Глава 20 Міста-держави майя PDF Печать
История государства и права - Історія держави і права зар. країн (Маймескулов)

Глава 20 Міста-держави майя

 

§ 1. Утворення держави

Становлення державності в народу (точніше народів) майя хроно­логічно належить до періоду раннього європейського Середньовіччя і навіть до початку Нового часу, але в культурно-цивілізаційному пла­ні - до Стародавнього світу. Державність майя, що склалася, як і дер­жавність інків та ацтеків, за умови ізоляції від європейсько-азіатського світу, зайвий раз доводить спільність законів розвитку людської історії, у тому числі історії держави і права.

Найдавніші сліди людини на території майя належать до ХІІ-Х ти­сячоліть до н. е. (міські райони). У гірському Чіапасе (грот Санта-Мар- та) археологи знайшли сліди культури VI-IV тисячоліть до н. е., яка характеризується пануванням мисливсько-збирального господарюван­ня, але вже із незначними зародками землеробства. У певному сенсі наступником культури Санта-Марти можна вважати культуру Чіапа де Корсо (1400-1000 роки до н. е.). В ту епоху вже розвиваються земле­робство і кераміка.

У ІІ тисячолітті до н. е. предки майя займали всю територію гір­ських районів від Південної Мексики до Гондурасу. На порубіжжі ІІ і І тисячоліть до н. е. вихідці з гірських районів майя почали освоювати майже безлюдні до того рівнини Петену та Юкатану. В цей час земле­робство стає вирішальною галуззю господарювання при збереженні риболовлі та полювання, а кукурудза (маїс) - основою харчування. Поряд з кукурудзою почали вирощувати й інші культурні рослини (боби, бавовну, різноманітні овочі).

Знаряддя праці виготовлялися з каменя, обсидіану, застиглої вул­канічної лави, кістки. Розкопки давніх поселень періоду розвиненого неоліту (І тисячоліття до н. е.) у Центральній Мексиці надали матеріал, який дозволяє відновити життя населення епохи, про яку йдеться. Для суспільної організації цього періоду властиве цілковите панування родового устрою, подібне тому, який описав Л. Морган у північноаме­риканських індійців.

Розвиток високопродуктивних систем землеробства призвів до по­яви майнової диференціації і розпаду родового ладу. Це відбулося, скоріше за все, наприкінці І тисячоліття до н. е.

На сьогодні відомо п’ять стародавніх високорозвинених культур, які існували на території Мексики та Центральної Америки. Найпів- деннішою з них була культура давніх майя, яка розвивалася в централь­ній частині сучасної Гватемали та південно-східній Мексиці. На ат­лантичному узбережжі Мексики і частково в долині Мехіко були роз­ташовані найбільші центри іншої культури - ольмекської. На тому самому узбережжі, дещо північніше, знаходилося велике поселення тотонакської культури. У Південній Мексиці розвивалася культура сапотеків (головне поселення - Монте-Альбан). Нарешті, п’ятою була культура мешканців Теотихуакану - найбільшого міста Центральної Мексики того часу.

Мешканці цих великих центрів культури перебували на стадії ран- ньокласового суспільства, і в них уже склалася або почала складатися держава з усіма притаманними їй відмінностями від суспільної орга­нізації родового строю, перш за все наявністю відокремленої публічної влади.

Більшість дослідників схильні відносити етнічне відокремлення давніх розвинених культур Центральної Америки (включаючи Мекси­ку) до кінця І тисячоліття до н. е. Однак деякі вчені відносять виник­нення самостійної культури майя до значно більш раннього періоду. А. Томас у своїй «Історії Латинської Америки» називає 500 рік до н. е.

Один з провідних фахівців у галузі давньомайяської історії Р. Кинжалов пропонує таку періодизацію історії майя: докласичний період (2000 рік до н. е. - 300 рік н. е.); класичний період (300-900 роки н. е.); післякласичний період (900-1530 роки н. е.).

Культура майя з давніх часів входить до історії як землеробська. Іншою її характерною рисою є наявність значної кількості великих поселень - міст. На сьогодні число відомих науці міст майя перевищує 120.

Основним видом виробництва у майя було вирощування сільсько­господарських культур, перш за все маїсу (кукурудзи). Виведення цієї рослини означало справжню революцію в економіці давніх індійців, оскільки воно різко збільшило їхні харчові ресурси.

800 роки до н. е. - рубіж нашої ери - характеризуються дуже швид­ким технічним і соціальним прогресом як народів майя, так і їхніх сусідів - носіїв високорозвинених культур Теотихуакану, ольмекської тощо. В Америці на відміну від Старого світу освоєння металів мало повільний та обмежений характер. Не було тут також і великих тварин, одомашнення яких могло б призвести до виникнення скотарства і від­повідно до виділення пастуших племен. Причини прогресу всіх центральноамериканських народів слід шукати у специфіці землеробства. Саме в зазначений період освоюються різноманітні види інтенсивного землеробства - іригація у засушливих місцинах, терасне землеробство у гірських районах. Надзвичайно важливим чинником прогресу було також широке поширення селекції сільськогосподарських культур.

Основним типом землеробства у майя було підсічно-вогневе, або мільпове (від слова «мільпа» - кукурудзяне поле ацтекською). В Юка- тані рік поділявся на два сезони - сухий (листопад - травень) і дощовий (червень - жовтень). Під час дощового сезону, у липні, землероби від­шукували в лісі придатну для обробки ділянку. Найпридатнішими вважалися ділянки з чорним ґрунтом, порослі високим лісом. Розчи­щення ділянки і вирубування дерев (здійснювалося кам’яними соки­рами) закінчували до листопада. У березні - квітні випалювали поля. Визначити час випалювання ділянки було надзвичайно важливою справою, оскільки воно повинне було закінчитися, доки дули сприят­ливі вітри. Для визначення дати випалювання велися спеціальні астро­логічні спостереження. У руїнах міста Копана дві стели розташовано в такий спосіб, що коли дивитися з однієї стели на іншу, то цей напрям покаже точку горизонту, в якій Сонце заходить 12 квітня. У цей день в околицях Копана випалювалися ділянки. У травні розпочиналася сівба. Землероб видовбував у землі невеличкі заглибини загостреною палицею (шуль), загартованою в вогні, кидав туди декілька насінин кукурудзи, змішаних із насінням бобів та гарбуза, і засипав яму п’ятою. Дозрілі початки нахиляли кінцями униз. Так вони швидше висихали. Це згинання робилося у вересні - жовтні. Коли початки остаточно ви­сихали, починалося збирання. Зерно зберігалося або безпосередньо у житлах, або в спеціальних коморах (чультун). При вторинній сівбі на цій самій ділянці врожай частково скорочувався. Третій раз можна було сіяти тільки на ділянках, розчищених від високого лісу. Новий ліс на випалених ділянках виростав років через 6-10. Але такі ділянки з но­вим низьким лісом були вже значно менш родючими і давали менший врожай. Звідси видно, що в майя переважала доволі примітивна сис­тема землеробства.

Але майя знали і більш прогресивні способи інтенсивного земле­робства. Одним з таких способів було створення чінамп. Чінампи - специфічна риса давнього центральноамериканського землеробства, відома майя, теотихуаканцям, а надалі ацтекам. Чінампи являли собою вузькі та довгі смуги землі, оточені водою. На них настелялися різно­манітні водяні рослини, а зверху вся ця споруда покривалася шаром природного мулу, добутого тут же з дна каналу або водоймища. Чінам- пи давали по декілька врожаїв на рік і, незважаючи на свою порівняно незначну площу, були надзвичайно продуктивними.

Таким чином давні мешканці Мексики і Центральної Америки, в тому числі майя, змогли компенсувати відсутність багатьох до­сягнень цивілізації за допомогою особливо розвинених і високопро­дуктивних систем землеробства, які застосовувалися поряд з примі­тивною підсічно-вогневою системою. Мільпове й особливо чінампове землеробство вимагало зусиль значної кількості робітників і центра­лізованого управління трудовим процесом. Тут і слід шукати ключ до походження і локалізації доколумбових цивілізацій Нового Світу.

Скотарства у майя не було, за винятком розведення гладкошерстих собак, яких споживали, та індиків. Тому основна кількість тваринних білків здобувалася завдяки полюванню та риболовлі. Основними зна­ряддями полювання були лук зі стрілами, дротики та списи з обсидіа­новими наконечниками, різного роду пастки, сільці та ловушки.

Розвиненим було також бджолярство. Доволі широко були розпо­всюджені різноманітні ремесла - фарбувальне, гончарне, шкіряне, ткацьке, злотницьке, ювелірне. Майстри майя знали багато порід ка­міння та вміли його оброблювати. Їхня будівельна майстерність за­свідчує, що архітектори майя володіли значними інженерними відо­мостями, перш за все в галузі механіки й опору матеріалів. Значних успіхів майя досягли в мистецтві (скульптура, живопис, художнє об­роблення дерева, кістки і мінералів, ювелірна справа) і науці (матема­тика, астрономія, медицина). Але більшість знарядь праці виготовля­лися з каменю, дерева, обсидіану, кістки. Метали (золото, срібло, мідь, деякі сплави) використовувалися доволі обмежено - в основному для виготовлення прикрас і предметів культу. Слабко розвиненими були транспортні засоби. Майя не знали колеса і для перевезення великих вантажів користувалися волокушами, ношами тощо.

Застосування високопродуктивних систем землеробства - ключ до походження цивілізації майя. Цим же пояснюється і специфіка держав­ності майя. Розвиток інтенсивного землеробства вимагав централізо­ваного управління трудовим процесом. Виникла суспільна необхідність у такій групі людей, яка могла б керувати громадськими роботами, виконувати інженерні функції, вести астрономічні спостереження, астрономічний та фенологічний календарі.

Кожен член цього первісного колективу землеробів ставився у все більшу залежність від спільних зусиль, узгодження дій усієї общини.

Отже, розвиток виробничих сил у давньомайяському суспільстві по­роджував дві тенденції: першу - до формування привілейованого стану служилої бюрократії і другу - до збільшення общини, перетво­рення її на замкнений, згуртований організм.

Для суспільства майя середини І тисячоліття н. е. характерна гете­рогенна община, яка посідала проміжне місце між родовою і сусідською общинами. Вона складається з декількох родинних (домових) общин. Звідси випливає наявність двох форм власності на землю: общинна (точніше, власність «великої» общини) та відокремлена власність до­мових общин («кальпулі» в ацтеків). Наявність цих форм власності породжує майнову нерівність серед гетерогенної общини: «знатні» до­мові общини, з яких походять правителі привілейованого управлінсько­го персоналу, захоплюють землю кращої якості і в більших розмірах. Міжобщинний розподіл праці призводить до утворення ремісничих каст. Ці процеси ще більше ускладнюють управління загальними справами. Правлячому угрупованню доводиться долати зростаючу суперечність між прагненням знатних домових общин майново збагатитися, зруйну­вати гетерогенну общину та об’ єктивною необхідністю ведення сукуп­ного господарства, неможливістю остаточно розділити землію. В антич­них країнах (Афіни, Рим) завдяки природним умовам були можливі ведення індивідуального господарства, розвиток приватної власності на землю і рабів, тому общину в цих країнах було зруйновано, що призве­ло до утворення держав у формі античних республік.

У майя руйнування общини було неможливим. Як і на Давньому Сході, община у майя виконувала важливі господарські функції. Тому поряд з утворенням каст та посиленням родової військово-служилої знаті відбувалася консервація общини. Знать не обезземелювала і не перетворювала на рабів окремих общинників. Виділившись з общини, піднісшись над нею як привілейована управлінська та жрецька верхів­ка, вона закабалила саму общину. Не володіючи основним засобом виробництва - землею, великою кількістю рабів, правляча верхівка вилучала додатковий продукт, вироблений общиною (податки, жерт­воприношення, дарунки тощо) і розподіляла його відповідно до по­садового становища і рангу. Становище в управлінській ієрархії було єдиним, що давало можливість брати участь в експлуатації общини і перерозподілі додаткового продукту. Відповідно, аби забезпечити міцне панівне становище представників знаті та їхніх нащадків, прав­лячій верхівці давньомайяського суспільства необхідно було консти­туювати себе як замкнену касту. Так, азійський спосіб виробництва (а в майя панував саме такий спосіб виробництва) неодмінно призво­дить до утворення ранньокласової деспотичної держави.

Проте в архаїчного давньосхідного (також майяського) деспотизму є риси, які споріднюють його з класовою державою: виділення управ­ління суспільством в особливу функцію, поява соціального прошарку, зайнятого виключно управлінням, який стоїть над суспільством. Про­цес же класоутворення в майя тривав ще майже тисячоліття і до мо­менту іспанського завоювання не був завершений.

У свідомості давніх індійців об’єктивні економічні та історичні закони не могли сприйняти іншого відбиття, крім релігійного. Тому виділення певних груп людей, які виконують загальнокорисні управ­лінські функції, приводило до утворення каст з освяченими релігією привілеями, а необхідність підвищення дисципліни праці - до регла­ментації і ритуалізації кожного кроку землероба. Саме тут слід шукати коріння тих релігійно-правових норм, які надалі закріплювалися у жрецьких требниках - свого роду кодексах майя.

До моменту іспанського завоювання давні міста майя занепали. Причинами цього були згубні наслідки традиційного підсічно-вогневого способу землеробства, який призвів до виснаження ґрунту і зниження врожайності, і ще недостатній розвиток чінампового землеробства. Давньомайяське суспільство роздиралося зсередини антагоністичними суперечностями між знаттю та основною масою пригніченого насе­лення, чиє становище систематично погіршувалося. Воно послаблю­валося також міжусобними війнами між містами-державами, які пере­бували на стадії військової демократії. На чолі прибульців стояв вождь Топільцин (Кукулькан або Кетцалькоатль). За переказом, він був сином тольтекського правителя міста Толлан, вигнаним зі своєї країни вна­слідок повстання підвладних племен. Утворивши союз племен толь- теків та майя-кіче, які проживали у безплідних районах пустелі Ноно- алко, Топільцин рушив до Юкатану, завдаючи удари чотирма загонами. Ударною силою союзу було плем’я іца, яке складалося з чотирьох фра- трій (Ах Канул, Ах Кавич, Ах Нох та Ах Пуч), кожна з яких у свою чергу поділялася на чотири роди[1]. За даними хронік майя, це вторгнен­ня відбулося у 20-ліття 8 Ахав (928-948 роки) і ознаменувалося за­хопленням провінції Бакхалал та деяких міст. Плем’я тутульшіу за­вдало удару приблизно у той самий час.

Наступного 20-ліття іца захопили місто Уук-Йабналь (переймено­ване при цьому в Чічен-Іца, тобто «Колодязь людей іца»). Завоювання Юкатану тривало близько 100 років і остаточно було завершено у 20-літ- тя ІІ Ахав (1027 - 1047 роки). Завоювання, розпочате Топільцином, довели до кінця військові вожді Йашум та Міскіт. Завершенням толь- текської експансії можна вважати з’єднання чотирьох загонів майя- тольтекського союзу племен у місті Ічкаансіхоо. Цією самою подією можна умовно відзначити становлення після класичної майяської (точ­ніше сказати, майя-тольтекської) державності.