Розділ XV УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ "СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИМ ПІДПРИЄМСТВОМ PDF Печать
Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

§ 1. Характеристика управління державним сільськогосподарським підприємством

1 У загальному плані соціальне управління розглядається діяльність держави, її органів, недержавних суб'єктів управлінської діяльності, що спрямована на організацію соці­альних і виробничих процесів, виконання завдань і функцій об'єкта управління. За допомогою управління забезпечується узгодженість між індивідуальними діями, роботами; цілеспря­мований вплив на осіб, котрі ці дії, роботи виконують.

Управління сільським господарством і державними сільськогосподарськими підприємствами, здебільшого радгоспами, належить до одного з видів соціального управління. Йому І притаманні більшість тих же принципів, що й управлінню ін­шими суб'єктами господарювання. Це  пояснюється тим, що технологія   сільськогосподарського   виробництва   (тварин­ництва і рослинництва), яка стосується технічного аспекту організації, за своїм змістом є незалежною від форм власності Та обумовлених ними форм господарювання.

Сільськогосподарська діяльність, як об'єкт управління в сільськогосподарському підприємстві (державному чи колек­тивному), кооперативі, в підсобному господарстві промисло­вої о підприємства, в селянському (фермерському) господарстві, неодмінно пов'язана з використанням землі як засобу виробництва, його сезонністю, кліматичними факторами то­що. В кожному з цих суб'єктів господарювання потрібно: до­тримуватись викликаних кліматичними умовами строків по­сівів, догляду за ними і збиранням врожаю, забезпеченням чергування сівозмін, правил підвищення родючості грунтів і боротьби зі шкідниками; добором сортів насіння і посадково­го матеріалу, дотриманням правил селекції, а також правил ведення тваринництва і племінної справи та вимог ветери­нарної медицини.

Дотримування суто сільськогосподарських правил має по­єднуватись із вжиттям заходів щодо зберігання і реалізації сільськогосподарської продукції, закупівлі сільськогосподар­ської техніки, устаткування і, нарешті, з отриманням прибут­ку як узагальнюючою ознакою господарської діяльності.

Отже, об'єктом управління в сільськогосподарському під­приємстві, незалежно від форми власності, є сільськогоспо­дарська діяльність, що здійснюється переважно селянами, працівниками, які безпосередньо займаються сільським гос­подарством. До нього належать: земля, на якій ця діяльність здійснюється, а також рослини і тварини, техніка, хімічні за­соби захисту рослин, органічні та мінеральні добрива, тва­ринницькі ферми, склади, інші господарські будівлі, готова продукція рослинництва і тваринництва, грошові кошти.

Що стосується працівників радгоспів та інших ДСГП, то об'єктами управління вони виступають як працівники, зай­няті рослинництвом, тваринництвом, як механізатори, буді­вельники, водії, обслуговуючий персонал, керівники підпри­ємств і підрозділів, спеціалісти сільського господарства. Ке­рівники підприємств і підрозділів та окремі спеціалісти одно­часно виступають і як об'єкти управління, і як його суб'єкти.

Головним в об'єкті управління є людина — працівник сільського господарства, який виступає перед управлінням у різних ролях, його поведінка.

2. В умовах ринкової економіки, її багатоукладності суб'єктний склад управління розширюється. Основною ри­сою, яка характерна для будь-якого підприємства, є те, що ним управляє його власник або уповноважена ним особа. З цього випливає, що державним сільськогосподарським під­приємством управляє держава. Оскільки держава — поняття узагальнююче, широке і вживається для різних аспектів її ді­яльності, то правильним буде сказати, що державним підпри­ємством управляє уповноважений нею орган. Таким виступає директор радгоспу чи іншого ДСГП, призначений (найнятий) на цю посаду міністерством, відомством, якому підпорядко­ване підприємство. Здебільшого — це Міністерство агро­промислового комплексу України, якщо підприємство засно­ване на загальнодержавній власності, або ж обласна чи районна рада та місцева державна адміністрація.

Якщо побудувати структуру органів управління державним сільськогосподарським підприємством, яке підпорядковане

 

Міністерству сільського господарства і продовольства, то во­на буде такою:

 

  1. Верховна Рада України;
  2. Президент України;
  3. Кабінет Міністрів України, Фонд державного майна Ук­раїни;
  4. Міністерство агропромислового комплексу України;
  5. обласне управління сільського господарства, обласна рада;
  6. районне управління сільського господарства, районна рада;
  7. державне сільськогосподарське підприємство.

 

Можна зробити декілька модифікацій цих схем, виходячи з того, що окремі підприємства підпорядковані безпосередньо районній раді, інші — обласній раді, а деякі з них — Мін-агропрому.

Таким чином, директор ДСГП від імені органу державного управління уповноважений управляти державним майном, загальнодержавною чи комунальною власністю, а також ви­робництвом. Призначення заступників керівника підприєм­ства, спеціалістів і керівників підрозділів здійснюється керів­ником підприємства відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" і КЗпП України.

3. За умов ринку державні сільськогосподарські підприєм­ства мають пристосовуватись до нових взаємовідносин із спо­живачами сільськогосподарської продукції, постачальниками техніки, мінеральних добрив, інших матеріально-технічних ресурсів, з підприємствами та організаціями, а також із гро­мадянами. Якщо принципові планово-регулювальної еконо­міки відповідали командно-адміністративні методи управлін­ня, жорсткий централізм, то принципові товарно-грошових відносин притаманні економічні методи управління, госпо­дарська самостійність підприємства та його керівника, свобо­да маневру, підвищення ролі власника майна і трудових ко­лективів у розв'язанні виробничих і соціальних питань під­приємства.

Звуження сфери вертикальних і розширення горизонталь­них зв'язків ДСГП, перехід на повний госпрозрахунок і само­фінансування створюють передумови для забезпечення поєд­нання прав власника щодо господарського використання свою майна і самоврядування трудового колективу, розши­рення господарської самостійності підприємства у вирішенні

внутрішньогосподарських і зовнішніх питань, для зменшен­ня, а згодом і усунення впливу міністерств і відомств, терито­ріальних державних органів.

Згідно з законодавством сільськогосподарські підприєм­ства незалежно від форми власності, на базі якої вони функ­ціонують, користуються рівними правами у вирішенні своїх виробничих і соціальних питань. Вони мають рівні можли­вості для організації сільськогосподарського виробництва, створення умов для задоволення економічних і соціальних ін­тересів підприємства і членів трудового колективу.

4. Основні принципи управлінської діяльності на підпри­ємствах незалежно від форм власності закріплено в Законі "Про підприємства в Україні", їх слід вважати відправними при розгляді спеціальних принципів управлінської діяльності на державних сільськогосподарських підприємствах, які вип­ливають із специфіки організації аграрного виробництва, пов'язаного з рільництвом.

 

До основних принципів управління ДСГП, які виплива­ють із законодавчих актів про підприємства, належать:

 

  • поєднання прав власника щодо використання свого майна і самоврядування трудового колективу;
  • розмежування форм і методів участі в управлінні влас­ника майна, уповноважених ним органів і колективу. Для державного сільськогосподарського підприємства суб'єктом власності буде адміністративно-територіальна одиниця, Авто­номна Республіка Крим або держава Україна в цілому залеж­но від підпорядкування підприємства. Уповноваженими влас­ником органами будуть директор (керівник підприємства), вищестоящі органи державного управління. Компетенція ке­рівника та уповноважених органів визначається відповідними органами, які виступають від імені держави, а компетенція трудового колективу — законодавчими актами та статутами;
  • поєднання і розмежування в управлінні інтересів влас­ника і колективу. Узгодження таких інтересів забезпечується трудовими і колективними договорами, створенням умов для участі колективу в управлінні підприємством;
  • контрактна форма призначення міністерством чи іншим органом керівника підприємства, який виступає в ролі упов­новаженого власником органу;
  • підзвітність керівника власникові та трудовому колективу,
  • законність в управлінні та відповідальність органів уп­равління і посадових осіб за результатами управління і госпо­дарської діяльності, а також відповідальність власника за за­конність прийнятих ним рішень і створення умов для належ­ної організації виробництва.

 

Поєднання прав власника щодо господарського викорис­тання свого майна і самоврядування трудового колективу під­приємства — основний принцип управлінської діяльності власника, уповноважених ним органів і колективу, поклика­ний забезпечити у процесі сільськогосподарського вироб­ництва раціональне використання майна, землі та інших при­родних ресурсів, майнових прав власника, майнових і трудо­вих прав колективу та його членів. Наділяючи ДСГП землею в постійне користування, закріплюючи за ними засоби ви­робництва, інше майно з правом повного господарського ві­дання, вносячи в розвиток господарства капітальні вкладен­ня, інші форми інвестицій, власник (у даному разі держава) може розраховувати на певну віддачу від господарської діяль­ності, досягнення закріплених у Статуті підприємства цілей і завдань, на одержання запрограмованої кількості сільсько­господарської продукції відповідної якості, прибуткове гос­подарювання і розв'язання соціальних завдань.

5. Розмежування форм і методів управління підприємством — один із важливих принципів управління.

Управління сільським господарством за дорученням держави-власника здійснюють Мінагропром України, відповідні органи на обласному і районному рівнях. Уповноваженим представником власника на рівні підприємства буде дирек­тор, який призначається тим державним органом районного, обласного чи республіканського і загальнодержавного рівня, котрому підпорядковане господарство. Той орган, що при­значає директора, встановлює і його компетенцію. Залежно від економічної ситуації в країні держава може замінити один оріан, який виконує функції управління державним майном, Іншим. У перші дні становлення економіки незалежної Ук­раїни державним майном на всіх рівнях розпоряджались мі­ністерства і відомства, певні права надавались державним підприємствам.

6. Кожний з учасників господарських відносин (власник і трудовий колектив) повинен знати, яка частка майнових і со­ціальних благ, одержаних унаслідок аграрного виробництва, має належати державі як власникові землі та майна, а котра — колективові, завдяки праці якого досягнуто кінцевих ре­зультатів, певного економічного ефекту. Це досягається за­вдяки: справедливим пропорціям розподілу між власником і колективом одержаного прибутку і виробленої продукції, за­безпеченню еквівалентного обміну між сільським господар­ством і промисловістю, пільговим податкам, інвестиціям і кредитуванню.

Найбільш повно даний принцип проявляється у прийнятті управлінського рішення про розподіл прибутків. Відповідно до Закону "Про підприємства в Україні" порядок викорис­тання прибутку (доходу) визначається власником підприєм­ства або уповноваженим ним органом. За загальними прави­лами вирішення цього питання належить до компетенції ди­ректора. У випадках, передбачених Статутом підприємства, частина чистого прибутку передається у власність трудового колективу. Від правильності прийняття рішення про розподіл прибутків залежить узгодження інтересів власника і колекти­ву. Особистий інтерес кожного члена колективу полягає що­найперше в тому, що певна частка доходу утворює його вне­сок у спільне майно підприємства, на яке він щорічно одер­жує відсотки (дивіденди).

7. Контрактний порядок призначення директора підпри­ємства — новий принцип управління, встановлений законо­давчими актами України в процесі посилення ролі власника щодо вирішення питань управління підприємством.

Контрактний порядок призначення директора ставить йо­го в залежність від органу, уповноваженого власником доби­рати кадри керівників і укладати з ними контракти. В разі призначення директора на посаду з ним укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються права, обов'язки і від­повідальність, умови його матеріального забезпечення і звіль­нення з посади з урахуванням гарантій, передбачених контр­актом і законодавством. Сторони обумовлюють і строк контракту. З укладенням контракту керівник у письмовій формі бере на себе зобов'язання досягти певних результатів господарської діяльності. В ньому визначається також відпо­відальність керівника за його невиконання.

Принцип підзвітності директора підприємства власникові майна і трудовому колективові органічно доповнює вищезгадані принципи. Він є формою реалізації забезпечення в управлінні прав власника і самоврядування колективу. Власникові майна директор підзвітний, оскільки він призначається  на посаду. Підзвітність колективові визначається ст. 15 закону "Про підприємства в Україні" і колективним договором (ст. 17). Останній регулює виробничі, трудові та економічні відносини колективу з адміністрацією підприємства, питання охорони праці, соціального розвитку, участі працівників у використанні прибутку господарства. Законом встановлено, що сторони, які уклали колективний договір, не менше двох разів на рік взаємозвітують про його виконання  на зборах (конференції) колективу.

Принципи законності в управлінні та відповідальності органів управління і посадових осіб за результати управління і господарської діяльності, а також відповідальності власника  за законність прийнятих ним рішень і створення умов для належної організації виробництва відповідають вимогам правової держави про необхідність забезпечення додержання законодавства як органами управління, посадовими особами, так і громадянами України, особами без громадянства та інозем­ними громадянами.

З поняттям законності узгоджуються вимоги необхідності додержання технології сільськогосподарського виробництва, організації трудового процесу, захисту трудових прав праців­ників, створення належних умов праці та відпочинку, оплати праці, забезпечення соціальних благ. Принцип законності уз­годжується з такими правовими категоріями, як державна, виробнича і трудова дисципліна, правопорядок. Без точного і неухильного додержання державою, власником, його уповно­важеними органами, керівниками і посадовими особами принципу законності неможливий перехід до ринкової еко­номіки, забезпечення сталих господарських відносин, дого­вірної дисципліни.

Додержання цього принципу забезпечується посиленням відповідальності за правильність і законність прийнятого уп­равлінського рішення. В разі прийняття державним чи іншим органом, у тому числі й уповноваженим власником, акта (управлінського рішення), що не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємство може звернутися в державний арбітражний суд для визнання його недійсним. Збит­ки включно з очікуваними, але не одержаними доходами (прибутком), заподіяні підприємству внаслідок виконання вказівок державних чи інших органів, їхніх посадових осіб, якими порушені права господарства, а також унаслідок нена­лежного здійснення такими органами або їхніми посадовими особами передбачених законодавством обов'язків щодо під­приємства, піддягають відшкодуванню за їх рахунок. Відпо­відно до п. 5 ст. 48 Закону "Про власність" підприємство має право на захист права повного господарського відання не тільки від уповноважених державою органів, а й безпосеред­ньо від власника.