Розділ 11 Банківський нагляд: правові засади та проблеми здійснення PDF Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

 

Правові засади  банківського  нагляду

Створення  та  реєстрація  банків

Ліцензування  банківських операцій

Ліквідація  комерційного  банку

11.1. Правові засади банківського нагляду

Як свідчить практика, нестабільність банківської системи, кризи банків мають тяжкі економічні наслідки. Це розвал систе­ми платежів, скорочення пропозиції грошей, великі та несподі­вані зобов'язання уряду тощо. Тому не випадково, що населен­ня і особливо окремі особи, що займаються великомасштабною діяльністю в сфері економіки, хочуть бути впевненими у тому, що банківська система країни є стабільною. Для створення такої впевненості і функціонує банківський нагляд.

У різних формах він існує уже понад сто років. Банківський нагляд у широкому розумінні — це система, якою користується держава, щоб гарантувати стабільність фінансової системи, її без­пеку та здоров'я [12, 4].

Нерідко терміни «банківський нагляд», «банківське регулю­вання» і «банківський контроль» не розрізняють і вживають їх як синоніми.

Окремі автори зміщують акценти на користь того чи іншого поняття. Наприклад В. П. Поляков вважає узагальнюючим понят­тя «банківське регулювання» і дає таке його визначення: «Бан­ківське регулювання — це система заходів, з допомогою яких дер­жава через центральний банк забезпечує стабільне та безпечне функціонування банківської системи» [13, 139]. Інший автор — Жан Матук — узагальнює поняття «банківський контроль», вклю­чаючи до нього як видання нормативно-правових актів, так і про­цес відстеження діяльності банків та адміністративно-вольового впливу на їх діяльність [11, 283-327].

Проте, на нашу думку, це різні види діяльності щодо виконан­ня завдання забезпечення надійного та стабільного функціонуван­ня банків, які доповнюють один одного. У більшості випадків під регулюванням розуміють розробку та видання уповноваженими орга­нами на підставі законів нормативно-правових актів, які регламенту­ють види і способи банківської діяльності. А під контролем за діяль­ністю банків мається на увазі цілісне і безперервне відстеження здій­снення банками їх діяльності згідно із нормативно-правовими актами.

Законодавець визначив свій підхід щодо розуміння цих по­нять у Законі України «Про Національний банк України». Ст. 1 цього Закону визначає банківський нагляд як систему контролю та активних впорядкованих дій Національного банку України, спря­мованих на забезпечення дотримання банками та іншими фінансо­во-кредитними установами у процесі їх діяльності законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабіль­ності банківської системи та захисту інтересів вкладників, а бан­ківське регулювання визначає як одну із функцій Національного банку України, яка полягає у створенні системи норм, що регулю­ють діяльність банків, визначають загальні принципи банківської ді­яльності, порядок здійснення банківського нагляду, відповідальність за порушення банківського законодавства.

Державна політика щодо банків проводиться з допомогою різних правових актів — законів, постанов та інструкцій, що ви­даються уповноваженими органами. За своїми цілями ці акти по­діляють на акти так званого пруденційного, або інакше, «розум­ного», регулювання та акти економічного регулювання. До пру­денційного регулювання належать правові акти, метою яких є мінімізація можливих ризиків банків та забезпечення стійкості та здоров'я як окремої банківської установи, так і системи в ціло­му. Сюди можна віднести межі кредитування, рівні мінімально­го капіталу, ступінь ліквідності тощо.

До економічного регулювання відносять регулювання, спрямо­ване на досягнення економічних цілей — це передусім цільове кредитування, норми обов'язкових резервів тощо [12, 2]. Розріз­няють три основні види економічних методів регулювання — подат­кові, нормативні (встановлення кількісних нормативів або розмі­рів обмежень чи пільг) та коригуючі (застосовуються для впливу в конкретній ситуації).

Методи банківського регулювання матеріалізуються через си­стему заходів, які умовно поділяють на превентивні, що застосо­вуються для уникнення можливих негативних наслідків за тієї чи іншої економічної ситуації, та протекційні, що вживаються для захисту від уже існуючої ситуації [6].

До превентивних заходів, зокрема, можна віднести:

—  вимоги щодо розміру та структури власного капіталу банку;

—  вимоги щодо ліквідності;

—  диверсифікацію банківських ризиків;

—  обмеження виконуваних операцій.

-До протекційних заходів можна віднести:

—  створення системи гарантування вкладів;

—  формування банками резервів на покриття кредитних та ін­ших ризиків;

—  рефінансування центральним банком комерційних банків;

—  допомогу інших державних органів.

Основні цілі та завдання банківського регулювання та контро­лю фахівці формулюють по-різному. Зокрема, відомий італійсь­кий фахівець Карла Нанні вважає, що кінцевими цілями бан­ківського контролю є:

—  підтримання стабільності та довіри до банківської системи шляхом забезпечення платоспроможності банківських струк­тур, відвернення системного ризику (тобто ризику того, що банкрутство одного або кількох банків спричинить кризу усієї банківської системи);

—  захист вкладників та інших клієнтів банківської системи від надмірного ризику збитків та інших видів шкоди, що вини­кає внаслідок банкрутства, шахрайства, зловживань, маніпу­ляцій та інших видів посадових правопорушень з боку поста­чальників фінансових послуг (індивідуальний ризик);

—  забезпечення безперебійного, ефективного, надійного та ре­зультативного функціонування фінансових ринків, включаю­чи правильну роботу конкурентних ринкових сил (стимулю­вання ефективності системи) [10, 135].

Аналогічні формулювання можна знайти і в багатьох інших авторів, а також у банківських законах. Суть їх залишається не­змінною — це гарантування здоров'я банківського сектора для сприяння економічному зростанню країни та захист вкладників, які розміщують свої кошти в банках. Чому потрібно захищати вкладників? Тому що вони не володіють необхідною інформа­цією для визначення ступеня ризику банку, і втрата довіри вкладників до одного банку може підірвати довіру до всієї банківської системи, чим спричинити її послаблення.

Існують і інші потенційні завдання банківського нагляду. Це, зокрема, підвищення конкуренції в банківському секторі еко­номіки, підвищення ефективності банківської справи, справед­ливий розподіл кредиту в економіці [14].

У систематизованому та концентрованому вигляді ці завдан­ня знайшли своє відображення в Ключових принципах ефектив­ного банківського нагляду, сформульованих Базельським коміте­том з банківського нагляду*.

Вони включають в себе 25 основних принципів, підпорядко­ваних вищезазначеним цілям, що стосуються:

— попередніх умов здійснення ефективного банківського нагляду;

—  ліцензування та структури нагляду;

—  пруденційних положень та вимог;

—  методів поточного банківського контролю;

—  вимог, що висуваються до інформації;

—  офіційних повноважень контролюючих органів;

Базельський комітет з банківського нагляду створено у 1975 р. До нього входять керівні представники банківських наглядових органів та центральних банків Бельгії, Канади, Фран­ції, Німеччини, Італії, Японії, Люксембургу, Нідерландів, Швеції, Швейцарії, Великобританії та США. Секретаріат знаходиться в Базелі, в Банку міжнародних розрахунків.

— трансграничних банківських операцій.

У країнах з плановою економікою, де всі великі підприємства належать державі і кредитний ризик майже відсутній, оскільки держава має фінансові можливості і зобов'язана виконувати свої фінансові зобов'язання, банківський нагляд здійснювався голо­вним чином для того, щоб забезпечити виконання плану фінан­сування підприємств і дотримання відповідних правил при цьо­му, для запобігання зловживанням. А в країнах з ринковою еко­номікою основна увага приділяється якості банківських активів, тобто кредитному ризику, оскільки тут банківські установи і під­приємства більше не належать державі, виникають інші спону­кальні мотиви і запорукою успішного банківського нагляду є прийняття правил, які забезпечували б безпеку та прибутковість банківських установ.

Законодавство та практика здійснення банківського нагляду в Україні, його цілі та завдання є характерними для країн з пе­рехідною економікою. Так, ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність» метою здійснення банківського контролю визначала додержання юридичними особами банківського зако­нодавства та власних нормативних актів Національного банку. Проте із наступної частини цієї ж статті можна зробити висно­вок, що контроль здійснюється також і за дотриманням еконо­мічних нормативів, порядку, строків та технології виконання банківських операцій, за несанкціонованою емісією (емісією грошей), поданням звітності, недопущенням збиткової діяльнос­ті, загрози інтересам вкладників і кредиторів банку, створенням перешкод антимонопольним діям чи праву клієнта вільно оби­рати банк.

Непослідовність та нечіткість у визначенні цілі банківського нагляду на практиці породжувала значні ускладнення, особливо, коли внаслідок прийняття тих чи інших правових актів вступали у конфлікт економічні цілі та цілі пруденційного нагляду. При­кладом цього може бути ситуація, коли урядом приймались рі­шення про пріоритетність надання кредитів певній галузі або певним підприємствам. Така вимога змушувала банки надавати кредити низької якості, збільшувати ризики та погіршувати своє фінансове становище, тобто вступати у суперечність з вимогами розумного банківського нагляду.

Нормативно-правові акти Національного банку України як органу держави, що здійснює банківське регулювання та конт­роль, поступово зміщували акценти банківського нагляду від економічних пріоритетів до розумного (пруденційного) банківсь­кого нагляду, маючи на меті насамперед контроль якості активів, аналіз кредитного ризику, оскільки в кінцевому підсумку це дасть змогу вирішувати і економічні проблеми.

Зокрема, Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління Національного банку України за № 38 від 4 лютого 1998 р., основним завданням усіх рівнів системи банківського нагляду На­ціонального банку України щодо вжиття заходів впливу визначає регулювання діяльності комерційних банків з метою приведення її у відповідність до норм і вимог чинного банківського законо­давства та нормативних актів Національного банку України, а та­кож з метою забезпечення ліквідності, платоспроможності та стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів. А Інструкція про порядок регулювання та аналіз ді­яльності комерційних банків, затверджена постановою Правлін­ня Національного банку України за № 141 від 14 квітня 1998 р., уже визначає метою банківського нагляду захист інтересів клієн­тів та забезпечення фінансової надійності банків.

З прийняттям Закону України «Про Національний банк України» головним завданням державної політики у сфері бан­ківської діяльності та головною метою банківського регулювання і нагляду визначено підтримання безпеки та фінансової стабіль­ності банківської системи, захист інтересів вкладників та креди­торів. Якщо раніше ст. 48 Закону України «Про банки і банківсь­ку діяльність» не давала однозначної відповіді щодо кола суб'єктів банківського нагляду, то ст. 55 Закону України «Про Національ­ний банк України» однозначно вказує на те, що банківський на­гляд здійснюється за банками, а також за іншими фінансово-кре­дитними установами.

В Україні функції органу банківського нагляду покладено на Національний банк України. Його повноваження щодо здійснен­ня банківського нагляду регламентуються ст. 55—63 Закону України «Про Національний банк України». Відповідно Націо­нальний банк України наділено такими повноваженнями:

—  видавати нормативні акти з питань своєї компетенції;

—  здійснювати реєстрацію банків та ліцензування банківських операцій;

—  встановлювати економічні нормативи діяльності банків;

—  здійснювати контроль та застосовувати заходи впливу до су­б'єктів банківської діяльності.

Закон передбачає, що наглядові та регулятивні функції На­ціонального банку України можуть здійснюватися ним безпосе­редньо або через створений ним орган банківського нагляду. При виконанні своїх наглядових та регулятивних функцій Національ­ний банк України:

—  здійснює всі види перевірок на місцях банків, інших фінан­сово-кредитних установ в Україні (крім перевірок і ревізій фінансово-господарської діяльності), а також перевірку дос­товірності інформації, що надається юридичними та фізични­ми особами при реєстрації банків, інших фінансово-кредит­них установ та ліцензуванні банківських операцій;

—  може вимагати від банків та інших фінансово-кредитних ус­танов проведення загальних зборів акціонерів (учасників), засідань наглядової ради, правління і ревізійної комісії банку та іншої фінансово-кредитної установи та брати участь у їх ро­боті з правом дорадчого голосу.

Національний банк України також має право висувати вимо­ги щодо здійснення обов'язкових аудиторських перевірок банків та інших фінансово-кредитних установ, отримує висновки неза­лежних аудиторських організацій про результати діяльності бан­ків та інших фінансово-кредитних установ.

У деяких країнах, зокрема у Великобританії, Італії, Нідерлан­дах, Португалії, Іспанії тощо, банківський нагляд уповноважені здійснювати також виключно центральні банки. Дійсно, цент­ральний банк є ядром фінансової системи і банківський нагляд є його прямою і цілком природною функцією, особливо в краї­нах, що розвиваються. Проте існують і інші системи — в США, Німеччині, Франції, Японії та деяких інших країнах центральний банк здійснює банківський нагляд спільно з іншими державни­ми органами. У деяких країнах усі важливі аспекти фінансової системи контролює міністерство фінансів. Іншим варіантом є не­залежне агентство, що здійснює банківський нагляд і відпові­дальне перед президентом або парламентом.

Банківський нагляд як система контролю включає в себе вступний контроль, дистанційний (або документарний) контроль та інспектування на місцях. Деякі фахівці вважають вступний кон­троль найбільш важливою частиною правоздатності банківсько­го нагляду, оскільки він обмежує можливість здійснення бан­ківських операцій лише тими суб'єктами, які мають ліцензію на право займатись банківською діяльністю [14, 19]. З таким твер­дженням важко не погодитись. Новостворені банки найбільш вразливі щодо розорення, тому контроль при вступі до ринку банківських послуг має дуже важливе значення. На цій стадії банківський нагляд зобов'язаний не допускати до банківської ді­яльності людей з недостатньою професійною підготовкою, досві­дом, фінансовим забезпеченням та етичними стандартами, ви­ключати політичні мотиви, особисті та вузьковідомчі інтереси при допуску на ринок банківських послуг.

В Україні вступний контроль складається з двох етапів: пер­ший — реєстрація банку, яка означає дозвіл на початок банківсь­кої діяльності (в інших країнах цей етап іменується ліцензуван­ням банків або наданням дозволу на відкриття банку), і другий — надання ліцензії на здійснення банківських операцій. Більш грунтов­но про вступний контроль (реєстрацію банків та ліцензування операцій) йдеться в окремих розділах.

Наступними стадіями наглядової діяльності є дистанційний контроль (в Україні він називається безвиїзним) та інспектування.

Залежно від системи нагляду в різних країнах віддається пе­ревага тому або іншому із зазначених способів. Проте в більшості країн існує змішана форма, коли поєднується дистанційний кон­троль та інспектування на місцях, причому у тісній взаємодії з органами внутрішнього і зовнішнього аудиту.

В Україні також впроваджена змішана форма банківського на­гляду. Істотні зміни у структурі банківського нагляду відбулися після затвердження постановою Правління Національного банку України за № 380 від 17 листопада 1997 р. Положення про струк­туру системи банківського нагляду Національного банку України та його повноваження щодо адекватного реагування на порушен­ня в діяльності комерційних банків. Цей нормативно-правовий документ встановлює, що система банківського нагляду в Україні скоординована за вертикаллю, функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та територіальних управлінь Націо­нального банку України і має такі рівні (з правом прийняття від­повідних рішень у межах своєї компетенції):

—  відділ банківського нагляду територіального управління;

—  Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків при територіальному управлінні Національного банку України;

—  начальник територіального управління Національного банку України;

—  відповідні департаменти банківського нагляду Національного банку України;

—  заступник голови Правління Національного банку України;

—  Комісія з питань нагляду і регулювання діяльності банків На­ціонального банку України.

Безпосередньо банківський нагляд здійснюється територіаль­ними управліннями Національного банку України, відділи бан­ківського нагляду яких на підставі отриманої інформації та звіт­ності контролюють фінансовий стан банків та їх установ, дотри­мання ними економічних нормативів, банківського законодавства та нормативних актів Національного банку України. На рівні те­риторіального управління Національного банку України вирішуються такі питання банківського нагляду:

—  здійснення нагляду за банками, які в установленому порядку отримали рейтинг «сильний» (1), «задовільний» (2) та «посе­редній» (3);

—  інспектування банків і банківських установ;

—  обробка економічної інформації;

—  погодження відкриття філіалів банків та інших банківських установ.

Органи банківського нагляду рівня територіального управлін­ня Національного банку України мають широкі повноваження щодо адекватного реагування на порушення в діяльності банків. Зокрема, вони можуть проводити наради з керівництвом комер­ційних банків з обговорення проблемних питань, надсилати бан­кам листа із зобов'язаннями банку, надсилати попередження, стягувати штраф у розмірі неправомірно отриманого доходу, про­водити позапланові інспектування банків, усувати від управління філіалом або іншою банківською установою керівництво цієї установи, а також вносити пропозиції центральним органам бан­ківського нагляду щодо вжиття інших заходів впливу.

Виконання функцій центрального органу банківського нагля­ду забезпечує департамент пруденційного нагляду, у складі яко­го функціонують, зокрема, управління інспектування банків та управління безвиїзного контролю, управління методології та ко­ординації банківського нагляду, самостійні управління реєстрації та ліцензування банків, управління роботи з проблемними бан­ками. Ці підрозділи виконують організаційно-координаційні функції, до яких, зокрема, належать проведення спільних нарад з членами спостережних рад та виконавчих органів банків, на­дання їм рекомендацій щодо кадрових змін, проведення інспек­тування банків, підготовка матеріалів на розгляд Комісії з питань нагляду та регулювання діяльності банків, яка має широкі повно­важення щодо регулювання та нагляду за діяльністю банків, включаючи застосування такого заходу примусового впливу, як відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій. Пере­лічені вище підрозділи не мають повноважень застосовувати за­ходи примусового впливу.

Заступник голови Правління Національного банку України, який очолює банківський нагляд, затверджує плани контрольно-інспек­ційної діяльності банківського нагляду, приймає рішення про здійснення інспектування банків, координує діяльність департа­ментів банківського нагляду, вирішує інші поточні питання. Повноважень застосовувати заходи примусового впливу він не має, що, на нашу думку, є не досить зручно.

Найвищою інстанцією системи банківського нагляду є Правління Національного банку України, яке приймає найважливіші рішення щодо банківського нагляду, зокрема, видає нормативно-правові документи, вирішує питання усунення керівництва банків, при­значення тимчасової адміністрації в банк, ліквідації банку.

Варто зауважити, що розбудова інфраструктури банківського нагляду значною мірою залежить від запровадження нової сис­теми бухгалтерського обліку для Національного банку України та комерційних банків, яка узгоджується з міжнародними стандар­тами бухгалтерської звітності, оскільки належне функціонування банківського нагляду, розвиток довіри до цієї системи потребу­ють надання надійної та достовірної інформації органам нагляду про діяльність банків.

Таким документом є вищезгадана Інструкція про порядок ре­гулювання та аналіз діяльності комерційних банків, яка встанов­лює економічні нормативи діяльності банків, звітність банків, визначає порядок здійснення контролю за дотриманням еко­номічних нормативів та основні аспекти аналізу економічної діяльності банків і є правовою основою здійснення безвиїзного (документарного) контролю за економічною діяльністю банків.

Інструкція встановлює чотири групи економічних нормативів нормативи капіталу, ліквідності, ризику та відкритої валютної по­зиції.

Норматив капіталу встановлюється для діючих банків, які бу­ли зареєстровані Національним банком України до 1 січня 1997 р.:

—  у сумі, еквівалентній 2 млн. екю*, на 1 квітня 1998 р.;

—  у сумі, еквівалентній 3 млн. екю, на 1 квітня 1999 р.

При цьому мінімальний розмір капіталу банку не повинен бу­ти нижчим ніж 2 млн. екю.

Для банків, які були зареєстровані Національним банком України після 1 січня 1997 р., а також для новостворюваних бан­ків норматив капіталу банку встановлюється за вищезазначени­ми розмірами, починаючи після одного календарного року з по­чатку діяльності.

У разі неможливості збільшення комерційними банками роз­міру капіталу до 1 квітня 1999 р. до встановленого мінімального розміру — 2 млн. екю та 3 млн. екю до 1 квітня 2000 р. Націо­нальний банк України розглядає питання щодо відкликання ок­ремих пунктів ліцензії на виконання банківських операцій.

Для забезпечення реальної капіталізації банківської системи України встановлюється, що залежно від розміру капітал банків поділяється на три категорії. Категорія капіталу банку визнача­ється щоквартально.

Відповідно до встановленої категорії капіталу Національний банк України рекомендує такі обмеження:

банкам, капітал яких віднесено до категорії 1, не рекоменду­ється у будь-якій формі здійснювати виплату дивідендів (крім виплати дивідендів власними акціями) та викуповувати власні акції (частки учасників у статутному капіталі);

—  банкам, капітал яких віднесено до категорії 2, виплата диві­дендів (крім виплати дивідендів власними акціями) не повин­на перевищувати 50 % понаднормативного капіталу;

—  банкам, капітал яких віднесено до категорії 3, виплату диві­дендів можна здійснювати в межах понаднормативного капі­талу.

Для реєстрації комерційного банку встановлюється мінімаль­ний розмір статутного капіталу в сумі, еквівалентній 1 млн. екю.

Діючі комерційні банки мали збільшити свій статутний капі­тал до суми, еквівалентної 1 млн. екю, та здійснити перереєст­рацію до 1 січня 1998 р.

Мінімальний розмір статутного капіталу новоствореного бан­ку за участю іноземного капіталу у разі, якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі банку становить до 50 %, має бу­ти не менше суми, еквівалентної 5 млн. екю на день підписання установчого договору за офіційним курсом Національного банку України.

Якщо частка іноземного капіталу в статутному капіталі бан­ку становить 50 % і більше, то мінімальний розмір статутного ка­піталу за участю іноземного капіталу має бути не менше суми, еквівалентної 10 млн. екю на день підписання установчого дого­вору за офіційним курсом Національного банку України.

Починаючи з 1 січня 1998 р. у разі, якщо розмір внесеного ста­тутного капіталу комерційного банку за станом на 31 березня кож­ного року становить суму, в еквіваленті меншу ніж 1 млн. екю за офіційним курсом національної грошової одиниці України, Націо­нальний банк України скасовує дозвіл на створення комерційного банку та відкликає всі ліцензії на виконання банківських операцій.

Контроль за дотриманням комерційними банками встановлених економічних нормативів здійснюється щоденно та щомісячно (за встановленими формами звітності).

Розрахунок економічних нормативів за юридичною особою проводиться банками на підставі щоденних балансів. За порушен­ня комерційними банками економічних нормативів застосовують­ся диференційовані заходи впливу згідно із ст. 62 Закону України «Про Національний банк України» та Положенням про застосу­вання Національним банком України заходів впливу до комерцій­них банків за порушення банківського законодавства, затвердже­ним постановою Правління Національного банку України за № 38 від 4 лютого 1998 р. [5].

Національний банк України залишає за собою можливість за­стосовувати інші заходи впливу згідно із зазначеною постановою та у порядку, якого потребує конкретна економічна ситуація.

У разі неузгодження зазначеного питання між департаментом пруденційного нагляду та територіальними управліннями Націо­нального банку України остаточне рішення приймається Прав­лінням Національного банку України.

Результати економічного аналізу діяльності кожного комерцій­ного банку та висновки щомісячно подаються територіальними уп­равліннями Національного банку України департаменту пруденцій­ного нагляду Національного банку України.

Висновок має містити:

—  загальну оцінку фінансового стану банку;

—  оцінку дотримання банком економічних нормативів;

—  відомості про суми нарахованих, стягнутих та нестягнутих штрафів (у разі порушення банком економічних нормативів);

—  наявність на розгляді територіального управління Національ­ного банку України документів банку на збільшення статут­ного капіталу;

— аргументовані пропозиції територіального управління про по­дальшу діяльність банку (загальний режим роботи, режим фінансового оздоровлення, пропозиції про скасування режиму фінансового оздоровлення, припинення діяльності або лікві­дацію банку);

—  основні відомості про проведені перевірки діяльності банку, а також інформацію про те, чи порушено проти банку або його керівників та основних акціонерів справи.

Департамент пруденційного нагляду здійснює економічний аналіз діяльності банків, основними завданнями якого є: визна­чення джерел, якості і стійкості банківських доходів, дотриман­ня всіх вимог щодо ліквідності, підтримання стану адекватності і достатності капіталу. Економічний аналіз діяльності комерційного банку складається з трьох основних частин:

—  аналізу балансу;

—  аналізу форм звітності;

—  порівняльного аналізу.

Зусилля Національного банку України щодо інспектування на місцях спрямовуються на розробку відповідної методології здійснення контролю безпосередньо в банках. Правлінням На­ціонального банку України затверджено Методичні вказівки що­до інспектування комерційних банків та банківських установ України за № 241 від 18 травня 1999 р., які визначають тактику дій працівників банківського нагляду при здійсненні інспектуван­ня банків.

Правовий статус та обсяг повноважень працівників банківсь­кого нагляду, які здійснюють інспектування, визначається Поло­женням про управління інспектування. На жаль, у цьому доку­менті основна увага приділяється відносинам управління з інши­ми підрозділами Національного банку України і лише в загальних рисах визначено повноваження працівників банківського нагляду при інспектуванні. Зокрема, зазначено право здійснювати пере­вірки банків за дорученням керівництва Національного банку України, без перешкод отримувати з відповідних джерел інфор­мацію для створення паспорту ризику банку, складати звіт за ре­зультатами інспектування з визначенням рейтингової оцінки.

Прогрес, якого було досягнуто у сфері безвиїзного контролю та інспектування, спонукав до виділення окремої функції з ре­абілітації та ліквідації банків і створення відповідного підрозділу. Правовими засадами створення цього підрозділу стали положен­ня ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність», яка покладає на Національний банк України обов'язок ліквіда­ції банків та надає йому право здійснювати заходи щодо фінан­сового оздоровлення банку.

Згідно з Положенням про управління з питань роботи з про­блемними банками Національного банку України метою цього підрозділу є запобігання кризовому стану банків, створення умов для їх фінансового оздоровлення, здійснення реорганізації та ліквідації банків з максимальним зменшенням негативних на­слідків для банківської системи, вкладників та інших кредиторів банків. Об'єктами діяльності цього управління є банки, що пе­ребувають в зоні найбільшого ризику, в режимі фінансового оз­доровлення, у стадії припинення діяльності. Управління з питань роботи з проблемними банками проводить комплексний аналіз їх діяльності на підставі даних безвиїзного контролю та інспек­тування, вносить корективи до програми фінансового оздоров­лення, контролює виконання банками цих програм, вживає не-примусових заходів впливу та вносить пропозиції уповноваже­ним органам банківського нагляду щодо застосування інших заходів впливу.

Завершальним етапом банківського нагляду є контроль за ви­конанням банками вказівок та приписів органів банківського на­гляду. Вузловим нормативно-правовим документом для цього є Положення про застосування Національним банком України за­ходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства, затверджене постановою Правління Національно­го банку України № 38 від 4 лютого 1998 р.

Заходи впливу, які застосовує Національний банк України, мають як непримусовий, так і примусовий характер.

Вибір заходів впливу, які застосовуються до комерційних банків відповідно до банківського законодавства та цього Поло­ження, має визначатися найбільш ефективним вирішенням ви­явлених проблем у діяльності комерційних банків та проводить­ся з урахуванням характеру допущених комерційним банком по­рушень, причин, які зумовили виникнення виявлених порушень, загального фінансового стану комерційного банку, значення ко­мерційного банку на ринку банківських послуг.

Непримусові заходи впливу застосовуються до комерційних банків Національним банком України при незначному рівні під­вищеного ризику та глибини проблем у фінансово-кредитній ді­яльності комерційного банку і мають добровільний характер ви­рішення й розуміння наявності проблем з боку комерційного банку.

До непримусових заходів впливу належать лист із зобов'язан­нями та письмове попередження.

Лист із зобов'язаннями — це письмове визнання комерцій­ним банком своїх проблем і недоліків у роботі та допущених по­рушень, який також має містити перелік заходів, котрі банк зо­бов'язується вжити для їх вирішення і усунення, із зазначенням конкретних строків виконання цих заходів.

Крім того, у листі із зобов'язаннями комерційний банк має передбачити періодичність і строки подання до відповідного рів­ня системи банківського нагляду Національного банку України звітів про поетапне виконання зобов'язань, передбачених лис­том.

У письмовому попередженні Національний банк України повідомляє комерційному банку про своє занепокоєння станом його справ, вказує на конкретні заходи, яких необхідно вжити комерційному банку для виправлення порушень або розв'язання інших проблем, вказує на конкретні коригуючі дії, що має вжи­ти банк для виправлення небезпечної або неправильної банківсь­кої практики, конкретних порушень пруденційних правил бан­ківської справи та строки їх усунення.

Цим листом Національний банк України також попереджає комерційний банк про можливість застосування примусових за­ходів — санкцій відповідно до ст. 62 Закону України «Про На­ціональний банк України» у разі недотримання банком вимог письмового попередження.

Примусові заходи впливу застосовуються Національним банком України у разі, якщо діяльність комерційних банків та їх установ характеризується високим рівнем ризику, якщо комерційні банки та їх установи порушують чинне законодавство, економічні нор­мативи, порядок, строки та технологію виконання банківських операцій, допускають несанкціоновану емісію, не виконують нор­мативних актів Національного банку, не подають звітності чи по­дають недостовірну звітність, якщо діяльність їх збиткова і спри­чиняє становище, що загрожує інтересам вкладників та кредиторів банку, перешкоджає антимонопольним діям чи праву клієнта віль­но вибирати банк.

До примусових заходів впливу належать:

—  штраф на керівників банків та інших фінансово-кредитних установ у розмірі до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

— штраф на банки і інші фінансово-кредитні установи у розмірі до одного відсотка зареєстрованого статутного фонду;

—  відсторонення керівництва (голови правління та головного бухгалтера) від управління банком і призначення тимчасової адміністрації;

—  зупинення дії ліцензії на здійснення окремих банківських операцій на строк до одного року;

—  відкликання ліцензії на здійснення усіх банківських операцій та реорганізація чи ліквідація банку.

Орган банківського нагляду може застосовувати також особ­ливий захід для виправлення ускладненого становища банку — режим фінансового оздоровлення. Підставою для переведення ко­мерційного банку в режим фінансового оздоровлення є віднесен­ня банку до категорії проблемних, відсутність необхідного рівня капіталу, порушення загальновстановлених норм банківського законодавства. Проблемна діяльність комерційного банку ви­значається на підставі Методичних вказівок про визначення кри­теріїв діяльності, за якими комерційні банки переводяться до ка­тегорії проблемних, затверджених постановою Правління Націо­нального банку України за № 425 від 9 грудня 1997 р.

Режим фінансового оздоровлення це система непримусових та примусових заходів, спрямованих на збільшення обсягу капіталу до необхідного рівня протягом визначеного Національним банком України періоду з метою відновлення ліквідності та платоспромож­ності і усунення порушень, які призвели комерційний банк до збит­кової діяльності або скрутного фінансового становища, а також на­слідків цих порушень. Комерційний банк може бути переведений Правлінням Національного банку України в режим фінансового оздоровлення на строк не більше 12 місяців. За наявності обгрун­тованих підстав для успішного завершення виконання програми фінансового оздоровлення цей строк може бути продовжений банку Правлінням Національного банку України ще на 6 місяців.

Програма фінансового оздоровлення в обов 'язковому порядку має містити:

—  аналіз причин, які спричинили погіршення фінансового ста­ну та збиткову діяльність комерційного банку;

—  конкретні заходи фінансового оздоровлення із зазначенням строків щодо їх виконання та розрахунок економічного ефек­ту від впровадження кожного заходу;

—  прогнозні показники діяльності комерційного банку, які пе­редбачено досягти після виконання заходів фінансового оз­доровлення;

—  кошторис витрат щоквартально в цілому по банку та з роз­поділом за філіями.

Залежно від підстав, за яких комерційний банк переведений у режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачи­ти на період дії режиму фінансового оздоровлення заходи, спря­мовані на поліпшення його фінансового стану. Після завершен­ня встановленого періоду фінансового оздоровлення комерційно­го банку територіальне управління Національного банку України зобов'язане надати відповідному підрозділу системи банківського нагляду конкретні пропозиції з висновками про подальшу діяль­ність цього банку в нормальному режимі або ж про його реорга­нізацію чи ліквідацію.