Розділ 1 Мета і завдання правового регулювання банківської системи України PDF Печать
Банковское право - Селіванов А. О. Банківське право України

 

Загальна частина

 

Банки  як  основний   компонент  ринкової  економіки

Центральний  банк  і розвиток банківського сектора

Нормативні  засади  банківської діяльності

Мета  і завдання  правового  регулювання банківської системи  України

Зміст правового регулювання та його вплив на суспільні від­носини в банківській сфері зумовлюються економічними чинни­ками. Право надає економічній діяльності юридичної форми, закріплює реальні виробничі відносини. Від успішного проведен­ня науково обгрунтованих реформ залежить рівень добробуту на­роду. Банківська система, стимулюючи перехід до ринкових від­носин усіх господарюючих суб'єктів та активно заощаджуючи їх кошти та кошти громадян, здійснюючи розрахунки і платежі, сприяє реформуванню економіки України. Це не тільки впливає на правову практику, а й підпорядковує правову думку її потре­бам, стимулює розвиток нових наукових галузей і відповідно формує нові правові засади кредитно-фінансового механізму в державі.

Банки як фінансово-кредитні установи є основним компо­нентом того економічного ладу, який називається ринковим господарством. У теорії банківського права поняття «банківська система» має різний зміст. Юридичні аспекти цього поняття від­бивають організаційно-правову структуру банківських та фінан­сово-кредитних установ, яким притаманні внутрішня єдність, спільна мета та функції кредитування юридичних і фізичних осіб, єдині принципи організації банківської справи та верховен­ства Національного банку в регулюванні банківської справи на підставі Конституції та законів України.

В Україні створення незалежного від Кабінету Міністрів На­ціонального банку, а також наміри швидкого переходу до рин­кової економіки зумовлюють прискорений розвиток банківська -го сектора та швидке формування нової фінансової інфраструк­тури. Цей процес розпочався одразу після утвердження в І991 п. незалежної Української держави, що потребувало невідкладного формування власних банківської та грошової систем, нових ме­ханізмів фінансового обслуговування народного господарства та економіки в цілому.

Зрозуміло, що одразу перед правовою наукою постало завдан­ня визначити мету та обсяг правового регулювання банківських відносин. Як же на це питання відгукнулась конструктивна на­укова думка?

Банківська діяльність, виконуючи самостійну роль у фінан­сово-кредитних відносинах, сформувала свій реальний сектор відносин і знайшла свій предмет правового регулювання, оскіль­ки кредитний механізм контролюється державою і не може обій­тись без створення розгалуженої системи норм і відповідно — правовідносин, що охоплюються поняттям банківського права.

З прийняттям у 1996 р. Конституції України банківське пра­во формується на нових конституційних засадах, які підтверджу­ють наявність як власного предмета, так і методу правового ре­гулювання, оскільки грошово-кредитні відносини потребують комплексного правового визначення і закріплення їх нормами права.

Віддаючи належне фінансовому праву, яке виконало, образно висловлюючись, «материнську роль» стосовно банківського пра­ва, наука не могла залишити без уваги потреби в нових підходах, осмисленні перспектив розвитку банківського права і як науко­вої галузі, і як галузі права у правовій системі України. Наука бан­ківського права створювалась поступово на розвиток ідей теорії кредиту, теорії грошей, теорії банківської справи та банківських інститутів, інтегруючи наукові розробки в сфері державного уп­равління фінансами та кредитом в Україні. Авторами наукових обгрунтувань правових інститутів здебільшого виступали відомі українські банкіри В. ГТ. Гетьман, В. А. Ющенко, В. С. Стельмах та інші, а цьому процесові допомагали системні погляди вчених-юристів Л. К. Воронової, І. В. Мартем'янова, П. С. Пацурківсько-го, Д. А. Бекерської, В. Л. Кротюка, Н. Ю. Пришви та інших.

Роль і значення банків та фінансово-кредитних установ у житті суспільства такі, як і грошей у житті людини та держави. Більшою чи меншою мірою, прямо чи опосередковано норми банківського права стосуються інтересів кожного громадянина, кожної юридичної особи незалежно від форм власності, а також органів державної влади і місцевого самоврядування, об'єднань громадян.

Отже, створення розгалужених правових засад банківської справи та банківської діяльності, визначальним чинником яких є конституційні принципи, — одне з першорядних завдань дер­жави. Перед наукою постала конкретна сфера публічних відно­син, в якій держава мала забезпечити функціонування фінансо­вого механізму ринкового господарства країни та створити на­дійну правову регламентацію в банківському секторі економіки. Створення банківських установ і формування банківського ка­піталу зумовили необхідність прийняття Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про госпо­дарські товариства» та Закону України «Про Національний банк України».

Застосування державного регулювання банківської діяльності пояснюється потребою ввести у ці відносини правовий порядок, який передбачав закріплення правового статусу Національного банку України, його відносин з Кабінетом Міністрів України, комерційними банками та іншими кредитними установами, по­рядок їх утворення та здійснення ними банківських та небан-ківських угод, різноманітних банківських операцій, зокрема кре­дитних операцій та операцій з цінними паперами тощо.

Якого характеру набули ці суспільні відносини, якщо поряд з державними банківськими установами ринкове господарство передбачає існування різноманітних фінансово-кредитних орга­нізацій, спілок, банківських посередників, що будують свої сто­сунки з юридичними і фізичними особами на взаємовигідних за­садах?

Банківські відносини за своїм характером є публічно-право­вими, оскільки обумовлюються об'єктивними чинниками, зокре­ма, наявністю правової форми діяльності держави, яка виключно законами встановлює засади створення і функціонування фінан­сового, грошового та кредитного ринків, статус національної ва­люти тощо (пункт 1 частини другої ст. 92 Конституції України).

Банківська діяльність має специфічні нормативні засади, які виокремлюють її правозастосовні відносини з юридичними та фізичними особами у самостійні види. Норми, які встановлюють правовий порядок у банківській діяльності, покликані всебічно регламентувати режим правозастосування, закріплюючи коло суб'єктів, їх права і обов'язки (платіжні, розрахункові, податкові та інші) учасників банківських відносин, специфіку банківських операцій тощо. До цих норм належать цілі галузі, зокрема ци­вільне право, фінансове право, окремі інститути, зокрема інсти­тут суб'єктів грошово-кредитного регулювання в конституційно­му праві, норми якого можуть бути застосовані у матеріальному і процесуальному значенні. Правовий порядок у банківській си­стемі встановлюється як форма здійснення внутрішньобанківсь-ких операцій, стосунків з клієнтами або забезпечення правового режиму операцій з готівкою та безготівковими коштами тощо.

Особливості правового порядку і відносин, які ним визнача­ються, в банківській діяльності полягають у тому, що незалежно від того, яка кредитна установа бере участь у грошово-кредитних зобов'язаннях, правовідносини, що виникають при цьому, нале­жать поряд з іншими видами (цивільно-правовими, фінансови­ми) до розряду «владних відносин», являючи собою зв'язки, че­рез які і за допомогою яких здійснюється воля кредитора і по­зичальника, а також державна воля керуючих суб'єктів стосовно керованих об'єктів. Це визначається метою розв'язання конкрет­них правових ситуацій. Владний вплив на поведінку безпосеред­ніх суб'єктів права, які беруть і мають виконати кредитні зобо­в'язання, відбувається з моменту визначення їх адміністративно­го та цивільно-правового статусу, закріплення суб'єктивних прав і обов'язків, порядку реалізації функцій і повноважень кредит­них установ щодо забезпечення платежів і розрахунків, встановлення цивільно-правової відповідальності та ін. Загальною особ­ливістю правозастосовних відносин у банківській діяльності є специфіка підстав у їх виникненні (юридичних фактів), коло су­б'єктів, своєрідність змісту та об'єктивної спрямованості на до­сягнення фінансового (економічного) інтересу.

Таким чином, момент виникнення, тобто природа відносин у банківській системі, є не тільки цивільно-правовою, а й уп­равлінською за змістом та формою, що стосується розв'язання конкретних грошово-кредитних зобов'язань. Вони виникають між банком та особою у визначеній державою правовій формі і контролюються нею в межах дотримання банківською установою та іншими суб'єктами правового порядку банківської діяльності.

При цьому важливо пам'ятати відому залежність — характер економічних умов визначає зміст норми правопорядку. Це безсум­нівний факт. Ніхто не в змозі назвати таку систему права, яка була б створена абсолютно вільною політичною волею. Це вели­ке досягнення суспільства. Інакше система норм, особливо у банківській сфері, яка була б створена необмеженою волею за­конодавчої або виконавчої влади, настільки відірвалася б від ре­альних життєвих умов, що в будь-який момент спричинила б кризу фінансово-грошового ринку і зруйнувала б банківську си­стему. В будь-якій країні правопорядок залежить від економічних умов, соціального середовища, внутрішніх і зовнішніх чинників управління в державі.

Отже, мета і завдання правового регулювання банківської систе­ми є не абстрактними, а реальними категоріями, які обумовлені економічними засадами життя суспільства, функціями держави та її роллю у фінансовій сфері.

Банківська сфера підлягає нормативному регулюванню, ос­кільки в грошово-кредитних відносинах виявляється сукупність можливих прав суб'єктів. Суб'єктом банківського права може бути лише дієздатний у правовому відношенні суб'єкт. Юридич­на особа повинна володіти не тільки правосуб'єктністю, а й ма­ти здатність бути належним позичальником, платником, заста­водавцем.

Держава (законодавець), встановлюючи через норми право­порядок у банківській сфері, прагне реалізувати мету, задля якої вона створюється. У фінансово-кредитних відносинах суб'єкти права (кредитор і позичальник) мають бути впевнені в тому, що будь-яка конкретна система норм, яка є правопорядком у цій сфері, повинна здійснюватись і фактично буде здійснена. Інак­ше виникає ситуація, коли, з одного боку, є призначена для виконання система норм, а з другого — має місце постійне не­виконання норм права. Таким чином, встановлюючи правопо­рядок, держава передбачає, що в банківській діяльності, у кре­дитних відносинах для індивідуального виконання зобов'язань повинна бути можливість здійснення права як у банківської ус­танови, так і в іншої сторони. Правопорядок враховує і таку важ­ливу особливість функціонування банківської системи,  коли здатність суб'єктів грошово-кредитних правовідносин здійснюва­ти свої права є не творенням норми права, а їх потенційними можливостями виконати свої зобов'язання, наприклад, на мо­мент укладення угоди або користування платіжними засобами.

Пояснюючи необхідність введення та існування правопоряд­ку в банківській системі (мету і завдання правового регулюван­ня), ми намагалися довести, що між правовою нормою і мож­ливістю її здійснення не існує причинного зв'язку. Норма регу­лює поведінку учасників фінансово-кредитних правовідносин у межах, які свідчать про їх можливості виділити кошти і скорис­татись ними на певних умовах. Норма права і правопорядок у банківській системі забезпечуються, на відміну від не врегульо­ваних правом фінансово-економічних відносин, державним при­мусом, цивільно-правовою, адміністративною і кримінальною відповідальністю. Це вже початок виникнення правовідносин, тобто втілення права на практиці, за якими функціонують бан­ківські та фінансово-кредитні установи.

Підсумовуючи розгляд питання щодо обумовленості правово­го регулювання у такій важливій сфері, як банківська, слід мати на увазі такі обставини. По-перше, це встановлення державою такого правового порядку, який виходить із специфіки грошово-кредитних відносин, їх суб'єктів, а також особливого порядку ре­алізації можливостей і зобов'язань, які узгоджують між собою сторони кредитних та фінансових відносин. По-друге, це особ­ливість суб'єктів банківського права, які мають визначальні пра­ва та обов'язки суб'єктів відносин і наділені конкретними пра­вовими важелями. Вони беруть участь у правовідносинах у ме­жах своїх повноважень, прав та обов'язків.

Регулюючи і охороняючи заінтересованість у визначених зо­бов'язаннях кожної сторони, правопорядок дає змогу за таких умов побачити, яким чином і в яких випадках держава застосо­вує до учасників цих правовідносин правовий режим і правове регулювання. А що стосується банківської справи, то держава через закон наділяє центральний банк повноваженнями право­вого регулювання щодо всіх банківських і фінансово-кредитних установ, представляючи його як орган держави з особливим ста­тусом.

Цілісне уявлення про банківське право як одну із галузей си­стеми права України можна скласти передусім через з'ясування його предмета і методу, які розкривають суть правового регулю­вання банківських відносин.

Література

1. Банки и банковские операции: Учебник для вузов / Е. Жуков, М. Максимова и др.: — М., 1997.

2. Гамидов Г. М. Банковское и кредитное дело. — М., 1994.

3. Ерпилева Я. Ю. Международное банковское право. — М, 1998.

4.  Ефимова Л. Г. Банковское право: Учебное и практическое пособие. — М, 1994.

5.  Олейник 0. М. Основьі банковского права: Курс лекций. — М., 1997.

6.  Сьірбу Т. Г. Проблемьі правового регулирования банковской деятель-ности // Государство и право. — 1999. — № 6.

7.  Тихомиров Ю. А. Публичное право: Учебник. — М., 1995.

8.  Тосунян Г. А., Викулин А. Ю. Принципи банковского права // Госу­дарство и право. — 1998. — № 11.

9. Хау Р., Дайс Д., Козлов Н. Правовьіе основьі банковской деятельнос-ти. - М, 1995.

10. Ющенко В. А. Стабільні ціни можуть забезпечуватися тільки незалеж­ним центральним банком // Урядовий кур'єр. — 1999. — 20 лют.