ГЛАВА 20 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЕЛЬ ВОДНОГО ФОНДУ PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

§ 1. Загальна характеристика земель водного фонду

Відповідно до ст. 19 ЗК України землі водного фонду є са­мостійною складовою земель України.

До їх складу згідно зі ст. 58 ЗК України і ст. 4 Водного кодек­су належать землі, зайняті: а) морями, річками, озерами, во­досховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; б) прибережними захисними смугами вздовж мо­рів, річок та навколо водойм; в) гідротехнічними, іншими во­догосподарськими спорудами та каналами, а також землі, ви­ділені під смуги відведення для них; г) береговими смугами водних шляхів. Зазначений перелік, є вичерпним.

Чинний Земельний кодекс України виділяє кілька видів земель водного фонду. Головною частиною цих земель є землі покриті водою. Фактично всі водні об'єкти займають земель­ні ділянки, на яких вони знаходяться. Виняток становлять лише підземні води і джерела, тому що вони розміщені в над­рах землі. До водопокритих земель відносять лише земельні ділянки, які покриті водою тривалу частину року. Землі, вкриті водою нетривалий час, не належать до водопокритих земель. Не належать до цих земель і земельні ділянки, на яких розташовані штучні плавальні басейни, системи кому­нальних і промислових водопроводів тощо.

Другий вид земель водного фонду складають землі, зайня­ті болотами й островами. Відповідно до Водного кодексу Укра­їни болото — це надмірно зволожена земельна ділянка із за­стояним водним режимом і специфічним рослинним покри­вом. Болота не належать до водних об'єктів. Вони є особливим типом наземних екосистем, для яких характерні надлишкове зволоження, наявність вологолюбивої рослинності і процес формування торфу. Особливість островів полягає в тому, що вони фактично відокремлені від суші з усіх боків водами, і їх правовий режим залежить від режиму водних об'єктів.

До третього виду земель водного фонду відносять землі: зайняті прибережними захисними смугами уздовж морів, рі­чок і навколо водойм; береговими смугами водних шляхів; виділені під смуги відведення для гідротехнічних та інших водогосподарських споруд і каналів. Вони призначені для охорони водних об'єктів від забруднення, засмічення, висна­ження та здійснення певної господарської діяльності, пов'язаної з використанням водних об'єктів.

Прибережні захисні смуги є складовою водоохоронних зон і встановлюються у їх межах. Ці смути безпосередньо приля­гають до водних об'єктів. Головна мета виділення земель під прибережні захисні смуги полягає в охороні поверхневих водних об'єктів від забруднення, засмічення та збереження їх водності. Згідно зі ст. 60 ЗК України вони встановлюються уз­довж урізу води (у меженний період) шириною: а) для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як З га — 25 м; б) для середніх річок, водосховищ на них, во­дойм, а також ставків площею понад 3 га — 50 м; в) для вели­ких річок, водосховищ на них та озер — 100 м.

Розмір та межі прибережної захисної смути уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюються за про­ектами землеустрою, а в межах населених пунктів — з ураху­ванням вимог містобудівної документації.

Конкретні розміри і межі прибережних захисних смуг уздовж морів і навколо морських заток і лиманів ЗК України не визначає. У цих випадках їх встановлюють відповідно до проектів землеустрою. Разом з тим слід зазначити, що у ст. 88 Водного кодексу України щодо цих водних об'єктів передба­чено виділення прибережної захисної смуги завширшки не менше 2 км від урізу води. Тому ширина таких смуг згідно з проектами землеустрою має бути не менше 2 км.

Смуги відведення виступають самостійною складовою час­тиною земель водного фонду. Вони включають земельні ділян­ки водного фонду, на яких встановлюється особливий право­вий режим їх використання для забезпечення експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження та руйнування магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошуваль­них і осушувальних системах, гідротехнічних та гідрометрич­них спорудах, а також водойм і гребель на берегах річок.

Розміри та режим використання земельних ділянок смуг відведення визначаються за проектами землеустрою, які розробляються і затверджуються водокористувачами після погодження зі спеціально уповноваженими центральними органами виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і органами водного господарства.

Берегові смуги водних шляхів — також самостійний еле­мент земель водного фонду. Відповідно до ст. 64 ЗК України і ст. 92 Водного кодексу України вони встановлюються тільки на судноплавних водних шляхах за межами населених пунктів. Згідно зі ст. 67 Водного кодексу України перелік внутрішніх вод­них шляхів, віднесених до категорії судноплавних, затверджує Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України постано­вою від 12 червня 1996 р. № 640 затвердив Перелік внутрішніх водних шляхів, що належать до категорії судноплавних1.

У Земельному кодексі не встановлюються конкретні роз­міри земельних ділянок берегових смуг водних шляхів. їх розміри визначаються за проектами землеустрою.

Окремий вид земель водного фонду становлять землі, зай­няті безпосередньо гідротехнічними, іншими водогосподар­ськими спорудами та каналами. У ст. 58 ЗК України додатково вказується, що для створення сприятливого водного режиму водних об'єктів встановлюються їх водоохоронні зони. Вони фактично забезпечують охорону поверхневих водних об'єктів (природних водойм, водотоків і штучних водойм) і морів.

Водоохоронні зони являють собою земельні ділянки, що є природоохоронною територією регульованої господарської діяльності. У складі водоохоронних зон виділяють прибереж­ні захисні смуги, які належать до земель водного фонду. Тому землі водоохоронних зон частково є землями водного фонду, оскільки у їх межах виділено прибережні захисні смуги.

Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них затвердже­ний постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 р. № 4862.

Водоохоронна зона має визначені межі. Зокрема, виділя­ється внутрішня і зовнішня межі. Внутрішня межа водоохо­ронної зони збігається з мінімальним рівнем води у водному об'єкті. При цьому не має значення категорія водного об'єкта, його правовий режим та цілі використання. Зовнішня межа водоохоронної зони залежить від категорії земель, видів насе­лених пунктів та природних характеристик водних об'єктів.

На землях водного фонду відповідно до Водного кодексу Украї­ни можуть бути виділені земельні ділянки для створення зон сані­тарної охорони й окремі пояси особливого режиму цих зон. Зона санітарної охорони—це територія й акваторія, на якій запровад­жується особливий правовий режим для запобігання погіршенню якості води джерел централізованого водопостачання у районах забору води та забезпечення охорони водопровідних споруд.

Зони санітарної охорони джерел і об'єктів централізовано­го водопостачання входять до складу водоохоронних зон і по­діляються на три пояси особливого режиму: перший пояс (су­ворого режиму) включає територію розміщення водозабору, майданчиків водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий пояс (обмежень) — територія, на якій встановлюються певні обмеження господарської діяльності; третій пояс (спос­тереження) — територія, призначена для спостереження за станом водних об'єктів і веденням господарської діяльності з метою охорони джерел водопостачання від забруднення.

Відповідно до ст. 59 ЗК України земельні ділянки даної ка­тегорії земель можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Але їм притаманні певні особливості. Зокрема, берегові смуги водних шляхів здебільшого перебу­вають у державній або приватній власності. Можливість пе­ребування їх у комунальній власності обмежена, адже їх встановлюють за межами населених пунктів.