§ 1. Ціни в ринковій економіці

Державного впливу в умовах переходу до ринку потребують різно­манітні процеси, що відбуваються в економіці, в тому числі і ціноутворен­ня. В ринковій економіці ціна є найпоширенішою категорією, тобто ціну мають усі види продукції, робіт та послуг. За допомогою цін визначаються різноманітні показники й вимірюються економічні величини: обсяги ви­робництва і споживання, основні і оборотні фонди та інші ресурси. Ціна, за Господарським кодексом, є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (ст. 189).

Ціна являє собою одну з найскладніших економічних категорій. Вона є грошовим вираженням вартості, тобто визначенням за допомо­гою грошей субстанції ціни. У ринковій економіці ціна є загальним ре­гулятором процесу суспільного виробництва, вплив якого на діяльність суб'єктів господарювання доповнюється іншими регуляторами, що застосовуються державою (податками, дотаціями, валютним курсом іт. ін.)

Що ж лежить в основі ринкових цін і відтак в основі мінових пропорцій в обміні товарів? Історія розвитку ринкової економіки і економічної науки позначилася багатьма теоріями вартості й ціни¹. Найвідомішими з них є, насамперед, теорія трудової вартості, розроблена фундаторами класичної політичної економіки, англійськими економістами В. Петті, А. Сміттом та Д. Рікардо і завершена в працях К. Маркса. Вона виходить з того, що суб­станція і величина вартості як основи мінової вартості та ціни визначається затратами праці на виробництво товарів.

Приблизно одночасно з теорією трудової вартості виникла і теорія витрат виробництва, яка визначає їх як основу мінової вартості і цін (ви­сунута представником французької класичної політекономії Ф. Кене). Оскільки, однак, величина витрат виробництва, у свою чергу, залежить від цін на окремі види витрат (палива, сировини, матеріалів, робочої сили), то використання витрат як основи цін означає, по суті, пояснен­ня цін на продукцію цінами на елементи витрат.

Серед перших теорій вартості також набула поширення так звана те­орія трьох факторів виробництва. Ця теорія пояснювала формування вар­тості в процесі виробництва впливом сукупності витрат його трьох основ­них факторів: труда, капіталу (в розумінні засобів виробництва) і землі (як головного природного фактору). Ця теорія вперше була обґрунтована в працях французьких економістів Ж.-Б. Сея і Ф. Бастіа.

Наприкінці XIX століття набули розвитку теорії вартості, які у ви­значенні величини вартості наголошували на потребі, — так звані теорії граничної корисності. Вони були обґрунтовані представниками австрійської, англійської та швейцарської шкіл. Спільними рисами цих теорій було те, що в процесі ринкової взаємодії попиту і пропозиції, яка визначає рівень ринкових цін, вирішального значення надавалося попиту. Вартість розглядалась як суб'єктивна категорія, наслідок оцінки індивіду­умом споживчих благ залежно від інтенсивності потреб і рідкості блага.

Близькими до цих теорій є теорії вартості, які визначають вартість, а також ціну самим лише коливанням попиту і пропозиції. Слабкістю теорій попиту і пропозиції є те, що вони не дають відповіді на запитан­ня, чим визначаються ціни в разі збігу попиту і пропозиції, а також не вра­ховують того факту, що і попит та пропозиція залежать від цін товарів.

Найбільший вплив на сучасні теорії вартості і цін має неокласична теорія англійського економіста кінця XIX — початку XX століття А. Маршала, яка поєднувала теорію класиків політекономії про визна­чальну роль витрат виробництва і теорії граничної корисності, попиту і пропозиції у формуванні і рухові цін.

У сучасних теоріях ціноутворення панівне становище належить ви­кладеному А. Маршалом підходу, згідно з яким теорія вартості вже не посідає центрального місця, як це було до XX століття. На передній план вийшла теорія ціни, яка комплексно вивчає вплив різноманітних фак­торів, що утворюють ціну. Вони впливають на ціни завдяки зміні попиту і пропозиції на ринках як товарів, так і факторів виробництва. Рух цін, згідно з нею, в сучасному виробництві являє собою наслідок дії склад­ного комплексу факторів: руху ефективної праці і виробництва, стану грошового обігу, платіжного балансу і державних фінансів, характеру державного регулювання тощо.

Короткий огляд теорій ціноутворення ілюструє складність, неодно­значність процесів, що в умовах ринку призводять до формування цін. Цим пояснюється і складність процесу переходу від адміністративного установлення цін за адміністративно-планово-командної системи до ринкового ціноутворення. Звільнення цін від адміністративного регу­лювання, їх лібералізація є невід'ємною передумовою введення ринко­вого механізму в економіці.

Визначаючи шлях, або «модель», переходу України до ринкової еко­номіки, Верховна Рада схвалила концепцію¹, в якій з трьох основних видів моделей, вироблених світовим досвідом, — еволюційної, «шоко­вої терапії» та жорсткого регулювання, зупинилася на еволюційній, але обставини як внутрішнього, так і особливо зовнішнього порядку спо­нукали до застосування шокової терапії, за якої здійснюється швидкий радикальний перехід від адміністративно-розподільної системи до ринкової, до вільного ціноутворення, яке є необхідним засобом створення ринкових структур, формування незалежних товаровиробників, виник­нення ринкової конкуренції.

Швидке звільнення цін призвело, як відомо, до інфляції і навіть гіперінфляції — неприємних супутників «шокової терапії». Переборо­ти ці наслідки держава змогла тільки завдяки цілій низці вжитих нею заходів, в тому числі і частковому регулюванню ціноутворення. У зв'язку з цим виникли різні види цін залежно від ступеня державного втручан­ня і прав суб'єктів господарювання в їх установленні.

 

§ 2. Законодавство про ціни і ціноутворення. Види цін

 

Політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого само­врядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами і ціноутворенням визначаються законом про ціни, іншими нормативними актами.

Господарський кодекс України визначає ціни як грошове визначен­ня вартості продукції, робіт, послуг, які реалізують суб'єкти господарю­вання (ст. 189). Відповідно до Закону України від 3 грудня 1990 року «Про ціни і ціноутворення»¹, суб'єкти господарювання можуть викори­стовувати в господарській діяльності вільні, державні фіксовані і регу­льовані ціни. Останні — це граничні рівні цін або граничні відхилення від державних фіксованих цін. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послу­ги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що посіли на рин­ку монопольне становище.

Ціна є істотною умовою господарського договору. Вона визна­чається в договорі у гривнях. У зовнішньоекономічних договорах (кон­трактах) ціни можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Вільні ціни застосовуються на всі види продукції, робіт, послуг, за ви­нятком тих, на які встановлено державні ціни. Вони визначаються суб'єк­тами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогоспо­дарських відносинах — також за рішенням суб'єкта господарювання.

Державні ціни встановлюються на продукцію та послуги суб'єктів господарювання, які є природними монополістами, на імпортні това­ри, що придбаваються за рахунок коштів Державного бюджету. Держав­не регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабель­ності або шляхом запровадження обов'язкового декларування зміни цін.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування при встанов­ленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами господарювання, повинні надавати їм дотацію.

Необхідність введення регульованих цін визначається Міністерст­вом економіки та з питань європейської інтеграції України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Се­вастопольською міськими адміністраціями.

З поглибленням ринкового реформування економіки України ско­рочуються види продукції, робіт і послуг, щодо яких застосовується дер­жавне регулювання цін і тарифів. Кабінет Міністрів України постано­вою від 21 жовтня 1994 року «Про ціноутворення в умовах реформуван­ня економіки» обмежив обсяги їх державного регулювання тільки природними та окремими штучними монополіями. Відповідно до цієї постанови ціни і тарифи встановлюють, зокрема: Мінекономіки — оп­тові ціни на газ та газопродукцію для виробників і постачальників за по­данням Держкомнафтопрому, порядок регулювання тарифів на елект­ричну і теплову енергію, що відпускається споживачам (крім населення) усіма енергопостачальними організаціями і підприємствами; Мінтранс за погодженням з Мінекономіки — тарифи на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ним послуги; Кабінет міністрів Автономної Республіки Крим, облвиконкоми, Севас­топольський міськвиконком і Київська міська адміністрація — тарифи на теплову енергію для промислових і прирівняних до них споживачів ви­робництва системи Міненерго.