2. КРАДІЖКИ PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

2. КРАДІЖКИ

 

Найпоширенішим способом розкрадання є крадіжка. Основна її ознака — це таємний спосіб розкрадання чужого майна.

Таємно — значить непомітно для:

1) власника, володаря або охоронця — за їх відсутності чи в їх присутності, але коли вони не помічають чи не усвідомлюють факту розкрадання (внаслідок різних особливих обставин);

2) третіх осіб (сторонніх), які не помічають викрадення або не усвідомлюють сутності того, що відбувається.

Розкрадання визнається таємним, коли воно спостерігається і усвідомлюється співучасниками та особами, причетними до цього злочину.

Найбільшу складність становить визначення того, таємний чи відкритий характер має розкрадання чужого майна в тих випадках, коли воно вчиняється в присутності сторонніх осіб (які не є ні матеріально відповідальними осо-бами, ні охоронцями майна, ні особами, що використовують його для роботи, тощо). Такі розкрадання трапляються на багатьох виробництвах — кондитерської, горілчаної, м'ясо-молочної промисловості і т. ін. — у присутності співробітників, які бачать і усвідомлюють факт викрадення, що розуміє і винна особа.

За таких обставин розкрадання визнається таємним чи відкритим залежно від оцінки винним ставлення присутніх до його поведінки. Якщо винний вважає або безсумнівно Знає, що присутні при цьому схвалюють його дії чи принаймні байдуже ставляться до них, то розкрадання визнається таємним. Якщо ж винна особа не знає, як оцінюють присутні його дії, а тим більше коли знає, що присутні не схвалюють їх і все ж таки чинить викрадення, то воно визнається відкритим.

Розкрадання визнається таємним і тоді, коли воно вчиняється в присутності будь-яких осіб, які не усвідомлюють факт викрадення через малолітність (діти 5—6-літнього віку), хворобу або у зв'язку з іншими особливими обставинами. Як зазначив Пленум Верховного Суду України, при відмежуванні крадіжки від грабежу належить виходити зі спрямованості умислу винної особи і даних про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно вчинюється за відсутності потерпілого чи інших осіб, а й тоді, коли воно відбувається в їх присутності за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для них, а також тоді, коли потерпілий чи інші особи не усвідомлюють факту протиправного вилучення майна[i].

Вирішальним для розмежування таємного і відкритого розкрадання є суб'єктивний фактор — думка, міркування винної особи, її оцінка сприйняття присутніми його дій. Тому, якщо винний сумлінно помилявся, вважаючи, що вчинене ним розкрадання або ніхто не спостерігає, або ті, хто спостерігають його дії, не розуміють того, що дійсно відбувається, тобто не усвідомлюють факту розкрадання, то воно визнається таємним. Розкрадання визнається таємним навіть тоді, коли в дійсності дії винного хтось спостерігав і розумів — вчинюється розкрадання. І навпаки, якщо розкрадання ніхто не бачив, але винний через якісь особливі обставини вважав, що його дії хтось спостерігає, тобто розумів, що він вчиняє розкрадання у присутності сторонніх осіб, яких він не знає і не знає їхньої оцінки своїх дій, то в таких випадках розкрадання визнається відкритим.

Наприклад, П., працюючи в нічну зміну, зайшов до сушильної комори рибозаводу і став викрадати в'ялену рибу. Коли П. склав у мішок близько 40 кг риби, то побачив, що одна з дверей комори почала повільно відчинятися. В коморі світло було слабке, і П. здалося, що до комори заходять робітники іншої зміни. Щоб його не затримали, П. схопив мішок з рибою і втік. Потім слідчому і в суді П. стверджував, що викрав лише 40 кг риби, бо прийшли на роботу робітники іншої зміни, помітили його, і він змушений був тікати. У справі було доведено, що в той час, коли П. викрадав рибу, до комори ніхто не заходив і його там ніхто не бачив. Районний народний суд засудив П. за грабіж за ч. 1 ст. 82 КК, кваліфікуючи його дії як відкрите розкрадання.

Таке рішення треба визнати правильним, оскільки головне у злочині — це спрямованість умислу, тобто суб'єктивний фактор дії. Саме тому кримінальна відповідальність грунтується на суб'єктивних підставах, а об'єктивна осудність виключається законодавством у демократичному суспільстві.

З усього наведеного можна зробити висновок: головна різниця між таємним і відкритим розкраданням полягає в тому, що при відкритому розкраданні винний долає істотну психічну перешкоду, психічний бар'єр, докладає значних вольових зусиль для того, щоб їх подолати, розуміючи, що його дії усвідомлюють, розуміють і осуджують присутні при цьому особи (власники, володарі, охоронці, сторонні). Така психічна перешкода, бар'єр виникає і тоді, коли в дійсності факту розкрадання ніхто не бачить, не спостерігає, але винний, сумлінно помиляючись, вважає, що його бачать, спостерігають і щомиті можуть затримати, покликати міліцію тощо. В тих випадках, коли під час розкрадання такої психічної перешкоди не виникає, воно повинно визнаватись таємним.

Отже, таємним визнається розкрадання, при вчиненні якого винний не зустрічає ніяких психічних перешкод, бо впевнений у тому, що його дії ніхто не спостерігає, не бачить, не усвідомлює факту розкрадання, а присутні при цьому сторонні особи не осуджують його дій або ставляться до них байдуже.

Крім загальних кваліфікуючих ознак (повторність, вчинення розкрадання групою осіб, особливо небезпечним рецидивістом, у великих розмірах), крадіжка визнається кваліфікованою, якщо вона була вчинена з проникненням у приміщення чи інше сховище (ч. З ст. 81, ч. З ст. 82 та ч. 2 ст. 86 КК) або в житло (ч. З ст. 140, ч. З ст. 141 та ч. З ст. 142 КК).

Проникнення — це термін не технічний, а юридичний. Головне в ньому не фізичне пересування чи перебування, не фізичний рух, а його юридичний зміст — за дозволом чи без нього особа перебувала в приміщені, сховищі чи житлі; легально чи нелегально вона ввійшла, вторглась до приміщення, сховища чи житла. Проникнення можна визначити як протиправне, недозволене вторгнення до приміщення, сховища чи житла з метою вчинити крадіжку, грабіж чи розбій. Воно може здійснюватися як таємно, так і відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, а також з допомогою різних засобів, які дають можливість винній особі викрадати майно з приміщення, сховища чи житла без входження до них[ii].

Проникнення — це вторгнення нелегальне, без дозволу, поза волею посадових чи матеріально відповідальних осіб або мешканців, присутніх або відсутніх у приміщенні, сховищі, житловому будинку чи квартирі. Проникнути в приміщення, сховище чи житло винний може шляхом:

а) усунення перешкод (запорів, замків, загороди, охорони тощо); б) подолання опору людей; в) обману; г) використання зручних обставин (якщо приміщення, сховище чи житло залишені незачиненими, без охорони тощо).

Викрадення не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло, якщо винна особа була допущена в приміщення, сховище чи житло уповноваженою особою або особою, яка мешкала там, або опинилася там з їхнього дозволу, на їх запрошення, або якщо винний мав право туди увійти. Тому, зокрема, викрадення товарів з магазину під час його роботи не може кваліфікуватися як вчинене з проникненням у приміщення, оскільки за таких обставин немає проникнення.

Не можуть вважатися такими, що проникли в приміщення чи сховище, ті особи, які в цих приміщеннях працюють (сторожі, підсобні робітники, вантажники), якщо вони вчинили викрадення під час роботи.

Не може бути кваліфікуючої ознаки "проникнення у житло" в діях особи, яка проживала з потерпілим в одній квартирі. Таку помилку зробив районний народний суд у справі Б., засудивши його за ч. З ст. 140 КК. Його було визнано винним у тому, що, заволодівши ключем від квартири своєї матері, він викрав у неї 7800 крб. Того ж дня Б. було затримано, гроші у нього вилучені і повернуті матері.

Президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій Б. неправильною і зазначила, що Б. був членом сім'ї матері, постійно жив у її квартирі. Тому висновок органів попереднього слідства і суду про те, що Б. протиправно проник у квартиру, де проживав, є невірним і суперечить змісту ч. З ст. 140 КК. У зв'язку з цим президія обласного суду дії Б. перекваліфікувала з ч. З на ч. 2 ст. 140 КК за ознакою заподіяння потерпілому значної шкоди[iii].

Проникнення у приміщення, сховище чи житло є кваліфікуючою ознакою не само по собі, а лише за наявності мети — викрасти майно чи гроші. Причому треба довести, що цю мету винний мав, уже проникаючи в приміщення, сховище чи житло. Якщо ж така мета виникла у винного вже під час перебування в приміщенні, сховищі чи житлі, куди він увійшов легально, за дозволом чи на запрошення, то його дії не мають такої кваліфікуючої ознаки. В тих випадках, коли винний потрапив у приміщення, сховище чи житло з відповідного дозволу, використавши для цього дійсний чи вигаданий привід з метою викрасти майно чи заволодіти ним, його дії кваліфікуються як вчинені з проникненням у приміщення, сховище чи житло[iv].

Приміщенням визнається будова, споруда, призначена для розміщення там людей чи матеріальних цінностей. Воно може бути постійне і тимчасове, стаціонарне і пересувне. Інше сховище — це відведена для постійного чи тимчасового зберігання матеріальних цінностей ділянка території, обладнана огорожею чи технічними засобами або забезпечена іншою охороною (пересувні автолавки, рефрижератори, контейнери і т. ін.).

До інших сховищ не належать ділянки території, які використовують не для зберігання, а, наприклад, для вирощування якої-небудь продукції (городи, сади, баштани, ставки тощо). Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані за ч. З ст. 81 КК дії К. як вчинені з проникнення у приміщення. К. був визнаний винним у тому, що вночі за попереднім зговором з іншою особою проник до теплиці радгоспу, звідки викрав 110 кг огірків на суму 60 500 крб.

Судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України визнала таку кваліфікацію дій К. неправильною і вказала, що теплиця за своїм призначенням є виробничою ділянкою, яка створена не для зберігання матеріальних цінностей, а для вирощування городніх культур, і тому її не можна визнати приміщенням чи іншим сховищем. Отже дії К. треба кваліфікувати за ч. 2 ст. 81 КК[v].

Не були також визнані іншим сховищем монетоприймачі телефонів-автоматів. С. було засуджено за ч. З ст. 81 КК. Він був визнаний винним у тому, що за попереднім зговором з О. викрав з трьох телефонів-автоматів три скарбнички з розмінною монетою на суму 260 крб. Як свідчать матеріали справи, С. разом з О. викрали гроші з трьох телефонів-автоматів, що знаходились у кабінах, які на ніч не замикались і ніким не охоронялись, тобто не є таким сховищем. Тому дії С. неправильно кваліфіковані як викрадення державного майна з проникненням у сховище[vi].

Житло — це приміщення, призначене для постійного чи тимчасового проживання людей (приватний будинок, квартира, кімната у готелі, дача, садовий будинок тощо), а також ті складові його частини, що їх використовують для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо).

Не можуть визнаватися житлом приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від житлових будинків погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення)[vii].

Якщо викрадення було вчинене з проникненням у приміщення, сховище чи житло за попереднім зговором групою осіб, то дії винних кваліфікуються за частинами З ст. 81 чи ст. 140 КК. Кваліфікувати такі дії ще й за частинами 2 цих статтей не потрібно. Але за вину мають бути поставлені всі кваліфікуючі ознаки злочину.

У тих випадках, коли розкрадання з проникненням у приміщення чи інше сховище було вчинене за попереднім зговором з особою, яка охороняла це майно, дії обох винних кваліфікуються за ч. З ст. 81 КК.

Крадіжка визнається кваліфікованою і в тих випадках, коли цим потерпілому було заподіяно значну шкоду (ч. 2 ст. 140 КК). Для визначення розміру шкоди враховуються:

а) вартість викраденого на час вчинення злочину; б) кількість викраденого майна; в) значущість майна для потерпілого; г) матеріальне становище потерпілого; д) наявність у потерпілого утриманців та інші обставини.

Критерії, що не мають матеріального змісту (дефіцитність викраденого, престижність володіння певним майном), при визначенні розміру викраденого до уваги не беруться. Розмір заподіяних потерпілому збитків визначається виходячи з вартості майна на момент вчинення злочину за державними роздрібними (закупівельними) цінами. Це стосується і тих випадків, коли вилучені у потерпілого предмети були створені ним, вирощені чи добуті на законних підставах. Якщо потерпілий придбав майно за ринковими чи комісійними цінами, вартість повинна визначатися виходячи з цих цін на час вчинення злочину[viii].

 


[i] Див.: п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р // Постанови .. — С. 113.

[ii] Див.: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 120—121.

[iii] Див.: постанова президії Донецького обласного суду від 15 березня 1989 р. у справі Б. // Практика... — С. 76—77.

[iv] Див.: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 120—121.

[v] Див.: ухвала судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України від 17 березня 1994 р. // Практика судів України у кримінальних справах. 1993—1995. — С. 68—69.

[vi] Див.: постанова президії Кримського обласного суду від б червня 1986 р. у справі С. // Практика... — С. 63.

[vii] Див.: п. ЗО постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 120—121.

[viii] Див.: п. 27 цієї ж постанови // Там само. — С. 120.