1.2. Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище”
1.2. Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище”
1.2.1. Система “людина - навколишнє середовище” та її елементи
Життя і діяльність людини відбувається в навколишньому середовищі, або довкіллі, яке інколи називають життєвим середовищем або середовищем мешкання. Людина і навколишнє середовище утворюють систему, в якій людина є суб’єктом - носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт, - навколишнє середовище. Система “людина - навколишнє середовище” є складною, оскільки органічно включає безліч різноманітних зв’язків. Ці зв’язки є багаторівневими, позитивними і негативними, прямими та зворотними.
Людина є одним із елементів - суб’єктом зазначеної системи. Під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пункту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людина займає подвійне положення у біосфері. З одного боку, вона є біологічними об’єктом і елементом загальної системи кругообігу в навколишньому середовищі, що пов’язана з середовищем складною системою зв’язків і адаптацій. З другого боку, людина є складною саморегульованою системою, здатною реалізувати свої життєві функції і можливості та уникати при цьому небезпеки. Вчені виділяють комплекс чинників, що збільшують індивідуальну схильність людини до небезпеки. Це стан і дефекти органів чуття, психофізіологічні особливості індивідуума, функціональні зміни в організмі. Несприятливий характер діяльності (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні перевантаження, перенапруга слухових та зорових аналізаторів, невідповідність робочого місця, засобів праці та ін.) також призводить до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує швидкість і точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, порушує сприйняття того, що відбувається. Це сприяє травматизму. Температура людського тіла, артеріальний тиск, вміст води в організмі, склад тканин, крові, лімфи тощо зберігають відносну сталість, незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища.
Тому найпершою потребою людини є її безпека і збереження здоров’я та життя. Вирішення питання, бути чи не бути здоровому, насамперед, залежить від самої людини: її активності або пасивності, індивідуальних особливостей, темпераменту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.
Здоров’я людини залежить від багатьох чинників: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчування, їх цінності та кількості, соціально- економічних умов, стану медицини.
Приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незлагода в сім’ ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо негативно впливають на людину.
Загрозою не тільки для окремої людини, а й для всього людства є глобальні процеси: негативні наслідки науково- технічної революції і урбанізації, антропогенне забруднення довкілля, погіршення генетичного фонду популяції, недостатнє забезпечення продуктами харчування, нездоровий спосіб життя, неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.
Людина отримує інформацію про навколишній світ, сприймає всі зміни в ньому за допомогою органів чуття або аналізаторів - сенсорної системи. Розрізняють вісім видів органів чуття (аналізаторів): руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.
Аналізатори людини мають наступні властивості: високу чутливість до дії подразників, наявність межі чутливості до подразників, спроможність до адаптації і тренування; здатність певний час зберігати відчуття після дії подразників; можливість здійснювати взаємодію один з одним.
Слід зазначити, що руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний аналізатори є зовнішніми. Вони попереджають людину про небезпеку. Вісцеральний аналізатор, або аналізатор внутрішніх органів, визначає небезпеки прихованого, неявного характеру, які впливають на життєдіяльність людського організму. Це виявляється через погіршення стану здоров’я, передусім через порушення рівноваги (гомеостазу) внутрішнього середовища організму, який протягом тривалого часу пристосовувався до навколишнього середовища і набув певних сталих показників свого функціонування.
Психологи виділяють спеціальний розділ - психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різноманітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зору безпеки життєдіяльності, належать: пам’ять, мислення, увага, сенсомоторні реакції, почуття обережності, потреби, компетентність, характер, темперамент, воля, емоції тощо.
Пам’ять є психофізіологічним процесом збереження та відтворення інформації. За терміном зберігання інформації виокремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.
Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час обмеженого, як правило, невеликого проміжку часу. Довготривала - розрахована на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації. Оперативна є проміжною між зазначеними видами. Вона розрахована на збереження матеріалу впродовж раніше заданого терміну. Розрізняють також зорову, рухову, емоційну пам’ ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.
Мислення (розумові операції) - це процес пізнання і відтворення людиною загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними. Мислення є здатністю людини правильно і швидко виносити судження і приймати рішення. Мислення складається з таких процесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретизація, узагальнення.
Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, властивості певних об’єктів. Все у світі пізнається не інакше, як через порівняння.
Аналіз - це мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.
Синтез - мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле.
Аналіз і синтез - протилежні і водночас нерозривно по- в’ язані між собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.
Абстрагування — мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунтовних узагальнень.
Пізнання являє собою рух думки від конкретного до абстрактного і знову до конкретного. Конкретизація — це перехід від абстрактного до конкретного.
Узагальнення - розкриття загальних властивостей і відношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагальнень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.
Увага - це психологічний стан, який характеризує інтенсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), стає усвідомленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного проміжку часу. Увага пов’язана з волею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.
Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка виникає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.
Активна увага — свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’ єктів і явищ з наперед поставленою метою (наприклад, праця оператора).
Найчастіше увага знижується при перевтомі. Неуважність - протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступені:
- неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;
- надмірна інтенсивність і трудність переключення уваги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих переживань;
- слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобливому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.
Сенсомоторні реакції — зворотні дії людини на будь-які відчуття, які сприймаються органами чуттів. Ці реакції бувають прості і складні.
Прості сенсомоторні реакції — це швидка відповідь наперед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сигнал лампочки).
Складні сенсомоторні реакції - це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2-х - 3-х різнокольорових лампочок, які гасять, натискаючи на відповідні кнопки). У кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.
Латентний період - це час від моменту появи сигналу до початку руху. Латентний період простої реакції в середньому становить: на звуковий сигнал - 0,14 с, на світло - 0,2 с. Моторний період - час виконання руху.
Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але діяти неправильно.
Час реакції збільшується з віком, хоча пізніше досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію. Час реакції водія в місті - 0,75 с, за містом - 2,5 с і залежить від швидкості автомобіля, віку водія, його професійності (старші за віком мають реакцію 0,5-1,5 с, у водіїв з меншим досвідом час реакції - 1-2 с).
Обережність є набутою, вихованою психічною властивістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення людини до праці.
Необережність - це дії, які виходять за рамки вимог безпеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і пов’язаних з ними потенційних небезпек унаслідок анатомофізіологічних і психічних вад людини або звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину незахищеною в екстремальних ситуаціях.
Біологічні потреби покликані забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягненні своєї мети).
Соціальні потреби - бажання належати до певної соціальної групи і мати в ній певне становище, користуватися прихильністю оточуючих, бути об’єктом їх уваги та любові. Соціальні потреби пов’язані з визначенням свого статусу щодо інших людей. Прагнення піднятися якнайвище - природна потреба людини.
Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди діяльності: виробничу (матеріальну), духовну, соціально- політичну.
Особисті потреби - це потреби визнання і престижу, самоутвердження та успіху.
Компетентність - наявність певних знань і повноважень у вирішенні якоїсь справи і повноправність у розв’язанні певної проблеми.
Характер - сукупність найбільш сталих психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.
Існує чотири групи рис характеру людей:
1-ша (ставлення людей до суспільних явищ і подій): мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оптимізм чи песимізм;
2-га (ставлення людини до людей): товариськість або замкнутість, довірливість або підозрілість, ввічливість чи грубість, правдивість або брехливість тощо;
3-тя (ставлення людини до праці): лінощі чи працездатність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сумлінність;
4-та (ставлення людини до себе): висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.
Темперамент - індивідуальна особливість психіки людини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та врівноваженість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та сталість його емоцій і настроїв.
Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.
Людина з флегматичним темпераментом є найбільш поміркованою. Почуття нею оволодівають повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швидко розв’ язувати проблеми, він повільний, статечний, солідний, терплячий і наполегливий, не дратується, не скаржиться, але байдужий до інших, надійний, проте неохоче втручається в суть проблеми.
Холерик (жовчний темперамент) сильний, енергійний та наполегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом пристрасті. Мало розмірковує і швидко діє, завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.
Сангвінік прагне насолоди, легко збуджується, але на нетривалий час. Захоплюється всім приємним, симпатизує іншим, товариський; проте непостійний, на нього не можна розраховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Довірливий і легковірний. Любить створювати проекти, про які відразу ж забуває. Поблажливий до себе та інших. Легко заспокоюється. Ласкавий, доброзичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.
Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволення виявляється рідко, страждання іншого викликає співчуття. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним подолати труднощі.
В основу типізації особистостей покладено і критерії співвідношення емоційних компонентів. Емоції - це переживання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.
Емоційні стани більш статичні, довготривалі. Це ефект від дії сильної емоційної реакції. Емоційний стан, який виникає внаслідок дії певної емоційної реакції, може впливати на ставлення людини до різноманітних явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсивністю впливу на людину. Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер і змушує людину частково втрачати контроль над собою, кричати або робити неза- програмовані чи непродумані вчинки, називається афектом.
Одним із видів емоційного стану є стрес, який являє собою сукупність захисних фізіологічних реакцій, що віддзеркалюють дію зовнішніх факторів. Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підганяє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлікти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе вдома, на роботі.
Воля - це здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небезпечних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання вимогам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху. Вольовими якостями є дисциплінованість, самовладання, рішучість, наполегливість тощо.
Дисциплінованість - підкорення своїх дій вимогам громадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків.
Самовладання - вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.
Рішучість — здатність швидко оцінювати ситуацію, приймати рішення і без вагань виконувати їх.
Наполегливість - здатність довго і цілеспрямовано втілювати в життя прийняте рішення.
Терпіння — активне і цілеспрямоване подолання труднощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.
Впертість - це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших людей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.
Отже, людина як суб’єкт системи є найважливішим її елементом.
Навколишнє середовище (життєве середовище) - другий елемент системи “людина - життєве середовище”, її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів - природного, соціального (соціально- політичного) та техногенного середовищ.
Біосфера Землі є природним середовищем мешкання живих організмів і активної життєдіяльності людини. Термін “біосфера” (сфера життя) уперше (1875) застосував у своїх наукових працях австрійський геолог Е. Зюсс.
Біосфера нашої планети охоплює верхню частину земної поверхні (літосферу), нижню частину атмосфери й гідросферу; вона знаходиться в постійному розвитку і забезпечує існування всіх відомих видів і форм руху матерії: фізичної, хімічної, біологічної.
За ступенем впливу життєдіяльності людини на довкілля вчені визначили в розвитку біосфери три етапи.
Перший - від виникнення життя на Землі до появи (початок ХІХ ст.) небезпечних для навколишнього природного середовища створених людиною промислових технологій.
На цьому етапі існування всіх видів і форм життя в біосфері Землі забезпечувалося завдяки трьом найголовнішим умовам:
- наявності в біосфері біологічних форм (продуцентів), здатних під впливом сонячної енергії з простих речовин (азот, вуглець, водень, кисень та ін.) створювати складні органічні речовини;
- наявності споживачів органічних речовин (консумен- тів), здатних у процесі своєї життєдіяльності перетворювати органічні речовини в різні види білків і виділяти в навколишнє середовище відходи. Основними споживачами органічних речовин є травоїдні, хижаки, всеїдні і людина;
- наявності переробників відходів (редуцентів), здатних перетворювати відходи та органічні речовини у прості неорганічні речовини і повертати їх у біосферу (роль редуцентів виконують бактерії, гриби, хробаки й інші дрібні живі організми).
Таким чином, завдяки цим найголовнішим умовам у біосфері Землі здійснювався природний екологічний круговорот і виконувалися основні закони природи, суть яких зводиться до наступного:
- у природі все пов’ язано з усім;
- у природі все повинно куди-небудь подітися;
- у природі ніщо не дається даром;
- природа знає все і робить краще.
Наочним прикладом цього круговороту і виконання законів природи є світ тварин і рослин.
Основними джерелами і причинами порушення найголовніших умов екологічного круговороту і законів природи на цьому етапі розвитку біосфери були фактори, зумовлені природними явищами (клімат, епідемії, повені та ін.), а також діяльність людини, яка ще не була пов’язана з використанням шкідливих виробництв.
Другий етап розвитку біосфери охоплює період з ХІХ до середині ХХ ст. Характерною ознакою цього етапу був початок широкого використання людиною у процесі життєдіяльності надр Землі (кам’яного вугілля, руди тощо) та створення різних промислових технологій, що зумовило появу техногенних джерел небезпеки природного середовища. Саме тоді виникло вчення про біосферу, а також наукові праці про життєве середовище людини.
Підґрунтям подальшого вивчення життєвого середовища людини стали дослідження німецького біолога Е. Геккеля, який у своїх наукових працях (1866) уперше застосував слово “екологія” . У перекладі з грецької “екос” означає житло (місце проживання), “логос” - вчення. Буквальний переклад цього терміна - вивчення власного будинку. Будинком сучасної людини, в якому відбувається все, що пов’язане з її життєдіяльністю - народженням і життям, роботою і дозвіллям тощо, є навколишнє природне середовище, житло, робоче місце та ін.
Засновник вчення про біосферу академік В.І. Вернадсь- кий (1883 - 1945) застерігав і невтомно підкреслював, що життєдіяльність сучасної людини багаторазово прискорює всі еволюційні процеси, які відбуваються в біосфері Землі, і що в результаті цієї діяльності людство неминуче наблизиться до такого часу, коли біосфера стане непридатною для більшості живих організмів.
Третім етапом стає ХХІ ст. Великомасштабний розвиток енергетики, промисловості, сільського господарства, транспорту, військової справи призвів до руйнування біосфери в багатьох регіонах нашої планети і створення нового типу середовища мешкання людини - техносфери. Людська спільнота, керуючись знаннями про біосферу Землі, в інтересах самозбереження вимушена буде знайти ефективні засоби збереження і подальшого розвитку цивілізації.
Людина є єдиною реальною силою в рішенні цієї проблеми, тому що тільки вона володіє розумом, знаннями, науково-технічним потенціалом, а також усвідомлює відповідальність за майбутнє.
Статус людини як єдиної розумної істоти на Землі зобов’язує спрямувати дії її розуму на відновлення “екосу ”, щоб було де жити наступним поколінням. Тим більше, що порушення екологічної рівноваги в біосфері зумовлене переважно діяльністю людини, і вся відповідальність за це лежить саме на ній.
На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у вигляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, патогенних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.
Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо викликають в організмі людей тяжкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Унаслідок впливу негативних факторів навколишнього середовища на організм людини виникають онкологічні, серцево-судинні захворювання, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дисфункції, порушення в розвитку плода, пошкодження спадкового апарату клітини тощо.
Другим компонентом навколишнього середовища є техногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Головною причиною виникнення та розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Техногенне середовище поділяють на виробниче та побутове.
Виробниче середовище - те, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Складовими виробничого середовища є предмети, знаряддя, продукти та умови праці.
Основними факторами виробничого середовища, що негативно впливають на здоров’ я і працездатність людини в процесі виробництва, є фізичне зусилля, нервове напруження, робоча поза, монотонність роботи, мікроклімат, виробничий шум, вібрації, забруднення повітря.
Побутове середовище - сукупність місць невиробничої життєдіяльності людини (житлових будівель, споруд спортивного і культурного призначення, комунально-побутових організацій, установ). У побутовому середовищі нас супроводжує велика гама негативних факторів: забруднене повітря, вода, недоброякісна їжа, наявність шуму, вібрацій, електромагнітні поля, іонізуючі випромінювання тощо.
Третім компонентом навколишнього середовища людини є соціальне або соціально-політичне середовище. Людину як суб’єкт соціальної спільноти в системі “людина - навколишнє середовище” оточують інші люди, інші спільноти, що утворюють соціальне, а точніше, соціально-політичне середовище. Між окремими людьми, людьми і спільнотами, самими спільнотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозуміння та інші конфліктні ситуації.
Таким чином, навколишнє середовище людини є складовою системи, яка взаємодіє з людиною. Ця взаємодія може мати й негативні наслідки.