2.2. Забезпечення безпеки працівників на потенційно небезпечних об’єктах

 

Основними потенційно небезпечними об’єктами, реалі­зація потенційних небезпек на яких може викликати важкі нас­лідки, є радіаційно та хімічно небезпечні об’єкти. Особливістю наслідків реалізації потенційних небезпек у цьому випадку є:

-       для оцінки масштабів наслідків необхідне викорис­тання спеціальних приладів, методик;

-       можливі непередбачені масштаби поширення наслідків;

-       тривалість негативної дії наслідків;

-       високий ступінь можливої негативної дії наслідків на людину та навколишнє середовище.

У разі реалізації потенційних небезпек на вищеозначе- них об’єктах для забезпечення захисту працівників важливе мі­сце має використання спеціальних засобів захисту працівників, прогнозування та оцінка наслідків аварій (катастроф).

 

2.2.1.  Засоби захисту працівників

Засоби захисту працівників на потенційно небезпечних об’єктах при аваріях з викидом (виливом) небезпечних речовин поділяються на індивідуальні та колективні.

Засоби індивідуального захисту призначені для захисту від попадання до організму людини, на шкіру та одяг небезпеч­них хімічних та отруйних речовин, радіоактивних речовин (РР) та біологічних засобів (БЗ), а також для надання само- та взає­модопомоги при пораненнях.

До засобів індивідуального захисту відносяться: засоби захисту органів дихання, засоби захисту шкіри і медичні засоби захисту.

Засоби захисту органів дихання за принципом захисної дії поділяються на фільтрувальні й ізолювальні.

До фільтрувальних засобів захисту органів дихання від­носяться протигази, респіратори, протипилові тканинні маски і ватно-марлеві пов’язки. Фільтрувальні засоби захисту органів дихання можуть використовуватися не в приміщенні, якщо вміст вільного кисню не менше 16 %, а за наявності окремих домішок у повітрі, поглинання яких пов’язано з витратою кис­ню (наприклад, окислювання окису вуглецю в двоокис), ця ме­жа збільшується до 18 %.

Нижче цих меж використання фільтру­вальних засобів забороняється.

У цих умовах застосовуються ізолювальні засоби захисту.

Фільтрувальні протигази є основним засобом захисту органів дихання людини. Принцип захисної дії фільтрувальних протигазів оснований на очищенні (фільтрації) вдихуваного по­вітря від парів, газів і аерозолів НХР (ОР) та інших шкідливих домішок.

Принцип захисної дії фільтрувальних протигазів базу­ється на:

а)  явищі поглинання (адсорбції і хемосорбції) га­зів і парів поглиначем; б) механічному очищенні (фільтрації) повітря від аерозолів (пилу, диму, туману) за допо­могою протиаерозольного фільтру (ПАФ).

Адсорбція - поглинання газів і парів НХР, ОР поверх­нею твердого тіла (адсорбентом). У протигазах адсорбен­том є активоване вугілля - пориста речовина з великою ак­тивною поверхнею (поверхня l г активованого вугілля - 400-800 м²).

Хемосорбція - поглинання газів і парів НХР, ОР з ура­хуванням їх взаємодії з хімічно активними речовинами, пере­важно лужного характеру (хемосорбентами), які разом із ката­лізаторами наносяться на активоване вугілля.

У  сучасних умовах для захисту населення України ви­користовуються цивільні фільтрувальні протигази типу ГП-5 (ГП-5М) і ГП-7 (ГП-7В), а також дитячі протигази ДП-6 (ДП-6М). Тривалість захисної дії цих протигазів украй обмежена і залежить від виду й концентрації НХР (ОР), адсорб­ційної ємності фільтрувально-поглинальної коробки, об’єму ле­геневої вентиляції.

Для збільшення часу захисної дії фільтрувальних проти­газів, які використовуються на хімічно небезпечних об’єктах, промисловість випускає спеціальні фільтрувально-поглинальні коробки, які мають різне маркування.

Колір і призначення фільтрувально-поглинальних коро­бок різних марок наведені в табл. 21.

 

Респіратори - полегшений засіб захисту органів дихання від радіоактивних речовин, ґрунтового пилу, бактеріальних засо­бів та різних шкідливих аерозолів. За конструкцією респіратори поділяються на такі:

а) у яких напівмаска та фільтрувальний еле­мент одночасно слугують і лицевою частиною (Р-2, Р-2Д, ТТТБ-1);

б) які очищують повітря у фільтрувальних патронах, що приєднані до напівмаски (РПГ-67, РУ-60М, РУ-60МУ).

За призначенням респіратори поділя­ються на:

-       протипилові - захищають органи дихання від пилу та аерозолів (Р-2, Р-2Д, РП-91Ш, Ф-62Ш, ТТТБ-1 та ін.). Для фільтрів в протипилових респіраторах використовують тонковолоконні фі­льтрувальні матеріали. Найбільшого розповсюдження набули по­лімерні фільтрувальні матеріали типу ФП (фільтр Пєтрянова) за­вдяки їх високій еластичності, механічній стійкості, великій пилоємності, а головне - через високі фільтрувальні здатності;

-       протигазові фільтрувальні респіратори (типу РПГ- 67) - захищають органи дихання від впливу парів, газів шкідли­вих речовин. Залежно від умов праці їх комплектують патрона­ми різних марок;

-       газопилозахисні фільтрувальні респіратори (універса­льні, типу РУ-60М, РУ-60МУ) - захищають органи дихання від впливу шкідливих речовин, наявних у повітрі одночасно у вигляді парів, газів та аерозолів (пил, дим, туман).

Промисловістю України налагоджено випуск універса­льного газозахисного респіратора (УГР) “Кедр”. Цей респіратор є сучасним засобом індивідуального захисту органів дихання від шкідливих отруйних речовин у вигляді газів, парів та аеро­золів, таких як аміак, сірководень (та їх суміші); бензол, сірча­ний ангідрид, органічні гази і пари, різноманітні аерозолі. УГР “Кедр” ефективний в умовах до l0 гранично допустимих кон­центрацій у повітрі отруйних речовин.

Найпростіші (підручні) засоби захисту органів дихання протипилові тканинні маски та ватно-марлеві пов’язки можуть бути виготовлені населенням у домашніх умовах. Вони рекоме­ндуються як масовий засіб захисту органів дихання від РР. Від отруйних речовин вони не захищають. Кожна людина повинна мати такі засоби за місцем проживання (роботи).

Засоби захисту органів дихання ізолювального типу - ізолювальні протигази (ІП), дихальні апарати - є спеціальними засобами і використовуються в ситуаціях, у яких фільтрувальні засоби захисту не забезпечують надійного захисту від НХР (ОР), а також в умовах зниженого вмісту або відсутності кисню в навколишньому середовищі.

За принципом дії ІП поділяються на три типи:

-       на основі хімічно зв’язаного кисню (ІП-4, ІП-4М, ІП- 5, ІП-6, ІП-46, ІП-46М);

-       на основі стиснутого повітря чи кисню - кисневі ізо­лювальні протигази (КІП-7, КІП-8);

-       на основі подачі повітря через шланг з віддаленого джерела за допомогою повітродувок чи з компресорних магіст­ралей (шлангові дихальні апарати типу ПТТТ-1. ПТТТ-2).

Ізолювальні протигази на основі хімічно зв’язаного кис­ню працюють за принципом регенерації (відновлення) газового складу відпрацьованого повітря.

Для регенерації відпрацьованого повітря використову­ється надперекис натрію чи калію, яким заправляються регене­ративні патрони. Процес регенерації через поглинання СО₂ і Н₂О відбувається при температурі понад 1000^оС з виділенням кисню і тепла:

2  NaO2+CO2 — Na2CO3+l,5 O2+Q NaO₂+H₂O ——NaOH+O₂+Q

Для приведення регенераційного патрона в робочий стан використовується пусковий брикет, що розігріває регене­раційний патрон і протягом 2-х хв виділяє близько 20 л кисню.

Тривалість захисної дії ІП залежить від фізичного на­вантаження і може становити близько 3-х год (під водою - до 45-ти хв).

 

Індивідуальний протигаз на основі стиснутого повітря (КІП-5, КІП-7, КІП-8) виконані на роздільній поглинальній Ca(OH)₂ подачі кисню з балону та поглинанні вуглекислого газу.

Протигази шлангові використовуються при очищенні резервуарів від нафтопродуктів, при зварювальних роботах у закритих та напівзакритих ємностях (цистернах, ямах, коло­дязях).

До роботи в ІП допускаються особи, які вивчили при­стрій і правила користування ним і склали залік, а також мають відповідний допуск за станом здоров’я. Допуск оформляється наказом керівника установи.

Засобами захисту шкіри людини є спеціальний одяг (комбінезони, костюми, фартухи, взуття, рукавички тощо), ви­готовлений із прогумованих (гумових) тканин, що не мають фі­льтрувальних властивостей, а також із бавовняних матеріалів, просочених спеціальними хімічними складами (рецептурами).

Захисні властивості засобів захисту шкіри, виготовле­них із прогумованих тканин, визначаються промокальністю, що характеризується проміжком часу від моменту попадання (впливу) краплинно-рідких НХР (ОР) на лицьовий бік тканини до появи їх на зворотному боці.

Показники промокальності залежать від виду НХР (ОР), типу тканини (плівки), температури навколишнього середови­ща і можуть складати від 1 год і більше.

Засоби захисту шкіри, виготовлені з прогумованих тка­нин у вигляді костюмів (комбінезонів), мають ізолювальні вла­стивості й при високій температурі (понад 300^оС) можуть істот­но порушувати тепловий обмін організму. Тому під час роботи в цих засобах захисту треба дотримуватися відповідних заходів запобігання перегріву. Засоби захисту шкіри, виготовлені з фі­льтрувальних матеріалів (натільна білизна, літні види одягу), просочуються спеціальними рецептурами, що підвищують їх захисні властивості від парів НХР (ОР). Такими рецептурами, здатними поглинати пари НХР (ОР) чи перетворювати їх у не- токсичні речовини, є 25-процентні розчини миючих засобів з добавками сорбентів. Ці види засобів захисту шкіри одержали назву імпрегнірованого одягу (обмундирування).

Короткочасні захисні від НХР (ОР) властивості, а в зи­мовий час - більш тривалі, мають також усі види одягу, вигото­вленого з щільних матеріалів (сукна, шкіри тощо), які викорис­товуються в повсякденному житті.

Медичні засоби захисту призначені для надання само- і взаємодопомоги, а також для попередження (ослаблення) впливу НХР (ОР), іонізуючих випромінювань і бактеріальних засобів.

До медичних засобів захисту відносяться: протибольові, радіозахисні, протиотрутні і протибактеріальні препарати, пре­парати загальної та спеціальної екстреної профілактики, інші лікарські препарати та засоби.

Радіозахисні препарати - сприяють підвищенню опору організму дії іонізуючого випромінювання РР. Радіозахисні препарати призначаються для профілактики уражень іонізую­чими випромінюваннями і ослаблення симптомів променевої хвороби. До них відносяться:

1.  Радіопротектори - профілактичні лікарські засоби, що знижують ступінь зовнішнього променевого випромінювання (наприклад, цистамін). Радіопротектори діють ефективно, якщо вони введені в організм перед опроміненням та є присутніми в ньому в момент опромінення. Наприклад, якщо існує небезпека потрапляння в організм радіоактивного йоду Jl3l, то завчасно вводять йодистий калій або стабільний йод. Ці нерадіоактивні речовини, що накопичуються в щитовидній залозі, перешкоджа­ють відкладанню в ній небезпечного радіоактивного йоду Jl3l.

Існує багато радіопроекторів, що мають різний механізм дії, наприклад:

РЗ-l - радіозахисний засіб №l (цистамін) - швидкої дії, захисний ефект якого настає через 40-60 хв і зберігається про­тягом 4-6 год.

Б-190 - радіопротектор екстреної дії, захисний ефект якого наступає через 5-l5 хв та зберігається протягом l год.

РДД-77 - радіопротектор тривалої дії, захисний ефект якого настає через 2 доби та зберігається протягом l0-l2 діб.

2.  Комплексони - препарати, що прискорюють виведен­ня РР з організму (ЕДТА, гетацин-кальцій, унітол).

3.  Адсорбенти - речовини, здатні поглинати РР і разом з ними виводитися з організму (активоване вугілля, адсобар, ва- коцин), тобто це загалом протиблювотні засоби, що ослабляють первинну реакцію організму на опромінення.

4.  Адаптогени - препарати, що підвищують загальну опірність організму (елеутерокок, женьшень, китайський ли­монник, дибазол).

Протиотрутні препарати (антидоти, протиотрути) - медичні засоби захисту від НХР, ОР - препарати, що сприяють розщепленню чи нейтралізації НХР, ОР. Використовуються для профілактики ураження людей ОР. Антидотну терапію прово­дять тільки за підтвердження факту застосування ОР та його ідентифікації. За умови їх раннього застосування досягається високий ефект.

Антидоти поділяють на неспецифічні (адсорбенти) та специфічні, що діють вибірково по відношенню до певних от­рут. Наприклад: проти фосфорорганічних ОР (зарин, заман, V- X) - афін, атропін, будаксин, тарен. Проти ціанистих сполук (синильної кислоти та інших) - амілнітрит (пропілнітрит), антиціан, хромосмон, тіосульфат натрію. Проти люїзиту та арсе- новмісних НХР - унітол.

Протибактеріальні препарати - використовуються при дії чи загрозі дії біологічних засобів. Це засоби профілактики інфекційних захворювань. Протибактеріальні препарати поді­ляються на :

1. Препарати загальної екстреної профілактики (антибіотико-профілактики) - антибіотики, інтерферони. Вони ви­користовуються при загрозі забруднення навколишнього сере­довища біологічними засобами або після зараження, якщо вид збудника не визначено.

2. Препарати спеціальної екстреної профілактики (для проведення імунізації) - сироватки, вакцини, анатоксини. Ви­користовуються після встановлення виду збудника, тобто проти конкретних збудників - конкретні протибактеріальні препарати.

Найбільш поширеним способом застосування медичних засобів захисту є їх використання у складі аптечки індивідуаль­ної. Центром медичної допомоги медицини катастроф Мініс­терства охорони здоров’я України розроблено багатоцільову індивідуальну аптечку цивільного захисту “Негайна допомога”. Ця аптечка призначається для надання допомоги постраждалим у разі травмування, легкого поранення, харчових отруєнь та ін­ших уражень, а також для екстреної самодопомоги в умовах ра­діоактивного, хімічного забруднення та в осередках інфекцій­ного захворювання. До комплектації аптечки входять прості, дешеві, безпечні засоби, застосування яких не вимагає спеціа­льної підготовки. Вкладається вміст аптечки в герметичний компактний поліетиленовий корпус, пристосований для носіння на поясі, в нагрудній кишені чи в жіночій сумці. Аптечка має коротку зрозумілу інструкцію.

Також може застосовуватись аптечка індивідуальна (АІ-2), яка тривалий час знаходиться у складі медичних засобів захисту цивільної оборони. Аптечка містить: засіб проти ура­ження ОР (ФОР), протибактеріальні засоби № l (№ 2), радіоза­хисні засоби № l (№ 2), протиблювотний і протибольовий засо­би. Порядок користування АІ-2 описаний у пам’ятці, що знахо­диться в аптечці. Основним недоліком АІ-2 є обмежений термін збереження (до 3-х років) фармацевтичних препаратів, що ускладнює створення довгострокових запасів.

Як медичні засоби захисту можуть використовуватися:

-     індивідуальні протихімічні пакети (ПІП), які призна­чені для знезаражування краплинно-рідких НХР (ОР), що по­трапили на одяг і відкриті ділянки шкіри. Комплект ІПП скла­дається з флакона з дегазуючою речовиною, ватно-марлевих тампонів і пам’ятки. До складу дегазуючої речовини, яка вико­ристовується в ІПП, можуть входити реагенти, що мають лужні властивості (2% розчин їдкого натру або 5 - l0% розчин вугле­кислого натрію та ін.) чи хлорутримуючі речовини.

Для забезпечення населення і невоєнізованих форму­вань може застосовуватися сучасний індивідуальний протихі­мічний пакет ІПП-3Д, призначений для знезараження відкритих ділянок шкіри, робочих поверхонь, інвентаря та приміщень при попаданні хімічних, радіоактивних та біологічно небезпечних речовин;

-       перев’язувальні пакети, що складаються з ватно- марлевих тампонів і бинта довжиною до 7 м, шпильки та ін­струкції з користування.

До колективних засобів захисту відносяться захисні споруди, які поділяються на сховища, протирадіаційні укриття, найпростіші сховища та укриття.

Сховища - це спеціально призначені для захисту пра­цівників підземні (напівпідземні) інженерні споруди. Сховища забезпечують надійний захист людей від впливу іонізуючих ви­промінювань, небезпечних хімічних та біологічних речовин, високої температури, а також від сучасних засобів ураження.

Основними показниками захисних властивостей схо­вищ є: автономність роботи в різних ситуаціях, стійкість до впливу надлишкового тиску повітряної ударної хвилі ядер­ного вибуху (А Рф), кратність послаблення проникаючої радіа­^ції (Кпосл).

Автономність роботи сховища забезпечується створен­ням автономних систем повітро-, енерго- і водозабезпечення, запасів продуктів харчування та інших засобів побутового при­значення, а також підтриманням в житлових приміщеннях ком­фортних мікрокліматичних умов.

До основних елементів сховища відносяться захисні ге­рметичні двері, шлюзові камери (тамбури), санітарно-побутові відсіки, приміщення для розміщення людей, аварійний вихід, приміщення для фільтровентиляційного обладнання, примі­щення для зберігання продуктів харчування, медична кімната, допоміжні приміщення.

Основними показниками повітряного середовища сховищ є:

-        вміст кисню не менше 18 - 19% (для короткочасного перебування 17%);

-        вміст вуглекислого газу не більше 1 - 2% (для корот­кочасного перебування 3 - 4%);

-        температура повітря не вище 23 - 27)^оС (для корот­кочасного перебування 30^оС);

-        вологість повітря - 60 - 75%.

Сховища можуть експлуатуватися в режимах: чистої ве­нтиляції, фільтровентиляції і повної ізоляції.

Режим чистої вентиляції використовується для забезпе­чення вимог до повітряного середовища всередині сховищ (шляхом подання атмосферного повітря до 10 м³/год на одну особу) за умов відсутності в атмосферному повітрі ОР, БЗ та інших шкідливих речовин.

Режим фільтровентиляції використовується за наявності в атмосферному повітрі ОР, БЗ і РР. При цьому подання в схо­вище очищеного повітря здійснюється за допомогою фільтро­вентиляційної установки (ФВУ) у кількості не менш 2 м³/год на одну особу.

За наявності в атмосфері високих концентрацій ОР, ви­паданні РР і пожежах використовується режим повної ізоляції (вимикаються системи подачі повітря у сховище).

Протирадіаційні укриття (ПРУ) призначені для захис­ту працівників від зовнішніх джерел у -випромінювання і без­посереднього попадання радіоактивних речовин в органи ди­хання, на одяг і тіло людини. ПРУ можуть бути використані для захисту від впливу повітряної ударної хвилі (при А Рф < 0,2 кгс/см²), пожеж та інших факторів, зумовлених руйнуванням наземних споруд і застосуванням звичайних засобів ураження. Основним показником захисних властивостей ПРУ є коефіцієнт послаблення доз радіації (потужності доз радіації). Цей коефіці­єнт залежить від типу споруд і будівельного матеріалу й може досягати 1000.

Як ПРУ можуть використовуватися підвальні (напівпід­вальні) приміщення будинків різного призначення, житлових будинків, складські приміщення і природні підземні укриття, а також житлові будинки, робочі й службові приміщення та інші укриття, завчасно підготовлені для таких цілей. ПРУ місткістю понад 300 людей мають забезпечуватися вентиляційним устат­куванням та іншими засобами життєзабезпечення.

Найпростіші укриття відносяться до найбільш поши­рених засобів захисту людей. Як найпростіші укриття викорис­товуються швидко збудовані інженерні споруди (перекриті щі­лини) та інші інженерні об’єкти. Також укриттями можуть бути рельєф місцевості й рослинний покрив, що послаблюють дію термічних і механічних факторів надзвичайних ситуацій, змен­шують глибину поширення НХР (ОР) і біологічних засобів. Найпростіші укриття будують на безпечних відстанях від спо­руд, які можуть стати джерелом небезпеки внаслідок їх руйну­вання.

Під захисні споруди цивільного захисту в містах можуть використовуватися:

-        автостоянки і гаражі великої місткості, транспортні тунелі, інженерні споруди метрополітену, тунелі для переходів;

-        підвальні приміщення житлових та інших будівель, а також складські об’єкти різної місткості з урахуванням їх при­стосування;

-       додаткові заглиблені об’єкти, які прибудовуються до будинків поза контуром їх забудови.

Місця розташування різних споруд та приміщень соціа­льно-побутового і господарського призначення у підземній зо­ні, які пристосовуються під захисні споруди цивільного захис­ту, повинні відповідати наступним вимогам:

-        знаходитися поблизу місць постійного перебування людей;

-        забезпечувати організацію постійної роботи систем життєзабезпечення, а також можливість евакуації населення в умовах руйнувань, які викликані дією сучасних засобів ураження;

-        знаходитися поза межами завалів, затоплень, зсувів, що дозволить своєчасно провести евакуацію населення після дії засобів ураження;

-        споруди, через які проходять транзитні інженерні ме­режі, не можуть використовуватися як захисні споруди;

-        забороняється пристосування під захисні спо­руди інженерних споруд, які розташовані під пожежо- та вибу­хонебезпечними об’єктами або поблизу від них.