам організації безпечної діяльності (ПОБД), наведені на блок- схемі у додатку 4.

У періодичних виданнях промислово розвинених країн публікуються дані про економічну ефективність Програм Без­печного Поводження (ПБП).

У ПБП реалізується принцип керування охороною праці шляхом регулювання поводження груп робітників або всього колективу з наступною оцінкою ефективності дій. Усі ПБП ґрунтуються на тому, що підбадьорення завжди ефективніше, ніж осудження, причому ця теза була доведена експери­ментально.

Значний внесок у розробку ПБП уніс японський учений

І.  Комакі. Його методика розробки ефективних ПБП дозволяє забезпечити поетапне втручання в поведінку і складається з на­ступних етапів:

-        ідентифікація небезпечної (безпечної) практики;

-       визначення безпечної практики шляхом створення “спостережливого переліку”;

-        оцінка безпечних дій на основі переліку;

-        установлення цілей безпечних дій;

-        навчання прийомам безпечних дій;

-        здійснення деяких дій за ПБП при передбачених нас­лідках;

-        оцінка ефективних безпечних дій.

Використання ПБП на підприємствах харчової промис­ловості США сприяло зниженню нещасних випадків з 35 до 10 на 1 млн відпрацьованих людиногодин. Численні дослідження дозволили установити, що ненавчений робітник, навіть досить кмітливий і з високим показником інтелекту, не може діяти безпечно. Тому всі ПБП включають етап вивчення безпечних дій (за певними програмами з використанням плакатів, слайдів, фільмів і т.д.).

Фірма “Роун Пауленк” нагороджує кожного робо­чого підрозділу, у якому не було травм протягом місяця, 50-доларовою облігацією, яка може бути переведена в гроші не раніше ніж через 6 місяців.

Проведення будь-яких ПБП, зрозуміло, вимагає певних витрат, проте вони завжди економічно вигідні. Наприклад, що­річні витрати фірми “Сауверн Пасифик Транспортейшен” на реалізацію ПБП складали 700 тис. доларів, а економія на випла­тах допомог з нещасних випадків дорівнювала приблизно 7 млн доларів на рік. Компанія “Дюпон”, що має 140 тис. робітників, заощаджує на компенсаційних виплатах до 460 млн доларів на рік. Відома фірма “Проктер енд Гембл” скоротила прямі витра­ти по травматизму на 1,5 млн доларів на рік.

При розробці національних програм України, галузевих ПБП і аналогічних програм на підприємствах слід зважати на досвід провідних фірм світу.

Навчання безпечної діяльності є гарним способом виро­блення навичок безпечної праці. Американський психолог А. Скинпер у 1971 р. показав, що у своїй практичній діяльності людина спирається на два види знань:

1)   набутих від викладача, більш досвідченого колеги або з книг (“холодні” знання);

2)   з власного досвіду, власної діяльності і власних по­милок (“гарячі” знання).

З погляду психології, при навчанні правил безпеки праці необхідно “холодні” знання викладати тим, кого навчають, у такій формі, щоб вони якнайлегше сприймалися їхньою свідо­містю і сприяли рішенню практичних завдань та знаходили на­йшвидше підтвердження в “гарячих” знаннях.

На додаток до викладеного відзначимо тезу П. Пауелла про те, що значно складніше навчити робітників умінню при­ймати правильні рішення й уникати супутніх помилок, ніж ви­робити в них навички і закріпити прийоми безпечної праці.

Навчання безпечної праці нерозривно зв’язано з профе­сійним навчанням. Вироблення рухових, сенсомоторних і ін­ших трудових навичок варто орієнтувати не тільки на одержан­ня високих виробничих результатів, але й обов’язково на одер­жання їх самим безпечним способом.

Правила безпеки праці можна визначити як узаконені норми, що вказують, як можна, як треба і як не можна діяти в трудовому процесі і на території підприємства, щоб уникнути нещасних випадків і аварій.

Обмежуючи волю вибору дій робітника, правила безпе­ки одночасно роблять його захищеним від нещасних випадків і аварій.

Однак досить часто обмежувальні дії правил призводять до конфліктів між мотивами вигоди і безпеки за рахунок ускла­днення виробничого процесу.

З  підвищенням насиченості технікою сучасних вироб­ництв ростуть число і рівень виробничих небезпек, що змушує збільшувати обсяг правил безпеки. При цьому виникає низка утруднень психологічного порядку, оскільки всі пункти правил робітник зобов’язаний пам’ятати, розуміти і виконувати в міру необхідності. Поки число пунктів правил невелике (10-15), проблем із запам’ятовуванням, розумінням і виконанням їх не виникає. Якщо ж число пунктів правил обчислюється сотнями, обмежені можливості пам’яті людини не дозволяють їх за­пам’ятати в необхідному обсязі.

Дослідники дійшли висновку про практично пропорцій­не збільшення числа порушень при збільшенні кількості пунк­тів правил, а порушення були зв’язані з “винятково важливи­ми”, “дуже важливими” і просто “важливими” пунктами ін­струкцій. В інструкціях, що піддавалися експертизі, виявилося від 1% до 15% зовсім непотрібних пунктів, порушення яких не веде до нещасного випадку або аварії; від 3,9% до 28,5% пунк­тів, що передають тільки загальну інформацію.

Тому і був зроблений дуже важливий і особливо актуа­льний у наш час висновок про необхідність пошуку нових ме­тодів надання інформації, що міститься в інструкціях і прави­лах, у формах зрозумілих і доступних.

Таким чином, створення психологічного настрою на безпеку, стимуляція безпечної діяльності, навчання їй, контроль за виконанням Правил безпеки служать важливій меті - вихо­ванню безпечної поведінки.

Виховання з позицій психології розглядається як емо­ційний вплив, що створює сприятливе ставлення. У той же час виховання є інформаційним впливом, оскільки передає інфор­мацію, що сприяє бажаній поведінці. Оскільки передача інфор­мації можлива різними способами й у визначених формах, вар­то так організувати процес навчання і вибирати такі його фор­ми, щоб одержати максимальний пізнавальний і емоційний вплив. У процесі виховання розрізняють:

-        одноканальні комунікації, при яких є канал впливу, однак немає каналу контролю (зворотного зв’язку), який дозво­лив би довідатися, як цей вплив сприйнятий (правила, інструк­ції, лекції, фільми, плакати і т.п.);

-        двоканальні комунікації, коли в процесі сприйняття контролюється сприйняття впливу (бесіди, колективні обгово­рення й аналіз випадків травматизму).

Численними дослідженнями доведено, що ефективність двоканальної комунікації вище, однак різні методи виховання доцільно використовувати залежно від інтересів, складу і соціа­льних особливостей окремих робітників і груп:

-        для робітників, у яких питання безпеки викликають інтерес, ефективним засобом впливу є плакат; тим, кого ці пи­тання не цікавлять, більш ефективним може бути кіно;

-       література (правила, інструкції, посібники, указівки) корисна для тих робітників, які не тільки самі виявляють інте­рес до безпеки, але і їх група також;

-        навчання правил безпечної поведінки вважають ко­рисним там, де як робітники, так і майстри заінтересовані в без­пеці виконання робіт;

-        бесіди вважають корисними тільки ті робітники, чиї

начальники і групи позитивно ставляться до питань безпеки;

-       змагання доцільні в тих групах, де є необхідність у підвищенні рівня безпеки, незалежно від ставлення керівництва до цих питань;

-       покарання неефективні в тих групах, де немає інтере­су до питань безпеки;

-        інспекція корисна в тих групах, де робітники вважа­ють свого майстра заінтересованим у безпечній праці.

Таким чином, можна зробити наступні висновки:

  1. Головним завданням виховання безпечної поведінки на виробництві варто вважати створення позитивного ставлен­ня (настрою) до питань безпеки.
  2. Вибір того або іншого методу (форми) виховного впливу слід здійснювати на основі попередньої оцінки ступеня інтересу робочих груп до цих питань.

Одним із важливих шляхів профілактики нещасних ви­падків є попередження про небезпеку.

Кожен нещасний випадок є повчальним як для постраж- далого, так і для оточуючих, оскільки всі супутні йому обста­вини зв’язуються у свідомості людей з цим випадком і викону­ють застережну функцію. При цьому знання небезпеки викли­кає не тільки усвідомлену реакцію протидії їй, а й неусвідомле- ні процеси саморегуляції, спрямовані на самозбереження і ви­живання організму.

Тому своєчасне і дієве попередження працівників про небезпечні ситуації, що можуть виникати в процесі їх виробни­чої діяльності, є досить ефективним.

До найбільш поширеного засобу оповіщення про небез­пеки відноситься аварійна сигналізація, що попереджає про ви­никнення небезпечних порушень у роботі технологічних уста­новок або вияв особливо небезпечних виробничих факторів.

Важливим методом оповіщення про небезпеку є опера­тивна передача інформації (радіомережа, плакати, малотираж- ки) про конкретні нещасні випадки, що відбулися на даному підприємстві чи установі, причому бажано повідомляти і про ті випадки (мікротравми), що звичайно не актуються за відповід­ною формою.

Небезпечні ситуації, які з різних причин не призвели до подій (тобто стали тільки передумовами до нещасних випадків), зазвичай не вивчаються і працівники не одержують попере­дження про потенційну небезпеку. Однак у 70-х роках амери­канський учений Л. Шлезингер запропонував метод “актуаліза­ції передумов”, завданням якого є вивчення можливостей вини­кнення небезпечних ситуацій і виникнення нещасних випадків у цих ситуаціях.

Завдяки використанню даного методу з’являється мож­ливість одержання масової інформації про небезпечні ситуації, а багато передумов, які видавалися одиничними випадками, зв’язуються між собою і дозволяють вчасно виявити причини їх виникнення. Досвід показав, що потік інформації про переду­мови приблизно у 20 разів перевищує дані про мікротравми і дозволяє істотно підвищити ефективність статистичних ме­тодів.

Працівників необхідно попереджати не тільки про не­безпечні ситуації, але і вказувати конкретні зони - небезпечні ділянки цеху, інші місця на виробництві, що характеризуються високою частотою нещасних випадків. До таких зон відносять­ся місця, де можливі часті відмовлення техніки, де у працюю­чих через складні завдання виникають помилкові рішення, де техніка і технологія погано погоджені з психологічними мож­ливостями працівників, що провокує помилки. Підставою для виділення небезпечних зон служать звичайно матеріали аналізу статистики нещасних випадків. При цьому небезпечними необ­хідно вважати не тільки зони з високою частотою нещасних ви­падків, а й ті, у яких нещасні випадки були рідкими, але з особ­ливо важкими наслідками.

Підвищенню індивідуальної захищеності сприяють та­кож попередження про небезпечні стани працівників, при яких вони стають схильними до нещасних випадків. Важливо, щоб люди знали, що в таких станах (хвороба, надмірне стомлення, стреси) вони є більш схильними до небезпеки.

Існує категорія зовнішніх факторів, дія яких безпосере­дньо не відчувається і не усвідомлюється людиною, однак вони знижують рівень захищеності працівників. Так, установлено, що фаза Місяця впливає на емоційно неврівноважених людей і в періоди “повного” Місяця зростає їхня агресивність. Спалахи сонячної активності провокують апоплексичні удари, епілепти­чні припадки, важкі захворювання і навіть епідемії грипу. Так, своєчасне оповіщення робітників на заводах Угорщини про не­безпечні періоди дозволило знизити виробничий травматизм на 10-15%. Дослідження Р.Рейтера в Німеччині дозволили виявити вплив інфрадовгохвильових випромінювань (5-100 кгц) у пері­оди сонячної активності на зміну частоти травматизму.

Внутрішніми факторами, що підвищують схильність людини до нещасних випадків, є періодичні зрушення в різних видах активності індивіда, що відбуваються у зв’язку з проявом біологічних ритмів в організмі.

Відомо, що в організмі діє більш 100 ритмічних біологі­чних процесів (серцебиття, дихання, біоелектричні процеси мо­зку, процеси обміну речовин, аж до добових, сезонних і річних ритмів). Упровадження системи попередження працюючих про “критичні” дні - дні зниженої захищеності - на багатьох під­приємствах за кордоном дозволило значно знизити травматизм. Однак проведені згодом дослідження не підтвердили гіпотези про зв’язок біоритмів з нещасними випадками. Практичний ус­піх застосування методики обліку біоритмів зумовлюється її чисто психологічним впливом: оповіщення, нагадування робіт­никам про можливість нещасних випадків перешкоджали їх адаптації до небезпеки.

Одним із найбільш масових, визнаних і розповсюдже­них засобів наочного виховання безпечної поведінки є плакати. Плакат з безпеки повинний переслідувати три головні мети:

-        привернути до себе увагу;

-        бути зрозумілим правильно і запам’ятатися;

-        викликати бажану емоційну реакцію.

Головне завдання плаката - інструктуючи, пояснити і пере­конати працівника, як саме слід поводитися в конкретній ситуацій'.

Цілеспрямованість плакатів дозволяє їх класифікувати на ті, що:

-        нагадують про правила поведінки;

-        нагадують про заборонені прийоми праці;

-        нагадують про необхідність використання засобів за­хисту;

-        вказують безпечну послідовність дій;

-        закликають до безпечної роботи.

Проведені психологічні дослідження плакатів як засобу впливу на поведінку працівників. Вони дозволили встановити, що найбільш вагомою їх характеристикою є змістовно-емоційна сторона. Слід зазначити, що плакат може впливати на досить широку аудиторію, однак відбувається звикання до нього, через що його емоційний вплив з часом знижується. Тому плакати слід періодично обновляти, вибираючи, по можливості, щораз нові місця для їх розміщення.