Розділ 15 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 
Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Розділ 15 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

 

§ 1 Поняття міжнародного економічного права

У науці міжнародного права переважає думка, згідно з якою міжнародні економічні відносини регулюються сис­темою міжнародно-правових норм, що об'єднуються понят­тям «міжнародне економічне право» (МЕП). Водночас існу­ють різні погляди щодо змісту цього поняття. Найбільш поширеним є той, відповідно до якого міжнародне економі­чне право — це система міжнародно-правових принципів і норм, що регулюють економічні відносини основних суб'єктів міжнародного права: держав, національно-виз­вольних рухів, міжнародних міжурядових організацій. У цьому разі предметом регулювання виступають будь-які макроекономічні відносини (торгівля, виробництво, інвес­тиції, надання економічної допомоги, питання трудової міграції та ін.). При цьому економічні взаємозв'язки фізич­них і юридичних осіб залишаються поза рамками МЕП, хоча і зазнають значного впливу з його боку.

Відповідно до іншого погляду МЕП охоплює будь-які еко­номічні операції за умови, що вони виходять за межі пра­вової системи однієї держави, — МЕП у широкому ро­зумінні. Незважаючи на те що ця позиція має набагато мен­ше прихильників, ніж перша, вона яскраво характеризує складність міжнародних економічних відносин1. Д. Карро та П. Жюйар, аналізуючи поняття МЕП у широкому ро­зумінні, зазначали, що воно охоплює практично необмеже­ну сферу економічних відносин. Тому «неможливо зрозу­міти зміст регульованого предмета», що, на їхню думку, і є його основним недоліком1. До цього додамо, що МЕП у ши­рокому розумінні фактично прирівнює норми, що регулю­ють економічні відносини публічного характеру, які вини­кають між основними суб'єктами міжнародного права, і ті норми, що їх прийнято відносити до міжнародного приват­ного права. Автори цього навчального посібника розділя­ють ці критичні зауваження та вважають, що МЕП слід ви­значати лише у вузькому розумінні.

Залежно від конкретного напряму міжнародного економ­ічного співробітництва в МЕП виокремлюють: міжнародне торгове право (регулює рух товарів і послуг); міжнародне валютно-фінансове право (охоплює різноманітні розрахун­кові та кредитні відносини між державами та міжнародни­ми міжурядовими організаціями); міжнародне інвестицій­не право (регулює відносини держав із приводу капіталовк­ладень (інвестицій)); право міжнародної економічної допомоги (регламентує відносини з надання економічної до­помоги у вигляді пільгових позик, кредитів, забезпечення особливих преференцій у торгівлі, що надаються переважно слаборозвиненим державам); міжнародне трудове право (ре­гулює відносини трудової міграції між державами).

 

§ 2 Джерела міжнародного економічного права

МЕП має ті самі джерела, що і загальне міжнародне пра­во. Але особливості користування цими джерелами, ви­знання їх значущості для регулювання міжнародних еко­номічних відносин дає можливість говорити про певні особ­ливості цієї джерельної бази.

Більшість норм міжнародного економічного права є кон­венційними. Причому особливе значення з огляду на вироб­лення універсальних норм і принципів МЕП мають багатос­торонні договори. Прикладами найважливіших багатосто­ронніх договорів є Генеральна угода про тарифи та торгівлю (ГАТТ), Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС), які, у свою чергу, формують пакет документів до Угоди про заснування Всесвітньої Торговельної Організації (1994 р.). Два розділи Статуту ООН присвячені економічному співро­бітництву — дев'ятий «Міжнародне економічне та соціаль­не співробітництво» і десятий «Економічна та соціальна рада». На підставі багатосторонніх міжнародних договорів здійсню­ють свою діяльність Міжнародний валютний фонд, Міжнарод­ний банк реконструкції та розвитку та багато інших міжна­родних економічних організацій. Двосторонні угоди стосують­ся переважно конкретних випадків надання економічної допомоги, докладно визначають умови взаємної торгівлі, чітко обмовлюють режими інвестиційної діяльності тощо.

Питання про місце міжнародних звичаїв у регулюванні міжнародних економічних відносин залишається в теорії міжнародного права невизначеним. Висловлюються думки як на користь визнання великої ролі міжнародного звичая в цій галузі (Д. Вагтс, Дж. Бакчус, Д. Джексон, Б. Стерн, І. І. Лу-кашук, В. М. Шумілов), так і такі, що заперечують цю роль (Я. Броунлі, П. Маланчук, Д. Карро, П. Жюйар, Г. М. Велья-мінов). Але МЕП як частина міжнародного публічного пра­ва не може обійтися без звернення до звичаєвих норм. Ос­новне значення в регулюванні світової економіки належить основним принципам міжнародного права, які мають зви­чаєво-правову природу. Це, зокрема, підкреслюється в розділі I Хартії економічних прав і обов'язків держав від 12 грудня 1974 р. Крім того, складність й специфіка регу­льованих відносин вимагають міжгалузевого підходу. Інши­ми словами, для ефективного регулювання світогосподарсь-ких відносин також необхідно звертатися до міжнародних звичаїв міжнародного морського, міжнародного повітряно­го й інших галузей сучасного міжнародного права. Дж. Бак­чус, голова Органу з апеляцій Світової Організації Торгівлі, підкреслює, що «правила СОТ з вирішення спорів не можуть розглядатися як «клінічно ізольовані» від іншого міжнародного права»1. Професор Гарвардського університету Д. Вагтс саме міжнародне звичаєве право кладе в основу су­часного транснаціонального бізнес-права. При цьому на конкретних прикладах він показує важливість звичаїв міжнародного публічного права не тільки для регулюван­ня міждержавних економічних відносин, але і для взаємодії підприємців різних держав2.

Рідкісна єдність у теорії міжнародного права спостері­гається щодо регулятивного впливу на систему міжнарод­них економічних відносин неправових норм. Маються на увазі рішення міжнародних міжурядових організацій ре­комендаційного характеру та політичні домовленості, до­сягнуті на міжнародних конференціях, що складають ра­зом так зване м'яке право. Саме за допомогою таких норм — через резолюції Генеральної Асамблеї ООН — у 60—70-ті роки ХХ ст. була здійснена спроба встановлення нового міжнародного економічного порядку. Маються на увазі: Декларація про встановлення нового міжнародного еконо­мічного порядку (резолюція ГА ООН 3201 (S-VI) від 1 трав­ня 1974 p.); Програма дій зі встановлення нового міжнарод­ного економічного порядку (резолюція ГА ООН 3202 (S-VI) від 1 травня 1974 р.); Хартія економічних прав і обов'язків держав (резолюція ГА ООН 3281 (XXIX) від 12 грудня 1974 р.). І хоча цю спробу важко назвати вдалою, вона змусила дер­жави, що контролюють світову економіку, звернути увагу на проблеми слаборозвинених країн.

 

§ 3 Принципи міжнародного економічного права

Поряд із загальновизнаними основними принципами міжнародного публічного права в МЕП виокремлюють спеціальні принципи, що застосовуються тільки для регулю­вання міжнародних макроекономічних відносин. Розгля­немо спеціальні принципи МЕП.

Принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами та своєю економічною діяльністю. Він випливає із принципу суверенітету, територіальної цілісності та пол­ітичної незалежності держав. Відповідно до цього принци­пу кожна держава має право та повинна вільно здійснюва­ти повний постійний суверенітет над усіма своїми багатства­ми, природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуа­тацію своїх природних ресурсів.

Принцип економічного співробітництва. Він безпосеред­ньо випливає з принципу співробітництва держав незалеж­но від розбіжностей у їхньому політичному, економічному та соціальному ладі. Декларація про принципи міжнарод­ного права, що стосуються дружніх відносин та співробіт­ництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 p., проголошує: «Держави співпрацюють в еко­номічній, соціальній і культурній областях, а також в облас­тях науки та техніки та сприяють прогресу у світі в області культури й освіти. Держави повинні співпрацювати у справі сприяння економічному росту в усьому світі, особливо у краї­нах, що розвиваються». Цей принцип передбачає право на вільний вибір партнерів у міжнародних економічних відно­синах, право на одержання вигод від міжнародної торгівлі, право об'єднуватися в організації виробників товарів для роз­витку своєї національної економіки тощо.

Принцип взаємної та рівної вигоди передбачає взаємне право держав на справедливий розподіл вигод і зобов'язань між державами з різних економічних питань. Усі держави зобов'язані будувати свої взаємні економічні відносини та­ким чином, щоб враховувати інтереси інших країн.

Принцип вільного доступу до моря і з нього для країн, що не мають виходу до моря. Він гарантується положення­ми Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Деякі вчені в якості принципів МЕП виокремлюють принципи недискримінації, найбільшого сприяння, надан­ня національного режиму, надання преференційного режиму, відмічаючи при цьому, що вони носять суворо «конвен­ційний характер»1. Але обов'язковою властивістю будь-яко­го міжнародно-правового принципу є його звичаєво-право­ва сила. Інакше він втрачає своє загальне регулятивне зна­чення та стає скоріше винятком, ніж правилом. Виходячи із цього, зазначені нормативні розпорядження слід розгля­дати як міжнародно-правові режими або стандарти2, що ви­користовуються у міждержавних економічних відносинах на підставі міжнародних договорів або в односторонньому порядку.

Режим недискримінації випливає із принципу рівно­правності держав і полягає в наданні на основі взаємності однією державою іншій умов, не гірших, ніж ті, що надані третім державам. Він не передбачає пільги, що можуть бути надані у відношеннях між суб'єктами міжнародного пра­ва. У той же час режим недискримінації не виключає права держави вживати обмежувальні заходи в області зовнішньої торгівлі. Необхідною умовою правомірності такого вживан­ня є те, щоб подібні обмеження стосувалися всіх іноземних держав.

Режим найбільшого сприяння є похідним від режиму не­дискримінації, але, на відміну від нього, полягає в наданні однією державою іншій певних пільг, що надані або можуть бути надані третім державам. Зміст цього режиму спрямова­ний на створення для держав рівних прав і можливостей. Сфе­ра застосування режиму найбільшого сприяння закріплюєть­ся в міжнародних договорах у спеціальному застереженні (клаузулі) про найбільше сприяння. У цьому застереженні також можуть бути зазначені винятки з цього режиму. На­приклад, відповідно до п. 2 ст. 10 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною, ЄС та їх державами-члена-ми 1994 р. режим найбільшого сприяння не застосовується до пільг, наданих із метою створення митного союзу або зони вільної тргівлі; пільг, що є наслідком створення такого со­юзу або зони; пільг, наданих окремим країнам відповідно до ГАТТ або інших міжнародних угод на користь країн, що роз­виваються; пільг, наданих країнам, що прилягають, з метою сприяння розвитку прикордонної торгівлі.

Національний режим полягає в тому, що держава цілком або частково зрівнює у правах фізичних і (або) юридичних осіб іноземної держави з вітчизняними. Національний ре­жим може надаватися в односторонньому порядку. Так, Україна в односторонньому порядку, незалежно від специ­фіки відносин з тією або іншою іноземною державою, за­провадила національний режим для всіх іноземців, що за­конно знаходяться на території України.

Преференційний режим передбачає надання «префе­ренцій» (від пізньолатинського praeferentia — «перевага») — торгових пільг, насамперед у відношенні мита для всіх або деяких товарів, що діють у відносинах між окремими дер­жавами та не поширюються на товари з інших країн.

 

§ 4 Система міжнародних економічних організацій

У зв'язку з ускладненням міжнародних економічних зв'яз­ків розвивалися організаційно-правові форми співробітниц­тва держав у сфері економіки. Якщо перші міжнародні організації XIX ст. — так звані адміністративні союзи — забезпечували взаємодію у досить вузьких сферах міжна­родної економіки (таких як зв'язок, транспорт, питання суд­ноплавства по міжнародних ріках та ін.), то в цей час скла­лася система міжнародних міжурядових організацій, що охоплює всі сфери міжнародних економічних відносин1. У центрі цієї системи знаходиться ООН та її спеціалізовані установи. Статтею 60 Статуту ООН відповідальність за ви­конання функцій цієї організації із забезпечення міжнарод­ного економічного та соціального співробітництва держав-членів покладена на Генеральну Асамблею та ЕКОСОР2.

У 1964 р. була заснована Конференція ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) як автономний орган ООН. До складу ЮНКТАД входять держави — члени ООН. Основна мета ЮНКТАД — сприяння міжнародній торгівлі, особливо си­ровинними, промисловими товарами. Особлива увага при­діляється торговельно-економічному співробітництву із країнами, що розвиваються. Вищим органом ЮНКТАД є сесія, що збирається кожні чотири роки. У період між сесі­ями керівництво її діяльністю здійснює Рада з торгівлі та розвитку, що входить до складу апарата ООН.

Комісія ООН з права міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) — допоміжний орган Генеральної Асамблеї ООН, створений в 1966 р. Завдання Комісії полягає у сприянні узгодженню й уніфікації права міжнародної торгівлі. З цією метою на Комісію були покладені, зокрема, такі функції: координу­вання діяльності організацій, що працюють у цій області, та заохочення співробітництва між ними; заохочення більш широкої участі в існуючих міжнародних конвенціях і більш широкого визнання існуючих типових і однакових законів; підготовка або заохочення прийняття нових міжнародних конвенцій, типових і однакових законів; підтримка зв'яз­ку з іншими органами ООН та іншими установами, що зай­маються проблемами міжнародної торгівлі.

Іншою міжурядовою організацією, що займається уні­фікацією правових умов зовнішньоторговельних операцій, є Міжнародний інститут з уніфікації приватного права (ЮНІДРУА).

З 1 січня 1995 р. почала свою діяльність Світова організація торгівлі (СОТ), заснована на підставі Марракешської угоди про створення Світової організації торгівлі від 15 квіт­ня 1994 р. Марракешська угода є закономірним результатом розвитку відносин держав з реалізації Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ) 1947 р.

Метою створення СОТ є подальше сприяння лібералізації зовнішньої торгівлі. В основі діяльності COT лежить забез­печення надання режимів найбільшого сприяння та недискримінації. Відповідно до ст. 3 Марракешської угоди до функцій COT належить: сприяння виконанню, адмініструванню та реалізації положень Угоди про COT та багатос­торонніх торговельних угод; забезпечення проведення пе­реговорів між членами COT щодо реалізації Угоди; засто­сування нової процедури вирішення спорів (Додаток 2 до Угоди); управління Механізмом перегляду торгової політи­ки (Додаток 3 до Угоди); взаємодія з Міжнародним валют­ним фондом, Міжнародним банком реконструкції та розвит­ку та їхніми агентствами.

Вищим органом COT є Конференція міністрів держав-членів. Конференція збирається один раз на два роки та уповноважена здійснювати всі необхідні дії для виконання функцій Організації. Конференція має право приймати рішення з будь-якого питання діяльності COT. У перервах між Конференціями міністрів функціонує Генеральна рада. Генеральна рада здійснює управління Радою з торгівлі то­варами, Радою з торгівлі послугами та Радою з аспектів інтелектуальної власності, пов'язаних з торгівлею. У рам­ках COT діють декілька комітетів: Комітет з торгівлі та роз­витку, Комітет з обмежень, пов'язаних з платіжним балан­сом, та Комітет з бюджету, фінансів і управління.

Марракешська угода має декілька додатків: 1А, 1В, 1С, 2, 3 і 4. Додаток 1А містить у собі багатосторонні угоди з торгівлі товарами, що складають так зване ГАТТ 1994, і деякі інші договори; Додаток ЇВ — Угоду з торгівлі послу­гами (ГАТС); Додаток 1С — Угоду про аспекти інтелекту­альної власності, пов'язані з торгівлею; Додаток 2 — Угоду про правила та процедури врегулювання спорів; Додаток 3 — механізм перегляду торгової політики; Додаток 4 — чотири багатосторонні угоди (з торгівлі цивільними повітряними судами; про урядові закупівлі; щодо молока).

З числа неурядових організацій, що мають значення для розвитку міжнародного економічного права, виокремлюєть­ся Міжнародна торговельна палата (МТП). Міжнародна торговельна палата була створена в 1919 р. в американсь­кому місті Анлантик-Сіті (штат Джорджія), куди на запро­шення торговельної палати США з'їхалися представники промисловості та торгівлі Великобританії, Франції, Італії та Бельгії. Її перший конгрес зібрався в червні 1920 р. в Парижі. На ньому був прийнятий статут, що визначив ос­новні напрями діяльності. Мета МТП, як зазначалося у Ста­туті, полягає в тому, щоб, діючи у всіх напрямах міжнарод­ного бізнесу (промисловості, торгівлі, транспорті та фінан­сах), сприяти розширенню відносин між країнами та встановленню контактів.

Палата має найвищий (категорія А) консультативний статус при ЕКОСОРі. Вищий орган МТП — конгрес, який обирає президента, зазвичай видатного представника діло­вих кіл тієї або іншої країни. У період між з'їздами палату очолює міжнародна рада, до якої входять представники національних комітетів.

 

§ 5 Міжнародне економічне співробітництво в межах СНД

Економіка із самого початку стала однією з найбільш пріоритетних сфер відносин нових незалежних держав — колишніх республік СРСР. Ідея формування «спільного економічного простору» була виділена в якості сфери співро­бітництва держав — учасниць Угоди про створення СНД (ст. 7), а потім відображена у Статуті Співдружності 1993 р. Стаття 2 Статуту однією з цілей створення СНД визначає «всебічний і збалансований економічний і соціальний роз­виток держав-членів у межах спільного економічного про­стору, міждержавну кооперацію та інтеграцію». Зараз мож­на казати про розвиток інтеграційних процесів на просторі СНД у межах чотирьох об'єднань: Економічного союзу 12 дер­жав; Митного союзу 4 держав (Росії, Білорусі, Казахстану та Киргизстану), Союзу Росії та Білорусі, Єдиного економі­чного простору.

Найбільш представницьким інтеграційним об'єднанням є Економічний союз, який створено за Угодою від 24 верес­ня 1993 р. Дію Угоди спрямовано на забезпечення сприят­ливих умов для динамічного та гармонійного розвитку еко­номік і проведення економічних реформ в інтересах підви­щення рівня життя населення держав-учасниць. Відповідно до ст. 4 Угоди держави-учасниці домовилися про створен­ня Економічного союзу шляхом поетапного поглиблення інтеграції, координації дій щодо здйснення економічних реформ через міждержавну (багатосторонню) асоціацію вільної торгівлі; митний союз; спільний ринок товарів, по­слуг, капіталів і робочої сили; валютний (грошовий) союз (Україна Угоду не підписала). Задля забезпечення ефектив­ної діяльності Економічного союзу та раціонального розвит­ку інтеграційних процесів у межах СНД 21 жовтня 1994 р. була підписана Угода про створення Міждержавного еко­номічного комітету Економічного союзу (Україна в ньому участі не бере).

Для вирішення спорів з економічних питань між держа­вами СНД на підставі ст. 22 Статуту створений Економічний суд СНД як постійно діючий орган. 6 липня 1992 р. на Раді Голів держав Співдружності було укладено Угоду про статут Економічного суду СНД та затверджено Положення про Еко­номічний суд, яке є невід'ємною частиною цієї Угоди (Ук­раїною Угода не підписана). Економічний суд уповноваже­ний розглядати дві категорії економічних суперечок між дер­жавами: ті, що виникають під час виконання економічних зобов'язань, передбачених угодами, рішеннями Ради голів держав, Ради голів урядів Співдружності та інших її інсти­тутів; ті, що стосуються відповідності нормативних та інших актів держав — учасниць СНД, прийнятих з економічних питань, угодам й іншим актам Співдружності (п. З Положен­ня). За наслідками розгляду спору Економічний суд прий­має рішення, що має рекомендаційний характер.

Як певний етап на шляху створення спільного економіч­ного простору можна розглядати укладення Угоди про мит­ний союз 20 січня 1995 р., учасниками якої на цей момент є Росія, Білорусь, Казахстан та Киргизстан. В Угоді визна­чаються цілі, принципи формування, механізм та етапи створення Союзу.

У березні 1993 р. в м. Сургуті була підписана Угода про створення Міжурядової ради з нафти та газу між 12 колиш­німи республіками СРСР (крім Естонії, Латвії та Туркмені-стану). Головна мета Ради — співробітництво країн-учас-ниць у галузі видобування, транспортування, переробки та використання нафти та газу.

У жовтні 1994 р. всіма країнами СНД було підписано Уго­ду про створення Платіжного союзу Співдружності. Мета цього союзу — забезпечити безперервність розрахунків у ре­жимі використання взаємної конвертованості національних валют і формування на цій підставі платіжної системи.

19 вересня 2003 р. головами чотирьох держав (Росії, Укра­їни, Казахстану, Білорусі) була підписана Угода про форму­вання Єдиного економічного простору, яка передбачає вирі­шення таких завдань: формування зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень, яка передбачає невживання у взаємній торгівлі антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів на підставі проведення єдиної політики у сфері тарифного та нетарифного регулювання, єдиних пра­вил конкуренції, застосування субсидій та інших форм дер­жавної підтримки; уніфікацію принципів розробки та зас­тосування технічних регламентів і стандартів, санітарних і фітосанітарних норм; гармонізацію макроекономічної пол­ітики; створення умов для вільного переміщення товарів, послуг, капіталу та робочої сили; гармонізацію законодавств Сторін тією мірою, якою це необхідно для функціонування ЄЕП, включаючи торговельну та конкурентну політику; фор­мування єдиних принципів регулювання діяльності природ­них монополій (у сфері залізничного транспорту, магістраль­них телекомунікацій, транспортування електроенергії, на­фти, газу та в інших сферах), єдиної конкурентної політики та забезпечення недискрімінаційного доступу й однакового рівня тарифів на послуги суб'єктів природних монополій.

Україна у провадженні економічної політики щодо країн СНД дотримується практики формування стосунків на підставі укладення двосторонніх угод, що відповідає «Ос­новним напрямам зовнішньої політики України», які були ухвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р. Найбільшу кількість угод з економічних питань Україна уклала з Ро­сійською Федерацією: Угода про взаємне визнання прав у регулюванні відносин власності, Угода про вільну торгів­лю, Угода про співробітництво та взаємну допомогу у мит­них справах, Основні напрями довгострокового економіч­ного та науково-технічного співробітництва України та Ро­сійської Федерації на 1997—2000 рр. і на термін до 2000 р. від 28 травня 1997 р. тощо.