Розділ 10 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ PDF Печать
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 
Международное право - М.В.Буроменський Міжнародне право

Розділ 10 МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ КОСМІЧНОГО ПРОСТОРУ

 

§ 1 Виникнення та розвиток міжнародно-правового регулювання космічного простору

Запуск у 1957 р. першого штучного супутника Землі по­клав початок міжнародно-правового регулювання викорис­тання космічного простору. Перші та найважливіші міжна­родно-правові норми в цій галузі з'явились ще до укладання міжнародних договорів про космос і були звичаєво-правови­ми. Вони встановлювали: а) космос є загальним спадком людства та не може бути об'єктом державного привласнен­ня; б) космос може використовуватися лише в мирних цілях. Ці норми і сьогодні залишаються основними в міжна­родно-правовому регулюванні космічного простору. Згодом були укладені міжнародні договори, що залишаються най­важливішими у правовому регулюванні використання кос­мічного простору до цього часу: Договір про принципи діяльності держав з дослідження та використання косміч­ного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла, 196 7 р.1 (далі — Договір про космос), Угода про порятунок космо­навтів та повернення об'єктів, запущених в космічний простір, 1968 р.2, Конвенція про міжнародну відпові­дальність за збиток, завданий космічними об'єктами, 1972 р.3, Конвенція про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.1, Угода про діяльність держав на Місяці й інших небесних тілах 1979 р.

Значний масив звичаєво-правових і договірних норм, що регулюють міжнародно-правовий режим космосу, дозволяє казати про міжнародне космічне право. Предметом регу­лювання міжнародного космічного права є порядок взаємо­вигідного використання державами космічного простору в мирних цілях. Міжнародне космічне право ґрунтоване на тих саме принципах, що й загальне міжнародне право, але має і власні галузеві принципи: принцип нерозповсюджен-ня державного суверенітету на космічний простір і небесні тіла, принцип свободи дослідження та використання кос­мічного простору та деякі інші принципи.

Міжнародне космічне право — це галузь, формування якої відбувається під впливом практики досить вузького кола «космічних» держав. Тому багато норм космічного права можна розглядати як локальні, а спроби надати їм загаль­ного характеру нерідко не мають успіху або навіть зустрі­чають протидію з боку «некосмічних» держав2. У низці ви­падків «некосмічні» держави намагаються самостійно ство­рювати норми космічного права, що також не знаходить загального визнання3. Деякі норми міжнародного косміч­ного права поширюються не тільки на держави, але й на міжнародні міжурядові організації, пов'язані з космічною діяльністю. Україна є однією з небагатьох у сучасному світі космічних держав.

1 Див.: Там само. - С. 575-578.

2 Одним із прикладів є спір відносно проголошення геостаціонарної орбіти простором, що не підлягає державному привласненню. Із запе­реченнями проти цього, викладеними в Боготській декларації 1976 р., продовжують виступати екваторіальні держави, над територією яких
та орбіта пролягає. Не менш показовий спір відносно межі повітряного та космічного простору, де розходяться позиції «космічних» і «некос­
мічних» держав.

3 Більшість «космічних» держав відмовилась брати участь в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. та
визнати проголошену в ній норму про встановлення міжнародно-пра­вового регулювання на добування корисних копалин на небесних тілах.

 

§ 2 Космічний простір і небесні тіла

Міжнародне право, встановлюючи режим космічного простору та небесних тіл, тим не менше не містить загаль­новизнаного визначення цих територій. Що стосується кос­мічного простору, то основною причиною такої невизначе­ності є відсутність у праві чіткого розрізнення між космо­сом і повітряним простором, який визнається територією держави. У міжнародно-правовій практиці низки держав і в доктрині космос нерідко визначають як простір, що зна­ходиться за межами повітряної сфери Землі, режим якого визначає міжнародне право1. У космосі інколи виділяють простори, що мають особливості з погляду їхнього викори­стання: ближній космос, дальній космос, геостаціонарну орбіту. Правовий режим цих просторів ґрунтується на існу­ючому режимі всього космічного простору. Небесними тіла­ми слід вважати будь-які космічні тіла, що мають природ­не походження.

Основним міжнародно-правовим актом, що визначає ре­жим дослідження та використання космічного простору та небесних тіл, є Договір про космос 1967 р. Він встановлює, що «дослідження та використання космічного простору, включно з Місяцем та іншими небесними тілами, здійснюється на благо та в інтересах всіх країн, незалеж­но від ступеня їхнього економічного або наукового розвит­ку, та є надбанням всього людства»2. Ніяка ділянка кос­мічного простору, включно з небесними тілами, не підля­гає національному привласненню ні шляхом проголошення на них суверенітету, ні шляхом використання або окупації, ні будь-якими іншими способами (ст. 2), а дослідження космічного простору слід проводити відповідно до міжнарод­ного права, включно зі Статутом ООН (ст. 3).

1 В Юридичному підкомітеті Комітету ООН з використання косміч­ного простору у мирних цілях питання про делімітацію космосу обго­ворюється з 1967 р. і залишається поки невирішеним. Існуючі погляди на критерії делімітації іноді суттєво відрізняються, що не дозволяє го­
ворити про наявність необхідного opinio juris.

2 Див.: Міжнародне право в документах / За заг. ред. М. В. Буроменського. - С. 121.

Надзвичайно важливою є норма ст. 4 Договору про кос­мос 1967 р. про заборону розміщення зброї масового зни­щення. Тим самим космічний простір і небесні тіла прого­лошені частково демілітаризованою зоною, включно з без'я­дерним статусом. Договором 1963 р. в космосі також заборонено проводити будь-які випробування ядерної зброї1. Розміщення в космосі звичайних видів озброєння та зброй­них сил загальним міжнародним правом не заборонено, так само як не заборонено використання космосу для військо­вих цілей. Деякі обмеження в цій галузі накладали лише двосторонні угоди2.

Місяць та інші небесні тіла є демілітаризованими та ней­тралізованими територіями, що забороняє будь-яке їх військове використання. Відповідно до Договору про космос 1967 р. вони можуть бути використані виключно в мирних цілях. Однак це не виключає права держави включати військовослужбовців у склад екіпажу космічного об'єкта (ст. 4) та їхнього права робити посадку на небесні тіла.

Вивчення та дослідження космічного простору і небес­них тіл має відбуватися в такий способом, щоб уникати їх шкідливого забруднення, а також несприятливих змін зем­ного середовища. У дійсності ця норма поки важко реалі­зується та є скоріше побажанням. За різними оцінками навколоземний космічний простір вже нині заповнено чис­ленними недіючими космічними об'єктами та їхніми час­тинами, а деякі види палива, що застосовується в ракето­носіях, шкідливо впливає на озонову кулю Землі. Тим не менше пріоритети засвоєння космосу навряд чи будуть по­ставлені в залежність від екологічних недоліків існуючих технологій.

Спроба розвинути й уточнити деякі положення Догово­ру про космос 1967 р. була зроблена в Угоді про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах 1979 р. Зокрема, угода поширює на Місяць і небесні тіла режим «загального надбання людства» та приписує, щоб розробка природних ресурсів була тут підпорядкована спеціальному міжнарод­но-правовому режиму. Однак ні Угода, ні інші міжнарод­но-правові акти такий режим не встановлюють, що свідчить про «заморожування» питання. За аналогією із проблема­ми, що виникли у зв'язку зі спробами врегулювати режим здобування корисних копалин з морського дна, можна при­пустити, що звернення до питання про освоєння ресурсів небесних тіл відбудеться не раніше, ніж у багатьох держав з'являться необхідні технічні можливості.

Усе це зайвий раз підтверджує, що міжнародне косміч­не право в частині визначення режиму космосу та небесних тіл значною мірою перебуває в області бажаного, оскільки область дійсного залишається поки що поза межами досяж­ності людства. У той же час ідеали, які закладає в міжна­родне космічне право сучасне людство, можливо, в майбут­ньому убережуть космос від варварського освоєння, яке зазнала Земля.

 

§ 3 Космічні об'єкти

У міжнародному праві відсутнє єдине визначення кос­мічного об'єкта, хоча й визначено його правовий статус. У Договорі про космос 1967 р. такими об'єктами вважають не тільки запущені в космічний простір, але і доставлені або споруджені на небесному тілі. У Конвенції про міжнародну відповідальність за збитки, завдані космічними об'єктами, 1972 р. говориться не про сам об'єкт, а про його складові частини, засоби доставки об'єкта та його складових частин1. Тими самими словами говориться про космічний об'єкт у Конвенції про реєстрацію об'єктів, що запускаються в космічний простір, 1975 р.1. Регламент радіозв'язку Міжнарод­ного союзу електрозв'язку 1979 р. вживає термін «косміч­ний човен», тобто створений людиною апарат для польотів далі основної частини земної атмосфери. З появою човни­кових космічних апаратів, які можуть здійснювати польо­ти в атмосфері, визначення космічного об'єкта стало ще більш складним.

З урахуванням існуючих міжнародних договорів космі­чний об'єкт можна визначити як штучно створений об'єкт, що виходить самостійно або який виводять на орбіту навко­ло Землі або далі в космічний простір, призначений для діяльності в космічному просторі та на небесних тілах. До космічних об'єктів відносять штучні супутники, космічні апарати та їх носії, що пілотуються.

Міжнародне публічне право регулює діяльність косміч­них об'єктів з моменту їх запуску або з моменту їх створен­ня в космосі або на небесному тілі. При реалізації міжна­родного проекту за участю декількох держав або за участю міжнародної організації міжнародним договором можуть бути врегульовані й інші процеси, наприклад пов'язані зі створенням об'єкта або підготовкою його до запуску. В інших випадках усі питання, пов'язані з космічним об'єк­том, знаходяться в компетенції держави. Держави самі вста­новлюють правовий режим своїх космічних об'єктів у пері­од їх знаходження в космосі, включно з можливістю їх відвідання будь-ким. Що ж стосується станцій, установок, обладнання та космічних човнів, що знаходяться на Місяці й інших небесних тілах, то вони відкриті для представників інших держав на основі взаємності2. Усі космічні об'єкти підлягають обов'язковій міжнародній реєстрації в Секрета­ріаті ООН3.

1 Пункт (б) ст. І Конвенции о регистрации объектов, запускаемых в космическое пространство, от 14 января 1975 г. // Там само. - С. 575-578.

2 Ст. X Договора о принципах деятельности государств по исследованию и использованию космического пространства, включая Луну и
другие небесньїе тела, от 27 января 1967 г. // Міжнародне право в доку­ментах / За заг. ред. М. В. Буроменського. - С. 123.

3 Пункт 1 ст. ІІ Конвенции о регистрации обьектов, запускаемьіх в кос­мическое пространство от 14 января 1975 г. // Там само. - С. 575-578.

 

§ 4 Космонавти

Космонавтом є людина, член екіпажа космічного об'єкта під час польоту або працівник, який входить до складу пер­соналу космічної станції на небесному тілі. Міжнародно-правовий статус космонавтів установлений низкою міжна­родних договорів. Усі вони єдині в тому, що космонавти за­лишаються під юрисдикцією держави реєстрації космічного об'єкта1. І хоча в Договорі про космос 1967 р. всі космонав­ти, незалежно від громадянства, названі «посланцями всьо­го людства», ми маємо тут справу скоріше не з правовою нормою, а з політичною метафорою. Політ у космос не тяг­не для космонавтів зміни громадянства або підданства. Ска­зане не заважає державам встановити особливості застосу­вання національної юрисдикції щодо членів міжнародних екіпажів.

У разі аварії або стихійного лиха, що спіткало косміч­ний об'єкт, змушеної або непередбаченої посадки на тери­торії будь-якої держави, у відкритому морі або в будь-яко­му іншому місці органи влади, що знайшли його, зобов'я­зані негайно вжити всі можливі заходи для рятування екіпажа та надання йому всієї необхідної допомоги2. Екі­пажу має бути забезпечена безпека, і його слід негайно по­вернути представникам влади країни, що здійснила запуск3.

1 Там само. - Ст. VIІІ.

2 Ст. 2 Соглашения о спасений космонавтов и возвращении обьектов, запущенных в космическое пространство, от 22 апреля 1968 г. //
Международное право в документах / Сост. Н. Т. Блатова. - С. 557-560.

3 Там само. — Ст. 4.