Печать
PDF

РОЗДІЛ 7. ПОЛІТИЧНІ І ПРАВОВІ ВЧЕННЯ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ І РЕФОРМАЦІЇ - § 4. Політико-правові ідеї раннього соціалізму: Т.Мор і Т.Кампанелла

Posted in История государства и права - Історія вчень про державу і право (Петришин та ін)


 

§ 4. Політико-правові ідеї раннього соціалізму: Т.Мор і Т.Кампанелла

Протиріччя між гуманістичними ідеями Відродження і Реформації та реальною соціально-економічною і політичною безправністю переважаючої більшості населення Європи зумовили появу в XVI -XVII ст.ст. соціалістич­них вчень. Формування соціалістичної ідеології (ідей утопічного соціалізму) пов’язано з творами двох видатних мислителів та письменників - гуманістів - англійця Томаса Мора та італійця Томаззо Кампанели.

Творцем літературної утопії (після «Держави» Платона) був Томас Мор (1475-1535)[6], де вперше змалював детальну картину суспільного ладу майбутнього, заснованого на засадах колективної власності..

В першій частині трактату дана неприглядна картина сучасної йому Англії. Перехід від натурального господарства до капіталістичного способу виробництва, розвиток мануфактур, пов’язана з цим політика позбавлення селян землі, призводила до стану, за виразом Т.Мора, що «вівці поїли лю­дей». Селяни перетворювалися на люмпенську жебрацьку масу. Водночас невеликий прошарок багатіїв та знаті потопає в розкоші та безділлі. Все це, призводить до розуміння, що «усюди, де є приватна власність, де все вимірюється грошима, там навряд чи. можливо, щоби держава управ­лялася справедливо чи щасливо». Визначення інституту приватної власності як основи всіх економічних та політичних антагонізмів, дозволило Томасу Мору зробити висновок про класову сутність держави, так як вона є «не чим іншим, як якоюсь змовою багатіїв, що ратують під ім'ям і вивіскою держави про свої особисті вигоди”. Хитрування багатіїв стають законами. Все це зумовлює складність і заплутаність англійського «кривавого» законо­давства.

Зовсім іншу картину представляє описаний в другій частині його твору державно-суспільний лад острова Утопії. Вона знаходиться «десь» в Новому світі, в південній півкулі Землі. Утопія є союзом 54 міст, які прагнуть одна­ковості в усьому, із мораллю та архітектурою включно.

Державна організація острова будується на широких демократичних засадах. Керівним органом острова є сенат, що складається з трьох представ­ників від кожного міста. Найбільш важливі питання можуть бути винесені на плебісцит всього населення острову. Всі посади в містах Утопії є виборни­ми.. Кандидатури правителя визначає безпосередньо народ. Посада правите­ля є пожиттєвою, всі інші переобираються щорічно. Протофілархи складають раду при правителі, яка збирається що три дня. Окрім розгляду державних справ вона справляє правосуддя в місті.

На острові панує висока моральна культура, викоренені пороки, що по­роджуються приватною власністю. Це зумовлює нечисленність злочинів та відсутність потреби у складному законодавстві. Як зазначає Т.Мор, «усі закони видаються тільки заради того, щоб нагадати кожному про його обов’язок». Крім того, «вони визнають усякий закон тим більше справедли­вим, чим простіше його тлумачення. Утопійці вважають вищою мірою не­справедливим пов’язувати будь-яких людей такими законами, чисельність яких перевершує можливість їх прочитання. ».

В утопійців існує спільність майна та загальнообов’язковість праці. Робочий день обмежений шістьма годинами, за які вони не лише забезпе­чують себе всім необхідним, а й виробляють надлишок. Вироблені продукти споживання концентруються на складах, де громада отримує все необхідне для своїх потреб. Кожен громадянин спеціалізується в певному ремеслі, але має відбути дворічну трудову повинність в сільському господарстві. Особи, які показали особливі успіхи в науці, звільняються від обов’язкової праці, з тим, щоб повністю присвятити себе науковим дослідам. Саме з цієї верстви вчених обираються посли, священики, протофілархи та сам правитель.

Мету утопійської держави Мор вбачає у максимальному звільненні громадян «від праці», з тим, щоб надати якомога більше часу для духовної свободи та освіти, адже в цьому і «полягає щастя життя». Втім, Мор вдається до парадоксального висновку, що сприяти в цьому має запровадження рабст­ва. В добровільному рабстві перебувають бідні мігранти з інших країн, до яких ставляться майже як до громадян, «хіба що роботи дають трохи більше, тому що вони до неї звикли». Раби звільняють утопійців від важкої і приниз­ливої фізичної праці.

Ідеї соціалістичної утопії через сторіччя отримали подальший розви­ток у «Місті Сонця» Томаззо Кампанелли (1569-1639)[7]. На відміну від про­екту соціалістичної демократії Мора утопія Кампанелли являє зразок тоталі­тарної соціалістичної теократичної держави. Верховним правителем Міста є священик, який носить титул «Сонця», «він є главою всіх і в світському і в духовному, і за всіма суперечками виносить кінцеве рішення». «Сонцю» під­контрольні три співправителі: «Міць», «Мудрість» та «Любов».

Міць відповідає за питання оборони та військової справи. Мудрість за­відує питаннями науки, культури та ремесел. «Любов» контролює сферу ді­тонародження, виховання, охорони здоров’я, сільського господарства. Кам­панела далеко раніше за ідеологів нацизму запропонував застосовувати ме­тоди євгеніки: в особисті стосунки люди вступають не за власною волею, а за наказом начальників, з тим, «щоб поєднання чоловіків та жінок давало най­краще потомство». В державі існує стільки посадових осіб, скільки можна нарахувати людських чеснот. Є посади, що називаються Правосуддя, Цнот­ливість, Чесність і т.д. , які слідкують за дотриманням моралі усіма мешкан­цям. На кожну посаду обирають тих, кого ще з дитинства визнали найбільш гідними для її визнання.

Всі посади, окрім «Сонця» та співправителів є виборними. Останні співправителі є беззмінними, якщо лише самі на нараді не «передадуть своєї гідності іншому, кого з впевненістю вважають наймудрішим, найрозумнішим та бездоганнішим». Місто Сонця будується не лише на засадах спільності власності, а й спільності жінок та дітей. В місті Сонця є обов’язковим спі­льні трапези. Закріплюється обов’язкова начальна та професійна освіта. Пра­ця визнається також обов’язковою, але вона займає не більше чотирьох годин на день. Регламентованими є форма одягу, види зачісок, статеві стосунки. Людина має бути обов’язково віруючою і дотримуватися всіх релігійних об­рядів.

Закони в Місті Сонця настільки нечисленні та короткі, що вміщаються на одній мідній дошці біля дверей храму правосуддя. Безпосередні судейські функції здійснюють головні майстри загонів, до яких зараховане населення міста. Тут діє розгалужена система покарань - від відлучення зі спільної тра­пези до смертної кари. Страта виконується руками народу, який вбиває засу­дженого камінням, причому перші удари наносять обвинувач та свідки.

Концепція Кампанелли, містила окремі прогресивні ідеї - принцип ви­борності посадових осіб, соціальний характер держави, безперервної освіти, загальнообов’язковість праці тощо. Але все це значною мірою обезцінюється нівелюванням особистості в суспільстві, де, як пише Кампанела, перш за все маються «на увазі інтереси держави, а інтереси приватних осіб - лише постільки, поскільки вони є частинами держави».

Ідея ранніх соціалістів про осуспільнення власності була зумовлена бажанням досягти омріяної в Середньовіччі соціальної рівності людей. Але в умовах тогочасного розвитку економіки ця ідея зводилося лише до уявлення про тотальну зрівняльність, регламентацію особистого життя та побуту. Та­ким чином, запропонувавши людині рівність, утопісти позбавили її особис­тої свободи.

Таким чином, Політичному мисленню Відродження притаманне звільнення людини з ролі слухняного знаряддя божого промислу. Визнання за людиною автономної волі та формальної рівності (принаймні в питаннях віри) мало своїм наслідком формування раціоналістичного підходу до вив­чення державно-правової практики. Відтепер головною причиною, що обумовлює виникнення та функціонування держави визнається людська при­рода, особистий інтерес індивідуума.

В концепції Макіавеллі політика і держава перетворюються з джерела релігійно-догматичного теоретизування на об’єкт наукового пізнання. Раціо­налізм політичної науки звільняє практичну політику від етики, перетворю­ючи її на позаморальний інструмент здійснення влади. Розробка теорії суве­ренітету остаточно перетворює політична владу із засобу конкуренції феода­льного суспільства на монополію абсолютного монарха. Інтелектуальна опо­зиція утопічного соціалізму приватновласницькому суспільству, по суті, ми­слить в межах цієї парадигми, замінивши абсолютного монарха на тоталітар­не суспільство. Разом із тим, ідеї фактичної рівності, суспільної організації та споживання згодом отримають друге життя в комуністичних вченнях.

 

Контрольні завдання:

1. Дайте загальну характеристику політико-правовим вченням доби Відро­дження та Реформації.

2. В чому полягає сутність «макіавеллізму»?

3. Порівняйте концепції М.Лютера, Т.Мюнцера та Ж.Кальвіна. Знайдіть спі­льні та відмінні риси.

4. Розкрийте зміст вчення Ж.Бодена. про суверенітет. Аргументуйте його значення для розкладу феодального суспільства.

5. В чому значення терміну «утопія»? Поясніть на прикладі творів Т.Мора та Т.Компанелли.

 


[1] Макіавеллі Нікколо ді Бернардо- видатний мислитель Відродження, італійський історик, політик та дипломат. Автор всесвітньовідомих праць «Государ» (1513), «Роздуми на першу декаду Тіта Лівія» (1519), «Історія Флоренції» (1532).

[2] Лютер Мартин - доктор богослов’я, професор Віттенберзького університету. 31 жовтня 1517 року прибив до дверей храму свої «95 тез» з протестом проти продажу індульгенцій. Від цієї події традиційно відраховується початок Реформації. Свої суспільно-політичні погляди М.Лютер виклав у трактатах «Про світську владу» (1523) та «Умовляння світу» (1525).

[3] Мюнцер Томас -проповідував створення утопічного суспільства на засадах фактичної рівності. Був одним із ватажків селян та міських низів у Селянській війні в Німеччині. Основні погляди викладені у пра­цях «Празька відозва» (1521), «Проповідь перед князями» (1524); йому також приписується авторство «Ста­тейного листа» (кін. 1524 - поч.1525).

[4] Кальвін Жан - засновник кальвінізму. Теолог, юрист за освітою, сприяв реформуванню влади Же­неви на теократичних засадах, у 1540-1564 р.р. фактично керував містом, коли на певний час був запровад­жений тотальний контроль за громадянами, панував аскетизм та заборона будь-яких розваг. Основополож­ною працею Кальвіна є «Настанови в християнській вірі» (1535).

[5] Боден Жан - закінчив правничий фак-т в Тулузі. Викладав римське право. Депутат Генеральних штатів. Найбільш відомим є його трактат «Шість книг про державу» (1576), перекладений багатьма європейськими мовами.

[6] Мор Томас- англійський правознавець, політичний діяч та письменник, обіймав посади спікера па­лати общин та лорда-канцлера, католицький святий. Погляди на державу та суспільство виклав у «Вельми корисній, а також цікавій, воістину золотій книжечці про найкращий устрій держави та про новий острів Утопія» (1516).

[7] Кампанелла Томаззо - домініканський чернець, брав активну участь у боротьбі за визволення італійських провінцій з під іноземної окупації, провів 33 роки в ув’язненні, засуджувався до смертної кари. Найбільш відомий твір Кампанели «Місто Сонця» був написаний в ув’язненні і вперше опублікований у 1523 році.