9.3. Операції комерційних банків з векселями

Комерційні банки здійснюють операції з векселями відповід­но до «Порядку проведення банками операцій з векселями», за­твердженого Головою Правління Національного банку України 25 лютого 1993 р. із змінами і доповненнями, внесеними поста­новою Правління Національного банку України від 2 червня 1997 р. № 171.

Відповідно до цієї постанови комерційні банки мають право здійснювати з векселями такі операції:

1.  Кредитні:

— врахування (дисконт) векселів;

—  видача позичок до запитання під забезпечення векселів;

—  рефінансування вексельних операцій.

2.  Комісійні:

—  прийняття векселів на інкасо для одержання платежів і опла­ти векселів у строк;

—  зобов'язання оплатити вексель за платника (доміциляція);

—  гарантування оплати векселя (авалювання).

Вексельні кредити — це банківські операції по врахуванню (дис­конту) векселів і видачі позичок до запитання під забезпечення век­селів. Кредит надається за заявою векселедержателя, яка подаєть­ся, як правило, до банку, в якому йому відкриті рахунки.

Врахування векселів і позички під заставу векселів є актив­ними операціями банку.

При розгляді можливості надання вексельного кредиту банк зобов'язаний переконатися, що клієнт буде спроможний своє­часно повернути кредит. Для оцінки і аналізу платоспроможності використовуються дані бухгалтерського обліку і звітності осіб, зобов'язаних векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських служб. Підприємствам, які допустили векселі до протесту, вексельні кредити, як правило, не надаються.

Векселі подаються до банку з реєстром, форма якого встанов­люється банком. Векселі у реєстрах мають бути розташовані, у порядку строків їх оплати, починаючи з найближчого.

Держатель векселя при внесенні векселя до реєстру зобов'яза­ний зробити іменний індосамент на користь банку. Якщо на век­селі останній індосамент був бланковий, то він переводиться в іменний на ім'я банку також бланковим індосаментом, перед яким має бути залишено достатньо місця для того, Щоб банк міг поставити штамп (напис): «Сплачуйте за наказом ... банку». На­пис на ім'я банку доречно робити ще й для того, щоб унемож­ливити використання векселя при його втраті або викраденні.

Подані векселі перевіряються з позиції їх юридичної та еко­номічної надійності. З юридичної точки зору перевіряються пра­вильність заповнення усіх обов'язкових реквізитів, повнота сплати вексельного мита, повноваження осіб, які підписали вексель, а також справжність цих підписів. Векселі» які видані в інших державах, повинні відповідати вексельному законодавству цих країн. Якщо вексель виписаний- іноземною мовою, то, прийма­ючи його до врахування або в заставу, банк повинен вимагати завірений нотаріусом переклад тексту векселя.

Метою перевірки економічної надійності векселя є встанов­лення повної впевненості в йога оплаті. Крім перевірки загальної кредитоспроможності клієнта, піддягає аналізу економічне стано­вище індосантів, які зробили? написи на векселі. Для цього вико­ристовуються усі наявні можливості банку, в тому числі послуги аудиторських організацій і дані тих банків, у яких відкриті основні рахунки індосантам. До врахування під заставу і рефінансування приймаються тільки векселі, видані юридичними особами на під­ставі здійснення реальних товарних та комерційних угод.

Векселедавці при видачі векселя мають сплатити на користь бюджету мито встановленого обсягу.

Врахування (дисконт} векселів

Врахування, або дисконт, векселів полягає в тому, що банк, придбавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а платіж одержує тільки із настанням за­значеного у векселі строку.

Економічною суттю операції врахування є дострокова грошо­ва реалізація векселя його держателем банку і переведення ко­мерційного кредиту в банківський.

За достроковий платіж банк утримує з номінальної суми век­селя певну винагороду на свою користь, тобто вексель оплачу­ється зі знижкою. Різниця між сумою, яку банк заплатив, придбав­ши вексель, і сумою, яку він отримає за цим векселем у строк пла­тежу, називається врахуванням, або дисконтом. Дисконт — слово італійського походження/івЬнй» перекладається як «знижка». Вра­ховуючи вексель, банк одержує його у своє розпорядження, стає кредитором-векселедержателем з усіма правами і обов'язками'ос­таннього.

Векселі, які враховуються, повинні мати не менше як два під­писи, тобто векселедавця і першого векселенабувача. кількість передатних підписів свідчить про надійність векселя (чиД.бііїьще, тим краще). Обов'язково потрібно перевірити.безперЄ;£Їін$ті пе­редатних індосаментів, визначити законність водрданіЦ. вексе­лем. Законним власником векселя є та особа, на ім'я якої вчи­нено останній індосамент, або пред'явник, якщо останній/ індо­самент є бланковим.

Щодо строків, то перевага надається короткостроковим век­селям, які менше. залежать,.. від змін економічного становища клієнтів і загальної господарської кон'юнктури.

Не приймаються до обліку векселі, додані юридичними осо­бами, векселі яких опротестовувалися за останні 6 місяців

Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнтові. Після цього реєстри розгля­даються керівником банку і за наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставиться напис з дозволом і зазначенням щодо кількості і суми векселів, які приймаються до врахування.

Реєстри і прийняті векселі направляються для подальшої об­робки до кредитно-вексельного відділу. Прийняті векселі реєст­руються у спеціальній книзі врахування векселів, яка щороку від­кривається банком, а реєстраційний порядковий номер векселя з цієї книги проставляється банком на лицьовій стороні самого векселя і у реєстрах навпроти запису кожного векселя.

Сума, яка підлягає утриманню на користь банку як дисконт, розраховується на підставі відсоткової ставки врахування век­селів, і розмір встановлюється банком за узгодженням з векселе-держателем.

Для своєчасного одержання платежу за врахованими векселя­ми банк веде нагляд за строками настання платежів, для чого складається спеціальна відомість. При одержанні платежу у відо­мості роблять відповідні позначки, а вексель повертають платни­кові.

Якщо платіж приймається достроково, то платникові повер­тається відповідна сума дисконту за дні, що залишилися до стро­ку (звичайно, не менш як за 7—10 днів), але, виходячи із ставки відсотка банку, що сплачується за кошти за поточними рахунка­ми. У разі оплати векселів після строку платежу платник понад вексельну суму платить банку за прострочені дні пеню і 6 % річ­них, а також витрати на опротестування, відсилання повідомлень тощо. Після цього банк видає вексель платникові.

Банк може прийняти платіж за векселем, що відправлений ним до нотаріуса для опротестування і ще не повернений нота­ріусом до банку. У цьому разі банк, прийнявши належну суму, вручає платникові лист до нотаріуса про видачу векселя пред'яв­никові листа без оплати. На вимогу платника банк має зробити на векселі позначку про те, від кого саме надійшов платіж за век­селем.

Неоплачений у день строку платежу вексель банк повинен передати наступного дня до нотаріуса для опротестування. Ця вимога є категоричною: ні за яких обставин не можна передава­ти вексель для опротестування раніше від дня, наступного за днем строку платежу банку. Водночас якщо пропущено цей день, хоча й не з вини банку, то стає неможливим опротестування. Як­що строк платежу або строк відправки векселя на опротестуван­ня збігається з встановленими законодавством днями відпочин­ку, ці строки переносяться.

Векселі з описом передаються нотаріусу до опротестування. Опротестований вексель повертається від нотаріуса до банку з написом про опротестування, після чого банк подає письмову вимогу векселепред'явникові про оплату векселя у строк від 3 до 7 днів.

При невиконанні цієї вимоги банк може припинити креди­тування векселепред'явника за усіма видами позичок і звертаєть­ся до суду про примусове стягнення боргу за векселем.

Позички, забезпечені векселями

Для підприємств, які інтенсивно використовують векселі, більш еластичною формою вексельного кредиту є позички, що видаються під заставу у формі відкритого рахунку у визначено­му відсотковому відношенні заборгованості клієнта стосовно по­даного ним забезпечення.

Банки можуть відкривати клієнтам за їх заявою спеціальні позичкові рахунки, де відображають суму наданої позички під за­безпечення прийнятих векселів.

Позички оформляються без зазначеного строку або до настан­ня строку погашення векселів, що приймаються в заставу. Така по­зичка може надаватися шляхом видачі клієнтові чекової книжки.

Векселі приймаються (депонуються) як забезпечення спеціаль­ного позичкового рахунку не на їх повну вартість, а на 60—90 % їх номінальної суми, залежно від розміру, визначеного банком конкретному клієнтові, зважаючи на його кредитоспроможність і надійність пред'явлених ним векселів.

Погашення позички за спеціальним рахунком під векселі ро­бить саме той, хто користується кредитом, після чого йому по­вертаються із забезпечення векселі на суму, відповідну до внесе­ної на погашення боргу. Якщо від самого клієнта кошти не над­ходять, на погашення позички обертаються суми, які надходять на оплату векселів.

За спеціальним позичковим рахунком позичальник сплачує відсотки, як за користування звичайними позичками. Спеціаль­ний позичковий рахунок є рахунком до запитання, і це надає право банкові в будь-який момент вимагати від клієнта повного або часткового погашення позички або внесення додаткового за­безпечення векселями. Це повинно бути обумовлено в кредитній угоді. При наданні кредиту за спеціальним позичковим рахунком під векселі позичальник видає банку зобов'язання, виконання яких є обов'язковою умовою для користування кредитом.

Погашення позички може здійснюватися шляхом перераху­вання коштів за розпорядженням клієнта з його рахунку або шляхом зарахування платежів, що надійшли від векселедавців за векселями, які знаходяться в забезпеченні позички, безпосеред­ньо на позичковий рахунок.

Якщо в процесі користування кредитом за спеціальним по­зичковим рахунком клієнта серед забезпечення будуть виявлені векселі підприємств, проти яких учинені протести, то банк спо­віщає про це пред'явника і пропонує йому викупити векселі оп­ротестованого векселедавця або замінити їх у тижневий строк ін­шими надійними векселями. Невиконання цієї вимоги спричи­няє закриття цього кредиту.

Інкасування банками векселів

Здійснення                  Банки виконують доручення векселедержателів і беруть на себанком інкасо де відповідальність за пред'явлення векселів у строк платникові і одержання належних платежів. Якщо платіж надійде, вексель повертається боржникові. У разі ненадходження платежу вексель повертається векселедержателю, але з опротестуванням неплате­жу. Отже, банк відповідає за наслідки, які з'явилися через невчинення протесту. Якщо при врахуванні векселів банк зазнає певного ризику, оплачуючи вексель (з мінусом дисконту), то, здійснюючи інкасо векселя, він бере на себе лише доручення одержати належний за векселем платіж у визначений термін і пе­редати його власникові векселя. Роль банку полягає лише в точ­ному виконанні інструкцій клієнта-векселедержателя. За здій­снення інкасо банк одержує комісійну винагороду. Він також має право на відшкодування витрат за відправку, одержання векселів і одержання платежу, якщо платіж за векселем потрібно одержа­ти в іншому місці.

Доміциляція векселів____________

Доміциляція  — призначення платником за векселем будь-якої  третьої особи, а такі векселі називаються доміцильованими. Зов­нішньою ознакою доміцильованих векселів є напис на лицьовій стороні векселя «Доміцильований» або «Платник-(банк)» і під­пис доміциліата.

Банки можуть за дорученням векселедавця або трасата здій­снювати платежі за векселем у встановлений строк. Банк у цьо­му разі на відміну від інкасування векселів є не одержувачем пла­тежу, а платником. Виступаючи як доміциліат, банк не ризикує, оскільки він сплачує вексель лише в тому випадку, якщо плат­ник вніс йому раніше вексельну суму або якщо платник має у нього на своєму рахунку достатні кошти і уповноважує банк спи­сати з його рахунку суму, необхідну для оплати векселя. Інакше банк відмовляє в платежі, і вексель опротестовується звичайним порядком проти векселедавця. За оплату векселя банк як особ­ливий платник може стягувати комісійні, а сплачені векселі від­силає клієнтові.

Авалювання векселів____________

Аваль — вексельна порука, через яку особа (аваліст), котра здійснила її, перебирає на себе відповідальність за виконання зобо­в'язання будь-якою зобов'язаною за векселем особою — акцептан­том, векселедавцем, індосантом. Аваль може бути здійснений при видачі векселя або на будь-якому подальшому етапі його обігу. Банк може здійснити авалювання векселя на підставі договору з будь-якою зобов'язаною за векселем особою.

Аваль виражається за допомогою напису на лицьовій стороні векселя або на додатковому аркуші (алонжі): «Вважати за аваль», «Як аваліст за (назва юридичної особи, за яку видано аваль)», «Авальований» та будь-яким іншим рівнозначним написом, який підписується авалістом. В авалі обов'язково має бути зазначено, за кого він виданий, інакше він вважається виданим за векселе­давця.

Аваль векселя банком здійснюється тільки після ґрунтовної перевірки його юридичної та економічної надійності. Аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання, за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансо­вої неспроможності тощо).

Договір між банком і клієнтом щодо надання останньому ава­лю на векселі укладається на строк, який визначається залежно від строку платежу за векселем. Договір може передбачати вста­новлення комісійної винагороди банкові за здійснення авалю.

У разі неоплати платником пред'явленого йому векселя век-селедержатель звертається з пропозицією про оплату до банку-аваліста. Після оплати авальованого векселя банк-аваліст набу­ває права регресної вимоги проти особи, за яку він надав аваль, а також проти усіх зобов'язаних за векселем осіб.

Після належного протесту векселя про неплатіж, здійсненого векселедержателем, останній набуває права звернення позову до всіх зобов'язаних осіб, у тому числі до банку-аваліста.

Інші документи, що мають ознаки цінних паперів

Розглянуті види цінних паперів, визначені в ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», є вичерпним пе­реліком, який уявляється невиправдано обмеженим. Адже в ци­вільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це — ін­вестиційні і компенсаційні сертифікати, чеки, коносаменти тощо.

Інвестиційні  сертифікати

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвес­тиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. № 55/94, інвестиційний сертифікат є цінним па­пером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інве­стиційною компанією і дає право його власникові на отримання до­ходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні  сертифікати

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для придбання акцій акціонерних товариств, що створюються в про­цесі приватизації державного майна відповідно до постанови Кабі­нету Міністрів України «Про порядок обігу сертифікатів, отрима­них фомадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишньо­го Укрдержстраху» від 7 лютого 1998 р. № 161.

Чек

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівко­вій формі між юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за одержані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек — це документ, що містить письмо? ве розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде рахунок, сплатити чекодержателю за­значену в чеку суму.

Коносамент

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що засвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним у ньому ванта­жем і одержати останній після завершення перевезення. Коноса­мент головним чином застосовується при здійсненні шрсьЙЙс перевезень і є доказом прийняття перевізником вантажу, зазна­ченого в цьому документі.

Таким чином, охарактеризовані документи мають ознаки цін­них паперів, але в законодавчому порядку такими не визначені [5, 137].

Крім того, досить поширеним об'єктом торгівлі на фондово­му ринку є депозитні свідоцтва та варанти.

Депозитне  свідоцтво

Депозитне свідоцтво — це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігог ються в одному з банків, та має право на одержання дивідентів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки.

 

Варанти — специфічний вид цінних паперів, котрі випускають­ся разом з привілейованими акціями і облігаціями і дають власнико­ві право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною упродовж встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дає змогу акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат за облігаціями чи привілейованими акціями, оскільки на¹ дає можливість інвесторам одержати прибуток на різниці куреій простих акцій у разі її зростання порівняно з обумовленою у ва­ранті.

Об'єктами фондової торгівлі є також опціони та ф'ючерси.

Опціон — угода (контракт) між партнерами, один із яких ви­писує і продає опціонний сертифікат, а другий купує його, тобгпо отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати пев­ну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Головною особливістю оп-ціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контрак­ту бере на себе обов'язки щодо його виконання.

Ф'ючерс — контракт, згідно з яким особа, що уклала його, бе­ре на себе зобов'язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інст­рументів за обумовленою ціною. Однак на відміну від опціону роз­рахунок після закінчення строку ф'ючерсного контракту є обо­в'язковим.

Депозитні сертифікати, варанти, опціони, ф'ючерси набули значного поширення на фондових ринках Заходу. Цілком імовір­но, що незабаром вони з'являться і на фондовому ринку України.