ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА^[1]

 

Суб'єктом злочину, передбаченого ст. 272 КК України, є особа, яка зобов'язана дотримуватися правил безпеки при виконанні робіт з підвищеною небезпекою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальник справах Верховного Суду України від 6 березня 2007р. — Судова практика у кримінальних справах //Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 95—98

(витяг)

За вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 11 травня 2005 р. М. за ч. 2 ст. 272 КК України виправданий на підставі п. 2 ч. 1 ст. 6 КПК України за відсутністю в його діях складу злочину.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 серпня 2005 р. за­значений вирок залишено без змін.

Органами досудового слідства М. обвинувачувався у тому, що, викону­ючи обов’язки старшого оглядача вагонів пункту технічного огляду пасажир­ського вагонного депо станції Ковель Львівської залізниці, будучи керівни­ком працівників технічного обслуговування пасажирських вагонів, 17 січня 2004 р., під час подачі п’яти вагонів на електродомкратн для проведення по­точного ремонту з відчіпленням трьох із них, він неналежно здійснював конт­роль за дотриманням своїми підлеглими вимог охорони праці та техніки без­пеки, не забезпечив утримання робочих місць відповідно до вимог охоронн праці, внаслідок чого підлеглі йому робітники почали проведення ремонт­них робіт під час здійснення маневрів маневровим локомотивом. Крім того, він допустив обслуговування і ремонт вагонів без їх огородження, тобто вчи­нив порушення правнл безпеки під час виконання робіт з підвищеною небез­пекою, в результаті чого слюсарю з ремонту рухомого складу Ш. В. було за­подіяно тяжкі тілесні ушкодження у вигляді травматичної ампутації правого передпліччя.

Виправдовуючи М., суд фактично звернув увагу на те, що він не був су­б’єктом складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 272 КК України, оскільки не обіймав тієї посади, на якій міг нести відповідальність за порушення іншнмн працівниками правил безпеки підчас виконання робіт з підвищеною небез­пекою, а також на те, що потерпілого Ш. В. було травмовано під час виконання маневрових, а не ремонтних робіт, за проведення яких був відповідальним М.

У касаційному поданні та доповненні до нього, як вбачається з їх змісту, прокурор просив постановлені щодо М. судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на невідповідність вис­новків суду фактичним обставинам справи, однобічність судового слідства та істотне порушення кримінально-процесуального закону.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав подання, переві­ривши матеріали справи та обговоривши доводи, викладені у касаційному по­данні та доповненнях, колегія суддів вважає, що це подання прокурора під­лягає частковому задоволенню.

Як видно з мотивувальної частини вироку, однією з підстав виправдан­ня М. суд визнав ту обставину, що він не обіймав посаду, згідно з якою на нього покладались обов’язки із забезпечення додержання правил охоро­ни праці та вимог техніки безпеки іншими працівниками, зокрема, потерпі­лим Ш. В.

Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції супере­чить дослідженим у судовому засіданні доказам.

Досліджені судом першої інстанції накази, на які також є посилання у вироку, свідчать про те, що станом на 17 січня 2004 р. М. обіймав керівну по­саду — виконуючого обов’язки старшого оглядача вагонів.

Зі змісту висновку судово-технічної експертизи, досліджених судом нор­мативних актів, які регулюють питання визначення кола обов’язків, питання дотримання вимог техніки безпеки, видно, щодо обов’язків старшого огляда­ча вагонів, зокрема, входить контроль за додержанням робітниками правил охорони праці, вимог техніки безпеки.

Те, що М. керував роботою слюсарів з ремонту рухомого складу та оглядачів вагонів, контролював дотримання ними правил техніки безпе­ки, у судовому засіданні підтвердив і сам М., а також потерпілий Ш. В., свід­ки Ф., Ш. А.

Крім того, зазначений висновок суду про те, що М. не є суб’єктом зазна­ченого в обвинуваченні злочину, суперечить іншому, викладеному у вироку висновку стосовно відсутності у його діях складу цього ж злочину, який суд також взяв за основу для виправдання М.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає обґрунтованими ви­кладені у касаційному поданні та доповненнях до нього доводи про безпід­ставність висновку суду про те, що за своєю посадою М. не був тією особою, яка може нести відповідальність за ст. 272 КК України. У зв’язку з цим та­кий висновок підлягає виключенню із мотивувальної частини вироку суду першої інстанції.

Оскільки апеляційна інстанція зазначеної помилки місцевого суду не виправила, відповідні зміни слід внести і в ухвалу апеляційного суду.

Іншою підставою виправдання М. суд визнав ту обставину, що потерпі­лого Ш., який входив у очолювану М. бригаду з ремонту рухомого складу, було травмовано підчас виконання маневрових, а не ремонтних робіт.

Цей висновок суду підтверджується даними акта розслідування нещас­ного випадку, які вказують на те, що під час виконання маневрових робіт з постановки вагона-ресторану на електродомкрати слюсар з ремонту рухомо­го складу Ш. В., помітивши, що вагон не закріплений і рухається, узяв баш- мак, і присівши, хотів підсунути його під колесо, в результаті чого його права рука, опинившись на рейці під колесом вагону, була травмована внаслідок наїзду колеса.

На ці ж обставини травмування звернув увагу у своїх показаннях поте­рпілий Ш. В., який у судовому засіданні підтверджував, що, спостерігаючи за ходом маневрових робіт — розстановки вагонів на домкрати для прове­дення ремонту, він помітив, що вагон-ресторан недостатньо точно постав­лений і котиться, а тому взяв башмак і намагався установити його під коле­со, однак йому на плече надавило буксою вагону, нога підвернулась, а галь­мівний башмак упав між коліями, тому його права рука попала під колесо вагону.

Дані долученого до справи висновку судово-технічної експертизи свід­чать про те, що своїми діями, підкладаючи під колісну пару вагона-ресторану гальмівний башмак, потерпілий Ш. В. приступив до виконання робіт, які не належать до його обов’язків, а стосуються обов’язків складача поїздів. Пору­шення потерпілим правил техніки безпеки знаходяться у прямому причин­ному зв’язку із його травмуванням.

При цьому також безспірно встановлено, що вказівку на виконання цих робіт М. потерпілому не давав.

У зв’язку з цим колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про те, що нещасний випадок з потерпілим стався внаслідок порушення ним пра­вил техніки безпеки, за що згідно з положеннями ч. 2 ст. 14 Закону України «Про охорону праці» він несе безпосередню відповідальність.

Таким чином, ці та інші наведені у вироку докази свідчать про те, що Ш. було травмовано при виконанні ним робіт, які не входили до сфери діяльнос­ті М.

У зв’язку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відсутності в діях М. складу злочину, передба­ченого ч. 2 ст. 272 КК України.

Істотних порушень кримінально-процесуального законодавства, які б могли вплинути на правильність висновку суду, колегією суддів у справі не виявлено. Посилань у касаційному поданні та доповненнях на конкретні істотні порушення кримінально-процесуального закону, передбачені ст. 370 КПК України, також немає.

За змістом ч. 1 ст. 398 КПК України до компетенції касаційного суду не відноситься питання однобічності, неповноти судового слідства або перевір­ка відповідності висновків суду фактичним обставинам справи. У зв’язку з цим посилання у касаційному поданні на такі обставини не можуть бути пред­метом розгляду суду касаційної інстанції.

Крім того, як видно із змісту ухвали апеляційного суду, аналогічного змісту доводи прокурора були предметом розгляду апеляційною інстанцією під час перевірки вироку апеляційним судом. При цьому апеляційний суд ви­знав їх безпідставними, виклавши у своєму рішенні мотиви його прийняття відповідно до вимог ст. 377 КПК України.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України ухвалила касаційне подання прокурора задовольнити частково.

Вирок Ковельського міськрайсуду від 11 травня 2005 р. та ухвалу апеля­ційного суду Волинської області від 26 серпня 2005 р. щодо М. змінити: ви­ключити із мотивувальної частини цих судових рішень висновок про те, що М. не є суб’єктом складу злочину, передбаченого ст. 272 КК України.

В іншій частині цей вирок залишити без змін.

 

---

^[1] Див. також: ВВСУ. — 2007. — № 6. — С. 23—29; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 3(5). — С. 98—99; Вип. 4(6). — С. 12—13.