1.2. Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище” PDF Печать
ОБЖ - Безпека життєдіяльності (Ковжога,Малько,Полєжаев)

1.2.   Фактори небезпек системи “людина - навколишнє середовище”

 

1.2.1.  Система “людина - навколишнє середовище” та її елементи

Життя і діяльність людини відбувається в навколиш­ньому середовищі, або довкіллі, яке інколи називають життє­вим середовищем або середовищем мешкання. Людина і навко­лишнє середовище утворюють систему, в якій людина є суб’єктом - носієм предметно-практичної діяльності і пізнання, джерелом активності, спрямованої на об’єкт, - навколишнє сере­довище. Система “людина - навколишнє середовище” є склад­ною, оскільки органічно включає безліч різноманітних зв’язків. Ці зв’язки є багаторівневими, позитивними і негативними, пря­мими та зворотними.

Людина є одним із елементів - суб’єктом зазначеної си­стеми. Під терміном “людина” розуміється не лише одна істота, індивід, а й група людей, колектив, мешканці населеного пунк­ту, регіону, країни, суспільство, людство загалом. Людина за­ймає подвійне положення у біосфері. З одного боку, вона є біо­логічними об’єктом і елементом загальної системи кругообігу в навколишньому середовищі, що пов’язана з середовищем скла­дною системою зв’язків і адаптацій. З другого боку, людина є складною саморегульованою системою, здатною реалізувати свої життєві функції і можливості та уникати при цьому небез­пеки. Вчені виділяють комплекс чинників, що збільшують ін­дивідуальну схильність людини до небезпеки. Це стан і дефекти органів чуття, психофізіологічні особливості індивідуума, фун­кціональні зміни в організмі. Несприятливий характер діяльно­сті (значні фізичні та розумові зусилля, незручна робоча поза, високий темп праці, нервово-емоційні перевантаження, перена­пруга слухових та зорових аналізаторів, невідповідність робо­чого місця, засобів праці та ін.) також призводить до підвищеної фізичної та нервової втоми, яка послаблює психіку, знижує шви­дкість і точність орієнтації, притупляє пильність та увагу, пору­шує сприйняття того, що відбувається. Це сприяє травматизму. Температура людського тіла, артеріальний тиск, вміст води в ор­ганізмі, склад тканин, крові, лімфи тощо зберігають відносну сталість, незважаючи на всі зміни зовнішнього середовища.

Тому найпершою потребою людини є її безпека і збере­ження здоров’я та життя. Вирішення питання, бути чи не бути здоровому, насамперед, залежить від самої людини: її активно­сті або пасивності, індивідуальних особливостей, темперамен­ту, характеру, звичок, ставлення до інших людей.

Здоров’я людини залежить від багатьох чинників: клі­матичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечен­ня продуктами харчування, їх цінності та кількості, соціально- економічних умов, стану медицини.

Приблизно на 50% здоров’я людини визначає спосіб життя. Шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчу­вання, несприятливі умови праці, моральне і психічне наванта­ження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незлагода в сім’ ї, самотність, низький освітній та культурний рівень тощо негативно впливають на людину.

Загрозою не тільки для окремої людини, а й для всього людства є глобальні процеси: негативні наслідки науково- технічної революції і урбанізації, антропогенне забруднення довкілля, погіршення генетичного фонду популяції, недостатнє забезпечення продуктами харчування, нездоровий спосіб життя, неефективність медичних профілактичних заходів, низька якість медичної допомоги.

Людина отримує інформацію про навколишній світ, сприймає всі зміни в ньому за допомогою органів чуття або аналізаторів - сенсорної системи. Розрізняють вісім видів орга­нів чуття (аналізаторів): руховий, зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, шкірний, вестибулярний, вісцеральний.

Аналізатори людини мають наступні властивості: висо­ку чутливість до дії подразників, наявність межі чутливості до подразників, спроможність до адаптації і тренування; здатність певний час зберігати відчуття після дії подразників; можливість здійснювати взаємодію один з одним.

Слід зазначити, що руховий, зоровий, слуховий, смако­вий, нюховий, шкірний, вестибулярний аналізатори є зовнішні­ми. Вони попереджають людину про небезпеку. Вісцеральний аналізатор, або аналізатор внутрішніх органів, визначає небез­пеки прихованого, неявного характеру, які впливають на жит­тєдіяльність людського організму. Це виявляється через погір­шення стану здоров’я, передусім через порушення рівноваги (гомеостазу) внутрішнього середовища організму, який протя­гом тривалого часу пристосовувався до навколишнього середо­вища і набув певних сталих показників свого функціонування.

Психологи виділяють спеціальний розділ - психологію безпеки, в якому розглядають психічні властивості та різнома­нітні форми психічних станів, що спостерігаються у процесі трудової діяльності. До основних психологічних властивостей людини, які забезпечують її психологічну надійність з точки зо­ру безпеки життєдіяльності, належать: пам’ять, мислення, ува­га, сенсомоторні реакції, почуття обережності, потреби, компе­тентність, характер, темперамент, воля, емоції тощо.

Пам’ять є психофізіологічним процесом збереження та відтворення інформації. За терміном зберігання інформації вио­кремлюють короткочасну, оперативну та довготривалу пам’ять.

Короткочасна пам’ять зберігає інформацію під час об­меженого, як правило, невеликого проміжку часу. Довготрива­ла - розрахована на довгий, заздалегідь не окреслений термін збереження інформації. Оперативна є проміжною між зазначе­ними видами. Вона розрахована на збереження матеріалу впро­довж раніше заданого терміну. Розрізняють також зорову, ру­хову, емоційну пам’ ять, тактильну, нюхову, смакову та ін.

Мислення (розумові операції) - це процес пізнання і від­творення людиною загальних властивостей предметів і явищ, знаходження закономірних зв’язків і відносин між ними. Мис­лення є здатністю людини правильно і швидко виносити суд­ження і приймати рішення. Мислення складається з таких про­цесів, як порівняння, аналіз, синтез, абстрагування, конкретиза­ція, узагальнення.

Порівняння визначає подібні і відмінні ознаки, власти­вості певних об’єктів. Все у світі пізнається не інакше, як через порівняння.

Аналіз - це мислене розчленування об’єктів свідомості, виділення окремих їх частин, елементів, ознак і властивостей.

Синтез - мислене об’єднання окремих частин, ознак і властивостей об’єктів у єдине ціле.

Аналіз і синтез - протилежні і водночас нерозривно по- в’ язані між собою, постійно чергуються і переплітаються. Це основні операції мислення.

Абстрагування — мислене відокремлення одних ознак і властивостей від інших і від предметів, яким вони притаманні. Абстрактним є наукове мислення, тому що абстракція відіграє провідну роль в утворенні тих понять, у яких воно виявляється і якими оперує; абстракція готує основу для широких і ґрунто­вних узагальнень.

Пізнання являє собою рух думки від конкретного до аб­страктного і знову до конкретного. Конкретизація — це перехід від абстрактного до конкретного.

Узагальнення - розкриття загальних властивостей і від­ношень, що існують в реальній дійсності. Від глибини узагаль­нень залежить і коло передбачень, які може зробити людина.

Увага - це психологічний стан, який характеризує інте­нсивність пізнавальної діяльності та міру зосередженості на відносно малій ділянці (дії, предметі, праці, явищі), стає усві­домленим та концентрує на собі психологічні і фізичні зусилля людини протягом певного проміжку часу. Увага пов’язана з во­лею. Залежно від волі увага буває активною і пасивною.

Пасивна увага виникає без свідомого вольового зусилля під впливом зовнішніх подразників і триває доки вони діють (сильний звук, світло тощо). Це низька форма уваги, яка вини­кає за законом орієнтовного рефлексу і є спільною для людини і тварини.

Активна увага — свідома увага, яка вимагає вольового зусилля і завжди спрямована на сприйняття об’ єктів і явищ з наперед поставленою метою (наприклад, праця оператора).

Найчастіше увага знижується при перевтомі. Неуваж­ність - протилежна стійкості уваги і умовно поділяється на три ступені:

-      неуважність через слабкість та нестійкість активної уваги як результат неготовності діяти;

-     надмірна інтенсивність і трудність переключення ува­ги як результат зосередження на певному різновиді діяльності, питаннях чи проблемах під впливом надмірних особистих пе­реживань;

-    слабка інтенсивність уваги при перевтомі, у хворобли­вому стані чи після вживання алкоголю, що характеризується слабкою концентрацією і ще більш слабким переключенням.

Сенсомоторні реакції — зворотні дії людини на будь-які відчуття, які сприймаються органами чуттів. Ці реакції бувають прості і складні.

Прості сенсомоторні реакції — це швидка відповідь на­перед відомим простим рухом на раптовий сигнал, який теж наперед відомий (швидке натискання кнопки чи реакція на сиг­нал лампочки).

Складні сенсомоторні реакції - це відповідь на декілька наперед відомих сигналів, на кожний з яких слід відповідати певним наперед відомим рухом (послідовне засвічування на табло 2-х - 3-х різнокольорових лампочок, які гасять, натиска­ючи на відповідні кнопки). У кожній сенсомоторній реакції є прихований (латентний) і моторний період.

Латентний період - це час від моменту появи сигналу до початку руху. Латентний період простої реакції в середньому становить: на звуковий сигнал - 0,14 с, на світло - 0,2 с. Мо­торний період - час виконання руху.

Сенсомоторна реакція характеризується правильністю, точністю і своєчасністю. Можна вчасно зреагувати, але діяти неправильно.

Час реакції збільшується з віком, хоча пізніше досвід у вмінні прогнозувати ситуацію компенсує сповільнену реакцію. Час реакції водія в місті - 0,75 с, за містом - 2,5 с і залежить від швидкості автомобіля, віку водія, його професійності (старші за віком мають реакцію 0,5-1,5 с, у водіїв з меншим досвідом час реакції - 1-2 с).

Обережність є набутою, вихованою психічною власти­вістю, наслідком свідомого і дисциплінованого ставлення лю­дини до праці.

Необережність - це дії, які виходять за рамки вимог без­пеки, правил та інструкцій, режиму праці і відпочинку через недисциплінованість чи незнання технологічних процесів і по­в’язаних з ними потенційних небезпек унаслідок анатомофізіо­логічних і психічних вад людини або звикання до небезпеки. Надмірна обережність також робить людину незахищеною в ек­стремальних ситуаціях.

Біологічні потреби покликані забезпечити індивідуальне та видове існування людини (плюс потреби економії сил, які спонукають людину шукати простий, легкий шлях реалізації і досягненні своєї мети).

Соціальні потреби - бажання належати до певної соціа­льної групи і мати в ній певне становище, користуватися при­хильністю оточуючих, бути об’єктом їх уваги та любові. Соціа­льні потреби пов’язані з визначенням свого статусу щодо інших людей. Прагнення піднятися якнайвище - природна потреба людини.

Кожна група потреб зумовлює відповідні різновиди дія­льності: виробничу (матеріальну), духовну, соціально- політичну.

Особисті потреби - це потреби визнання і престижу, самоутвердження та успіху.

Компетентність - наявність певних знань і повнова­жень у вирішенні якоїсь справи і повноправність у розв’язанні певної проблеми.

Характер - сукупність найбільш сталих психічних рис особистості людини, які виявляються у її вчинках та діях.

Існує чотири групи рис характеру людей:

1-ша (ставлення людей до суспільних явищ і подій): мужність чи боягузтво, принциповість чи безпринципність, оп­тимізм чи песимізм;

2-га  (ставлення людини до людей): товариськість або замкнутість, довірливість або підозрілість, ввічливість чи гру­бість, правдивість або брехливість тощо;

3-тя (ставлення людини до праці): лінощі чи працездат­ність, недбальство чи акуратність, безвідповідальність чи сум­лінність;

4-та (ставлення людини до себе): висока вимогливість чи самозакоханість, соромливість чи чванство, самокритичність чи самовпевненість, егоїзм чи альтруїзм.

Темперамент - індивідуальна особливість психіки лю­дини, в основі якої лежить відповідний тип нервової системи. Виявляється через силу, швидкість, напруженість та врівнова­женість перебігу психічних процесів індивіда, яскравість та сталість його емоцій і настроїв.

Існує кілька типів особистості: сангвінік, флегматик, холерик, меланхолік.

Людина з флегматичним темпераментом є найбільш по­міркованою. Почуття нею оволодівають повільно і повільно розвиваються. Флегматик холоднокровний, не поспішає швид­ко розв’ язувати проблеми, він повільний, статечний, солідний, терплячий і наполегливий, не дратується, не скаржиться, але байдужий до інших, надійний, проте неохоче втручається в суть проблеми.

Холерик (жовчний темперамент) сильний, енергійний та наполегливий під впливом пристрасті, яка швидко спалахує. У нього безмежне честолюбство, ревнощі, мстивість, гординя під гнітючим впливом пристрасті. Мало розмірковує і швидко діє, завжди вважає себе правим, важко визнає свої помилки.

Сангвінік прагне насолоди, легко збуджується, але на нетривалий час. Захоплюється всім приємним, симпатизує ін­шим, товариський; проте непостійний, на нього не можна роз­раховувати у відповідальну хвилину. Легко сердиться і легко кається. Щедрий на обіцянки і легко забуває про обіцяне. Дові­рливий і легковірний. Любить створювати проекти, про які від­разу ж забуває. Поблажливий до себе та інших. Легко заспоко­юється. Ласкавий, доброзичливий, товариський, нездатний до егоїстичних розрахунків.

Меланхолік схильний сумувати. Легко збудливий, як і сангвінік. Частіше переважають неприємні почуття. Задоволен­ня виявляється рідко, страждання іншого викликає співчуття. Він боязкий, нерішучий, недовірливий. Впадає у відчай через перешкоди в житті, позбавляється енергії і стає нездатним по­долати труднощі.

В основу типізації особистостей покладено і критерії співвідношення емоційних компонентів. Емоції - це пережи­вання людиною свого ставлення до того, що вона пізнає, що робить, до речей і явищ навколишнього світу, до людей, їх дій і вчинків, до праці, до самого себе.

Емоційні стани більш статичні, довготривалі. Це ефект від дії сильної емоційної реакції. Емоційний стан, який виникає внаслідок дії певної емоційної реакції, може впливати на став­лення людини до різноманітних явищ дійсності. Вони різні за силою та інтенсивністю впливу на людину. Емоційна реакція, яка має особливо інтенсивний характер і змушує людину част­ково втрачати контроль над собою, кричати або робити неза- програмовані чи непродумані вчинки, називається афектом.

Одним із видів емоційного стану є стрес, який являє со­бою сукупність захисних фізіологічних реакцій, що віддзерка­люють дію зовнішніх факторів. Причини стресів різноманітні: необхідність робити те, що не хочеться, брак часу; хтось підга­няє, не дає зосередитись; внутрішнє хворобливе напруження, сонливість, куріння, алкоголізм, сімейні чи виробничі конфлік­ти, незадоволення життям, борги, комплекс неповноцінності, брак відчуття поваги до себе вдома, на роботі.

Воля - це здатність людини керувати своїми діями і вчинками. Вона виражається у високому самовладанні в небез­печних ситуаціях, умінні подолати перешкоди, які виникли на шляху досягнення мети, здатності підкоряти свої бажання ви­могам обов’язку, вмінні долати почуття невпевненості, сумнівів і страху. Вольовими якостями є дисциплінованість, самовла­дання, рішучість, наполегливість тощо.

Дисциплінованість - підкорення своїх дій вимогам гро­мадського обов’язку, сумлінне виконання своїх обов’язків.

Самовладання - вміння за будь-яких умов управляти своєю розумовою діяльністю, почуттями і вчинками. Це основа сміливості, подолання страху в критичній ситуації.

Рішучість — здатність швидко оцінювати ситуацію, при­ймати рішення і без вагань виконувати їх.

Наполегливість - здатність довго і цілеспрямовано вті­лювати в життя прийняте рішення.

Терпіння — активне і цілеспрямоване подолання труд­нощів. Від наполегливості слід відрізняти впертість.

Впертість - це необґрунтована настирливість, коли при виконанні вольової дії людина не зважає на думку інших лю­дей, на нові обставини, які вимагають нових рішень.

Отже, людина як суб’єкт системи є найважливішим її елементом.

Навколишнє середовище (життєве середовище) - дру­гий елемент системи “людина - життєве середовище”, її об’єкт. Життєве середовище є частиною Всесвіту, де перебуває або може перебувати в даний час людина і функціонують системи її життєзабезпечення. Життєве середовище людини складається з трьох компонентів - природного, соціального (соціально- політичного) та техногенного середовищ.

Біосфера Землі є природним середовищем мешкання живих організмів і активної життєдіяльності людини. Термін “біосфера” (сфера життя) уперше (1875) застосував у своїх нау­кових працях австрійський геолог Е. Зюсс.

Біосфера нашої планети охоплює верхню частину зем­ної поверхні (літосферу), нижню частину атмосфери й гідро­сферу; вона знаходиться в постійному розвитку і забезпечує іс­нування всіх відомих видів і форм руху матерії: фізичної, хімі­чної, біологічної.

За ступенем впливу життєдіяльності людини на довкіл­ля вчені визначили в розвитку біосфери три етапи.

Перший - від виникнення життя на Землі до появи (початок ХІХ ст.) небезпечних для навколишнього природного середовища створених людиною промислових технологій.

На цьому етапі існування всіх видів і форм життя в біо­сфері Землі забезпечувалося завдяки трьом найголовнішим умовам:

-     наявності в біосфері біологічних форм (продуцентів), здатних під впливом сонячної енергії з простих речовин (азот, вуглець, водень, кисень та ін.) створювати складні органічні ре­човини;

-     наявності споживачів органічних речовин (консумен- тів), здатних у процесі своєї життєдіяльності перетворювати ор­ганічні речовини в різні види білків і виділяти в навколишнє середовище відходи. Основними споживачами органічних ре­човин є травоїдні, хижаки, всеїдні і людина;

-      наявності переробників відходів (редуцентів), здатних перетворювати відходи та органічні речовини у прості неоргані­чні речовини і повертати їх у біосферу (роль редуцентів викону­ють бактерії, гриби, хробаки й інші дрібні живі організми).

Таким чином, завдяки цим найголовнішим умовам у біосфері Землі здійснювався природний екологічний кругово­рот і виконувалися основні закони природи, суть яких зводить­ся до наступного:

-    у природі все пов’ язано з усім;

-    у природі все повинно куди-небудь подітися;

-    у природі ніщо не дається даром;

-    природа знає все і робить краще.

Наочним прикладом цього круговороту і виконання за­конів природи є світ тварин і рослин.

Основними джерелами і причинами порушення найго­ловніших умов екологічного круговороту і законів природи на цьому етапі розвитку біосфери були фактори, зумовлені приро­дними явищами (клімат, епідемії, повені та ін.), а також діяль­ність людини, яка ще не була пов’язана з використанням шкід­ливих виробництв.

Другий етап розвитку біосфери охоплює період з ХІХ до середині ХХ ст. Характерною ознакою цього етапу був поча­ток широкого використання людиною у процесі життєдіяльнос­ті надр Землі (кам’яного вугілля, руди тощо) та створення різ­них промислових технологій, що зумовило появу техногенних джерел небезпеки природного середовища. Саме тоді виникло вчення про біосферу, а також наукові праці про життєве сере­довище людини.

Підґрунтям подальшого вивчення життєвого середовища людини стали дослідження німецького біолога Е. Геккеля, який у своїх наукових працях (1866) уперше застосував слово “еколо­гія” . У перекладі з грецької “екос” означає житло (місце прожи­вання), “логос” - вчення. Буквальний переклад цього терміна - вивчення власного будинку. Будинком сучасної людини, в якому відбувається все, що пов’язане з її життєдіяльністю - народжен­ням і життям, роботою і дозвіллям тощо, є навколишнє природне середовище, житло, робоче місце та ін.

Засновник вчення про біосферу академік В.І. Вернадсь- кий (1883 - 1945) застерігав і невтомно підкреслював, що жит­тєдіяльність сучасної людини багаторазово прискорює всі ево­люційні процеси, які відбуваються в біосфері Землі, і що в ре­зультаті цієї діяльності людство неминуче наблизиться до тако­го часу, коли біосфера стане непридатною для більшості живих організмів.

Третім етапом стає ХХІ ст. Великомасштабний роз­виток енергетики, промисловості, сільського господарства, транспорту, військової справи призвів до руйнування біосфери в багатьох регіонах нашої планети і створення нового типу се­редовища мешкання людини - техносфери. Людська спільнота, керуючись знаннями про біосферу Землі, в інтересах самозбе­реження вимушена буде знайти ефективні засоби збереження і подальшого розвитку цивілізації.

Людина є єдиною реальною силою в рішенні цієї про­блеми, тому що тільки вона володіє розумом, знаннями, науко­во-технічним потенціалом, а також усвідомлює відповідаль­ність за майбутнє.

Статус людини як єдиної розумної істоти на Землі зо­бов’язує спрямувати дії її розуму на відновлення “екосу ”, щоб було де жити наступним поколінням. Тим більше, що порушення екологічної рівноваги в біосфері зумовлене переважно діяльніс­тю людини, і вся відповідальність за це лежить саме на ній.

На здоров’я людини впливає біотичний (властивості живої природи) компонент навколишнього середовища у ви­гляді продуктів метаболізму рослин та мікроорганізмів, пато­генних мікроорганізмів (віруси, бактерії, гриби тощо), отруйних речовин, комах та небезпечних для людини тварин.

Не меншу загрозу для людства становить антропогенне забруднення природного середовища. Хімічне, радіоактивне та бактеріологічне забруднення повітря, води, ґрунту, продуктів харчування, а також шум, вібрація, електромагнітні поля, іоні­зуючі випромінювання тощо викликають в організмі людей тя­жкі патологічні явища, глибокі генетичні зміни. Унаслідок впливу негативних факторів навколишнього середовища на ор­ганізм людини виникають онкологічні, серцево-судинні захво­рювання, дистрофічні зміни, алергія, діабет, гормональні дис­функції, порушення в розвитку плода, пошкодження спадково­го апарату клітини тощо.

Другим компонентом навколишнього середовища є тех­ногенне середовище - житло, транспорт, знаряддя праці, проми­слові та енергетичні об’єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, ство­рена людством за час його існування. Головною причиною вини­кнення та розвитку техногенного середовища було і є прагнення людей задовольняти свої потреби, які весь час зростають. Техно­генне середовище поділяють на виробниче та побутове.

Виробниче середовище - те, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Складовими виробничого середовища є предмети, знаряддя, продукти та умови праці.

Основними факторами виробничого середовища, що не­гативно впливають на здоров’ я і працездатність людини в про­цесі виробництва, є фізичне зусилля, нервове напруження, ро­боча поза, монотонність роботи, мікроклімат, виробничий шум, вібрації, забруднення повітря.

Побутове середовище - сукупність місць невиробничої життєдіяльності людини (житлових будівель, споруд спортив­ного і культурного призначення, комунально-побутових органі­зацій, установ). У побутовому середовищі нас супроводжує ве­лика гама негативних факторів: забруднене повітря, вода, не­доброякісна їжа, наявність шуму, вібрацій, електромагнітні по­ля, іонізуючі випромінювання тощо.

Третім компонентом навколишнього середовища люди­ни є соціальне або соціально-політичне середовище. Людину як суб’єкт соціальної спільноти в системі “людина - навколишнє середовище” оточують інші люди, інші спільноти, що утворю­ють соціальне, а точніше, соціально-політичне середовище. Між окремими людьми, людьми і спільнотами, самими спіль­нотами виникають зіткнення інтересів, суперечності, непорозу­міння та інші конфліктні ситуації.

Таким чином, навколишнє середовище людини є скла­довою системи, яка взаємодіє з людиною. Ця взаємодія може мати й негативні наслідки.