РОЗДІЛ 13. АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ-ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ PDF Печать
История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)

РОЗДІЛ 13. АМЕРИКАНСЬКА ПОЛІТИКО-ПРАВОВА ДУМКА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XVIII СТОЛІТТЯ-ПОЧАТКУ ХІХ СТОЛІТТЯ

Американська політико-правова думка XVIII ст. в англійських північно­американських колоніях формується під значним впливом ідей європейського Просвітництва і протестантських релігійно-етичних доктрин. Переважна більшість американських юристів і політичних діячів тих часів були палкими прихильниками принципів природного права.

Американці сприйняли принципи релігійної свободи, рівної гідності, індивідуальної відповідальності та чесної праці, проголошені протестантами під час Реформації. Одна з важливих доктрин пуританізму - визнання угоди між людьми і Богом як основи суспільного устрою - допомогла обґрунтувати плідні політичні ідеї про народний суверенітет, договірну теорію походження держави і уявлення про уряд, відповідальний у своїх діях перед суспільством. Вони й стали засадничими принципами американської держави, права й нації в цілому, здобувши закріплення в головних пам'ятках американської державотво­рення - Декларації незалежності (1776) і Конституції США (1787). Саме ці юридичні акти є вершиною теоретичної творчості «батьків-засновників» США.

 

§ 1. Класики американської демократичної традиції: Б. Франклін, Т. Пейн, Т. Джефферсон

Бенджамін Франклін (1706-1790)[1] суттєво вплинув на перебіг подій в північноамериканських колоніях напередодні набуття ними незалежності та в перші роки існування США. Його підпис стоїть під усіма основними доку­ментами, які юридично оформили появу Сполучених Штатів Америки як суверенної держави (Декларація незалежності, договір із Францією, мирна угода із Англією, Конституція США).

Б. Франклін ще наприкінці 1760-х років висловлював ідею політичного самоуправління північноамериканських колоній Британської корони (концепція гомруля). Він першим назвав їх штатами, запропонувавши їхнє об'єднання в конфедерацію незалежних держав. В його схемі король Англії залишався єдиною сполучною ланкою між північноамериканськими штатами і Великою Британією. Поміркованість, прагматизм, віра в соціальну еволюцію і прогрес були основою світоглядно-філософських поглядів Франкліна, який відстоював позицію незалежного й гармонійного розвитку Америки як «країни праці».

Права і свободи людини на думку Франкліна,є передумовою для поліпшення становища людини. Уряд має сприяти прискоренню соціального прогресу, економічному зростанню країни, пам’ятаючи при цьому про свободу людини. Визнаючи право народу на революцію, Франклін висловлювався за заміну будь-якої форми державного управління, яка не забезпечує прав люди­ни. Він Франклін був глибоко переконаним в рівності людей, виступав проти збереження рабства. Після революції він вважав за доцільне введення загаль­ного виборчого права для чоловіків і однопалатного загальнонаціонального представницького органу. Однією з найважливіших чеснот, на думку Франкліна, є справедливість, яка є обов’язковою у стосунках як громадян, так і держав.

Томас Пейн (1737-1809)[2] - один з найрадикальніших представників демократичної течії американської політико-правової думки. Він першим дійшов висновку про доцільність і економічну вигідність відділення колоній від Британської імперії та створення незалежної держави, запропонувавщи її назву - Сполучені Штати Америки.

Як представник природно-правової теорії Пейн у своїй праці «Права людини» розрізняв природні та громадянські права людини. У природному стані людина має «усі інтелектуальні права, або права духу, а також право досягати благополуччя і щастя, оскільки це не применшує природних прав інших». На його думку, люди об’єднуються в суспільство заради того, щоб краще забезпечити свої права. Тому держава не може посягати на ці права; її єдиний обов’язок - сприяти людям в їхньому житті, збереженні свободи і статків. Громадянські права (тобто права, що стосуються безпеки і захисту) випливають із природних прав і належать людині як члену суспільства.

Т. Пейн висловлював оригінальні думки щодо конституції. Він зазначав, що «конституція ... передує державній владі; державна влада - це лише дітище конституції. Конституція будь-якої держави є актом не державної влади, а народу, який створює її. ... Тому щодо державної влади конституція відіграє ту ж саму роль, яку виконують щодо суду закони ...». У сучасному західному конституціоналізмі такий підхід є загальновизнаним.

Т. Пейн розрізняв суспільство і державу (уряд), пояснюючи, що перша інституція створюється потребами людей, є їхнім захисником, а друга породжується пороками і є їхнім карателем; перша завжди є благом, друга - злом (у найкращому випадку необхідним (для забезпечення безпеки), у найгіршому - нестерпним). Отже, “кращим є той уряд, який менше урядує». Проте у другій частині праці «Права людини» і роботі «Аграрна справедливість» Пейн викладає доводи на користь держави загального добро­буту.

На його думку, найкращою формою правління є республіка, в якій владні повноваження спираються на принципи обрання і представництва. Вони найкращим чином забезпечують інтереси суспільства, створюючи кращі гарантії прав громадян, захист особистості, власності тощо. Спадкова влада (монархія і аристократія) спирається на неосвіченість та забобони лю­дей: «Ідея спадкових законодавців ... настільки ж абсурдна, як і ідея спадко­вого математика чи спадкового мудреця».

Томас Джефферсон (1743-1826)[3] є автором Декларації незалежності США, де вперше на рівні юридичного акту народний суверенітет було про­голошено основою державного життя: “Влада урядів походить із згоди тих, ким вони управляють ... коли якась форма правління стає згубною для такої мети, народ має право змінити або скасувати її і встановити новий уряд, спи­раючись на такі принципи та організовуючи його владу в такі способи, які видаються народу найдоцільнішими для осягнення своєї безпеки і щастя”.

Надзвичайно важливим є внесок Джефферсона в практичний розвиток ідеї прав людини. Всесвітню відомість набули його слова, увічнені в Декларації: “Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невід’ємними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення до щастя; що уряди встановлюються між людьми на те, щоб забезпечувати ці права”. Джефферсон вважає, що «не існує нічого, чого б неможливо було змінити, окрім вроджених і невід’ємних прав людини»; ці права «жодна держава, яка має вірні і справедливі засади, не по­винна заперечувати». Крім того, він опосередковано брав участь у створенні тексту Французької декларації прав людини 1789 р. і був одним із найактивніших ініціаторів прийняття Біллю про права 1791 р. як поправок до Конституції США.

Кожна людина і кожна людська спільнота, на його думку, мають право на самоврядування, для чого волею людей засновуються держави: «вони отриму­ють його разом із життям з рук природи». Для того, щоб забезпечити кожному громадянину право висловлюватися щодо управління і особисто виконувати певну частину управлінських функцій, Джефферсон наполягав на поділі держа­ви на невеликі адміністративні райони. Звідси стає зрозумілим, що найприйнятнішою для США є республіканська форма державного правління із розподілом компетенцій трьох влад, заснована на загальному виборчому праві, рівному представництві в законодавчих установах, виборності виконав­чих органів влади, суддів і присяжних, широкому місцевому самоврядуванні.

Т. Джефферсон передбачав можливість зміни чи доповнення Конституції кожних 19-20 років, адже перед кожним поколінням постають нові проблеми і завдання і воно має право самостійно обирати ту форму державної влади, яка, на його думку, найбільше сприятиме його щастю і найкраще пристосується до існуючих умов. Розглядаючи право як волю нації, він сподівався, що воно зможе обмежувати владу і корупцію як результат владних зловживань.