4.2. Функції органів державної влади у сфері фінансової діяльності держави

Представницькі органи та органи державної виконавчої влади забезпечують регулювання та управління державними фінансами в межах, визначених чинним законодавством, насамперед Конституцією України. До їх сфери безпосередньо державного управління належать лише відносини у сфері державних фінансів, тобто відносини у сфері мобілізації, розподілу й витрачання фондів коштів, виключно якими можуть оперувати органи державної влади.

На формування завдань і функцій держави у сфері ринкових відносин впливає:

1) грошова система, яка опосередковує рух ресурсів і використовується як важіль державного регулювання;

2) фінансова система, що спирається на грошову, забезпечує перерозподіл коштів в економічній системі, нагромадження інвестиційних ресурсів і розширене відтворення;

3) бюджетно-податкова система є складовою фінансової системи і доповнює її дію, вона утримує частину коштів і перерозподіляє їх на потреби, що не забезпечуються дією ринкових механізмів, встановлює міру участі окремих економічних суб'єктів у фінансуванні суспільних потреб;

4) структура економіки;

б) соціальна політика, що тісно пов'язана з бюджетною, створює умови для нормального життя населення, забезпечує суспільну впевненість і стабільність, формує довіру населення до урядової політики і безпосередньо створює стимули до збереження державного ладу;

6) зовнішньоекономічні відносини, що діють через валютно-грошові відносини, зовнішню торгівлю і міжнародний рух капіталів.

Щоб гарантувати реальну національну безпеку, яка є чинником і міжнародної безпеки, державна економічна (в т. ч. і фінансова) політика має забезпечувати збалансований розвиток усіх названих підсистем і елементів.

Крім ролі законодавця та регулятора фінансового ринку держава виконує роль кредитора і позичальника, акціонера та емітента акцій. Держава с найбільшим позичальником на фінансовому ринку, власником найбільшої кількості цінних паперів українських підприємств та найбільшим продавцем корпоративних цінних паперів.

Відповідно до принципу балансу функцій гілок влади, Конституція України наділяє представницьку владу правом формувати бюджет та контролювати його виконання, а виконавчу — правом його виконувати.

Оскільки виконання завдань держави вимагає від кожного її органу виконання певних повноважень та здійснення конкретної фінансової роботи, у фінансовій діяльності беруть участь як представницькі, так і виконавчі державні органи. Проте масштаби їх фінансової діяльності і міра участі неоднакові внаслідок відмінностей у завданнях та правовому статусі кожного з них.

Фінансові повноваження Верховної Ради України:

1) затвердження Державного бюджету України, прийняття рішення щодо звіту про його виконання;

2) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням;

3) відповідно до ст. 9 Конституції України надання згоди на обов'язковість чинних міжнародних договорів, які після ратифікації стають частиною національного законодавства. Особливо важливого значення такі договори набули у сфері регулювання податкових і банківських відносин та державного кредиту;

4) призначення посадових осіб державних органів, що мають компетенцію у сфері фінансової діяльності. Зокрема, виключною компетенцією парламенту є призначення та звільнення з посади голови та членів Рахункової палати України. Голови НБУ та половини складу Ради НБУ. Верховна Рада затверджує кошторис парламенту та структуру його апарату.

Президент України — глава держави. Унаслідок особливого правового статусу Президент України здійснює керівництво фінансовою діяльністю, зокрема, шляхом підписання законів або застосування процедури вето; призначає голів місцевих державних адміністрацій і припиняє їхні повноваження на цих посадах; призначає половину складу Ради НБУ та пропонує кандидатуру на посаду Голови НБУ.

У межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, Президент може створювати для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби. На основі та на виконання Конституції і законів України Президент видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Кабінет Міністрів України наділений значними повноваженнями у сфері фінансової діяльності та є вищим органом у системі органів виконавчої влади. У питаннях фінансової діяльності уряд відповідальний перед Верховною Радою України у межах, передбачених Конституції України. КМУ забезпечує:

1) економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави;

2) проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

3) розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує його виконання, затвердженого Верховною Радою України, а також подає їй звіт про його виконання.

Відповідно до ст. 33 БКУ КМУ подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період, який містить пропозиції КМУ щодо:

1) граничного розміру дефіциту (профіциту) Державного бюджету України у відсотках до прогнозного річного обсягу ВВП;

2) частки прогнозного річного обсягу валового внутрішнього продукту, що перерозподіляється через зведений бюджет України;

3) граничного обсягу державного боргу та його структури;

4) частки обсягу міжбюджетних трансфертів у видатках Державного бюджету України і коефіцієнта вирівнювання для місцевих бюджетів;

5) частки капітальних вкладень у видатках Державного бюджету України та пріоритетних напрямів їх використання;

6) взаємовідносин Державного бюджету України з місцевими бюджетами в наступному бюджетному періоді;

7) змін до законодавства, прийняття яких є необхідним для реалізації бюджетної політики держави;

8) переліку головних розпорядників коштів Державного бюджету України;

9) захищених статей видатків бюджету;

10) обґрунтування необхідності поділу бюджету на загальний та спеціальний фонди.

Уряд України здійснює також багато інших функцій, безпосередньо чи опосередковано пов'язаних з управлінням державними фінансами та регулюванням відносин у сфері їх обігу.

Водночас фінансова діяльність держави здійснюється через особливі органи, які реалізують і скеровують її відповідно до наданих повноважень. На відміну від вищих органів законодавчої і виконавчої влади, що забезпечують стратегічне, загальне керівництво фінансами, вони забезпечують організацію оперативного управління ними. Це, насамперед, спеціалізовані державні органи виконавчої влади, склад і структура яких зумовлені рівнем розвитку та потребами національної економіки, її державним устроєм та історичним розвитком країни.

До спеціалізованих органів належать державні органи, що здійснюють фінансову діяльність у зв'язку з виконанням основних обов'язків та функцій шляхом реалізації своїх повноважень. Це, наприклад, спеціально створена система фінансово-кредитних органів для управління фінансами та здійснення контролю у цій сфері, компетенція якої охоплює всі ланки фінансової системи — бюджет, позабюджетні цільові фонди, децентралізовані фонди підприємств, установ, організацій, страхування та кредитування. До них належать МФУ, Державне казначейство України, НБУ. Спеціальні повноваження у сфері фінансового контролю покладено на органи ДПСУ та Контрольне ревізійне управління України.

Рахункова палата України займає окреме місце у цій системі та є вищим контрольним органом. Фінансовою базою будь-якої держави є її бюджет, через який перерозподіляється основна частина фінансових ресурсів, оскільки без публічного контролю бюджет є нереальним.

Закон України "Про Рахункову палату Верховної Ради України" від 11 липня 1996 р. вступив у дію 1 жовтня 1996 р. Протягом 1998—2000 рр. Конституційним Судом України було розглянуто кілька справ, пов'язаних зі змістом цього закону та визначенням меж компетенції Рахункової палати.

Рахункова палата України регулярно інформує Верховну Раду України, її комітети про хід виконання Державного бюджету та стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України, про результати здійснення інших контрольних функцій, а також організовує і проводить оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету за звітний період. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Компетенцією контрольно-рахункових органів є виявлення порушень фінансової дисципліни, вжиття заходів щодо їх припинення та запобігання порушенням законності у фінансовій сфері. Одним із принципів здійснення контролю є принцип плановості.

До складу Рахункової палати входять голова Рахункової палати та члени Рахункової палати: перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати. Для здійснення своєї діяльності Рахункова палата має апарат, структуру і штатний розпис якого затверджує колегія Рахункової палати за поданням голови Рахункової палати у межах бюджетних коштів, передбачених на її утримання.

Для розгляду питань планування та організації роботи Рахункової палати, методології контрольно-ревізійної діяльності, прийняття колегіальних рішень і підготовки висновків з матеріалів перевірок, ревізій, обстежень та експертиз, а також підготовки звітів та інформаційних повідомлень створено колегію Рахункової палати, до складу якої входять голова Рахункової палати, перший заступник і заступник голови, а також головні контролери — керівники департаментів Рахункової палати, секретар Рахункової палати.

Голова Рахункової палати призначається на посаду Верховною Радою України строком на сім років, з правом призначення на другий строк. Призначення голови Рахункової палати проводиться таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Перший заступник і заступник голови, головні контролери та секретар Рахункової палати призначаються на посаду Верховної Ради України поданням голови Рахункової палати шляхом таємного голосування за списком строком на сім років у порядку, встановленому для призначення голови Рахункової палати.

Згідно з Указом Президента України від 19 вересня 2000 р. з метою забезпечення законності та підвищення ефективності використання бюджетних коштів у 2001 р. розпочалося створення представництв Рахункової палати у регіонах.

До єдиної системи органів державного управління фінансами в Україні належать МФУ, МФ АРК, фінансові управління обласних, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, фінансові відділи районних, міських і районних у містах державних адміністрацій, які діють у межах відповідних положень.

Міністерство фінансів України — центральний орган виконавчої влади, підпорядкований КМУ. У своїй діяльності Мінфін України керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, КМУ та Положенням про МФУ, затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р.

На Мінфін України покладено завдання забезпечити проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснення координації діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади. Мінфін України також узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його повноважень, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносить їх на розгляд КМУ. У межах своїх повноважень Мінфін України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією.

Основні завдання МФУ:

1) розробка та проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики;

2) здійснення разом з іншими органами виконавчої влади аналізу сучасної економічної та фінансової ситуації в Україні, а також перспектив її розвитку;

3) розробка стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави і погашення та обслуговування державного боргу;

4) розробка проекту Державного бюджету України;

5) забезпечення концентрації фінансових ресурсів на пріоритетних напрямах соціально-економічного розвитку України;

6) забезпечення ефективного використання бюджетних коштів та здійснення у межах своєї компетенції державного фінансового контролю тощо.

Як орган, який визначає загальну державну податкову політику, Мінфін:

• розробляє пропозиції щодо її формування, визначає порядок подання центральними та місцевими органами виконавчої влади необхідних матеріалів для проведення аналізу ефективності діяльності податкової системи та пропозицій щодо її вдосконалення;

• проводить аналітичні дослідження впливу податкової політики на економічне зростання та ефективність дії системи оподаткування;

• прогнозує й моделює на поточний період та на перспективу податкові надходження до бюджету, готує пропозиції щодо ефективного розподілу фінансових ресурсів для забезпечення державних витрат.