Поняття та види недобросовісної конкуренції. Економічною наукою досліджені та узагальнені методи успішної та добросовісної конкурент­ної боротьби, які застосовуються в господарській діяльності. Спеціальні економічні дисципліни, такі як теорія конкуренції, менеджмент, мар­кетинг, вивчають відповідні сторони діяльності суб'єктів господарюван­ня, що спрямовані на підвищення їхньої конкурентоспроможності. Існує велика кількість стратегій добросовісної конкуренції, але майже всі вони базуються на комбінуванні двох головних джерел конкуренто­спроможності: зниження витрат на продукт, що виробляється, отже, і його ціни, та підвищення споживчої вартості товару, що пропонується¹. Але добросовісна конкуренція в сучасних умовах потребує великих інте­лектуальних та фінансових витрат, високого професіоналізму. Тому до­сить велика кількість підприємців намагається увійти на певний товар­ний ринок чи отримати ринкові переваги, завдаючи шкоди правам та законним інтересам своїх конкурентів.

В Україні основним джерелом правового регулювання у цій сфері є Закон від 7 червня 1996 року «Про захист від недобросовісної конку­ренції»². Згідно зі ст. 1 Закону, недобросовісною конкуренцією вважають­ся «будь-які дії в конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності».

Наведене визначення, на думку більшості дослідників цієї пробле­ми потребує нової редакції¹. Адже сьогодні навряд чи можна говорити про існування стійких «торгових чи інших звичаїв у підприємницькій діяльності» в українській економіці, яка не знала приватної ділової ініціативи протягом десятиліть і розвивалася відповідно до державних планів за умов відсутності конкуренції.

У таких країнах, як Німеччина, Сполучені Штати Америки, Фран­ція, Велика Британія, де недобросовісна конкуренція теж розглядається як порушення «торгових звичаїв», «добрих звичаїв торгівлі», «правил конкурентної боротьби», право вирішувати, добросовісними чи недо­бросовісними є конкретні конкурентні дії, належить суду, який у своїх рішеннях має можливість спиратися на судову практику, що складала­ся протягом більше ніж ста років, або на правила конкуренції, затвер­джені галузевими асоціаціями підприємців.

На підставі аналізу чинного законодавства та суттєвих рис цього явища, недобросовісну конкуренцію можна визначити як протиправну діяльність суб'єктів господарювання, що шляхом введення в оману спожи­вачів чи інших суб'єктів господарювання, спрямована на заміну в межах одного товарного ринку власним товаром чи послугою аналогічних товарів чи послуг конкурента, які мають сталий попит.

У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» визначені три основні види правопорушень, що кваліфікуються як недобросовісна конкуренція:

1)   неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господа­рювання;

2)   створення перешкод суб'єктам господарювання в конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

3)   неправомірне збирання, розголошення та використання комер­ційної таємниці.

Неправомірне використання суб'єктом господарювання ділової репу­тації конкурента. Ділова репутація товаровиробника в уявленні спожи­вачів та інших суб'єктів господарювання досягається шляхом пропону­вання високоякісних товарів і послуг, фіксується й підтримується за допомогою власного імені виробника, фірмового найменування, знаків для товарів та послуг, рекламних матеріалів, упаковки товарів тощо.

У Законі «Про захист від недобросовісної конкуренції» виокремлені такі випадки неправомірного використання ділової репутації:

неправомірне використання чужих позначень, рекламних матері­алів, упаковки (ст. 4);

неправомірне використання товару іншого виробника (ст. 5);

копіювання зовнішнього вигляду виробу (ст. 6);

порівняльна реклама (ст. 7).

Першим видом неправомірного використання ділової репутації суб'єкта господарювання (конкурента) є неправомірне використання чу­жих позначень, рекламних матеріалів, упаковки. Поняття «чужі позначен­ня», згідно із Законом, включає: чуже ім'я, фірмове найменування, зна­ки для товарів і послуг, інші позначення; порушенням також вважається використання рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літератур­них, художніх творів, періодичних видань, назв місць походження то­варів конкурента, який має пріоритет на їх використання.

Право пріоритетного використання позначень в Україні набувається шляхом державної реєстрації або фактом їх першого використання в господарському обігу¹.

Небезпека неправомірного використання об'єктів права промисло­вої власності конкурента полягає насамперед у господарювання в уяв­ленні покупців, що дає можливість правопорушнику оманливими діями замінити на ринку своїми товарами товари конкурента.

Видами використання ділової репутації конкурента є також перед­бачене статтями 5, 6 Закону «Про захист від недобросовісної конку­ренції» неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу. Неправомірним використанням товару кон­курента є введення в господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без доз­волу уповноваженої на те особи. Це правопорушення є прямим запози­ченням результатів чужої праці. Шляхом обману покупців правопоруш­ник намагається зміцнити власну торгову марку і здобути високу діло­ву репутацію.

Видом недобросовісних конкурентних дій, пов'язаних з викорис­танням ділової репутації конкурента, є порівняльна реклама.

У сучасних умовах рекламна діяльність — один з найважливіших чинників підприємництва, запорука успіху в будь-якій галузі вироб­ництва. Тому шляхом недобросовісної реклами, що вводить в оману широке коло покупців, можуть бути досягнуті вагомі переваги в кон­куренції. Закон України «Про рекламу» у ст. 11 встановлює: «Відноси­ни, які виникають у зв'язку з порівняльною рекламою, регулюються законодавством України про захист від недобросовісної конкуренції. Відповідальність за неправомірне порівняння в рекламі несе рекламо­давець»².

Відповідно до ст. 7 Закону «Про захист від недобросовісної конку­ренції», порівняльна реклама — це реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого суб'єкта господа­рювання (підприємця). Далі в цій статті йдеться про те, що порівняння в рекламі не визнається неправомірним, «якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є до­стовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів».

Отже, добросовісне, об'єктивне порівняння в рекламі, яке корисне для споживачів, не вважається правопорушенням. Такий підхід укра­їнського законодавця відповідає світовому досвіду правового регулю­вання рекламної діяльності.

Дискредитація, дезорганізація господарської діяльності конкурента та досягнення неправомірних переваг у конкуренції. Характерною ознакою цього виду недобросовісної конкуренції є пряме чи побічне втручання в господарську діяльність конкурента.

Дискредитацією суб'єкта господарювання, згідно з чинним законо­давством, вважається поширення в будь-якій формі неправдивих, не­точних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання (підприємця).

Прямими втручаннями в господарську діяльність конкурента, що спрямовані на дезорганізацію його роботи, є:

схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання — спонукання конку­рентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків з цим суб'єктом господарювання;

схиляння постачальника до дискримінація покупця (замовника) — спо­нукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосеред­ньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав;

схиляння суб'єкта господарювання (підприємця) до розірвання догово­ру з конкурентом — вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонуван­ня суб'єкту господарювання (підприємцю) — учаснику договору, безпо­середньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

Отже, згідно з чинним законодавством, правопорушенням вва­жається схилення до недобросовісних конкурентних дій, при цьому не має значення, завдано реальної шкоди конкуренту чи ні, навіть не вказано на те, що подібні дії потенційно можуть завдати шкоди кон­куренту.

Ще одним видом недобросовісних конкурентних дій є підкуп праців­ника постачальника або покупця, з якими конкурент перебуває в до­говірних відносинах або планує встановити такі відносини. Договірні відносини з постачальниками та покупцями продукції мають життєво важливе значення для всіх суб'єктів господарювання, тому посягання конкурентів на договірні відносини можуть призвести до дезорганізації роботи підприємства.

Згідно з чинним законодавством, антиконкурентним правопору­шенням вважаються дії, що полягають у купівлі-продажу товарів, вико­нання робіт, надання послуг із примусовим асортиментом.

Купівлею-продажем товарів, виконання робіт, надання послуг з при­мусовим асортиментом вважається — купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших то­варів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

Неправомірне збирання, розголошення та використання інформації, що становить комерційну таємницю конкурента. Успіх суб'єктів госпо­дарської діяльності, що є конкурентами на ринку певного товару чи по­слуги, значною мірою залежить від здатності кожного з них зберігати в таємниці відомості про власну виробничу, фінансову та іншу діяльність. Строго кажучи, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці є втручанням у господарську діяльність конку­рента, що спрямоване на дезорганізацію роботи останнього.

Відповідно до ст. 30 Закону України від 2 жовтня 1992 року «Про інформацію»¹, держава захищає інформацію з обмеженим доступом, одним з різновидів якої є комерційна таємниця. Поняття комерційної таємниці визначається ст. 505 Цивільного кодексу України та ст. 162 Господарського кодексу України. Комерційна таємниця — це технічна, організаційна або інша комерційна інформація, яка має право на захист від незаконного використання третіми особами, за умов, що ця інфор­мація має комерційну цінність у зв'язку з тим, що вона невідома третім особам і до неї немає вільного доступу інших осіб на законних підста­вах, а володілець інформації вживає належних заходів до охорони її конфіденційності.

Закон «Про захист від недобросовісної конкуренції» передбачає такі види посягань на право суб'єктів господарювання на комерційну таємницю:

неправомірне збирання комерційної таємниці: добування протиправ­ним способом відомостей, що, відповідно до законодавства України, становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

розголошення комерційної таємниці: ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що, відповідно до чин­ного законодавства України, становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи мог­ло завдати шкоди суб'єкту господарювання (підприємцю);

схиляння до розголошення комерційної таємниці: спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що, відповідно до законо­давства України, становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту госпо­дарювання (підприємцю);

неправомірне використання комерційної таємниці: впровадження у виробництво або врахування підчас планування чи здійснення підпри­ємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи непра­вомірно здобутих відомостей, що становлять, відповідно до законодав­ства України, комерційну таємницю.