§ 2. Об’єкти, типи та види ідентифікації

На даний час загальновизнаним є те, що об’ єктами ідентифікації в криміналістиці можуть бути предмети (речі), тварини, особи. Об’єктами ідентифікації вони стають тоді, коли потрапляють в орбіту судового процесу, а встановлення тотожності набуває істотного значення для справи.

Предмети (речі). Завдання встановлення тотожності предметів може виникнути при розслідуванні різних злочинів. Неможливо на­вести вичерпний перелік предметів, щодо яких виникне потреба вста­новлення тотожності. За кримінальними справами такими предметами можуть виступати знаряддя і засоби, використані злочинцем при вчи­ненні злочину; залишені сліди; предмети, загублені злочинцем; ви­крадені речі, печатки, штампи тощо.

Тварини. Встановлення тотожності тварин набуває значення тоді. коли тварина була використана злочинцем для вивезення викрадених цінностей і на місці події були виявлені сліди лап або коли тварина була предметом розкрадання тощо.

Особи. Об’єктом ідентифікації може бути особа людини або труп. У слідчій практиці найчастіше трапляються випадки ідентифікації особи обвинуваченого, потерпілого, жертви злочину (невпізнаного трупа) та ін.

У криміналістиці розрізняють такі типи (випадки) ідентифікації:

а) встановлення тотожності об’ єкта за ознаками, відображеними у пам’яті людини;

б) встановлення тотожності за описом;

в) встановлення тотожності за фотозображенням;

г) встановлення тотожності за слідами, які відображають ознаки зовнішньої будови та інших речових проявів;

ґ) встановлення тотожності цілого за частиною.

Особливим типом встановлення тотожності є ідентифікація цілого за частиною. У таких випадках вирішується питання про те, чи стано­вили дві або декілька частин одне ціле; чи є дані частини частинами одного цілого. Можливість ідентифікації цілого за частиною відкриває шлях до використання з метою розкриття злочину різних дрібних часток. Нерідко вирішення питання про те, чи частини предмета на місці вчи­нення злочину становили одне ціле до його руйнації, дозволяє встано­вити злочинця і викрити його. Варто пам’ятати, що під час підготовки, вчинення або приховування злочину деякі об’єкти іноді руйнуються — розрізаються, розпилюються — і частини цих об’ єктів виявляють в різних місцях — на місці злочину, у квартирі злочинця, на його одязі.

Треба розрізняти індивідуальну ідентифікацію (ідентифікацію у вузькому розумінні) та встановлення групової належності (групову ідентифікацію).

При індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотож­ність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, котрий спостерігався раніше або залишив сліди. При встановленні групової належності з’ясовується лише те, що об’єкт належить до певної групи (роду, виду, марки, системи тощо). Тобто при індивідуальній ідентифікації встановлюється конкретна тотожність, а при встановленні групової належності — подібність (від­несення об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду об’єктів).

Встановлення конкретної тотожності має більш важливе значення для слідства, ніж встановлення групової належності. Проте не слід недооцінювати й групову ідентифікацію.

Значення встановлення групової належності полягає в такому:

1)   встановлення групової належності є, як правило, необхідним етапом до встановлення конкретної тотожності;

2)   встановлення групової належності дозволяє виключити групу об’єктів з обсягу криміналістичного дослідження, є засобом виклю­чення деяких версій у справі й тим самим звужує коло пошуків по­трібного об’єкта.

Групова ідентифікація має місце тоді, коли необхідно ідентифіку­вати матеріали і речовини. У цьому випадку йдеться про збіг власти­востей порівнюваних об’єктів, які належать до певної групи, що і буде ототожнюваним об’єктом.

Індивідуальна ідентифікація не завжди можлива і дослідження може обмежуватися тільки встановленням групової належності. Час­тіше за все індивідуальна ідентифікація неможлива через недостатньо повне відображення ознак об’єкта.

У деяких випадках можливість встановлення тільки належності до групи залежить від рівня розвитку даної науки. Існує загальне правило, за яким індивідуальна ідентифікація можлива тільки за ознаками зо­внішньої будови об ’єктів, а якщо таких ознак немає (рідина, газопо­дібні речовини) або вони не відобразились як слід, то провадиться тільки групова ідентифікація.

Висновок про належність до групи має тим більше значення, чим менш чисельна група, до якої належить об’єкт.

При ідентифікації є два види об’єктів: ідентифіковані (відображувані) та ідентифікуючі (відображаючі). Ідентифікованим називається об’єкт, встановлення тотожності якого є завданням даного дослідження. Іденти­фікуючими називаються об’єкти, за допомогою яких встановлюють то­тожність чи групову належність. Ідентифікуючі об’єкти є носіями матеріально-фіксованого відображення ознак ідентифікованих об’єктів.

Для вирішення питання про тотожність або відмінність користу­ються ідентифікуючими об’єктами. Наприклад, для того щоб виріши­ти питання, чи залишені сліди ніг, виявлені на місці злочину, вилученим у обвинуваченого взуттям (чи є воно тим самим), необхідно дослідити самі сліди або їх копії (зліпки). За допомогою зліпка вирішується дане питання. Взуття — це ідентифікований об’єкт, а слід взуття (зліпок) — це ідентифікуючий об’єкт.

Ідентифікуючі об’єкти поділяються на дві групи.

Перша група — це об’єкти, що за припущенням слідчого відобра­жають ознаки ідентифікованого об’єкта. Наприклад, сліди ніг, пальців рук, знарядь злому тощо, виявлені на місці події.

Друга група — це об’ єкти, походження яких від певного об’ єкта є безсумнівним. Такі ідентифікуючі об’єкти називаються зразками. За­лежно від характеру даної ідентифікації та властивостей інших іден­тифікуючих об’єктів до зразків ставляться ті або інші вимоги. Загаль­ною і найважливішою вимогою є безсумнівність походження зразків. Останні, у свою чергу, поділяються на основні та додаткові, або екс­периментальні.