Розділ IX ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ПРИВАТНОГО ПІДСОБНОГО ГОСПОДАРСТВА Печать
Аграрное право - В.З. Янчук Аграрне право України

 

 

§ 1. Поняття приватного підсобного господарства

1. За сучасних умов важливим джерелом забезпечення функціонування робочої сили в аграрному секторі економіки, в насиченні ринку України продуктами харчування рослин­ного і тваринного походження є праця у приватних підсобних господарствах найманих працівників і членів КСГП (СпС, ВСГК), учасників АСГТ, ТОВ, а також трудівників ДСГП та інших громадян, що проживають у сільській місцевості. В умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підпри­ємств, відсутності у них коштів на оплату праці своїх членів (учасників) та найманих працівників приватні підсобні гос­подарства залишаються практично єдиним джерелом нату­рального самозабезпечення селян продуктами харчування, постачальниками цих продуктів на ринки міст.

За своєю соціально-економічною і правовою сутністю приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насам­перед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що має вартісну оцінку (ціну), яке призначено для задоволення їх матеріальних і побутових потреб. Крім того, ознакою ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового об'єднання лю­дей, що складають сім'ю члена КСГП (СпС, ВСГК учасника АСГТ (ТОВ), працівника ДСП — та інших громадян. Вироб­лена цим господарством громадян продукція використовуєть­ся, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов ППГГ є складовою частиною багатоукладного аграрного ви­робництва продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного походження. Це утворення є ефективним джере­лом натурального господарювання за умови надання йому допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веден­ні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні), корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприєм­ства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасникам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пен­сіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній території.

Участь власників приватних підсобних господарств у задо­воленні суспільних потреб у сільськогосподарській продукції полягає в продажу (здачі) останньої заготівельним організаці­ям споживчої кооперації, самим КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї праці на ринку та ін.

Сучасне ППГГ України характеризується такими ознака­ми: по-перше, це — форма виробництва, яка грунтується на рівноправних формах власності на землю, на приватній влас­ності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге, це — сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і нале­жить громадянам за правом спільної сумісної власності; по-третє, ППГГ доповнює суспільне виробництво, має підсоб­ний до нього характер, є додатковим (а не основним) джере­лом прибутків; по-четверте, воно в основному має спожив­чий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70—90 відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими виробниками; по-п'яте, його можна на взаємовигідних засадах використовувати для збільшення виробництва товарної маси продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного по­ходження.

2. Визнання і відродження приватного (до липня 1992 р. — особистого) підсобного господарства пройшло складний шлях, оскільки з суто політичною метою, починаючи з років "суцільної колективізації", було прийнято і впроваджено в життя руйнівні рішення щодо згортання і обмеження діяль­ності цих господарств. Формально право громадян на особис­те підсобне господарство визнавалося Конституцією УРСР (ст. 13). Правове регулювання відносин у цих господарствах здійснювалося як за нормами Цивільного та Земельного ко­дексів, так і за рішеннями партійних та урядових органів СРСР та УРСР, за нормами Примірного статуту та статутів колгоспів, націлених на колгоспне і радгоспне будівництво. Здійснювана в ті роки політика призвела до занепаду госпо­дарств колгоспників і працівників радгоспів, стала однією з причин негативних демографічних і соціальних наслідків для сіл України.

Вперше позитивну оцінку і визнання необхідності розвит­ку особистих підсобних господарств було дано в постанові ЦК КПРС і Уряду СРСР від 14 вересня 1977 р. "Про особисті підсобні господарства колгоспників і службовців та інших громадян і колективне садівництво". Постановою тих же ор­ганів від 8 січня 1981 р. "Про додаткові заходи по збільшенню виробництва продукції в особистих підсобних господарствах громадян" було передбачено, що ці господарства як виробни­ки товарної маси продуктів харчування тваринного похо­дження можуть вступати в договірні відносини зі споживчою кооперацією. Політичне і економічне визнання підсобних господарств громадян сталося напередодні "перебудови". По­становою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 20 березня 1986 р. "Про дальше вдосконалення економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі країни" вперше за 60 років радянської влади особисті підсобні госпо­дарства громадян були визнані "складовою частиною соціа­лістичного сільського господарства, покликані повніше за­довольняти потреби сільських жителів у м'ясі, молоці, карто­плі, овочах, плодах та інших продуктах харчування".

2. Від часу проголошення незалежності України сталися значні зміни в правовому регулюванні діяльності підсобних господарств членів КСГП, СпС, ВСГК, працівників АСГТ, ДСГП. Ці господарства відповідно до Закону "Про власність" з липня 1992 р. є приватними. Цим Законом скасовано обме­ження кола і кількості майна, що може перебувати у приват­ній власності громадян, що мають таке господарство. З Ци­вільного кодексу виключено статті, що встановлювали статус колгоспного двору, і відтепер усі громадяни, що мають при­ватне підсобне господарство у сільській місцевості, урівнені в правах незалежно від того, чи є вони членами КСГП, СпС, ВСГК, учасниками і/чи робітниками АСГТ, ДСГП.

Чинним законодавством України, статутами КСГП (СпС, ВСГК, АСГТ, ТОВ) на ці суб'єкти підприємницької діяльнос­ті покладаються обов'язки створювати умови для розвитку підсобних господарств, надавати їм допомогу в обробітку зе­мельних ділянок, у забезпеченні їх добривами, засобами за­хисту рослин, насінням, садивним матеріалом, кормами, зер­ном і пасовищами, у придбанні молодняка худоби та птиці, в агрохімічному і зооветеринарному обслуговуванні, а також у реалізації виробленої продукції та в її переробці.

Приватне підсобне господарство громадян має чітко ви­значену земельну, майнову (речову та зобов'язальну) правосуб'єктність, що визначає особливість цього інституту аграр­ного права.