ГЛАВА 14 ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України

 

 

§ 1. Поняття і зміст правової охорони земель

Згідно зі ст. 14 Конституції України земля є основним на­ціональним багатством, що перебуває під особливою охоро­ною держави. Це положення Основного Закону країни відоб­ражено і деталізовано у Земельному кодексі України, Законі України «Про охорону земель» від 19 червня 2003 року1 та ін­ших актах земельного законодавства.

Правова охорона земель являє собою систему врегу­льованих нормами права організаційних, економічних та інших суспільних відносин щодо забезпечення раціональ­ного використання земельного фонду країни, запобігання необгрунтованому вилученню земель із сільськогосподар­ського обороту, захисту земельних ресурсів від шкідливих антропогенних впливів, а також щодо відтворення та під­вищення родючості грунтів, продуктивності земель лісово­го фонду, забезпечення особливого правового режиму зе­мель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. її основне завдання полягає в забезпеченні збереження та відтворення земель­них ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель. Охорона земель є надзвичайно важливим чинником забезпечення продовольчої та екологічної безпе­ки країни. Тому важливу роль у здійсненні завдань право­вої охорони земель відіграє держава шляхом виконання ря­ду своїх функцій.

У процесі здійснення правової охорони земель держава виконує чотири основні функції — регулюючу, стимулюючу, контрольну та каральну.

Регулююча функція правової охорони земель зводиться до встановлення правил раціонального використання земельних ресурсів. Такі правила можуть встановлюватися, наприклад, у формі обов'язків власників і користувачів земельних ділянок щодо їх раціонального використання, нормативів допустимої експлуатації земель, нормативів їх якісного стану та допусти­мого антропогенного навантаження на земельні ресурси.

Стимулююча функція правової охорони земель поля­гає в запровадженні економічних стимулів раціонального ви­користання та охорони земельних ресурсів, які передбачені, зокрема, ст. 205 ЗК України.

Контрольна функція правової охорони земель зводить­ся до здійснення відповідними органами державної влади та місцевого самоврядування державного контролю за вико­ристанням та охороною земель.

Каральна функція правової охорони земель виявляєть­ся у встановленні санкцій за порушення правил раціональ­ного використання і охорони земель та їх застосуванні до по­рушників земельного законодавства. Такі санкції застосову­ють суди, а також державні інспектори з контролю за вико­ристанням і охороною земель та деякі інші посадові особи.

Важливим напрямом державної політики щодо охорони земель є стандартизація і нормування у галузі використання земель, які здійснюються шляхом прийняття нормативів і стандартів. Вони визначають вимоги щодо якості земель, до­пустимого антропогенного навантаження на грунти та окре­мі території, а також щодо допустимого сільськогосподар­ського освоєння земельного фонду країни. В Україні застосо­вуються, зокрема, нормативи: оптимального співвідношен­ня земельних угідь; якісного стану грунтів; гранично допус­тимого забруднення грунтів; деградації земель та грунтів.

Охорона земельних ресурсів здійснюється також шляхом рекультивації порушених земель, що включає комплекс орга­нізаційних, технічних і біотехнологічних заходів, спрямова­них на відновлення ґрунтового покриву, поліпшення стану та продуктивності порушених земель.

Згідно з Земельним кодексом при здійсненні діяльності, пов'язаної з порушенням поверхневого шару грунту, власники земельних ділянок і землекористувачі повинні забезпечу­вати зняття, складування, зберігання поверхневого шару грунту та нанесення його на ділянку, з якої він був знятий, або на іншу земельну ділянку для підвищення Ті продуктив­ності та інших якостей. Нарешті деградовані і малопродук­тивні землі, господарське використання яких є екологічно небезпечним та економічно неефективним, підлягають кон­сервації, яка становить окремий напрям охорони земель.

Важливе значення у забезпеченні охорони земель має юридична відповідальність за порушення земельного зако­нодавства. Особи, винні в недодержанні передбачених зако­нодавством вимог щодо охорони земель, можуть бути при­тягнуті до адміністративної, цивільної, а в ряді випадків і до кримінальної відповідальності.

 

§ 2. Суб'єкти та об'єкти правової охорони земель

Надання землі на законодавчому рівні статусу основного національного багатства, що перебуває під особливою охоро­ною держави, покладає на органи державної влади, а також на органи місцевого самоврядування загальний обов'язок за­безпечити раціональне використання та охорону земельних ресурсів країни. Виконання цього обов'язку забезпечується здійсненням названими органами низки функцій управлін­ня землями, які спрямовані на охорону земельних ресурсів.

Важливу роль у сфері правової охорони земель країни відіграє Верховна Рада України, яка визначає засади державної політики в галузі використання та охорони земель, приймає закони у галу­зі регулювання земельних відносин та затверджує загальнодер­жавні програми щодо використання та охорони земель (ст. 6 ЗК).

Прийняті Верховною Радою закони України «Про охорону земель» і «Про державний контроль за використанням та охо­роною земель» від 19 червня 2003 р. та інші документи у сфері охорони земель реалізуються через діяльність органів держав­ної виконавчої влади, яку очолює Кабінет Міністрів України. Згідно зі ст. 13 ЗК України з метою забезпечення охорони зе­мель цей орган здійснює: 1) реалізацію державної політики у галузі використання та охорони земель; 2) розробку і забезпе­чення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель; 3) організацію ведення державного земель­ного кадастру, державного контролю за використанням і охо­роною земель та здійснення землеустрою; 4) встановлення по­рядку проведення моніторингу земель та деякі інші функції.

Суб'єктами правової охорони земель є також місцеві дер­жавні адміністрації. Так, відповідно до ст. 17 ЗК України до їх повноважень належать: участь у розробці та забезпеченні ви­конання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координа­ція здійснення землеустрою та державного контролю за вико­ристанням та охороною земель; координація діяльності дер­жавних органів з питань земельних ресурсів та деякі інші.

До суб'єктів правової охорони земель належать 1 органи міс­цевого самоврядування. Так, обласні та районні ради здійсню­ють: забезпечення реалізації державної політики в галузі вико­ристання та охорони земель; погодження загальнодержавних програм використання та охорони земель, беруть участь у їх ре­алізації на відповідній території; затверджують та беруть участь у реалізації регіональних програм використання земель, підви­щення родючості ґрунтів, охорони земель; координацію діяль­ності місцевих органів земельних ресурсів; організацію землеус­трою; розпорядження землями, що перебувають у спільній власності територіальних громад тощо (статті 8 і 10 ЗК).

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галу­зі охорони земельних ресурсів на відповідній території нале­жать: розпорядження землями територіальних громад; орга­нізація землеустрою; координація діяльності місцевих орга­нів земельних ресурсів; здійснення контролю за використан­ням та охороною земель комунальної власності, додержан­ням земельного та екологічного законодавства; викуп зе­мельних ділянок для суспільних потреб, пов'язаних з охоро­ною земель та інших природних ресурсів, з земель приватної власності у межах сіл, селищ, міст; обмеження, тимчасова за­борона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земель­ного законодавства (ст. 12 ЗК).

Крім органів державної влади загальної компетенції та ор­ганів місцевого самоврядування, важливу роль у забезпечен­ні правової охорони земель відіграють галузеві органи дер­жавної виконавчої влади. Серед них слід виділити Державний комітет України по земельних ресурсах та Міністерство охорони навколишнього природного середовища України. їх пов­новаження щодо охорони земель визначені у статтях 14 і 15 ЗК України, а також у Законі України "Про охорону земель".

Обов'язок забезпечення охорони земель у процесі їх вико­ристання закон покладає і на власників та користувачів зе­мельних ділянок. Тому суб'єктами правової охорони земель є і громадяни та юридичні особи, яким земельні ділянки нале­жать на праві власності, праві постійного користування чи праві оренди. Так, згідно зі статтями 91 і 96 ЗК України власни­ки та користувачі земельних ділянок зобов'язані: додержувати­ся вимог законодавства про охорону довкілля; підвищувати ро­дючість грунтів та зберігати інші корисні властивості землі; до­держуватися обмежень, пов'язаних Із встановленням охорон­них зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних та осушувальних систем; забезпечувати використання земельних ділянок за їх цільовим призначенням тощо. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про оренду землі» в договорах оренди земельних ділянок як їх обов'язкова умова мають визначатися цільове призначення орендованої земель­ної ділянки, умови її використання та збереження якості землі.

Згідно з законодавством України охороні підлягають усі землі в межах території держави. Отже, об'єктом правової охорони земель є всі землі, на які поширюється суверенітет України. Однак суб'єкти правової охорони земель мають різ­ний правовий статус і, відповідно, різну компетенцію у сфері охорони земель. Крім того, землі України поділяються на дев'ять категорій, кожна з яких має особливий правовий ре­жим і потребує вжиття різних за змістом заходів щодо їх охо­рони. Тому землі як об'єкт правової охорони за суб'єктами та специфікою їх охорони можна поділити на дві групи.

За суб'єктами правової охорони можна виділити зем­лі, охорона яких є обов'язком того чи іншого суб'єкта. Так, власники та користувачі земельних ділянок охороняють ді­лянки, що перебувають у їх власності чи користуванні. Об'єк­том охорони земель, яку здійснюють сільські, селищні та міські ради, є землі в межах відповідних населених пунктів. Об'єктом охорони земель, здійснення якої покладено на ра­йонні та обласні органи влади (районні ради, районні дер­жавні адміністрації, обласні ради, обласні державні адмініс­трації), є землі, відповідно, в межах району чи області. На­решті, об'єктом охорони земель, яку здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство охоро­ни навколишнього природного середовища України, Держкомзем України, є всі землі держави.

За специфікою об'єкта охорони землі класифікують за їх Категорійною належністю та цільовим призначенням. Так, від­повідно до ст. 19 ЗК у складі земель України виділяють дев'ять категорій земель. Використання та охорона кожної з них регу­люються як загальними, так і спеціальними нормами земельного права, які враховують соціально-економічну та екологічну Специфіку земель кожної категорії. Окремими об'єктами охорони земель слід вважати землі, віднесені до кожної з передбаченої Земельним кодексом України категорій земель.

Класифікація земель як об'єкта правової охорони має не лише теоретичне чи дидактичне (навчальне) значення, а й Має прикладний характер. Внаслідок проведення такої кла­сифікації виявляють землі, охорона яких належить до компетенції відповідного суб'єкта.