Печать
PDF

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ

Posted in Уголовное право - Практика судів Укр. з крим. справ (2006-2007)

ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ ОСОБИ[1]

Пост. ПВСУ від 27 березня 1992 р. № 4 (зі змінами від 4 червня 1993 р. № 3 та від 3 грудня 1997 р. № 12) «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» // Постанови... С. 83—89.


Особа, яка безпосередньо не вчиняла статевого акту і не застосувала фізичного насильства до потерпілої, а лише усувала перешкоди, сприяючи скоєнню злочину іншою особою, безпідставно визнана судом пособником у зґвалтуванні, вчиненому групою осіб

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 12 жовтня 2006 р. — Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. — 2006. — Вип. 1—2. — С. 106—107

(витяг)

Вироком Кіровського районного суду м. Донецька від 2 грудня 2003 р. Л. засуджено за ч. 2 ст. 125 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі, за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на 7 років позбавлення волі.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено 7 ро­ків позбавлення волі.

За вироком суду Л. визнано винним у вчиненні злочинів за таких об­ставин.

18 квітня 2002 р. приблизно о 2 год. ночі Л. і особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебуваючи на території ринку, після того, як побачили П. і К, вирішили зґвалтувати останню. У зв’язку з цим Л. разом з іншою особою підійшли до П. і запропонували піти з ринку і залишити їх з К., П. їм відмовив, після цього інша особа стала наносити йому удари по об­личчю, а Л. у цей час утримував К. Потім інша особа схопила К. за обидві руки і затягнула її за магазин «Причал», який розташований на відстані 20 м від ринку, де, вдавшись до фізичного насильства та погроз, зґвалтувала К.

У цей час Л., діючи узгоджено з іншою особою, не беручи участі в скоєн­ні насильницького статевого акту з К., але сприяючи іншій особі в доведенні до кінця злочинного умислу, направленого на зґвалтування К., утримував П., погрожуючи застосувати насильство, при цьому розмахуючи пляшкою.

Крім того, цієї самої ночі о 2 год. 30 хв. Л. спільно з іншою особою умис­но (з метою спричинення тілесних ушкоджень) нанесли П. множинні удари руками і ногами у різні частини тіла, спричинивши потерпілому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляцій­ного суду Донецької області від 8 липня 2005 р. вирок щодо засудженого Л. змінено, виключено з мотивувальної частини вироку посилання на прізвище М. як співучасника злочину і зазначено, що злочин вчинено з особою, кримі­нальну справу щодо якої виділено в окреме провадження.

В іншій частині вирок залишено без змін.

У касаційній скарзі засуджений Л. просить судові рішення скасувати, справу провадженням закрити за відсутністю в його діях складу злочину, по­силаючись при цьому на однобічність та неповноту досудового та судового слідства, а також на те, що висновки суду не відповідають фактичним обста­винам справи. Засуджений Л. стверджує, що висновки щодо його винуватості неправильні та не підтверджуються доказами.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора про часткове задоволення касаційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи, наведені в касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що скарга під­лягає задоволенню на таких підставах.

Висновки суду щодо винуватості Л. у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, ґрунтуються на доказах, досліджених у судовому за­сіданні і детально викладених у вироку.

Разом з тим, як видно з вироку, суд також визнав Л. винуватим у пособ- ництві в зґвалтуванні, яке вчинене групою осіб, оскільки він усував пере­шкоди, сприяючи скоєнню злочину іншою особою, та кваліфікував його дії за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України.

Але з цим висновком суду погодитися не можна.

З матеріалів справи вбачається, що як на досудовому слідстві, так і в су­довому засіданні, потерпіла К. показувала, що 18 квітня 2002 р. вона була по­бита та зґвалтована іншою особою, тоді, як Л. утримував її співмешканця, щоб він не міг прийти їй на допомогу. Це підтвердив і потерпілий П.

Оскільки Л. утримував потерпілого П., який намагався перешкодити осо­бі, кримінальну справу щодо якої виділено в окреме провадження, вчинити зґвалтування потерпілої К. і тим самим сприяв одній особі у здійсненні зґвал­тування, його дії слід перекваліфікувати з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України.

Покарання засудженому Л. повинно бути призначено відповідно до ви­мог кримінального законодавства та з урахуванням тяжкості і суспільної не­безпечності вчинених злочинів, а також даних про його особу.

З огляду на зазначене колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України касаційну скаргу засудженого Л. задовольнила.

Вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду щодо Л. змінила.

Перекваліфікувала дії Л. з ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 152 КК України на ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України і призначила йому покарання за цим Законом і за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 5 ст. 27, ч. 1 ст. 152 КК України у виді 5 років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишено без змін.

 

Кваліфікація злочину, відповідальність за який передбачена ч. 2 ст. 153 КК України, як вчиненого групою осіб може мати місце в ра­зі, коли ці особи діяли погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою особою

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 26 грудня 2006р.//ВВСУ. —2007. — №2. — С. 22

(витяг)

Іллічівськнй районний суд м. Маріуполя Донецької області вироком від 27 грудня 2005 р. засудив Б. за ч. 1 ст. 153 КК на три роки позбавлення волі.

Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 7 березня 2006 р. вирок залишив без зміни, а ухвалою від 14 березня того ж року на підставі п. «б» ст. 1 Закону від 31 травня 2005 р. № 2591-IV «Про амністію» звільнив засудже­ного від покарання.

Як визнав суд, 11 березня 2005 р. Б. у стані алкогольного сп’яніння шля­хом обману привів до свого помешкання потерпілу К. та, застосовуючи фізич­не насильство й погрожуючи його застосувати надалі, задовольнив із нею ста­теву пристрасть неприродним способом.

У касаційному поданні прокурор стверджував, що суд безпідставно ви­ключив із обвинувачення Б. таку кваліфікуючу ознаку злочину, як задово­лення статевої пристрасті неприродним способом групою осіб, унаслідок чо­го неправильно застосував кримінальний закон і призначив засудженому по­карання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі за­судженого. Він також послався на безпідставне звільнення Б. від покарання. У зв’язку з цим прокурор порушив питання про скасування ухвал апеляцій­ного суду та направлення справи на новий апеляційний розгляд.

Перевіривши матеріали справи й обговоривши наведені у поданні дово­ди, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України його не задовольнила з таких підстав.

Висновки суду щодо винуватості Б. у вчиненні злочину, відповідальність за який передбачена ч. 1 ст. 153 КК, не суперечать фактичним обставинам справи, підтверджені дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованими. Суд правильно послався на по­казання потерпілої, на дані, що містяться у протоколах огляду місця події, пред’явлення особи для впізнання, очних ставок, на висновки судово-медич­ної та судово-імунологічної експертиз.

Як убачається із матеріалів справи, засуджений Б. на досудовому слідстві та в суді заявив, за яких обставин він, застосовуючи фізичне насильство до К, самостійно задовольнив із нею статеву пристрасть неприродним способом. Ці показання узгоджуються з показаннями потерпілої та Г., кримінальну спра­ву щодо якого закрито у зв’язку зі смертю.

Твердження прокурора про безпідставне виключення судом із обвину­вачення Б. такої кваліфікуючої ознаки злочину, як задоволення статевої при­страсті неприродним способом групою осіб, є необґрунтованим.

Відповідно до роз’яснень, які містяться у п. 13 постанови Пленуму Верхов­ного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4 «Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини» (зі змінами, внесеними згідно з по­становами від 4 червня 1993 р. та від 3 грудня 1997 р.), кваліфікація зґвалту­вання, вчиненого групою осіб, може мати місце у разі, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою.

Згідно з матеріалами справи зазначені кваліфікуючі ознаки зґвалтуван­ня у діях засудженого відсутні, тому суд першої інстанції, дослідивши зібрані докази і давши їм належну оцінку, правильно кваліфікував його дії тільки за ч. 1 ст. 153 КК.

Апеляційний розгляд справи проведено з додержанням вимог криміна­льно-процесуального законодавства.

Враховуючи, що дії Б. кваліфіковано за ч. 1 ст. 153 КК правильно, а також обставини, що пом’якшують покарання (наявність у засудженого неповноліт­ньої дитини), апеляційний суд на законних підставах застосував до нього акт амністії. У зв’язку з наведеним колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України визнала, що підстав для скасування ухвали Апеляційного суду Донецької області від 14 березня 2006 р. немає.

 

Дії винних, які вчинили зґвалтування потерпілої групою осіб та умис­не її вбивство з метою приховання цього злочину, за попередньою змовою групою осіб, судом кваліфіковані за пунктами 9,12 ч. 2 ст. 115 та ч. 4 ст. 152 КК України

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 31 січня 2006 р. // Кримінальне судочин­ство в Україні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбив­ства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 366—371

(витяг)

Вироком колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеля­ційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2005 р. засуджено: А. за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбавлення волі строком на 14  років; за ч. 4 ст. 152 КК України до позбавлення волі строком на 10 років, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до позбавлення волі строком на 15 років; В. за пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України до позбав­лення волі строком на 14 років;

I.  за ч. 2 ст. 115 пунктами 9, 12 КК України до позбавлення волі строком на 14 років; за ч. 4 ст. 152 КК України до позбавлення волі строком на 10 ро­ків; за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України до позбавлення во­лі строком на 14 років; за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України остаточно до позбавлення волі строком на 14 років 6 місяців.

Постановлено стягнути з засуджених А., В. та I. на користь потерпілої З. по 40 000 грн з кожного на відшкодування завданої злочином моральної шко­ди. У разі відсутності коштів у неповнолітнього I. 40 000 грн постановлено стягнути з його батьків.

А., I. та В. засуджено за зґвалтування потерпілої, яке вони вчинили гру­пою із заподіянням особливо тяжких наслідків, та за вмисне вбивство, яке во­ни вчинили за попередньою змовою групою осіб з метою приховання цього злочину.

Як визнав суд, близько півночі 21 грудня 2004 р. А., I. та В. перебували в кафе «Хвилинка» м. Першотравенська Дніпропетровської області, де вжива­ли алкогольні напої до 2 год. 22 грудня 2004 р., заздалегідь домовившись між собою домогтися вступити в статеві зносини з К., яка теж була в кафе.

Коли потерпіла К. близько 2 год. 30 хв. пішла з кафе, вони пішли за нею, наздогнали її і запропонували провести додому через двори, а біля СШ № 1 запропонували вступити з ними в статеві зносини. У відповідь на відмову вони застосували до неї насильство, завдавши не менше 20 ударів руками та ногами, роздяглн і групою зґвалтували, а потім з метою приховання цього злочину умисно вбили її, почергово кидаючи каміння в область голови.

На вирок подано касаційні скарги.

Засуджений В. просить вирок скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд, оскільки його вина в пред’явленому обвинуваченні в судо­вому засіданні не знайшла свого підтвердження, а суд постановив обвину­вальний вирок щодо нього на підставі його пояснень у стадії досудового слід­ства, де він обмовив себе внаслідок застосування до нього незаконних мето­дів слідства. Засуджений твердить, що він дійсно був на місці злочину, але ніякої участі у зґвалтуванні та позбавленні життя потерпілої К. не брав.

З потерпілою весь час перебував I. і тільки згодом В. стало відомо, що той зґвалтував потерпілу і вбив її.

Захисник засудженого В. — В. Н. — посилається на те, що органи досу­дового слідства не добули доказів, які б підтверджували вмну її підзахисного в умисному вбивстві та зґвалтуванні потерпілої К.

Вона твердить, що під час досудового слідства до В. застосовувалися не­дозволені методи слідства, а він непричетний до злочинів, за які його засу­джено, а тому вважає, що вирок не є законним та обґрунтованим.

Адвокат Ф. зазначає, що висновки суду щодо доведеності вини засудже­ного А. в умисному вбивстві та зґвалтуванні потерпілої К. не знайшли свого підтвердження.

Разом з цим адвокат вважає, що А. може нести відповідальність лише за ч. 1 ст. 396 КК України за заздалегідь необіцяне приховування особливо тя­жкого злочину, а тому просить внести у вирок відповідні зміни.

Адвокат Ф. і законний представник І. просить скасувати вирок щодо за­судженого І., справу направити на новий судовий розгляд, посилаючись на неповноту судового слідства.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, міркування про­курора, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційні скарги задоволенню не підлягають на таких підставах.

Висновок суду про доведеність вини А., В. та І. у зґвалтуванні К., вчине­ному групою осіб з настанням особливо тяжких наслідків, та в умисному вбив­стві потерпілої з метою приховання раніше вчиненого злочину, відповідає доказам, які були предметом ретельного дослідження в судовому засіданні й які суд поклав в основу обвинувального вироку.

З викладеними в касаційних скаргах доводами про безпідставність засу­дження А., В. та І. за зазначені злочини колегія суддів не може погодитися.

Хоч усі засуджені твердять про свою непричетність до зґвалтування і вбив­ства потерпілої, але всі вони визнають, що вночі 22 грудня 2004 р., вийшов­ши з кафе, нав’язали своє знайомство К. і стали її проводжати на вул. Леніна м. Першотравенська у бік СШ № 1 через двори і зупинилися поблизу гара­жів і боксів.

Тут, як пояснив В., І. першим роздягнув потерпілу, поклав її на сніг і здійснив з нею статевий акт.

Після нього і він намагався вчинити такі самі дії, але потерпіла відмови­ла йому, а тому з цього приводу він з нею посварився і разом з І. пішов з міс­ця події, а А. залишився з К.

Такі самі пояснення дав І. З них можна зрозуміти, що він вступив у ста­теві стосунки за згодою потерпілої.

Згідно з поясненнями А. він хоч і був присутнім на місці, де В. і І. вчи­няли якісь дії щодо потерпілої, але він до них не наближався, не бачив, чи били вони її, сам ніякої участі ні у зґвалтуванні, ні у вбивстві потерпілої не брав.

Таким чином, цими показаннями засуджених у судовому засіданні вста­новлено, що саме вони були разом з потерпілою К. вночі 22 грудня 2004 р. біля гаражів і боксів і що саме вони вчиняли щодо неї певні дії.

До того ж кожен з засуджених намагався зменшити свою роль і роль ін­ших або взагалі уникнути відповідальності.

Проте ці показання не узгоджуються з показаннями А., В. та І. у стадії досудового слідства, в яких вони пояснювали, як зґвалтували потерпілу та позбавили її життя, та з іншими доказами, а тому, зіставивши всі докази та проаналізувавши їх у сукупності, суд дійшов висновку щодо доведеності ви­ни засуджених у пред’явленому обвинуваченні.

Зокрема згідно з їх поясненнями у стадії досудового слідства всі вони визнали, що заздалегідь домовилися зґвалтувати К. і саме з цією метою, коли та пішла з кафе, попрямували за нею, наздогнали її та силоміць завели за га­ражі, де повністю зняли з неї одяг, завдавши кілька ударів, повалили на сніг і, подавивши таким способом опір потерпілої та допомагаючи один одному, кожен з них узяв участь у її зґвалтуванні.

Крім того, з цих пояснень А., В., та І. видно, що в процесі зґвалтування потерпіла заявляла, що вона всіх запам’ятала і що про їх протиправні дії за­явить у міліцію. У зв’язку з цим вони побили її руками і ногами та кидали їй у голову каміння.

Зазначені обставини злочинів А., В. та І. підтвердили під час відтворен­ня обстановки й обставин події та очних ставках, що підтверджується відпо­відними, протоколами цих слідчих дій.

З протоколу огляду місця події вбачається, що на місці, вказаному А., В. та І., поблизу гаражів біля буд. 5 та 5-а на вул. Карла Маркса м. Першо- травенська виявлено оголений труп потерпілої з ознаками насильницької смерті.

За висновком судово-медичної експертизи смерть потерпілої настала вна­слідок відкритої черепно-мозкової травми з чисельними осколковими пере­ломами кісток, які утворилися від неодноразового удару з великою силою твердих предметів з широкою поверхнею.

Крім того, під час огляду трупа потерпілої виявлені сперматозоїди, які за висновком судово-імунологічної експертизи могли походити від А., В. та І.

Свідок К. у своїх поясненнях підтвердила, що 21 грудня 2004 р., близько півночі перебувала в кафе «Хвилинка» м. Першотравенська і бачила там А., В., І. та К., які залишалися після того, як вона залишила приміщення кафе.

Отже, показання А., В. та І. в стадії досудового слідства про те, що саме вони зґвалтували й умисно вбили потерпілу К, підтверджуються іншими до­казами, які сумнівів не викликають.

Викладені в касаційних скаргах доводи про те, що в стадії досудового слідства до А., В. та І. застосовувалися недозволені методи слідства, внаслі­док чого вони обмовили себе у вчиненні злочинів, які фактично не вчиняли, є безпідставними.

Суд всебічно і ретельно перевіряв це питання в ході судового слідства і не знайшов доказів, які б підтверджували заяви про застосування незаконних ме­тодів слідства до А., В. та І. під час розслідування зазначеної справи.

Усі допити А., В. та І. та слідчі дії згідно з матеріалами справи відбу­валися з суворим дотриманням вимог кримінально-процесуального законо­давства.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що дослідженими на досу­довому і судовому слідстві доказами обвинувачення А., В. та І. у зґвалту­ванні потерпілої К., вчиненого групою осіб з настанням особливо тяжких наслідків, та в умисному її вбивстві з метою приховання цього злочину, вчи­неного за попередньою змовою групою осіб, знайшло своє повне підтвер­дження.

Покладені в основу обвинувального вироку докази сумніву не виклика­ють, їх сукупністю спростовуються доводи, наведені в касаційних скаргах, про непричетність А., В. та І. до вчинення зазначених злочинів

Злочинні дії всіх засуджених у справі правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 152 та пунктами 9, 12 ч. 2 ст. 115 КК України.

Призначене кожному з засуджених покарання у вигляді позбавлення волі на тривалий строк відповідає вимогам ст. 65 КК України і воно є необхідним і достатнім для їх виправлення і попередження нових злочинів.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що постановлений щодо А., В. та I. обвинувальний вирок є законним і обґрунтованим, а тому касацій­ні скарги задоволенню не підлягають.

Тому колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційні скарги залишила без задоволення, а вирок колегії суддів Судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Дніпропет­ровської області щодо А., В. та I. — без зміни.

 

Кваліфікуюча ознака злочину, передбаченого ч. 2 ст. 152 КК Украї­ни, — «зґвалтування, вчинене повторно», — передбачає, що особа раніше вже вчинила такий самий злочин або будь-який зі злочинів, пе­редбачених статтями 153—155 цього Кодексу

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 17травня 2005р. // Судова практика Вер­ховного Суду України у кримінальних справах: Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «^ Юре», 2007. — С. 275—278

(витяг)

Вироком Надвірнянського районного суду !вано-Франківської області від 24 лютого 2004 р. Т. М. засуджено за ч. 2 ст. 152 КК України до позбав­лення волі на 7 років; за ч. 2 ст. 153 КК України до позбавлення волі на 6 ро­ків, а на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів — до позбавлення волі на 7 років 6 місяців.

Постановлено стягнути з Т. М. на користь П. 9500 грн моральної шкоди і 350 грн судових витрат.

Цим самим вироком засуджено Т. В., судові рішення щодо якого не оскар­жено.

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 червня 2004  р. вирок залишено без зміни.

Як визнав суд, 16 березня 2003 р., близько 1 год., Т. М., перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, в с. Чорний Потік Надвірнянського району зґвалтував потерпілу П., учинивши раніше злочин, передбачений ст. 153 КК України, та вчинив задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та погроз його застосування, вчинив­ши раніше злочин, передбачений ст. 152 КК України, за обставин, викладе­них у вироку.

У касаційній скарзі адвокат Я. вказує, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи — засуджений Т. М. злочинів щодо потерпі­лої П. не вчиняв. Разом з тим адвокат вказує на неправильну кваліфікацію дій Т. М., просить судові рішення скасувати, а справу направити на новий су­довий розгляд.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора, адвоката Я. у підтри­мання своєї касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суд­дів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Суд правильно встановив фактичні обставини вчинених засудженим зло­чинних дій і його висновок про доведеність вини Т. М. підтверджується по­казаннями потерпілої П. про те, що на неї напав Т. М. і, наносячи їй тілесні ушкодження та погрожуючи розправою, всупереч її волі зґвалтував її та за­довольнив свою статеву пристрасть неприродним способом.

Показання потерпілої узгоджуються з показаннями свідків І. І, та І. В. про те, що вночі 16 березня 2003 р. вони спіймали в шкільному саду Т. М., який втікав від них і був не повністю одягнутий, із даними протоколів огля­ду місця події від 16 березня 2003 р. та відтворення обстановки й обставин події за участю потерпілої П., даними висновків судово-медичної експерти­зи, згідно з якими у потерпілої П. було виявлено тілесні ушкодження у ви­гляді саден, синців, подряпин, крововиливів, які відносяться до легких тілес­них ушкоджень.

Керуючись наведеними доказами, суд правильно кваліфікував дії Т. М. за ч. 2 ст. 153 КК України як задоволення статевої пристрасті неприродним способом із застосуванням фізичного насильства та погроз його застосуван­ня, вчинивши раніше злочин, передбачений ст. 152 КК України.

Разом з тим суд неправильно кваліфікував дії Т. М. за ч. 2 ст. 152 КК України.

Як визнав суд, і це відповідає доказам у справі, Т. М. спершу зґвалтував потерпілу, а потім без розриву у часі почергово задовольнив свою статеву пристрасть неприродним способом та вчинив насильницькі статеві акти.

За таких обставин висновок суду про те, що Т. М. учинив зґвалтування повторно, не можна визнати законним і обґрунтованим, оскільки така квалі­фікуюча ознака, як «повторність вчинення зґвалтування» передбачає, що осо­ба раніше вже вчинила такий самий злочин або будь-який зі злочинів, перед­бачених статтями 153—155 КК України.

У зазначеному випадку повторність вчинення засудженим насильниць­ких статевих актів не можна вважати повторністю вчинення злочину, перед­баченого ст. 152 КК України, та вчинення інших злочинів проти статевої сво­боди та статевої недоторканості особи.

Таким чином дії Т. М., під час яких він неодноразово вчинив насиль­ницькі статеві акти, слід перекваліфікувати з ч. 2 на ч. 1 ст. 152 КК України.

Що стосується дій засудженого, пов’язаних з насильницьким задоволен­ням статевої пристрасті неприродним способом, то вони правильно кваліфі­ковані за ч. 2 ст. 153 КК України, оскільки таким діям передувало вчинення ним злочину, передбаченого ст. 152 КК України.

З огляду на наведене судові рішення підлягають зміні.

Керуючись статтями 394—396 КПК України, колегія суддів Судової па­лати у кримінальних справах Верховного Суду України касаційну скаргу ад­воката Я. задовольнила частково.

Вирок Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 23  лютого 2004 р. і ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 8 червня 2004 р. щодо Т. змінила, перекваліфікувала дії засудженого з ч. 2 ст. 152 КК України на ч. 1 ст. 152 КК України, за якою визначила покарання у вигляді 5 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК України, — до 7 років позбавлення волі.

У решті судові рішення залишила без зміни.

 

Безпорадний стан потерпілої як кваліфікуюча ознака злочину, перед­баченого ст. 152 КК України, — це такий фізичний або психічний стан потерпілої, коли вона не здатна усвідомлювати характеру і зна­чення вчинюваних із нею дій або, усвідомлюючи їх, не може чинити опір ґвалтівникові.

Дії винних суд помилково кваліфікував як зґвалтування, вчинене із використанням безпорадного стану потерпілої, оскільки вона чинила їм опір

Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Вер­ховного Суду України від 5 липня 2007р. // ВВСУ.— 2007. — № 12. — С. 28, 40

(витяг)

Апеляційний суд Вінницької області вироком від 22 лютого 2007 р. засу­див: Ф. — за ч. 3 ст. 152 КК — на вісім років позбавлення волі; С. — за п. 10 ч. 2  ст. 115 КК — на 12 років позбавлення волі, за ч. 4 ст. 152 КК — на дев’ять років позбавлення волі, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шля­хом часткового складання призначених покарань визначив йому остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі.

Цим вироком виправдано: С. — за ч. 3 ст. 153 КК, а Ф. — за ч. 2 цієї статті.

Постановлено стягнути із С. на користь потерпілої О. I. 5 тис. 300 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 95 тис. грн — моральної шкоди, а з Ф. — 5 тис. грн моральної шкоди.

Ф. і С. визнано винними у вчиненні таких злочинів.

23 червня 2006 р. вони, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, ско­риставшись безпорадним станом сп’янілої О., привели її з метою зґвалтування на кладовище, де, застосовуючи фізичне насильство, за домовленістю потер­пілу зґвалтував Ф., а потім, подолавши її опір, — С. Після того як Ф. залишив місце події, С., побоюючись помсти з боку родичів О., задушив її.

У касаційній скарзі захисник засудженого Ф., посилаючись на відсут­ність у справі будь-яких доказів про винність Ф. у вчиненні інкримінованих йому дій, просив вирок апеляційного суду скасувати, а справу закрити за від­сутністю в діях складу злочину.

Вирок щодо С. в касаційному порядку не оскаржено та касаційного по­дання щодо нього не внесено.

Перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верхо­вного Суду України дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню част­ково з таких підстав.

Висновок суду про доведеність винності Ф. у вчиненні зазначених у ви­року злочинних дій відповідає фактичним обставинам справи, підтверджуєть­ся зібраними у справі і перевіреними в судовому засіданні доказами, зокре­ма, висновками судово-медичної експертизи, показаннями Ф., згідно з якими він із С. привів О., яка перебувала у стані алкогольного сп’яніння, на кладо­вище, де вони по черзі її зґвалтували.

Апеляційний суд, належним чином проаналізувавши та оцінивши ці та інші досліджені в судовому засіданні докази, дійшов правильного висновку про доведеність винності Ф. у зґвалтуванні О., вчиненому групою осіб, та пра­вильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 152 КК.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що суд помилково кваліфі­кував дії Ф. як вчинені у співучасті, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, як видно з матеріалів справи, засуджені діяли узгоджено з метою вчинення з потерпілою насильницького статевого акту, і кожен з них вико­нав дії, що складають об’єктивну сторону злочину. Твердження захисника про те, що Ф. не застосовував до потерпілої фізичне насильство та взагалі не ґвал­тував її повністю спростовані наведеними у вироку доказами.

Проте, кваліфікуючи дії Ф. і С. як статеві зносини з використанням без­порадного стану потерпілої особи, суд не врахував, що визнати стан безпора­дності можна тільки за такого ступеня сп’яніння цієї особи, за якого вона не може усвідомлювати навколишню обстановку і розуміти значення вчинюва­них із нею дій.

Як убачається з матеріалів справи, О., хоча й перебувала у стані алкого­льного сп’яніння, але усвідомлювала, що Ф. і С. її ґвалтують, чинила їм опір та обіцяла розповісти про все своєму зятеві. Про це зазначили самі засудже­ні, що узгоджується з висновками судово-медичних експертиз про наявність у них тілесних ушкоджень.

За таких обставин колегія суддів Судової палати у кримінальних спра­вах Верховного Суду України вирок Апеляційного суду Вінницької області від 22 лютого 2007 р. щодо Ф. та в порядку, передбаченому ст. 395 КПК, сто­совно С. змінила: виключила з вироку рішення про вчинення цими особами зґвалтування О. з використанням безпорадного стану потерпілої. У решті ви­рок залишено без змін.

 


[1] Див також: ВВСУ. — 2007. — № 3. — С. 15—27; Кримінальне судочинство в Украї­ні: Судова практика. Злочини проти життя особи (вбивства): Офіц. вид. / Верх. Суд України. — К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2007. — С. 371—376; Судова практика у криміналь­них справах // Кримінальне судочинство. — 2007. — Вип. 4(6). — С. 66—67.