ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ
ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ[1]
Пост. ПВСУ від 27 березня 1992 р. № 4 (зі змінами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» // Постанови... С. 83—89.
Особа, яка безпосередньо не вчиняла статевого акту і не застосувала фізичного насильства до потерпілої, а лише усувала перешкоди, сприяючи скоєнню злочину іншою особою, безпідставно визнана судом пособником у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 жовтня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 106—107
(витяг)
Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 2 грудня 2003 р. Л. засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на 7 років позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 7 років позбавлення волі.
За вироком суду Л. визнано винним у вчиненні злочинів за таких обставин.
18 квітня 2002 р. приблизно о 2 год. ночі Л. і особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи на території ринку, після того, як побачили П. і К, вирішили зґвалтувати останню. У зв’язку з цим Л. разом з іншою особою підійшли до П. і запропонували піти з ринку і залишити їх з К., П. їм відмовив, після цього інша особа стала наносити йому удари по обличчю, а Л. у цей час утримував К. Потім інша особа схопила К. за обидві руки і затягнула її за магазин «Причал», який розташований на відстані 20 м від ринку, де, вдавшись до фізичного насильства та погроз, зґвалтувала К.
У цей час Л., діючи узгоджено з іншою особою, не беручи участі в скоєнні насильницького статевого акту з К., але сприяючи іншій особі в доведенні до кінця злочинного умислу, направленого на зґвалтування К., утримував П., погрожуючи застосувати насильство, при цьому розмахуючи пляшкою.
Крім того, цієї самої ночі о 2 год. 30 хв. Л. спільно з іншою особою умисно (з метою спричинення тілесних ушкоджень) нанесли П. множинні удари руками і ногами у різні частини тіла, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.
Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Донецької області від 8 липня 2005 р. вирок щодо засудженого Л. змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на прізвище М. як співучасника злочину і зазначено, що злочин вчинено з особою, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження.
В іншій частині вирок залишено без змін.
У касаційній скарзі засуджений Л. просить судові рішення скасувати, справу провадженням закрити за відсутністю в його діях складу злочину, посилаючись при цьому на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, а також на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Засуджений Л. стверджує, що висновки щодо його винуватості неправильні та не підтверджуються доказами.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга підлягає задоволенню на таких підставах.
Висновки суду щодо винуватості Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому засіданні і детально викладених у вироку.
Разом з тим, як видно з вироку, суд також визнав Л. винуватим у пособ- ництві в зґвалтуванні, яке вчинене групою осіб, оскільки він усував перешкоди, сприяючи скоєнню злочину іншою особою, та кваліфікував його дії за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України.
Але з цим висновком суду погодитися не можна.
З матеріалів справи вбачається, що як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні, потерпіла К. показувала, що 18 квітня 2002 р. вона була побита та зґвалтована іншою особою, тоді, як Л. утримував її співмешканця, щоб він не міг прийти їй на допомогу. Це підтвердив і потерпілий П.
Оскільки Л. утримував потерпілого П., який намагався перешкодити особі, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, вчинити зґвалтування потерпілої К. і тим самим сприяв одній особі у здійсненні зґвалтування, його дії слід перекваліфікувати з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України.
Покарання засудженому Л. повинно бути призначено відповідно до вимог кримінального законодавства та з урахуванням тяжкості і суспільної небезпечності вчинених злочинів, а також даних про його особу.
З огляду на зазначене колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Л. задовольнила.
Вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо Л. змінила.
Перекваліфікувала дії Л. з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України і призначила йому покарання за цим Законом і за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України у виді 5 років позбавлення волі.
В іншій частині вирок залишено без змін.
Кваліфікація злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 153 КК України, як вчиненого групою осіб може мати місце в разі, коли ці особи діяли погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою особою
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 26 грудня 2006р.//ВВСУ. —2007. — №2. — С. 22
(витяг)
Іллічівськнй районний суд м. Маріуполя Донецької області вироком від 27 грудня 2005 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 153 КК на три роки позбавлення волі.
Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 7 березня 2006 р. вирок залишив без зміни, а ухвалою від 14 березня того ж року на підставі п. «б» ст. 1 Закону від 31 травня 2005 р. № 2591-IV «Про амністію» звільнив засудженого від покарання.
Як визнав суд, 11 березня 2005 р. Б. у стані алкогольного сп’яніння шляхом обману привів до свого помешкання потерпілу К. та, застосовуючи фізичне насильство й погрожуючи його застосувати надалі, задовольнив із нею статеву пристрасть неприродним способом.
У касаційному поданні прокурор стверджував, що суд безпідставно виключив із обвинувачення Б. таку кваліфікуючу ознаку злочину, як задоволення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб, унаслідок чого неправильно застосував кримінальний закон і призначив засудженому покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. Він також послався на безпідставне звільнення Б. від покарання. У зв’язку з цим прокурор порушив питання про скасування ухвал апеляційного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд.
Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у поданні доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України його не задовольнила з таких підстав.
Висновки суду щодо винуватості Б. у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 153 КК, не суперечать фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованими. Суд правильно послався на показання потерпілої, на дані, що містяться у протоколах огляду місця події, пред’явлення особи для впізнання, очних ставок, на висновки судово-медичної та судово-імунологічної експертиз.
Як убачається із матеріалів справи, засуджений Б. на досудовому слідстві та в суді заявив, за яких обставин він, застосовуючи фізичне насильство до К, самостійно задовольнив із нею статеву пристрасть неприродним способом. Ці показання узгоджуються з показаннями потерпілої та Г., кримінальну справу щодо якого закрито у зв’язку зі смертю.
Твердження прокурора про безпідставне виключення судом із обвинувачення Б. такої кваліфікуючої ознаки злочину, як задоволення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб, є необґрунтованим.
Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (зі змінами, внесеними згідно з постановами від 4 червня 1993 р. та від 3 грудня 1997 р.), кваліфікація зґвалтування, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою.
Згідно з матеріалами справи зазначені кваліфікуючі ознаки зґвалтування у діях засудженого відсутні, тому суд першої інстанції, дослідивши зібрані докази і давши їм належну оцінку, правильно кваліфікував його дії тільки за ч. 1 ст. 153 КК.
Апеляційний розгляд справи проведено з додержанням вимог кримінально-процесуального законодавства.
Враховуючи, що дії Б. кваліфіковано за ч. 1 ст. 153 КК правильно, а також обставини, що пом’якшують покарання (наявність у засудженого неповнолітньої дитини), апеляційний суд на законних підставах застосував до нього акт амністії. У зв’язку з наведеним колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що підстав для скасування ухвали Апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2006 р. немає.
Дії винних, які вчинили зґвалтування потерпілої групою осіб та умисне її вбивство з метою приховання цього злочину, за попередньою змовою групою осіб, судом кваліфіковані за пунктами 9,12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК України
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 31 січня 2006 р. // Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 366—371
(витяг)
Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2005 р. засуджено: А. за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років; за ч. 4 ст. 152 КК України до позбавлення волі строком на 10 років, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 15 років; В. за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14 років;
I. за ч. 2 ст. 115 пунктами 9, 12 КК України до позбавлення волі строком на 14 років; за ч. 4 ст. 152 КК України до позбавлення волі строком на 10 років; за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 14 років; за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 14 років 6 місяців.
Постановлено стягнути з засуджених А., В. та I. на користь потерпілої З. по 40 000 грн з кожного на відшкодування завданої злочином моральної шкоди. У разі відсутності коштів у неповнолітнього I. 40 000 грн постановлено стягнути з його батьків.
А., I. та В. засуджено за зґвалтування потерпілої, яке вони вчинили групою із заподіянням особливо тяжких наслідків, та за вмисне вбивство, яке вони вчинили за попередньою змовою групою осіб з метою приховання цього злочину.
Як визнав суд, близько півночі 21 грудня 2004 р. А., I. та В. перебували в кафе «Хвилинка» м. Першотравенська Дніпропетровської області, де вживали алкогольні напої до 2 год. 22 грудня 2004 р., заздалегідь домовившись між собою домогтися вступити в статеві зносини з К., яка теж була в кафе.
Коли потерпіла К. близько 2 год. 30 хв. пішла з кафе, вони пішли за нею, наздогнали її і запропонували провести додому через двори, а біля СШ № 1 запропонували вступити з ними в статеві зносини. У відповідь на відмову вони застосували до неї насильство, завдавши не менше 20 ударів руками та ногами, роздяглн і групою зґвалтували, а потім з метою приховання цього злочину умисно вбили її, почергово кидаючи каміння в область голови.
На вирок подано касаційні скарги.
Засуджений В. просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки його вина в пред’явленому обвинуваченні в судовому засіданні не знайшла свого підтвердження, а суд постановив обвинувальний вирок щодо нього на підставі його пояснень у стадії досудового слідства, де він обмовив себе внаслідок застосування до нього незаконних методів слідства. Засуджений твердить, що він дійсно був на місці злочину, але ніякої участі у зґвалтуванні та позбавленні життя потерпілої К. не брав.
З потерпілою весь час перебував I. і тільки згодом В. стало відомо, що той зґвалтував потерпілу і вбив її.
Захисник засудженого В. — В. Н. — посилається на те, що органи досудового слідства не добули доказів, які б підтверджували вмну її підзахисного в умисному вбивстві та зґвалтуванні потерпілої К.
Вона твердить, що під час досудового слідства до В. застосовувалися недозволені методи слідства, а він непричетний до злочинів, за які його засуджено, а тому вважає, що вирок не є законним та обґрунтованим.
Адвокат Ф. зазначає, що висновки суду щодо доведеності вини засудженого А. в умисному вбивстві та зґвалтуванні потерпілої К. не знайшли свого підтвердження.
Разом з цим адвокат вважає, що А. може нести відповідальність лише за ч. 1 ст. 396 КК України за заздалегідь необіцяне приховування особливо тяжкого злочину, а тому просить внести у вирок відповідні зміни.
Адвокат Ф. і законний представник І. просить скасувати вирок щодо засудженого І., справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неповноту судового слідства.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування прокурора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.
Висновок суду про доведеність вини А., В. та І. у зґвалтуванні К., вчиненому групою осіб з настанням особливо тяжких наслідків, та в умисному вбивстві потерпілої з метою приховання раніше вчиненого злочину, відповідає доказам, які були предметом ретельного дослідження в судовому засіданні й які суд поклав в основу обвинувального вироку.
З викладеними в касаційних скаргах доводами про безпідставність засудження А., В. та І. за зазначені злочини колегія суддів не може погодитися.
Хоч усі засуджені твердять про свою непричетність до зґвалтування і вбивства потерпілої, але всі вони визнають, що вночі 22 грудня 2004 р., вийшовши з кафе, нав’язали своє знайомство К. і стали її проводжати на вул. Леніна м. Першотравенська у бік СШ № 1 через двори і зупинилися поблизу гаражів і боксів.
Тут, як пояснив В., І. першим роздягнув потерпілу, поклав її на сніг і здійснив з нею статевий акт.
Після нього і він намагався вчинити такі самі дії, але потерпіла відмовила йому, а тому з цього приводу він з нею посварився і разом з І. пішов з місця події, а А. залишився з К.
Такі самі пояснення дав І. З них можна зрозуміти, що він вступив у статеві стосунки за згодою потерпілої.
Згідно з поясненнями А. він хоч і був присутнім на місці, де В. і І. вчиняли якісь дії щодо потерпілої, але він до них не наближався, не бачив, чи били вони її, сам ніякої участі ні у зґвалтуванні, ні у вбивстві потерпілої не брав.
Таким чином, цими показаннями засуджених у судовому засіданні встановлено, що саме вони були разом з потерпілою К. вночі 22 грудня 2004 р. біля гаражів і боксів і що саме вони вчиняли щодо неї певні дії.
До того ж кожен з засуджених намагався зменшити свою роль і роль інших або взагалі уникнути відповідальності.
Проте ці показання не узгоджуються з показаннями А., В. та І. у стадії досудового слідства, в яких вони пояснювали, як зґвалтували потерпілу та позбавили її життя, та з іншими доказами, а тому, зіставивши всі докази та проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку щодо доведеності вини засуджених у пред’явленому обвинуваченні.
Зокрема згідно з їх поясненнями у стадії досудового слідства всі вони визнали, що заздалегідь домовилися зґвалтувати К. і саме з цією метою, коли та пішла з кафе, попрямували за нею, наздогнали її та силоміць завели за гаражі, де повністю зняли з неї одяг, завдавши кілька ударів, повалили на сніг і, подавивши таким способом опір потерпілої та допомагаючи один одному, кожен з них узяв участь у її зґвалтуванні.
Крім того, з цих пояснень А., В., та І. видно, що в процесі зґвалтування потерпіла заявляла, що вона всіх запам’ятала і що про їх протиправні дії заявить у міліцію. У зв’язку з цим вони побили її руками і ногами та кидали їй у голову каміння.
Зазначені обставини злочинів А., В. та І. підтвердили під час відтворення обстановки й обставин події та очних ставках, що підтверджується відповідними, протоколами цих слідчих дій.
З протоколу огляду місця події вбачається, що на місці, вказаному А., В. та І., поблизу гаражів біля буд. 5 та 5-а на вул. Карла Маркса м. Першо- травенська виявлено оголений труп потерпілої з ознаками насильницької смерті.
За висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала внаслідок відкритої черепно-мозкової травми з чисельними осколковими переломами кісток, які утворилися від неодноразового удару з великою силою твердих предметів з широкою поверхнею.
Крім того, під час огляду трупа потерпілої виявлені сперматозоїди, які за висновком судово-імунологічної експертизи могли походити від А., В. та І.
Свідок К. у своїх поясненнях підтвердила, що 21 грудня 2004 р., близько півночі перебувала в кафе «Хвилинка» м. Першотравенська і бачила там А., В., І. та К., які залишалися після того, як вона залишила приміщення кафе.
Отже, показання А., В. та І. в стадії досудового слідства про те, що саме вони зґвалтували й умисно вбили потерпілу К, підтверджуються іншими доказами, які сумнівів не викликають.
Викладені в касаційних скаргах доводи про те, що в стадії досудового слідства до А., В. та І. застосовувалися недозволені методи слідства, внаслідок чого вони обмовили себе у вчиненні злочинів, які фактично не вчиняли, є безпідставними.
Суд всебічно і ретельно перевіряв це питання в ході судового слідства і не знайшов доказів, які б підтверджували заяви про застосування незаконних методів слідства до А., В. та І. під час розслідування зазначеної справи.
Усі допити А., В. та І. та слідчі дії згідно з матеріалами справи відбувалися з суворим дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що дослідженими на досудовому і судовому слідстві доказами обвинувачення А., В. та І. у зґвалтуванні потерпілої К., вчиненого групою осіб з настанням особливо тяжких наслідків, та в умисному її вбивстві з метою приховання цього злочину, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, знайшло своє повне підтвердження.
Покладені в основу обвинувального вироку докази сумніву не викликають, їх сукупністю спростовуються доводи, наведені в касаційних скаргах, про непричетність А., В. та І. до вчинення зазначених злочинів
Злочинні дії всіх засуджених у справі правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 152 та пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Призначене кожному з засуджених покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів.
На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постановлений щодо А., В. та I. обвинувальний вирок є законним і обґрунтованим, а тому касаційні скарги задоволенню не підлягають.
Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги залишила без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропетровської області щодо А., В. та I. — без зміни.
Кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК України, — «зґвалтування, вчинене повторно», — передбачає, що особа раніше вже вчинила такий самий злочин або будь-який зі злочинів, передбачених статтями 153—155 цього Кодексу
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 17травня 2005р. // Судова практика Верховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 275—278
(витяг)
Вироком Надвірнянського районного суду !вано-Франківської області від 24 лютого 2004 р. Т. М. засуджено за ч. 2 ст. 152 КК України до позбавлення волі на 7 років; за ч. 2 ст. 153 КК України до позбавлення волі на 6 років, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів — до позбавлення волі на 7 років 6 місяців.
Постановлено стягнути з Т. М. на користь П. 9500 грн моральної шкоди і 350 грн судових витрат.
Цим самим вироком засуджено Т. В., судові рішення щодо якого не оскаржено.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 червня 2004 р. вирок залишено без зміни.
Як визнав суд, 16 березня 2003 р., близько 1 год., Т. М., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, в с. Чорний Потік Надвірнянського району зґвалтував потерпілу П., учинивши раніше злочин, передбачений ст. 153 КК України, та вчинив задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та погроз його застосування, вчинивши раніше злочин, передбачений ст. 152 КК України, за обставин, викладених у вироку.
У касаційній скарзі адвокат Я. вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи — засуджений Т. М. злочинів щодо потерпілої П. не вчиняв. Разом з тим адвокат вказує на неправильну кваліфікацію дій Т. М., просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідача, міркування прокурора, адвоката Я. у підтримання своєї касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.
Суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженим злочинних дій і його висновок про доведеність вини Т. М. підтверджується показаннями потерпілої П. про те, що на неї напав Т. М. і, наносячи їй тілесні ушкодження та погрожуючи розправою, всупереч її волі зґвалтував її та задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом.
Показання потерпілої узгоджуються з показаннями свідків І. І, та І. В. про те, що вночі 16 березня 2003 р. вони спіймали в шкільному саду Т. М., який втікав від них і був не повністю одягнутий, із даними протоколів огляду місця події від 16 березня 2003 р. та відтворення обстановки й обставин події за участю потерпілої П., даними висновків судово-медичної експертизи, згідно з якими у потерпілої П. було виявлено тілесні ушкодження у вигляді саден, синців, подряпин, крововиливів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Керуючись наведеними доказами, суд правильно кваліфікував дії Т. М. за ч. 2 ст. 153 КК України як задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та погроз його застосування, вчинивши раніше злочин, передбачений ст. 152 КК України.
Разом з тим суд неправильно кваліфікував дії Т. М. за ч. 2 ст. 152 КК України.
Як визнав суд, і це відповідає доказам у справі, Т. М. спершу зґвалтував потерпілу, а потім без розриву у часі почергово задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом та вчинив насильницькі статеві акти.
За таких обставин висновок суду про те, що Т. М. учинив зґвалтування повторно, не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки така кваліфікуюча ознака, як «повторність вчинення зґвалтування» передбачає, що особа раніше вже вчинила такий самий злочин або будь-який зі злочинів, передбачених статтями 153—155 КК України.
У зазначеному випадку повторність вчинення засудженим насильницьких статевих актів не можна вважати повторністю вчинення злочину, передбаченого ст. 152 КК України, та вчинення інших злочинів проти статевої свободи та статевої недоторканості особи.
Таким чином дії Т. М., під час яких він неодноразово вчинив насильницькі статеві акти, слід перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 152 КК України.
Що стосується дій засудженого, пов’язаних з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом, то вони правильно кваліфіковані за ч. 2 ст. 153 КК України, оскільки таким діям передувало вчинення ним злочину, передбаченого ст. 152 КК України.
З огляду на наведене судові рішення підлягають зміні.
Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу адвоката Я. задовольнила частково.
Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2004 р. і ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 червня 2004 р. щодо Т. змінила, перекваліфікувала дії засудженого з ч. 2 ст. 152 КК України на ч. 1 ст. 152 КК України, за якою визначила покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК України, — до 7 років позбавлення волі.
У решті судові рішення залишила без зміни.
Безпорадний стан потерпілої як кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ст. 152 КК України, — це такий фізичний або психічний стан потерпілої, коли вона не здатна усвідомлювати характеру і значення вчинюваних із нею дій або, усвідомлюючи їх, не може чинити опір ґвалтівникові.
Дії винних суд помилково кваліфікував як зґвалтування, вчинене із використанням безпорадного стану потерпілої, оскільки вона чинила їм опір
Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 5 липня 2007р. // ВВСУ.— 2007. — № 12. — С. 28, 40
(витяг)
Апеляційний суд Вінницької області вироком від 22 лютого 2007 р. засудив: Ф. — за ч. 3 ст. 152 КК — на вісім років позбавлення волі; С. — за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК — на 12 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК — на дев’ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань визначив йому остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі.
Цим вироком виправдано: С. — за ч. 3 ст. 153 КК, а Ф. — за ч. 2 цієї статті.
Постановлено стягнути із С. на користь потерпілої О. I. 5 тис. 300 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 95 тис. грн — моральної шкоди, а з Ф. — 5 тис. грн моральної шкоди.
Ф. і С. визнано винними у вчиненні таких злочинів.
23 червня 2006 р. вони, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, скориставшись безпорадним станом сп’янілої О., привели її з метою зґвалтування на кладовище, де, застосовуючи фізичне насильство, за домовленістю потерпілу зґвалтував Ф., а потім, подолавши її опір, — С. Після того як Ф. залишив місце події, С., побоюючись помсти з боку родичів О., задушив її.
У касаційній скарзі захисник засудженого Ф., посилаючись на відсутність у справі будь-яких доказів про винність Ф. у вчиненні інкримінованих йому дій, просив вирок апеляційного суду скасувати, а справу закрити за відсутністю в діях складу злочину.
Вирок щодо С. в касаційному порядку не оскаржено та касаційного подання щодо нього не внесено.
Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Висновок суду про доведеність винності Ф. у вчиненні зазначених у вироку злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується зібраними у справі і перевіреними в судовому засіданні доказами, зокрема, висновками судово-медичної експертизи, показаннями Ф., згідно з якими він із С. привів О., яка перебувала у стані алкогольного сп’яніння, на кладовище, де вони по черзі її зґвалтували.
Апеляційний суд, належним чином проаналізувавши та оцінивши ці та інші досліджені в судовому засіданні докази, дійшов правильного висновку про доведеність винності Ф. у зґвалтуванні О., вчиненому групою осіб, та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 152 КК.
Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд помилково кваліфікував дії Ф. як вчинені у співучасті, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як видно з матеріалів справи, засуджені діяли узгоджено з метою вчинення з потерпілою насильницького статевого акту, і кожен з них виконав дії, що складають об’єктивну сторону злочину. Твердження захисника про те, що Ф. не застосовував до потерпілої фізичне насильство та взагалі не ґвалтував її повністю спростовані наведеними у вироку доказами.
Проте, кваліфікуючи дії Ф. і С. як статеві зносини з використанням безпорадного стану потерпілої особи, суд не врахував, що визнати стан безпорадності можна тільки за такого ступеня сп’яніння цієї особи, за якого вона не може усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюваних із нею дій.
Як убачається з матеріалів справи, О., хоча й перебувала у стані алкогольного сп’яніння, але усвідомлювала, що Ф. і С. її ґвалтують, чинила їм опір та обіцяла розповісти про все своєму зятеві. Про це зазначили самі засуджені, що узгоджується з висновками судово-медичних експертиз про наявність у них тілесних ушкоджень.
За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2007 р. щодо Ф. та в порядку, передбаченому ст. 395 КПК, стосовно С. змінила: виключила з вироку рішення про вчинення цими особами зґвалтування О. з використанням безпорадного стану потерпілої. У решті вирок залишено без змін.
[1] Див також: ВВСУ. — 2007. — № 3. — С. 15—27; Кримінальне судочинство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 371—376; Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 66—67.