Розділ 11. Правовий режим державного кредиту та державного боргу

Posted in Финансовое право - Фінансове право (за ред. М.П. Кучерявенка)

Рейтинг пользователей: / 2
ХудшийЛучший 

 

 

Розділ 11. Правовий режим державного кредиту та державного  боргу



§ 1. Поняття державного кредиту. Види державних запозичень 

§ 2. Державний борг: поняття та види

§ 3. Управління державним внутрішнім боргом

 

§ 1. Поняття державного кредиту. Види державних запозичень

В усіх цивілізованих державах основними методами мобілізації державних доходів є податки, позики й емісії. Важливим за своїм фі­нансовим значенням методом мобілізації державних доходів є позика. Нині усі розвинуті країни звертаються до позик. Це пов’язано із знач­ним збільшенням бюджетного дефіциту, можливою наявністю роз­риву між податковими надходженнями та бюджетними витратами, тобто в умовах ринкової економіки державна позика стає обов’язковим елементом фінансової діяльності держави. Правильне і розумне за­стосування механізму державної позики, з одного боку, є засобом збільшення фінансових можливостей держави і важливим чинником прискорення соціально-економічного розвитку країни, а з другого боку, необґрунтоване його використання може спричинити істотне зростання податкового тиску в державі, витоку капіталів, дестабіліза­ції економіки.

Слово «позика» виникло від латинського «creditum» — позика. У тлумачному словнику поняття «позика» розкривається як те, що взяте або дане в борг; фінансова операція надання або одержання гро­шей на певних умовах[1].

У теорії фінансового права державна позика розглядається у двох значеннях: як економічна і як правова категорія[2]. Як економічна ка­тегорія позика являє собою систему грошових відносин, що виникають у зв’язку із залученням державою на добровільних засадах для тим­часового використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб. Економічна сутність державної позики зводиться до того, що тимча­сово вільні кошти юридичних і фізичних осіб акумулюються на умовах зворотності і платності та використовуються державою як позичковий капітал. таким чином, державна позика є, з економічної точки зору, однією з форм обігу позичкового капіталу й зводиться до вторинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту.

Як правова категорія позика — це урегульовані правовими норма­ми відносини з акумуляції державою тимчасово вільних коштів юри­дичних і фізичних осіб на принципах добровільності, терміновості і зворотності з метою покриття бюджетного дефіциту і регулювання грошового обігу.

Вільні кошти у населення можуть утворюватися з ряду причин:

1) через нерівномірність виплати заробітної платні та інших видів доходів, гонорарів, дивідендів з цінних паперів тощо;

2)  через ненасиченість товарного ринку при незбалансованій економі­ці; 3) у зв’язку з нагромадженням коштів для придбання дорогих речей тривалого користування. У юридичних осіб, крім вищезгаданих при­чин, тимчасово вільні кошти утворюються внаслідок тривалого ви­робничого циклу, сезонного характеру робіт, нерівномірності великих капітальних вкладень. Резервні і страхові фонди також можуть бути джерелом тимчасово вільних коштів.

Але в теорії фінансового права зазначається, що позика має і більш широкий зміст. так, деякі автори стверджують, що дуже часто відно­сини позики зводяться до надання тимчасово вільних коштів на певних умовах (платності, терміновості, зворотності тощо) позичальникам. Це не зовсім правильно. Відносини позики (незалежно від форми — державної чи банківської) об’єктивно поєднують два взаємозалежних процеси. З одного боку, це залучення, акумуляція тимчасово вільних коштів, нагромадження їх у кредиторів. З другого — це надання вже зосереджених коштів позичальникам[3].

кошти, залучені на основі державної позики, надходять у розпо­рядження державної влади, що перетворює їх на додаткові фінансові ресурси. Мобілізовані таким чином кошти в першу чергу мають бути призначені для покриття бюджетного дефіциту. Бюджетне законодав­ство України цілком відповідає даному теоретичному принципу. На підставі ст. 15 Бюджетного кодексу України «джерелами фінансування дефіциту бюджетів є державні внутрішні і зовнішні запозичення, вну­трішні запозичення органів влади Автономної Республіки Крим, вну­трішні і зовнішні запозичення органів місцевого самоврядування...

Запозичення не використовуються для забезпечення фінансовими ре­сурсами поточних видатків держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги».

Позичкові відносини, при яких держава виступає як позичальник коштів, — це класична форма державної позики. Однак держава може виступати і як кредитор, надаючи позики юридичним і фізичним осо­бам, іноземним державам і міжнародним організаціям, і як гарант у тих випадках, коли бере на себе відповідальність за виконання зобов’язань, фізичних і юридичних осіб. У зв’язку з цим розрізняють внутрішню державну позику, внаслідок якої утворюється внутрішній державний борг, і зовнішню державну позику, у ході якої утворюється зовнішній державний борг.

Держава бере участь у відносинах з державної позики в особі від­повідних органів влади. Так, ст. 15 Бюджетного кодексу України вста­новлює, що Кабінет Міністрів України може брати позики в межах, визначених Законом про Державний бюджет України. Стаття 16 Бю­джетного кодексу України деталізує, що право на здійснення державних внутрішніх і зовнішніх запозичень у межах і на умовах, передбачених Законом про Державний бюджет України, належить державі в особі Міністра фінансів України за дорученням Кабінету Міністрів України. Суб’єктом правовідносин з державної позики є також Національний банк України, що готує пропозиції Кабінету Міністрів України для здійснення політики у цій сфері та виконує операції по обслуговуван­ню, розміщенню боргових зобов’язань, їх погашенню і виплаті доходів кредиторам.

Як один з видів позики[4], державна позика надається на умовах платності і зворотності. Через певний період часу надані в борг кошти повертаються з відсотками. Отже, позики не є доходом держави, тому що підлягають поверненню.

Основною формою державних доходів, як відомо, є податки. Крім цього, засобом для погашення відсотків за користування державною позикою є податкові надходження. Сьогоднішні державні позики — це завтрашні податки. Деякі платники податків є власниками державних цінних паперів. Вони одержують відсотки по цих паперах і одночасно сплачують податки, що частково йдуть на виплати державних позик. У зв’язку з цим відзначимо основні відмінності між податками і позиками: податки безповоротно сплачуються державі, у той час як запозичені кошти підлягають поверненню; податки носять примусовий характер, а позики, як правило, добровільний; для податків характерно однобічний рух коштів, а у випадку надання позики держава видає зустрічні фінан­сові зобов’язання; позики збільшують державні витрати, тобто функці­онування державної позики веде до утворення державного боргу, у той час як податки не вимагають додаткових витрат по відшкодуванню.

Суспільне значення державної позики виявляється у її фіскальній і перерозподільчій функціях. Позитивний вплив фіскальної функції державної позики — це рівномірний розподіл податкового тягаря в часі. Вага податкового тягаря, що розповсюджується на інші поко­ління, залежить від термінів запозичення коштів і відсотків за позикою, що сплачується позичальником. Перерозподільча функція державної позики зводиться до того, що при проведенні правильної позичкової політики можуть бути вилучені із обігу значні вільні кошти, які дер­жава перерозподілить між галузями народного господарства, підпри­ємствами й іншими суб’єктами хазяйнування, які мають велике соці­альне й економічне значення для суспільства.

Держава використовує позику і для регулювання грошового обігу. В умовах інфляції державні позики як основна форма державної вну­трішньої позики тимчасово зменшують платоспроможний попит насе­лення, оскільки із обігу вилучаються надлишкові грошові знаки. Однак при непродуктивному використанні мобілізованих за допомогою дер­жавної позики коштів джерелом погашення можуть бути нові позики. Розміщення нових державних позик для погашення заборгованості по вже випущених називається рефінансуванням державного боргу.