4. РОЗБІЙ PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

4. РОЗБІЙ

 

Найнебезпечнішим способом розкрадання є розбій (статті 86 і 142 КК).

Розбоєм визнається напад з метою заволодіти чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосувати таке насильство (ч. 1 ст. 86 і ч. 1 ст. 142 КК).

Обов'язковою ознакою розбою, як і всякого іншого розкрадання, є корисливий мотив нападу. Напад, вчинений не з корисливих спонукань (зокрема, з помсти, ревнощів чи хуліганських мотивів), не може кваліфікуватися як розбій.

Напад під час розбою характеризується несподіваним фізичним чи психічним впливом на потерпілого, застосуванням фізичної сили чи погроз відкрито, раптово, несподівано.

На відміну від грабежу насильство під час розбою характеризується тим, що в момент застосування воно загрожує життю чи здоров'ю потерпілого.

Небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого насильство — це заподіяння йому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до зазначених наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. До останніх, зокрема, слід віднести насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, здушення шиї, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо[i].

Застосування до потерпілого без його згоди наркотичних засобів, отруйних чи сильнодіючих речовин (газів) з метою заволодіти майном чи грішми належить розглядати як насильство і залежно від того, було воно небезпечним для життя або здоров'я чи не було, кваліфікувати як грабіж (ч. 2 ст. 82 чи ч. 2 ст. 141 КК) чи розбій за відповідною частиною ст. 86 чи ст. 142 КК.

Якщо застосування таких засобів було небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, але не призвело до заподіяння легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, вчинене слід кваліфікувати як розбій за умови, що винна особа усвідомлювала можливість заподіяння таких тілесних ушкоджень[ii].

Таким чином, відмінність між насильством, небезпечним для життя чи здоров'я, і насильством, що не є небезпечним полягає в характері легких тілесних ушкоджень чи погрозі заподіяти їх. Легкі тілесні ушкодження без розладу здоров'я (ч. 2 ст. 106 КК) або погроза вчинити їх, а також насильницькі дії, поєднані із заподіянням фізичного болю (ст. 107 КК) чи з обмеженням волі (ст. 123 КК), належать до насильства, що не є небезпечним для життя чи здоров'я. А легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я або короткочасну незначну втрату працездатності (ч. 1 ст. 106 КК), належать до насильства, небезпечного для життя чи здоров'я.

Для визнання насильства небезпечним для життя чи здоров'я вирішальне значення має не фактично заподіяна шкода, а створення реальної небезпеки її заподіяння. Тому за ст. 86 чи ст. 142 КК кваліфікується і таке насильство з метою заволодіти майном, яке хоч і не спричинило шкоди здоров'ю, але в момент його заподіяння створювало реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого (наприклад, стискання шиї руками, викидання з потягу під час руху або застосувння речовин, небезпечних для життя чи здоров'я)[iii]. Заподіяння потерпілому при цьому певної шкоди здоров'ю або тілесних ушкоджень не є обов'язковою ознакою розбою.

Якщо в процесі розбою потерпілому були заподіяні легкі тілесні ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості тілесні ушкодження, позбавлення волі, вчинене способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, нанесення побоїв, що мали характер мордування, то всі ці дії охоплюються ст. 86 чи ст. 142 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

Умисне заподіяння під час розбою тяжкого тілесного ушкодження, що не призвело до смерті потерпілого, не потребує додаткової кваліфікації за ч. 1 чи ч. З ст. 101 КК, оскільки воно повністю охоплюється ч. 2 ст. 86 чи ч. 2 ст. 142 КК.

Оскільки розбійний напад не охоплює заподіяння смерті потерпілого, то умисне чи необережне вбивство потерпілого під час розбійного нападу в усіх випадках утворює сукупність злочинів (п. "а" ст. 93 та ч. 2 ст. 86 чи ч. 2 ст. 142, або ст. 98 та ч. 2 ст. 86 чи ч. 2 ст. 142 КК). Сукупність злочинів має місце і тоді, коли потерпілому були заподіяні умисні тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала смерть (ч. З ст. 101 та ч. 2 ст. 86 чи ч. 2 ст. 142 КК)[iv].

Насильство під час розбою може бути фізичним або психічним. Психічне насильство під час розбою полягає в погрозі негайно застосувати фізичне насильство, небезпечне для життя чи здоров'я потерпілого (погроза вбити, заподіяти тілесні ушкодження тощо).

Погроза має місце тоді, коли винна особа, висловлюючи її в будь-якій формі (словами, жестами, демонстрацією зброї тощо), бажає, щоб у потерпілого склалося враження, що якщо він протидіятиме нападаючому або не виконає його вимог, ця погроза буде реалізована, а у потерпілого дійсно таке враження склалося. Це стосується і випадків, коли винна особа погрожує застосуванням предметів, які завідомо для неї не можуть бути використані для реалізації погроз (зіпсованої зброї або її макета тощо), якщо потерпілий сприймав ці предмети як такі, що становлять небезпеку для життя чи здоров'я. Але коли при відкритому заво-лодінні майном винна особа демонструє предмет, який має лише зовнішню схожість із справжньою зброєю і об'єктивно не може бути знаряддям насильства, головними критеріями наявності реальної загрози для життя чи здоров'я потерпілого повинні бути характер злочинних дій, спрямованість умислу та суб'єктивне сприйняття погрози потерпілим.

Наприклад, Т. і Ч. було засуджено за ч. 2 ст. 86 за те, що вони з використанням вогнепальної зброї (обріза мисливської рушниці) і автомобіля, що належав Т., вчинили розбійний напад з метою заволодіти майном на К., П. і Я., які біля магазину вивантажували з іншого автомобіля мішки з цукром. Погрожуючи застосувати насильство, небезпечне для життя і здоров'я, засуджені заволоділи мішком цукру, який завантажили у свій автомобіль і зникли з місця події. Визнаючи Т. і Ч. винними в розбійному нападі з метою заволодіти державним майном, суд виходив з того, що під час нападу Т. демонстрував обріз мисливської рушниці і потерпілі сприймали це як реальну загрозу для свого життя і здоров'я.

Але, як свідчать матеріали справи, зокрема показання потерпілих, Т. зброю не використовував, будь-яких погроз на адресу потерпілих не висловлював, а лише демонстрував обріз мисливської рушниці. Причому, як пояснив у стадії розслідування і в суді Т., зазначений обріз був несправжній, то був лише макет. Перевірити ці пояснення неможливо, оскільки даний предмет до справи не долучено, а, за твердженням Т., знищено. Всі потерпілі заявили в судовому засіданні, що сприйняли демонстрацію обріза як жарт і не вважали, що Існує загроза для Їх життя. Оскільки суд не висловив свого ставлення ні до пояснень Т. про те, що той демонстрував не обріз мисливської рушниці, а його макет, ні до пояснень потерпілих про те, що вони не сприймали ці дії як реальну загрозу для свого життя, то, як зазначила президія обласного суду, необхідно визнати, що Т. під час протиправного заволодіння державним майном дійсно демонстрував макет, який лише зовні схожий на справжню рушницю, а тому об'єктивно не може бути визнаний знаряддям насильства, небезпечним для життя потерпілих. Отже у справі доведено, що, демонструючи під час відкритого викрадення мішка з цукром завідомо непридатний для пострілів предмет, Т. і Ч. розраховували завдяки несподіваності своїх дій і переляку потерпілих справити на них психічний вплив. За таких обставин дії засуджених становлять відкрите розкрадання державного майна, вчинене за попереднім зговором групою осіб, і тому Їх належить кваліфікувати як грабіж за ч. 2 ст. 82 КК[v].

Погроза під час розбою окремого злочину не утворює. Вона є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину, а тому повністю охоплюється диспозицією ст. 86 чи ст. 142 КК і додаткової кваліфікації за ст. 100 КК не потребує[vi].

Насильство під час розбою, як і під час грабежу, застосовується з метою заволодіти чужим майном чи отримати доступ до нього або утримати вже вилучене, захоплене майно.

Як розбій кваліфікуються дії особи і тоді, коли вона викрала майно (гроші) шляхом крадіжки чи грабежу, а після цього з метою утримати викрадене застосувала насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого. Не можуть бути кваліфіковані як розбій дії особи, яка застосувала насильство, небезпечне для життя чи здоров'я, не з метою захопити чи утримати майно (гроші), а з метою ухилитися від затримання, уникнути затримання і відповідальності. Якщо при цьому потерпілому була заподіяна шкода, то вчинене утворює сукупність злочинів проти особи і замах на крадіжку, грабіж або шахрайство.

Неправильно були кваліфіковані за ч. З ст. 142 КК дії М., який спільно з не встановленою слідством особою вчинив замах на крадіжку майна з проникненням у житло С. Коли М. і невстановлена особа вийшли з викраденими речами з будинку, їх намагались затримати його мешканці. Щоб уникнути затримання, втекти з місця вчинення злочину, М. погрожував потерпілому В. ножем.

У зв'язку з цим судова колегія Верховного Суду України зазначила, що дії М. необхідно кваліфікувати за ч. З ст. 140 і ч. 1 ст. 190 КК як таємне викрадення приватного майна, вчинене за попереднім зговором групою осіб з проникненням у житло, і як погрозу вбивством, нанесенням тяжких тілесних ушкоджень потерпілому у зв'язку з його участю в припиненні злочину[vii].

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном (грішми) чи ні. З моменту нападу в діях винного є склад закінченого злочину, хоч злочин ще може продовжуватися. Тому дії осіб, які приєдналися до злочину, хоч би і після нападу, але до ще не закінченого злочину, кваліфікуються як дії спів-виконавців розбою за ч. 2 ст, 86 чи ч. 2 ст. 142 КК, як вчинення розбою групою осіб.

Якщо розбійний напад вчинює група осіб, то для звинувачення в розбої не потрібно, щоб кожен співучасник нападу застосовував насильницькі дії, спрямовані на заподіяння шкоди потерпілому чи висловлював погрозу вчинити їх. Спільні дії всіх співучасників розбійного нападу, якщо тільки дехто з нападаючих застосував насильство (крім ексцесу, коли співучасник не знав про намір інших застосувати насильство, небезпечне для життя чи здоров'я), кваліфікуються як розбій, вчинений групою осіб за ч. 2 ст. 86 чи ч. 2 ст. 142 КК.

 


[i] Див.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 114.

[ii] Див.: п. 11 цієї ж постанови // Там само.

[iii] Див.: ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі Т. і Д. // Радянське право. — 1973. — № 2. — С. 107.

[iv] Див.: п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 114—115; ухвала судової колегії Верховного Суду України від 27 червня 1989 р. в справі Л. 1 С. // Практика... — С. 78—79.

[v] Див.: постанова президії Херсонського обласного суду від 13 березня 1991 р. у справі Т. і Ч // Практика... — С. 66—67.

[vi] Див.: п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 115—116.

[vii] Див.: ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 24 березня 1994 р. в справі М // Практика судів України у кримінальних справах. 1993—1995 — С 78—79