Розділ 12 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 3
ХудшийЛучший 
Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Розділ 12 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

§ 1 Поняття й ознаки міжнародної міжурядової організації

У юридичній літературі й офіційних міжнародних доку­ментах поняття «міжнародна організація» традиційно ви­користовується і щодо міжнародних міжурядових (міждер­жавних) організацій (ММУО), і щодо міжнародних неуря­дових організацій (МНУО). У той же час досить складно вивести загальне визначення, яке характеризувало б обид­ва різновиди міжнародних організацій, оскільки вони ма­ють різну правову природу.

Найважливішою відмінною ознакою будь-якої міжна­родної міжурядової організації є наявність договірної основи — «ця ознака визначає юридичну природу міжнародної організації»1. Саме вона відрізняє міжнародні міжурядові від міжнародних неурядових організацій. Переважна більшість сучасних міжнародних організацій здійснюють свою діяльність на підставі особливого міжнародного дого­вору (найпоширенішим його найменуванням є «статут»: Статут ООН, Статут ЮНЕСКО, Статут Ради Європи тощо). Водночас у міжнародній практиці одержало розповсюджен­ня заснування міжнародних організацій резолюціями го­ловних органів інших міжнародних організацій (Конферен­цію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД) засновано в 1964 р. Генеральною Асамблеєю ООН, резолюцією 1995 (XIX), Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО) засновано в 1966 р. Генеральною Асамблеєю ООН, резолюцією 2152 (XXI)). Тому, точніше кажучи, ММУО створюються не просто на договірній, а на погоджувальній основі, оскільки резолюції міжнародних організацій також є однією з форм узгодження інтересів учасників міжнарод­ного спілкування.

Наступний елемент поняття ММУО стосується членського складу міжнародних організацій. Головна роль у ство­ренні міжнародних організацій належить державам. Вони укладають особливий міжнародний договір — статут орга­нізації — або голосують за відповідну установчу резолюцію. Власне кажучи, саме тому цей вид міжнародних організацій називають міждержавними, або міжурядовими.

Міжнародні організації, як правило, створюються на невизначений термін. Вони мають постійну внутрішньоорганізаційну структуру. ММУО створюються для досягнення певних цілей. Цілі становлять собою найзагальніші на­міри держав-засновників, які вони бажають втілити за до­помогою організації1.

Найважливішою ознакою сучасних ММУО є наявність міжнародної правосуб'єктності. Це необхідний елемент по­няття ММУО. У доповіді Робочої групи, затвердженій Комі­сією міжнародного права ООН на засіданні, присвяченому відповідальності міжнародних організацій, вказується: «Слід припускати, що міжнародне право наділяє ці (міжу­рядові. - Ред.) міжнародні організації правосуб'єктністю, оскільки в іншому разі їхня поведінка приписувалася б їхнім членам і не виникало б жодних питань, що стосуються відпо­відальності організації за міжнародним правом»2.

Про наявність міжнародної правосуб'єктності в міждер­жавного об'єднання свідчить наділення його міжнародни­ми правами й обов'язками: укладати договори з держава­ми й іншими міжнародними організаціями; нести міжна­родно-правову відповідальність за свої дії; звертатися до держав та інших міжнародних організацій із вимогою про відшкодування шкоди, заподіяної міжнародним правопо­рушенням; обмінюватися офіційними представництвами з державами й іншими міжнародними організаціями; наділя­ти своїх посадових осіб привілеями й імунітетами тощо.

Таким чином, міжнародна міжурядова організація — це об'єднання держав (інших ММУО), створене на погоджу­вальній основі, що має певні цілі, які відповідають загаль­новизнаним принципам міжнародного права, має постійну внутрішньоорганізаційну структуру та володіє міжнарод­ною правосуб'єктністю.

 

§ 2 Класифікація ММУО

ММУО можна класифікувати за різними критеріями:

1. За колом учасників: загальні (універсальні) органі­зації, членами яких при дотриманні визначених умов може стати будь-яка держава у світі (ООН, МОП, ВООЗ, ВПС й ін.); організації обмеженого складу, членами яких можуть бути лише держави певного географічного регіону (РЄ, ЄС, ОАЄ й ін.).

2. За обсягом і характером повноважень: організації за­гальної компетенції, коли діяльність організації може тор­катися всіх сфер відносин між державами-членами (по­літичної, економічної, соціальної, культурної та ін.); орган­ізації спеціальної компетенції, що створюється для
координації співробітництва в окремій сфері міжнародних відносин (МВФ, МБРР, МОЦА та ін.) і ті ММУО, діяльність яких носить судовий (арбітражний) характер, наприклад Міжнародний кримінальний суд1.

3. За характером повноважень: міждержавні організації, основне завдання яких полягає у забезпеченні співробітниц­тва держав-членів; організації наднаціонального характеру, органи яких одержують від держав-членів деякі суве­ренні повноваження. Зокрема, з визначених питань вони можуть приймати рішення, що прямо зобов'язують фізич­них і юридичних осіб держав-членів (Європейський Союз, деякі спеціалізовані установи ООН (МСЕ, МОЦА), рішення яких, по суті, є обов'язковими для держав-членів. В іншо­му разі втрачається сенс діяльності цих організацій.

 

§ 3 Організація Об'єднаних Націй (ООН)

ООН — це універсальна міжнародна організація, створе­на для підтримання міжнародного миру, загальної безпеки та для сприяння розвитку всебічного співробітництва між державами. Статут ООН був підписаний 26 червня 1945 р. на Конференції в Сан-Франциско та набув чинності 24 жов­тня 1945 р.

Цілі, принципи і структура ООН. Цілі ООН викладені у ст. 1 Статуту: 1) підтримувати міжнародний мир і безпеку та з цією метою вживати ефективні колективні заходи для запобігання або усунення загрози миру, а також придушен­ня актів агресії чи інших порушень миру, здійснювати мирними засобами, у згоді з принципами справедливості й міжнародного права, владнання або вирішення міжнарод­них спорів або ситуацій, що можуть привести до порушен­ня миру; 2) розвивати дружні стосунки між націями на ос­нові поваги принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вживати інші відповідні заходи для зміцнення загального миру; 3) здійснювати міжнародне співробітництво у вирішенні міжнародних проблем еконо­мічного, соціального, культурного та гуманітарного харак­теру та в заохоченні й розвитку поваги до прав людини й основних свобод, незважаючи на раси, статі, мови і релігії; 4) бути центром для узгодження націй у досягненні цих за­гальних цілей.

Згідно зі ст. 2 Статуту для досягнення зазначених цілей Організація та її члени діють відповідно до таких прин­ципів: 1) суверенна рівність усіх членів Організації; 2) сумлінне виконання узятих на себе зобов'язань; 3) вирішення міжнародних спорів мирними засобами таким чином, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир і безпеку; 4) утри­мання в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим способом, не сумісним з цілями ООН; 5) надання ООН її членами всілякої допомоги в усіх діях, що здійснюються нею відповідно до Статуту; 6) забезпечення того, щоб дер­жави, що не є членами ООН, діяли відповідно до принципів Статуту; 7) невтручання ООН у справи, що входять до внут­рішньої компетенції будь-якої держави.

Головними органами ООН є Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР), Рада з Опіки, Міжнародний Суд і Секретаріат. На сьогодні члена­ми ООН є 191 держава.

Генеральна Асамблея ООН складається з усіх членів Організації. Кожна держава представлена на її сесіях деле­гацію та має один голос.

Компетенції Генеральної Асамблеї підлягають будь-які питання або справи в межах Статуту (ст. 10). Вона може розглядати загальні принципи співробітництва у справі підтримання міжнародного миру та безпеки, у тому числі питання роззброєння, обговорювати питання співробітниц­тва в політичній, економічній, соціальній, культурній сфе­рах, питання сприяння здійсненню прав людини й основ­них свобод, питання прогресивного розвитку та кодифікації міжнародного права, давати рекомендації членам Органі­зації та (або) Раді Безпеки з будь-яких таких питань або справ.

Будь-яке питання, з якого необхідно здійснити дію, пе­редається Асамблеєю Раді Безпеки до або після обговорен­ня. При цьому, коли Рада Безпеки виконує покладені на неї Статутом функції стосовно будь-якої суперечки або ситуації, Генеральна Асамблея не може робити якісь коментарі, що стосуються цієї суперечки або ситуації, якщо про це не по­просить Рада Безпеки.

Рішення Генеральної Асамблеї з важливих питань прий­маються більшістю — двома третинами присутніх членів Асамблеї, що беруть участь у голосуванні, голоси тих, хто утримався, не враховуються. Рішення з інших питань прий­маються простою більшістю присутніх, що беруть участь у голосуванні.

Рада Безпеки ООН є постійно діючим органом і скла­дається з 5 постійних (Росія, США, Великобританія, Фран­ція та Китай) і 10 непостійних держав-членів. Непостійні члени обираються Генеральною Асамблеєю на дворічний термін із врахуванням ступеню участі членів Організації в підтримці міжнародного миру та безпеки, а також принци­пу справедливого географічного розподілу (від Африки й Азії - 5 членів, від Східної Європи - 1, від Латинської Аме­рики - 2, від Західної Європи й інших держав (Канади, Ав­стралії та Нової Зеландії) - 2). Кожний член Ради має один голос.

Відповідно до ст. 24 (п. 1) Статуту для забезпечення швид­ких і ефективних дій ООН її члени покладають на Раду Без­пеки головну відповідальність за підтримку міжнародного миру і безпеки та погоджуються в тому, що при виконанні обов'язків, які випливають із цієї відповідальності, Рада Безпеки діє від їхнього імені. Рада Безпеки уповнова­жується розслідувати будь-який спір або будь-яку ситуа­цію, що може привести до міжнародних непорозумінь або викликати спір, для визначення того, чи не може продов­ження цього спору або ситуації загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки. Рада Безпеки визначає існування будь-якої загрози миру, будь-якого порушення миру або акта агресії та дає рекомендації або вирішує, які заходи слід вжити для підтримання або відновлення міжнародного миру та безпеки.

Рішення Ради Безпеки із процедурних питань вважають­ся прийнятими, коли за них подані голоси дев'ятьох членів Ради. Рішення Ради з непроцедурних питань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси дев'ятьох членів, включаючи голоси всіх постійних членів Ради. Якщо хоча б один із постійних членів Ради голосує проти, рішення не приймається.

Згідно зі ст. 62 Статуту ООН Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР) уповноважена «здійснювати дослідження та складати доповіді з міжнародних питань в області еко­номіки, соціуму, культури, освіти, охорони здоров'я та по­дібних питань або спонукати до цього інших, а також дава­ти з будь-якого з цих питань рекомендації Генеральній Асамблеї, членам Організації та зацікавленим спеціалізо­ваним установам». До її складу входять 54 держави, що оби­раються Генеральною Асамблеєю ООН на три роки та що­року оновлюються на одну третину. Штаб-квартира знахо­диться в Нью-Йорку (США).

Вищим органом ЕКОСОР є організаційна сесія, що прий­має рішення простою більшістю голосів. При ЕКОСОР діють п'ять регіональних економічних комісій ООН: Економічна і Соціальна комісія ООН для Азії та Тихого океану, Еконо­мічна комісія ООН для Європи, Економічна комісія ООН для Африки, Економічна комісія ООН для Західної Азії, Еко­номічна комісія ООН для Латинської Америки та Карибсь­кого басейну.

Міжнародний Суд ООН — головний судовий орган ООН, що діє відповідно до глави 14 Статуту ООН і Статуту Міжна­родного Суду. Усі члени Організації ipso facto є учасника­ми цього Статуту. Учасниками Статуту Міжнародного Суду можуть бути і держави — не члени ООН на умовах, визна­чених Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Без­пеки. Основна функція Суду — вирішення спорів між дер­жавами. Суд складається з 15 суддів, яких обирають на 9 років із числа осіб із високими моральними якостями, що задовольняють вимогам, запропонованим для призначення на вищі судові посади, або є юристами з визнаним автори­тетом в області міжнародного права.

Секретаріат і Генеральний Секретар ООН. Головне зав­дання Секретаріату полягає в забезпеченні нормального функціонування всього механізму Організації. Секретарі­ат складається з Генерального Секретаря та персоналу, що може знадобитися для Організації (ст. 97 Статуту). Співро­бітники Секретаріату визнаються міжнародними посадови­ми особами.

Відповідно до Статуту Генеральний Секретар є «голов­ною адміністративною посадовою особою Організації». Ге­нерального Секретаря обирають на 5 років. Його повноваження є переважно виконавчо-розпорядницькими та пов'я­зані з реалізацією рішень Генеральної Асамблеї, Ради Без­пеки й інших органів ООН, а також з обслуговуванням їхньої діяльності. Йому надане право доводити до відома Ради Безпеки будь-які питання, що, на його думку, можуть загрожувати підтримці міжнародного миру та безпеки.