Печать
PDF

Розділ ІІІ. Окремі галузі законодавства України Глава 7. Основи Цивільного права України.

Posted in Право - Л.Д. Коровіна Основи правознавства Посібник

 

7.1. Загальна характеристика Цивільного кодексу.

Основним джерелом цивільного права є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України), прийнятий 16.01.2003 р., що набрав чинності з 01.01.2004 р. Кодекс складається з шести книг, які поділяються на розділи, підрозділи та глави:

1.    Книга перша. Загальні положення.

2.    Книга друга. Особисті немайнові права фізичної особи.

3.    Книга третя. Право власності та інші речові права.

4.    Книга четверта. Право інтелектуальної власності.

5.    Книга п'ята. Зобов'язальне право.

6.    Книга шоста. Спадкове право.

У Книзі першій (гл. 1-19) викладено основні положення щодо цивільного законодавства України, підстав виникнення прав, обов'язків та умов їх здійснення і захисту. Нормами цієї Книги висвітлено також загальні положення про фізичну та юридичну особу, об'єкти цивільних прав (речі, майно, цінні папери, не­матеріальні блага).

Книга друга (гл. 20-22) характеризує особисті немайнові права фізичної особи (такі, що забезпечують природне існування та соціальне буття фізичної особи).

Нормами Книги третьої ЦК України (гл. 23-34) врегульова­но право власності та інші речові права, такі як право володіння та користування чужим майном (сервітут), право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) тощо.

Загальні положення про право інтелектуальної власності та відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на кон­кретні об'єкти: раціоналізаторську пропозицію, комплектування інтегральних мікросхем, географічне зазначення, комерційну таємницю, торговельну марку тощо, закріплені нормами Книги четвертої (гл. 35—46).

Зобов'язальне право визначає Книга п'ята (гл. 47-83): дано поняття зобов'язання, його сторін, основних принципів виконання, припинення та забезпечення виконання зобов'язань, висвітлено загальні положення про договір. Найбільша частина розділу присвячена окремим видам зобов'язань — дого­вірним (купівля-продаж, рента, найм, підряд, комісія тощо) та недоговірним (публічна обіцянка винагороди, вчинення дій у майнових інтересах особи без її доручення, відшкодування шкоди тощо).

Книга шоста (гл. 84—90) охоплює законодавче врегулювання відносин, пов'язаних зі спадковим правом (спадкування за за­коном та за заповітом, виконання заповіту, спадковий договір тощо).

Цивільне право - це галузь права, що врегульовує цивільно - правові відносини. Але ці відносини неоднорідні й серед них розрізняють особисті немайнові та майнові відносини.

До особистих немайнових відносин належать ті, що пов'язані з особою суб'єкта, є невіддільними від неї. Серед них розрізняють:

а) особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими (як правило, їх об'єктом є особисті права на немайнові блага, які можуть породжувати можливість одержання грошової винагороди чи іншого матеріального блага, наприклад, результати інтелектуальної праці);

б) особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими. Вони виникають у зв'язку зі здійсненням особою своїх особистих прав. Їх об'єктом є особисті права на нематеріальні блага, що є невіддільними від особи та не здатні самі по собі породжувати в їхніх носіїв права на грошову винагороду чи інше матеріальне благо, наприклад, честь, гідність, ділова репутація, ім'я, право на життя і здоров'я тощо.

А майновими є відносини з приводу володіння, користування та розпорядження матеріальними цінностями (майном).

Отже цивільні правовідносини – це врегульовані нормами цивільного права вольові відносини між його суб’єктами, які виникають, змінюються та припиняються згідно з приписами цих норм і забезпечуються силою державного примусу.

Цивільні правовідносини виникають між:

а)   фізичними особами;

б)  юридичними особами;

в)  фізичними і юридичними особами.

Цивільні правовідносини мають свої особливості:

а)   рівність сторін;

б)  вільне волевиявлення;

в)  майнова самостійність сторін;

г)   особливий спосіб вирішення майнових спорів.

 

7.2. Учасники цивільних правовідносин. Поняття і загальна характеристика цивільної правоздатності і цивільної дієздатності.

Учасниками цивільних правовідносин є фізичні особи та юридичні особи.

Людина, як учасник цивільних правовідносин, вважається фізичною особою. Всі фізичні особи мають цивільну правоздатність і дієздатність.

Цивільна правоздатність — можливість особи мати суб'єктивні цивільні права і цивільні обов'язки.

Цивільна правоздатність фізичної особи виникає в мо­мент її народження та припиняється в момент смерті.

Однак для того, щоб самому набути цивільні права й обо­в'язки, треба мати не тільки правоздатність, а й дієздат­ність.

Цивільна дієздатність — здатність особи самостійно набувати цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивіль­ні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відпові­дальність у випадку їх невиконання.

Цивільна дієздатність залежить від віку і психіч­ного стану фізичної особи. Градації обсягу дієздатності за віком:

1)      особи, які не досягли 14 років (малолітні), є частково дієздатними. Вони мають право самостійно вчиняти дріб­ні побутові правочини, здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

2)      особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні) мають неповну цивільну дієздатність. Ряд дій вони можуть здійсню­вати самостійно: розпоряджатися своїм заробітком, стипен­дією або іншими доходами; здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності; бути учасником (заснов­ником) юридичних осіб; укладати договір банківського вкла­ду (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я;

3)      з 18 років повна дієздатність

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі  до виповнення 18 років у випадках:

1)    з моменту одруження;

2)    працює за трудовим договором за згодою батьків;

3)    записана матір'ю або батьком дитини;

4)    бажає займатися підприємницькою діяльністю за згодою батьків.

Залежність обсягу дієздатності фізичної особи від її психічного стану виявляється в такому.

За рішенням суду фізична особа може бути визнана об­межено дієздатною, якщо вона:

- страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними;

- зловживає спиртними напоями, наркотичними за­собами, токсичними речовинами і тим самим ставить себе чи свою сім'ю у скрутне матеріальне становище. Обмежено дієздатній особі призначається піклувальник, який дає згоду на вчинення нею цивільно-правових дій. Обмежено дієздатна особа може самостійно здійснювати тільки дрібні правочини (купити продукти, квиток у кінотеатр і та ін.).

Фізична особа, що страждає на хронічний, стійкий психічний розлад і не здатна усвідомлювати своїх дій та (або) керувати ними, за рішенням суду може бути визнана недієздатною. Такій особі призначається опікун, що здій­снює громадсько-правові дії від імені опікуваного.

Таким чином, обмеження цивільної правосуб'єктності можливе виключно за рішенням суду. Судом також ці об­меження скасовуються в разі зміни психічного стану на краще (припинення вживання спиртних напоїв чи нарко­тиків, видужання).

 

7.3. Юридичні особи як учасники цивільних правовідносин.

Юридична особа — це організація, створена і зареєстро­вана у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем і відповідачем у суді.

Ознаками юридичної особи є:

1)  організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, управління, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання (закріплені статутом, засновницьким договором або іншим установчим доку­ментом);

2)  наявність відокремленого майна. Організація повин­на мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб;

3)  самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає за правочинами, що укладаються нею, за борги та інші зобов'язання;

4)  участь у цивільному обігу від свого імені. Юридич­на особа має власне найменування, закріплене державною реєстрацією;

5)  здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником су­дового чи господарського процесу.

Особливістю правосуб’єктності юридичних осіб є те, що:

1)  Правоздатність і дієздатність юридичної особи настає одночасно – з моменту заснування юридичної особи (тобто з моменту державної реєстрації).

2)  Обсяг дієздатності юридичної особи є спеціальним і залежить від мети та завдань, для реалізації яких ця особа створена і яка закріплена в її статуті чи положенні.

3)  Правоздатність і дієздатність юридичної особи припиняється одночасно: з моменту припинення юридичної особи.

Способами припинення юридичної особи є:

-     ліквідація (внаслідок банкрутства);

-     реорганізація (злиття, поділ, приєднання), при якій права та обов’язки переходять до новоствореної юридичної особи.

Залежно від порядку їх створення розрізняють юридичні особи:

1)  приватного права;

2)  публічного права.

Залежно від того, чи мають юридичні особи на меті отримання прибутку:

1)  підприємницькі;

2)  непідприємницькі.

Залежно від організаційно-правової форми:

1)  товариства;

2)  установи;

3)  кооперативи.

7.4. Особисті немайнові права громадян та їх захист.

Цивільним правом регулюються особисті немайнові та майнові відносини.

Особисті немайнові права громадян визначаються у книзі II «Особисті немайнові права» Цивільного кодексу України. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визна­чати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Особисті немайнові права:

-  належать кожній фізичній особі від народження або за законом;

-  фізична особа не може відмовитися від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав;

-  особистими немайновими правами фізична особа во­лодіє довічно;

-  перелік особистих немайнових прав, які встановлені за­конодавством, не є вичерпним.

Серед особистих немайнових прав фізичної особи розрізняють:

1)      особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи: право на життя; право на усування небезпеки, яка загрожує життю та здоров'ю; право на охорону здоров'я; право на медичну допомогу; право на інформацію про стан свого здоров'я; право на таємницю про стан здоров'я; права фізичної особи, яка перебуває на стаціонарному ліку­ванні у закладі охорони здоров'я; право на свободу; право на особисту недоторканність; право на донорство; право на сім'ю; право на опіку або піклування; право на безпечне для життя і здоров'я довкілля.

2)      особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи: право на ім’я; право на зміну імені; пра­во на використання імені; право на повагу до гідності та честі; повага до людини, яка померла; право на недоторканність ділової репутації; право на індивідуальність, право на особис­те життя та його таємницю; право на інформацію; право на особисті папери; право на таємницю кореспонденції; захист інтересів фізичної особи при проведенні фото -, кіно -, теле- та відео зйомок; право на свободу літературної, художньої, на­укової і технічної творчості; право на місце проживання; пра­во на недоторканність житла; право на вибір роду занять; право на свободу пересування; право на свободу об'єднання; право на мирні зібрання.

Кожен має право захищати свої права.

Право на захист, становить суб'єктивне цивільне право особи як вид та міру її можливої (дозволеної) поведінки щодо захисту своїх прав та інтересів. Це право випливає зі змісту ст. 55 Конституції України: права і свободи людини і громадя­нина захищаються судом. У разі порушення цивільних прав конкретної особи їх захист здійснюється в порядку цивільно­го судочинства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

- визнання права;

- визнання недійсним правочину;

- припинення дії, що порушує право;

- примусове виконання обов’язку в натурі;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення державних органів, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Фізична особа має право на:

1)           захист особистого немайнового права; право вимагати від посадових і службових осіб дій, спрямованих на забезпечення фізичною особою немайнових прав;

2)           поновлення порушеного особистого немайнового права;

3)           право фізичної особи на самозахист;

4)           спростування недостовірної інформації;

5)           право фізичної особи на відшкодування моральної шкоди.