6. ШАХРАЙСТВО PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

6. ШАХРАЙСТВО

 

Шахрайством називається розкрадання чужого майна або протизаконне набуття права на нього шляхом обману чи зловживання довір'ям. Від інших форм розкрадання шахрайство відрізняється способом заволодіння чужим майном чи правом на майно; для цього винний застосовує обман чи зловживає довір'ям потерпілого (володаря майна).

Обман — це введення в оману потерпілого чи володаря майна шляхом повідомлення йому неправдивих відомостей або приховування певних обставин з метою викликати у потерпілого (чи володаря майна) впевненість про вигідність або обов'язковість передачі майна чи права на майно.

Зловживання довір'ям — це несумлінне використання довір'я потерпілого чи володаря майна для заволодіння їхнім майном. Важливою обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим (володарем) майна чи права на майно винному.

Обман при шахрайстві стосується фактів і обставин, які відносяться до особи винного, різних предметів і явищ. Існує п'ять типових способів обману при шахрайстві, коли винний:

1) видає себе за особу, яка має право на отримання майна (грошей) і якою він насправді не є (наприклад, за інкасатора, представника власника, посланця близької до потерпілого особи);

2) отримує плату за роботу, виконувати яку не має наміру, чи кошти на придбання речі (майна), якщо взятого на себе зобов'язання не мас наміру виконувати[i];

3) змінює зовнішній вигляд речі чи видає одну річ за іншу (мідну за золоту, "куклу" за пачку грошей і т. ін.);

4) замовчує про обставини, які для цього випадку є істотними і обов'язковими (наприклад, отримання грошової допомоги на особу, яка померла);

5) надає підроблені документи для отримання майна чи грошей (підроблені накладні, вимоги, чеки, лотерейні білети тощо).

Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичним чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити І зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого, за наявності до того підстав, може кваліфікуватися за ст. 81 чи 140 КК, а заволодіння правом на майно — як недійсна угода (статті 51, 52, 54 та 55 ЦК України)[ii]. Зловживання довір'ям — це обман довір'я, яке було виявлене потерпілим винному. Використовуючи виявлене йому довір'я. винний звертає у свою власність передане йому майно (аванс за майбутню роботу, отриману напрокат річ тощо).

Отримання майна за умови виконання якого-небудь зобов'язання кваліфікується як шахрайство лише в тому разі, коли винна особа ще в момент заволодіння цим майном мала мету його привласнити, а зобов'язання — не виконувати. Зокрема, якщо винна особа отримує від іншої особи гроші чи інші цінності нібито для передачі Їх посадовій особі як хабар, маючи намір не передавати їх, а привласнити, то вчинене кваліфікується як шахрайство за ст. 83 чи ст. 143 КК. Якщо при цьому винний схилив хабародавця до замаху на дачу хабара, то його дії кваліфікуються за сукупністю злочинів за ст. 83 чи ст. 143 КК і статтями 17 і 19 та відповідною частиною ст. 170 КК[iii].

Якщо винна особа при шахрайстві з метою обману чи зловживання довір'ям вчиняє інший злочин (статті 191 І 193 чи ст. 194 КК), ЇЇ дії кваліфікуються за ст. 83 чи ст. 143 КК і за статтею, яка передбачає відповідальність за цей злочин.

Шахрайство, вчинене посадовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довір'ям зловживала владою чи посадовим становищем, кваліфікується за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 83 і 143 та 165 КК.

Істотними ознаками шахрайства є те, що:

1) особа, яка передає винному майно чи гроші, не усвідомлює факту обману;

2) особа, яка передає винному майно чи гроші, помиляючись, вважає, що отримання-передача майна є правомірна і добровільно передає його винному назавжди;

3) разом з передачею майна чи грошей винному передаються і всі повноваження власника.

За цими ознаками шахрайство відрізняється від крадіжки, яка була вчинена із застосуванням хитрощів чи обману, які полегшили її вчинення, або з використанням доступу до майна. У деяких випадках крадіжка може бути вчинена щодо майна, яке було передано винному з певною метою (передати, перевезти, зберегти тощо).

Шахрайство відрізняється від такої крадіжки характером і змістом передачі майна. Якщо при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоч би частина їх, то розкрадання кваліфікується як шахрайство за ст. 83 чи ст. 143 КК. Якщо ж при передачі майна винному передаються також і повноваження власника або хоч би частина їх, то розкрадання кваліфікується як шахрайство за ст. 83 чи ст. 143 КК. Якщо ж при передачі майна винному повноваження власника не передаються, а майно йому передасться для охорони, передачі третім особам, перевезення, то розкрадання кваліфікується як крадіжка за ст. 81 чи ст. 140 КК.

Шахрайство вважається закінченим з моменту передачі винному майна. Оскільки воно передається йому добровільно, то з цього моменту він має можливість ним розпоряджатися.

Спроба отримати майно чи гроші за допомогою обману чи зловживання довір'ям, якщо цей намір винному здійснити не вдалося, кваліфікується як замах на шахрайство за статтями 17 і 83 чи ст. 143 КК.

 


[i] Див.: п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р // Постанови  — С 117

[ii] Див.. п. 18 цієї ж постанови // Там само.

[iii] Див;.п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови - — С. 117.