Розділ ХХ Судимість PDF Печать
Уголовное право - Кримінальне право України Загальна частина

Розділ ХХ Судимість


§ 1. Поняття судимості

1. Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. За своїм змістом вона виражається в такому стані особи, який пов’язаний з певними цивільно-правовими та кримінально-правовими обмеженнями. Саме тому в літературі су­димість часто визначають як негативний правовий статус особи. Так, у ч. 3 ст. 76 Конституції України передбачено, що не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинен­ня умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку. У відповідних законах України встановлено заборону на заняття посади прокурора, судді, виконання функцій адвоката, державного службовця особами, що мають суди­мість, а також деякі інші правові обмеження.

2. Судимість, і в цьому її важливе соціальне призначення, має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так і іншими особами.

Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного по­карання. Тому такими, що не мають судимості, визнаються відповід­но до ч. 3 ст. 88 КК:

а) особи, засуджені вироком суду без призначення покарання;

б) особи, звільнені від покарання;

в) особи, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключено законом.

У ч. 4 ст. 88 КК визнано такими, що не мають судимості, також осіб, які були реабілітовані. Реабілітація означає визнання того, що особа була незаконно, несправедливо засуджена, скасування всіх об­межень, позбавлень та поновлення її в усіх громадянських правах і свободах.

3. Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбаче­них законами України.

Аналіз норм КК показує, що закон передбачає судимість як таку об­ставину, з якою пов ’язуються найбільш суворі кримінально-правові на­слідки для особи, котра, маючи судимість, знову вчинює злочин. Так:

а) рецидивом злочинів як найбільш небезпечним видом множинності ви­знається вчинення нового умисного злочину особою, що має судимість за умисний злочин (ст. 34 КК);

б) злочин може бути визнано повторним, якщо судимість за перший злочин не була погашена або знята (ч. 4 ст. 32 КК);

в) повторність злочину і рецидив є обставинами, що обтяжують покаран­ня (п. 1 ч. 1 ст. 67 КК); г) судимість, як правило, виключає застосування до особи, що вчинила новий злочин, пільгових інститутів кримінального права, наприклад звільнення від кримінальної відповідальності (статті 45-47 КК);

д) у багатьох статтях Особливої частини КК судимість перед­бачено як кваліфікуючу або особливо кваліфікуючу ознаку. Наприклад, хуліганство буде особливо кваліфікованим, якщо воно вчинене особою, яка має судимість за хуліганство (ч. 3 ст. 296 КК).

Уже цей перелік кримінально-правових обмежень достатньою мірою свідчить про значення інституту судимості в кримінальному праві.

4.  Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості.

Отже, судимість поширюється на:

1) строк відбування покарання;

2) і, крім того, у випадках, передбачених законом, на певний строк після відбуття покарання.

Очевидно, що протягом цього часу особа, яка має судимість, може виправитися, можуть істотно змінитися її життєві умови, поведінка. Тому законодавець передбачає можливість припинення судимості і, тим самим, пов ’язаних з нею обмежень.

У ч. 1 ст. 88 названо два види припинення судимості: її погашення та зняття.