Розділ 9 Організаційно-правове забезпечення соціального розвитку села PDF Печать
Аграрное право - О.О.Погрібний Аграрне право України

  1. Поняття соціального розвитку села
  2. Правовий режим об'єктів соціальної сфери села
  3. Правове забезпечення наукових досліджень, підготовки кадрів для села та зайнятості сільського населення
  4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі
  5. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування жителів сільського населення

 

§  1. Поняття соціального розвитку села

У сільській місцевості в найближчій перспективі проживатиме близько третини населення України, основна частина якого зайня­та в аграрній сфері виробництва. Село не тільки виконує функцію продовольчого забезпечення держави, а й лишається носієм само­бутніх матеріальних, культурних, моральних надбань і традицій ми­нулих поколінь. У селі сконцентровано значну частину соціально-економічного потенціалу суспільства. З огляду на це, важливим фактором визначення цивілізованості будь-якого суспільства є ставлення   його до   селянина.

Досвід сучасного реформування аграрного сектора економіки країни наочно показав, що сама реорганізація державних і колек­тивних сільськогосподарських підприємств та надання землі у при­ватну власність не вирішують проблеми насичення ринку продо­вольчими товарами. Ефективне виробництво товарної сільськогос­подарської продукції не можливе без наявності державних протек­ціоністських програм, спрямованих на формування повноцінного життєвого середовища, задоволення економічних і соціальних інте­ресів сільського населення, забезпечення комплексного розвитку сільських територій, об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'язку та інформатики, транспорту, житлово-комунально­го та водного господарства, шляхового будівництва, збереження сільської поселенської мережі тощо. Аграрний протекціонізм являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, пра­вових), метою якого є стимулювання розвитку національного сіль­ськогосподарського товаровиробника, обстоювання інтересів на зовнішньому і внутрішньому ринках та створення належного рівня життя  для   сільського   населення.

Сільське господарство потребує підвищеного виробничо-госпо­дарського ризику. Тому світова практика виходить із того, що ця галузь, позбавлена державного регулювання, спеціально орієнтова­ного на захист майнових інтересів виробників сільськогосподар­ської продукції, та відповідної підтримки виробничої і соціально-побутової сфер, не може ефективно функціонувати. Виробничий процес у сільському господарстві навіть за наявності найвищого рівня науково-технічного й сервісного забезпечення не може кон­тролюватися людиною у повному обсязі. Державна підтримка є не­одмінною також з урахуванням ролі села в демографічному розвит­ку   суспільства,    соціально-побутових   особливостей   сільського   життя. Так, країнам ЄЕС процвітання сільського господарства коштує щорічно 40 млрд євро. У 24 розвинених країнах, об'єднаних Орга­нізацією з економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), фер­мери близько 40% своїх доходів отримують у вигляді дотацій, шля­хом штучного підвищення державою цін на сільськогосподарську продукцію, що закуповується. У деяких країнах, отримані таким чином  доходи   сягають   80%'.

Концептуальним     підґрунтям    державної    підтримки     сільського господарства   є    визнання   його   становища   хронічно   невигідним   у системі    товарних    зв'язків    народного    господарства.     Встановлено, що   в   США   вартість   обробленої   продукції   в   сільському   господарс­тві   вдвічі   менша,   ніж   вартість   засобів   виробництва для   сільського господарства.    Середній   прибуток   у   ньому   є   нижчим.    Вищий   сту­пінь ризику призводить до  того,   що   сільське   господарство   функці­онує   в  умовах  нерівності   його   економічних  суб'єктів   з  аналогічни­ми  суб'єктами   в   інших   галузях  .   У ФРН   з   5   вересня    1955   р.  діє   за­кон  про аграрне   господарство.   У ньому зазначається,   що  завданням держави   є   забезпечення   соціальної  справедливості   шляхом   регулю­вання  сільського   господарства  з  метою   захисту  його   інтересів.   Цим законом   була   введена   система   щорічної  звітності   Уряду   перед   пар­ламентом    про    економічну   ситуацію    в    сільському   господарстві   та паритет у  відносинах  з  іншими   галузями.   Стаття   39   Римського до­говору   про   створення   ЄЕС    1957   року   однією   із   цілей   сільськогос­подарської   політики   співтовариства  називає   забезпечення   справед­ливого рівня життя  сільського  населення.   Спеціально  зазначається, що,   розробляючи   аграрну   політику,   члени   співтовариства   повинні брати  до   уваги   специфічний   характер   сільськогосподарської діяль­ності,    необхідність державного   регулювання   сільського   господарс­тва   властивими   йому   методами,   з   відповідною   поступовістю   .

Сучасний етап реформування аграрних відносин в Україні ха­рактеризується погіршенням фінансового стану та зниженням платоспроможності сільськогосподарських і агропромислових то­варовиробників, недосконалістю кредитно-фінансової системи то­що. Це призводить до того, що із 7,8 млн працездатних осіб, які мешкають у сільській місцевості, 1,6 млн — безробітні, а 1,9 млн — зайняті лише в особистих селянських господарствах. Майже не зростають реальні доходи селян, головним джерелом яких є над­ходження від низькопродуктивної праці в особистих підсобних господарствах. За рівнем середньомісячного заробітку, який ста­новить лише 48,6% середнього рівня заробітної плати у виробни­чих галузях, сільське господарство посідає останнє місце. Прак­тично не відновлюється діяльність підприємств і закладів сфери обслуговування,    припинилося   оновлення   матеріальної   бази   соціальної інфраструктури. Наслідками цих процесів є критична соці­ально-демографічна ситуація на селі. Так наприкінці 2002 р. пере­вищення смертності над народжуваністю досягло 156 тис. чоловік на рік. Майже в 90% сіл протягом останніх 5 років кількість по­мерлих перевищила кількість народжених, у 11 % сіл за цей час не народилося жодної дитини. Зростають темпи обезлюднення сіл, майже у третини з них не самовідтворюється населення . Як бачи­мо, соціальне відродження села та підвищення ефективності аг­рарного виробництва — процеси органічно пов'язані. За таких умов збереження і розвиток села, забезпечення повноцінного від­творення в ньому українського народу має стати головним пріори­тетом  державної   аграрної   політики.

Це й дістало своє відображення в указах Президента України від. 20 грудня 2000 р. "Про Основні засади розвитку соціальної сфери села" та від 15 липня 2002 р. № 640 "Про першочергові заходи що­до підтримки розвитку соціальної сфери села". Названі норматив­ні акти визначають коло організаційно-правових заходів щодо здій­снення   соціальних   перетворень  на  селі,   а  саме:

 

  • збільшення   зайнятості   сільського   населення   на   сільськогос­подарських   підприємствах   різних   організаційно-правових   форм   та
  • особистих    селянських    господарствах    за   допомогою    нарощування обсягів   виробництва   сільськогосподарської   продукції,   її   первинної переробки   й   збереження,   поширення   в   сільській   місцевості   прак­тики   урізноманітнення   видів   господарської діяльності;
  • підвищення    продуктивності    праці,    рівня    заробітної    плати працівників   сільського   господарства  та   застосування   науково   обг­рунтованих   норм   праці;
  • ефективне   використання   трудових  ресурсів   і   робочого   часу;
  • відновлення   діяльності   раніше   закритих   та   відкриття   нових закладів   соціально-культурного   призначення   в   сільських  населених пунктах,   а також зупинення  їх  закриття;
  • нарощування   обсягів житлового   будівництва  на  основі  спеці­альних   програм   його   підтримки;
  • збільшення   обсягів   будівництва   інженерних   мереж   і   споруд, насамперед,   у  регіонах,   де   відсутні   місцеві джерела   питної   води   та паливно-енергетичні    ресурси;    розвиток    систем    розвідних    мереж водо—    і   газопроводів   з   метою   повнішого   завантаження    існуючих магістралей;
  • створення    сприятливих   умов   для    розвитку    на    селі    сфери платних   послуг.

 

Юридично забезпечити реалізацію визначених органами влади й управління України організаційно-економічних напрямів аграр­ної реформи і соціального розвитку села покликані також норма­тивно-правові акти. Зокрема, одним із перших таких законодав­чих актів   є   Закон  України   від   17  жовтня    1990  р.   "Про   пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві" . На жаль, практика показала, що поло­ження цього Закону є декларативними. Неможливість його прак­тичної реалізації призвела до необхідності прийняття цілої низки підзаконних нормативно-правових актів, зокрема вищезгаданих указів.