ГЛАВА 8 ОБМЕЖЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ PDF Печать
Аграрное право - М.В. Шульга Земельне право України


§ 1. Поняття та класифікація обмежень прав на землю

Право власності на землю на сучасному етапі розвитку суспільства не є абсолютним. В більшості країн світу воно об­межується в законодавчому порядку в інтересах суспільства. Необхідність обмеження права власності на землю в Україні випливає і з Конституції України (ст. 41), якою передбачено, що використання власності не може завдавати шкоди пра­вам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Ме­жі здійснення права власності на землю визначаються колом покладених законодавством на власників земельних ділянок обов'язків щодо раціонального використання та охорони зе­мель. Важливе значення для визначення меж здійснення прав на землю мають обмеження цих прав.

Обмеженням права на землю слід вважати встановлену відповідно до чинного законодавства заборону або покладен­ня на суб'єктів такого права Додаткового обов'язку щодо вчи­нення дій, пов'язаних з набуттям, використанням та відчу­женням земельних ділянок.

Залежно від способу встановлення, характеру обмеження права на землю, дією в часі тощо обмеження прав на землю поділяються на кілька видів. Згідно зі ст. 110 Земельного ко­дексу України на використання власником земельної ділянки або її частини може бути встановлено обмеження (обтяжен­ня) в обсязі, передбаченому законом або договором. Крім то­го, в окремих випадках Земельний кодекс України передба­чає можливість встановлення обмеження прав на землю за рішенням суду. Отже, за способом встановлення обмежен­ня прав на землю поділяються на обмеження, які встановле­ні: 1) законом; 2) договором; 3) судом. Прикладом встановле­ного законом обмеження прав на землю є заборона набуття іноземцями у власність земельних ділянок сільськогосподар­ського призначення (статті 81—82 ЗК). Що стосується дого­вору, то, наприклад, договором оренди землі може бути вста­новлена заборона на передачу земельної ділянки в суборенду. Нарешті, за позовом власника чи користувача однієї земель­ної ділянки суд може заборонити певну діяльність власника сусідньої земельної ділянки, якою завдається неприпусти­мий вплив (ст. 103 ЗК). Така заборона являтиме собою обме­ження прав на використання земельної ділянки.

Крім способу встановлення, обмеження прав на землю розрізняються за об'єктом обмеження. За цим критерієм обмеження прав на землю поділяються на обмеження щодо певних суб'єктів та обмеження щодо певних земель. Так, Зе­мельний кодекс України, закріпивши безоплатну приватиза­цію земельних ділянок громадянами України, одночасно за­боронив безоплатну передачу у власність земельних ділянок іноземним громадянам та особам без громадянства. Однак, частіше дія обмежень прав на землю поширюється не на суб'єктів земельних прав, а на їх об'єкти, тобто на певні види земель, наданих громадянам у власність чи користування. Так, згідно зі ст. 114 ЗК, навколо об'єктів, які є джерелами ви­ділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шу­му, вібрації, ультразвукових і електромагнітних хвиль, елек­тронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, створюють­ся санітарно-захисні зони з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови. В зв'язку з цим у ме­жах санітарно-захисних зон забороняється будівництво житлових об'єктів, об'єктів соціальної інфраструктури та ін­ших об'єктів, пов'язаних з постійним перебуванням людей.

Особливим видом обмеження прав на землю, дія якого «прив'язана» до землі, є обтяження земельної ділянки. Обтя­ження земельної ділянки являє собою таку різновидність обмеження земельних прав, при якій обмежуються права конкретних власника чи користувача конкретної земельної ділянки. Одним із випадків встановлення обтяження земель­ної ділянки є використання її в якості об'єкта застави (іпоте­ки), при якій встановлюються обмеження щодо розпорядження земельною ділянкою її власником на період до вико­нання іпотекодавцем свого іпотечного боргового зобов'язан­ня. Обтяження земельної ділянки має місце і в випадках встановлення земельного сервітуту, а також накладення за рішенням суду заборони щодо відчуження земельної ділянки з метою забезпечення позову тощо.

Важливе значення має термін дії встановленого відповід­но до чинного законодавства обмеження прав на землю. За цим критерієм вони класифікуються на постійні та тим­часові. До постійних обмежень прав на землю належать ті з них, термін дії яких не визначений. Прикладом постійно ді­ючого обмеження прав на землю можна назвати заборону для громадян та юридичних осіб самостійно змінювати ці­льове призначення наданих їм у власність або в користуван­ня земельних ділянок (ст. 20 ЗК). Така зміна може здійснюва­тися лише на підставі рішення відповідного органу влади. Тимчасовими вважаються ті обмеження прав на землю, тер­мін дії (закінчення) яких чітко визначений законом, догово­ром або судом. Так, до тимчасових обмежень прав на землю належить заборона на відчуження до 1 січня 2005 р. земель­них ділянок сільськогосподарського призначення, наданих для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Саме таке обмеження прав власників відповідних земельних ділянок передбачене п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України.

Встановлене відповідно до чинного законодавства обме­ження прав на землю може мати правову форму заборо­ни чи додаткового обов'язку. Заборона на вчинення дій щодо володіння, користування та розпорядження земельни­ми ділянками — найбільш поширений вид обмежень прав на землю. Забороняючи певні дії щодо землі, законодавець чіт­ко визначає межі дозволеної поведінки суб'єктів, земельних відносин. Власники земельних ділянок та землекористувачі, володіючи та користуючись ними, не мають права самовіль­но здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок. Такі дії без отримання спеціального доз­волу на те органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, заборонені (ст. 168 ЗК). Однак, з точки зору нормотворчої техніки, в ряді випадків встановлення певного обмеження прав на землю доцільніше здійснювати не шляхом введення заборони на вчинення пев-

них дій, а шляхом покладення на суб'єкта земельних відно­син певних обов'язків щодо володіння, користування чи роз­порядження земельними ділянками. Причому, мова йде не про загальні обов'язки, дотримання яких є обов'язковим для всіх власників землі та землекористувачів (статті 90, 96 ЗК). Зазначені обов'язки є елементом правового режиму земель в Україні, а не обмеженнями прав власників землі та землеко­ристувачів. Обмеженням прав на землі можна вважати лише додаткові обмеження прав власників та користувачів земель­них ділянок, які введені саме з метою обмеження прав на землю певної категорії суб'єктів земельних прав. Так, обме­женням прав на землю іноземних громадян та іноземних юридичних осіб слід вважати покладення на них обов'язку відчуження протягом року земельних ділянок сільськогоспо­дарського призначення, набутих ними у спадщину шляхом спадкування (статті 81 і 82 ЗК).