Глава 5. Представницька демократія в Україні. PDF Печать
Право - Л.Д. Коровіна Основи правознавства Посібник


5.1.  Поняття та форми здійснення народного суверенітету.

Слово «суверенітет» походить від латинського «suverenus» (володар) і означає «повновладдя». Це поняття було введено Жаном Боденом (90-ті роки 16 ст.) саме як повновладдя монарха, яке в час феодальних міжусобиць було найактуальнішою проблемою. Він визначив дві сторони суверенітету: внутрішню — як єдину владу (закон) на всій підвладній території і зовнішню - як рівність серед інших держав (правосуб'єктність у міжнародних стосунках).

Але в Європі завжди існували держави, де не було монаршої влади. Тому, наприклад, Ніколло Макіавеллі (20-ті роки 16 ст.) і Гуго Гроцій (20-ті роки 17 ст.) суверенітет розуміли як повноту державної влади. Поняття «народний суверенітет» утвердилося після написання праці «Суспільний договір» Жан Жака Руссо (1762), яку називали «Євангеліє французької революції». В ній він обґрунтовує, що тільки народ є єдиним джерелом влади і лише делегує її державцям. Таким чином, поняття суверенітет може застосовуватись як для характеристики держави, так і для характеристики повноти народовладдя в цій державі.

Саме в цих двох значеннях зустрічається поняття суверенності в Конституції України. У ст. 1 зазначається, що Україна є суверенною державою, а в ст. 2, що суверенітет нашої держави поширюється на всю її територію. В цьому ж «державному» розумінні суверенітет згадується в ст. 17, ст. 37 та деяких інших.

У ст. 5 проголошується, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади є народ. Тут поняття «суверенітет» пов'язане з іншими двома йому подібними, які склались історично раніше, відповідно в Афінах і Римі: це поняття демократія (народовладдя) і республіка (всенародна справа). У цій же статті розкриваються способи здійснення народовладдя: безпосередньо і через органи державної вклади. Важливою пересторогою від порушення народовладдя є твердження, що право визначати і змінювати конституційний лад належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами (ст. 5).

З конституційних норм, визначених у розділі II «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина», багато норм стосуються, прямо чи опосередковано, реалізації народного суверенітету. Особливо у статтях, що визначають політичні права (ст. 36-40).

Народний суверенітет здійснюється в таких формах:

1)   через недержавну владу, таким видом влади є місцеве самоврядування;

2)   через державну владу, державна влада реалізується народом безпосередньо (вибори, референдум) і через пред­ставницькі органи державної влади.

Демократія — давньогрецьке слово, що перекладається як «правління народу». Таким чином, «демократія» і «на­родний суверенітет» схожі, практично рівнозначні поняття. У сучасному розумінні слова демократія — це одночасно система і процес колективного управління суспільством.

Розрізняють безпосередню і представницьку демократію.

Безпосередня демократія – це пряма (без будь – яких органів – посередників) участь громадян в управлінні суспільними і державними справами.

 

5.2. Поняття та види референдумів в Україні.

 

Конституція України закріпила основні форми безпосередньої демократії: вибори і референдум, не виключаючи при цьому й інші форми. Наприклад, у діяльності місцевого самоврядування можливі збори і сходи громадян.

Представницька демократія – це вирішення суспільних і державних питань виборними представниками громадян.

Органами представницької демократії є:

1)   Верховна Рада України;

2)   Президент України;

3)   Верховна Рада Автономної Республіки Крим;

4)   Органи місцевого самоврядування.

Як і в інших країнах, в Україні представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування вирішують переважну більшість питань загальнодержавного та місцевого значення. Адже приймати закони, інші рішення за допомогою референдуму технічно складно і накладно для державного бюджету.

Референдум (лат - те, що повинно бути повідомлено) — спосіб вирішення шляхом голосування кардинальних проблем загальнонаціонального (прийняття конституції) і місцевого значення, інших важливих законів чи внесення в них змін. Референдум є одним з важливих інститутів безпосередньої демократії, який проводиться з метою забезпечення народовладдя — особистої участі громадян у керівництві державою і місцевими справами. Організація і проведення референдумів здійснюється на демократичних засадах відповідно до Конституцій України і Закону "Про всеукраїнський та місце­вий референдум" (3 липня 1991 року).

Всеукраїнський референдум - це спосіб прийняття громадянами України шляхом голосування законів України, інших рішень загальнодержавного значення. Він признача­ється Верховною Радою України або Президентом України. Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають  право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Місцевий референдум - спосіб прийняття громадянами України, які постійно про­живають на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, рішень з най­важливіших питань місцевого значення. Його призначають органи місцевого самовряду­вання за вимогою не менше половини депутатів від загального складу, або якщо цього вимагає 1/10 частина громадян України, які постійно проживають на відповідній території і мають право голосу.

Референдум і вибори мають загальний метод здійснення - голосування, але різняться своїм предметом. Вибори проводяться для визначення особи (чи кола осіб), які, на думку більшості виборців, найбільш гідна (гідні) обіймати виборну посаду. Завдання референдуму - вирішення важливих питань, не пов'язаних із наданням юридичної сили мандатам якихось осіб. Це можуть бути затвердження, зміна чи скасування законів, вирішення проблем територіального устрою в межах держави тощо.

Залежно від тих чи інших ознак референдуми поділяються на певні види.

1. За юридичною силою результатів розрізняють імпе­ративний і консультативний референдуми:

  • Імперативний референдум — це референдум, результати якого набувають найвищої юридичної сили й не потребують затвердження Верховною Радою України.
  • Консультативний референдум — це референдум, резуль­тати якого не мають юридичної сили й покликані тільки виявити точку зору населення на те чи інше питання. Цей вид референдумів ще називають всенародним (місце­вим) опитуванням. Його рішення потребують затвердження Верховною Радою України.

2. За предметом голосування референдуми поділяють на конституційні й законодавчі:

  • Конституційний референдум проводиться з приводу прийняття Конституції або внесення до неї змін.
  • Законодавчий референдум проводиться з метою прийняття законів, що регулюють найважливіші аспекти державного й суспільного життя.

3. За територіальною ознакою розрізняють загальнодержавні і місцевий референдуми.

 

5.3.      Засади виборчого права та види виборчих систем.

Вибори є формою безпосередньої демократії саме тому, що це – засіб реалізації волі народу, коли він безпосередньо обирає своїх представників в органи влади: насамперед народних депутатів, Президента, депутатів Верховної Ради АРК, депутатів органів місцевого самоврядування.

Виборче право — це правовий інститут конституційного права, його також розуміють як суб'єктивне право (і обов’язок ) громадян обирати (активне виборче право) або бути обраним (пасивне виборче право).

Через вибори здійснюється дві форми демократії - безпосе­редня (коли виборці шляхом голосування обирають народного депутата або президента) і представницька (своїм вибором ви­борці наділяють обрану особу представницькою владою).

Згідно із Законом України «Про вибори народних депу­татів України» від 25 березня 2004р. народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівно­го і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Принципами виборчого права є:

§ загальне виборче право. Вибори є загальни­ми. Право голосу на виборах мають громадяни Ук­раїни, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років;

§ рівне виборче право. Усі кандидати в народні депутати мають рівні права і можливості брати участь у виборчому процесі, а громадяни – право 1-го голосу;

§ пряме виборче право. Гро­мадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчо­го списку партії (блоку);

§ добровільність участі у виборах. Ніхто не може бу­ти примушений до участі чи неучасті у виборах;

§ вільні вибори. Виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному волевиявленню виборця, забороняється. Для забез­печення вільного волевиявлення військовослужбовцям стро­кової служби в день виборів надається відпустка для участі в голосуванні не менш як на чотири години;

§ таємне голосування; контроль за волевиявленням виборців заборо­няється;

§ особисте голосування; кожний виборець голосує на ви­борах особисто;

§ право бути обраним; депутатом може бути обраний гро­мадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одно­го року, має право голосу і проживає в Україні протягом ос­танніх п'яти років. Не може бути включений до виборчого списку і обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погаше­на і не знята у встановленому законом порядку;

§ право висування кандидатів у депутати. Право вису­вання кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу.

§ рівність прав і можливостей кандидатів виборчого процесі

Виборча система - це сукупність правових засад і право­вих норм та принципів, які виражені в нормативно-правових актах і спрямовані на:

-     регулювання порядку формування вищих представ­ницьких органів державної влади і органів місцевого самовря­дування;

-     порядок здійснення громадянами своїх виборчих прав - права обирати і бути обраним.

У світі склалося декілька видів виборчих систем: мажоритарна, пропорційна і змішана.

  • Мажоритарна виборча система передбачає вибори депу­татів в одномандатних територіальних округах за персональ­ними списками. Обирається той кандидат у депутати, який отримав більшість голосів виборців.
  • Пропорційна виборча система полягає у забезпеченні пропорційності між поданими голосами виборців за ту чи іншу партію у країні та одержані партіями певної кількості мандатів у парламенті. Пропорційна виборча система передбачає проведення виборів депутатів за загальнонаціональни­ми чи регіональними партійними списками в багатомандат­них округах. За цією системою країна може бути поділена на декілька великих округів або виступати як єдиний округ. Для проходження партій в парламент встановлюється певний бар'єр голосів виборців — 3-5 %.

Саме пропорційна виборча система діє в Україні згідно із Законом України «Про вибори народних депутатів України» від 25 березня 2004 р., за яким 26 березня 2006 р. відбулися вибори народних депутатів України до Верховної Ради України.

  • Змішана виборча система поєднує мажоритарну та про­порційну систему (вона діяла в Україні з 1998 р. по березень 2006 р.).