1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КВАЛІФІКАЦІЇ РОЗКРАДАНЬ PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ КВАЛІФІКАЦІЇ РОЗКРАДАНЬ

 

Розкраданням у кримінальному праві називається корисливе, протиправне і неоплатне заволодіння чужим майном або іншими предметами з метою звернути їх у свою власність. Немає ніяких підстав вважати ознакою розкрадання вилучення майна у власника, оскільки така його властивість визначається заволодінням майна, яке без вилучення неможливе.

Суспільна сутність розкрадання полягає в тому, що злочинець ставить себе на місце власника. І якщо злочин не буде викрито, то злочинець володітиме і використовуватиме чуже майно як своє власне. Він може ним також і розпорядитися як власник. При вдалому для злочинця випадку він стає фактичним володарем майна і його фактичним власником, а право власності залишається у законного його власника. Останній не позбавляється права на своє майно, і тому він завжди може примусово (через суд) вимагати повернення йому його речі, а коли це вже неможливо, — відшкодувати йому збитки. Саме в цьому і полягає суспільна небезпечність розкрадань — вони позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Так порушуються одні з головних суспільних відносин — відносини власності. При з'ясуванні суспільної сутності розкрадань необхідно розрізняти економічні відносини власності і право власності як юридичне закріплення їх, юридичне оформлення.

Суспільна сутність злочинів проти власності полягає в тому, що вони руйнують, пошкоджують або навіть і зовсім знищують економічні відносини власності, позбавляють власника можливості володіти, користуватися і розпоряджатися майном (грішми, цінними паперами тощо). Головне в економічних відносинах власності — це належність певного майна (речі) конкретній особі. Належність майна закріплює панування власника над річчю (речами), що вимагає від усіх інших осіб додержуватися і не порушувати це панування, не заподіювати йому шкоди. Право власності лише юридично закріплює цю суспільну належність речей і охороняє (захищає) її. Тому право власності як державно-правова форма закріплення економічних відносин власності злочином не пошкоджується. Злочини проти власності права власності не порушують, не руйнують і не знищують. Право власності не можна ні викрасти, ні знищити. Власник завжди має право вимагати повернення йому викраденого майна. Власник завжди має право на викрадене майно, тобто право власності завжди залишається у нього цілим і непошкодженим. У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 р. (п. 4) роз'яснюється, що згідно зі ст. 50 Закону України "Про власність" і ч. З ст. 145 Цивільного кодексу України власник у будь-якому випадку має право вимагати повернення (віндикація) свого майна з чужого незаконного володіння, а також належного йому майна, безоплатно набутого володарем, від особи, яка не мала права його відчужувати[i].

Отже, право власності злочином не руйнується, не знищується і не анулюється, тобто воно від злочину не страждає і шкода йому не заподіюється, а тому право власності не є об'єктом посягання. Злочини проти власності руйнують, пошкоджують на час чи назавжди економічні відносини власності, які і є об'єктом посягання.

Безпосереднім об'єктом розкрадання є власність певної особи (фізичної чи юридичної). Для кваліфікації розкрадання треба визначити безпосередній об'єкт, оскільки дії особи, яка, звертаючи на свою користь майно, припускала, що воно може належати як громадянину, так і державній чи колективній організації, слід кваліфікувати як злочин проти приватної чи державної або колективної власності залежно від фактичної належності майна[ii].

Якщо ж, помиляючись щодо фактичної належності майна, винний звернув на свою користь приватне майно, бажаючи викрасти державне чи колективне майно, маючи намір викрасти приватне майно, його дії кваліфікуються як замах на той злочин, який винний мав намір вчинити.

Неправильно були кваліфіковані як закінчений злочин дії К. Ю. і К. А., які з метою крадіжки проникли у магазин наочного приладдя, звідки викрали матеріальні цінності на суму 22 111 000 крб., а також належне гр. Г. майно вартістю 9 171 000 крб., вважаючи, що воно є колективним. Ці дії К. Ю. і К. А. були кваліфіковані за ст. 86' КК. Оскільки умислом винних охоплювалось викрадення колективного майна, але шкода колективній організації їх діями заподіяна не була з причин, незалежних від винних, то вони вчинили лише замах на викрадення колективного майна. Враховуючи розмір викраденого, судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України перекваліфікувала дії К. Ю. і К. А. на ст. 17 і ч. 4 ст. 81 КК[iii].

Якщо державна чи колективна організація у зв'язку з певними відносинами була зобов'язана зберігати передане їй майно громадян, викрадення, вчинене особою, яка усвідомлювала, що матеріально відповідає за вказане майно ця організація, кваліфікується як злочин проти державної чи колективної власності. Викрадення майна, що належало громадянам по праву приватної власності, яке хоч і знаходилось у приміщені державної чи колективної організації, але не було передане їй на зберігання, кваліфікується як злочин проти приватної власності.

Кошти, одержані від окремих громадян особами, уповноваженими державною або громадською організацією на одержання таких коштів від громадян як плату за надані послуги чи перевезення пасажирів чи багажу транспортом, є державне або колективне майно, а їх розкрадання такими особами кваліфікується як привласнення чи розтрата за ст. 84 КК[iv].

Працівники транспорту, що не мають зазначених повноважень, які одержали від громадян та звернули на свою користь гроші за безбілетний проїзд або незаконне, без оформлення документів, перевезення багажу, несуть відповідальність за заподіяння майнової шкоди державній або громадській організації шляхом обману за ст. 87 КК[v].

Прийняті для перевезення від громадян транспортними підприємствами або організаціями вантажі та багаж перебувають під охороною зазначених підприємств і організацій, і вони несуть перед власником відповідальність за збереження їх, а тому заволодіння цими товарно-матеріальними цінностями кваліфікується як розкрадання державного майна[vi].

Предметом розкрадання можуть бути:

1) майно, 2) гроші, 3) цінні папери, які вже перебувають у власності певної особи.

Предметом розкрадання може бути майно:

а) яке вже знаходилось у майнових фондах організації, установи чи підприємства, уже перейшло у власність особи на законних підставах чи фактично було в її володінні. Не може бути предметом розкрадання те майно (речі), яке ще не надійшло у фонди організації, а лише має бути їй передане (податок, мито тощо), або такі речі, які вже вибули з цих фондів на законних підставах;

б) передане організацією-власником для тимчасового користування посадовим особам або приватним особам для користування, перевезення, переробки, ремонту тощо;

в) вилучене з фондів організації чи іншої особи без законних підстав (викрадене, тому розкрадання викраденого теж є розкраданням);

г) вилучене з природного стану із застосуванням і затратами праці, яке має грошову вартість та ціну (видобуте з надр, виготовлене, вирощене і т.ін.). Не можуть бути предметом розкрадання дикоростучі рослини та їхні плоди, не вилучені з природного стану корисні копалини, дикі тварини, птахи;

д) речі, які перебувають у приватній власності громадян і були передані на зберігання, для перевезення або іншої мети організації чи установі, яка несе за них матеріальну відповідальність.

Предметом шахрайства і вимагательства може бути не тільки майно, а й право на нього (право вимагати виконання зобов'язань, документи, які дають право на отримання майна, тощо), а вимагательства — і будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод або відмова від них, відмова від права на майно тощо)[vii].

Не можуть бути предметом розкрадання:

1) речі, які власник викинув через відсутність потреби в них, тобто речі, непотрібні (деякі відходи виробництва, не здатні задовольнити якусь потребу в них, тощо), такі, що не мають ніякої економічної, господарської, культурної чи іншої цінності. Заволодіння такими речами розкраданням не визнається, оскільки воно не порушує відносин власності. Тут ми не торкаємося тієї точки зору, згідно з якою немає відходів виробництва, які б не можна було використати (безвідходне виробництво), бо це питання не юридичне, а господарське, економічне;

2) документи, які не є цінними паперами, — квитанції, накладні, чеки, вимоги тощо. Викрадення такого документа може бути готуванням до розкрадання майна. За відповідних умов викрадення документа кваліфікується за ст. 193 КК;

3) речі, вилучені з цивільного обігу, — зброя, наркотики, радіоактивні матеріали, а також предмети, що містяться в могилі чи на могилі.

Викрадення цих предметів утворює самостійний злочин і кваліфікується за статтями 212, 223, 2283 та 2292 КК. Таким чином, предметом розкрадання може бути майно як сукупність речей, що мають матеріальну цінність, грошову оцінку (ціну) і перебувають у цивільному обігові, а також гроші та цінні папери[viii].

Важливою ознакою об'єктивної сторони розкрадання є настання злочинних наслідків — зменшення майна власника і збагачення за його рахунок злодія, тобто обов'язковою об'єктивною ознакою розкрадання є заподіяння майнової шкоди власникові.

Об'єктивно розкрадання являє собою протиправне і неоплатне привласнення чужого майна. Ознака протиправності розкрадання свідчить про те, що винний не має ні дійсного, ні уявного права на заволодіння цим майном. Він усвідомлює при розкраданні, що це майно чуже, що воно йому не належить і він захоплює його протиправно.

Не можуть кваліфікуватися як розкрадання дії особи, яка мас право на отримання певного майна, але порушує встановлений порядок його передачі-отримання. Не утворюють розкрадання і випадки помилки.

Наприклад, неправильно були кваліфіковані за ч. 2 ст. 84 дії 3., засуженого за те, що він за попереднім зговором з С. викрав пиломатеріали на суму 766 крб., які відвіз собі на дачу.

Судова колегія Верховного Суду України, розглянувши справу, в своїй ухвалі від 16 травня 1985 р. зазначила, що суд не зібрав достатньо доказів того, що 3. мав намір викрасти пиломатеріали. В ході попереднього слідства і в судовому засіданні 3. послідовно твердив, що не знав яким чином буде оформлено одержання пиломатеріалів, не знав їхньої вартості. Ще до початку робочого дня він приїхав до С. і в службовому кабінеті вручив йому 700 крб. для оплати зазначених матеріалів. У справі встановлено, що всі дії по одержанню і списанню пиломатеріалів проведено за вказівкою С., а 3. лише придбав їх з порушенням встановленого порядку оплати, що не може свідчити про наявність у нього умислу на розкрадання їх за змовою з С. Інших доказів причетності 3. до розкрадання зазначених матеріальних цінностей у справі немає. Отже в діях 3. немає складу злочину[ix].

Заволодіння чужим майном визнається неоплатним, якщо воно не було оплачене зовсім або була оплачена лише його частина чи оплата була значно нижчою від його дійсної вартості. Коли була оплачена частина привласненого майна, то викраденою визнається неоплачена частина.

Неоплатним визнається привласнення і тоді, коли винна особа замінила майно на менш цінне з метою привласнити більш цінне майно. З неоплатністю розкрадання тісно пов'язана корислива мета цих злочинів.

Користю у кримінальному праві називається прагнення до матеріального надбання, бажання винного звернути майно у свою власність назавжди, без наміру колись повернути його власнику чи відшкодувати його вартість.

Корисливий мотив — обов'язкова ознака розкрадання. Без користі немає розкрадання. Корисливий мотив не виключається і тоді, коли викрадене майно передається іншим, третім особам, а також тоді, коли інші особи (при викраденні групою осіб) діяли за іншими спонуканнями.

Розкрадання вважається закінченим з моменту заподіяння майнової шкоди власнику, тобто з того моменту, коли власник втрачає можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

У постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. (п. б) зазначається, що крадіжка і грабіж вважаються закінченими з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам тощо)[x].

Вимагательство вважається закінченим з моменту пред'явлення вимоги, поєднаної з погрозою застосувати насильство, пошкодити чи знищити майно, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети[xi].

Якщо розкрадання чиниться з території, що охороняється, то воно вважається закінченим з того моменту, коли викрадене майно було винесене за межі території, оскільки воно вже вилучено з володіння власника, і винна особа має реальну можливість ним скористатися чи розпорядитися (продати, віддати, поміняти і т.ін.).

Безпідставно, зокрема, були кваліфіковані дії О. і П. як закінчений злочин за ч. 2 ст. 84 КК. Вони були визнані винними в тому, що працюючи оператором підприємства по забезпеченню нафтопродуктами, зловживаючи своїм посадовим становищем, за попереднім зговором з Ш., пізно ввечері, викрали на території підприємства 120 л пального вартістю 12 400 крб., до сховища якого мали доступ у зв'язку з виконанням посадових обов'язків. Але, коли винесли 6 каністр, були затримані працівниками міліції. Президія обласного суду, розглянувши справу, визнала кваліфікацію дій О. і П. неправильною і вказала, що двоє обвинувачених були затримані з викраденим на території підприємства, коли ще не дійшли до воріт прохідної. Отже вони не мали реальної можливості розпоряджатися вилученим пальним або користуватися ним. Згідно зі ст. 17 КК, якщо злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного, такі дії кваліфікуються як замах на злочин За таких обставин, як вказала президія, дії засуджених підлягають перекваліфікації з ч. 2 ст. 84 на ст. 17 і ч. 2 ст. 84 КК[xii].

Доки можливість використати майно, розпорядитися ним не настала, суб'єкт не може вважати, що він уже виконав усі дії, необхідні для досягнення наслідків — збагатіти за рахунок чужого викраденого майна. Якщо ці наслідки не настали за обставин від винного незалежних, то його дії кваліфікуються як незакінчений замах за ч. 2 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої частини КК.

Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням або з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні[xiii].

Таким чином, у всіх випадках, крім розбою, розкрадання визнається закінченим за наявності двох умов:

1) заподіяння власникові майнової шкоди (майна немає, немає можливості його використовувати чи розпоряджатися ним);

2) незаконного збагачення винного за рахунок чужого (викраденого) майна.

Розкрадання можна визнати закінченим тоді, коли винний повністю реалізував свій намір — заволодіти чужим майном і привласнити його. Саме тоді він і має можливість розпорядитися ним чи використати його. Якщо винний не зміг здійснити свій намір з обставин від нього незалежних, то його дії кваліфікуються як замах на розкрадання. Наприклад, за відсутності майна чи певної суми грошей або коли він не зміг подолати перешкод (відчинити двері, виламати грати, знайти сховище, відкрити сейф тощо), чи йому перешкодили здійснити намір інші особи (охоронці, власники і т.ін.).

Так, неправильно були кваліфіковані дії П. за ч. 4 ст. 81 КК. Органи попереднього слідства і суд визнали, що П. вчинив крадіжку державного майна у великих розмірах. Але їх висновки, що крадіжка була закінченою, не підтверджуються доказами у справі. Як зазначила президія обласного суду, матеріали справи свідчать, що П. був затриманий працівниками міліції, коли перебував у приміщенні магазину. Частину викрадених товарів було знайдено у нього, а частину — біля магазину. Оскільки П. був затриманий на місці злочину і не встиг розпорядитися викраденим, його дії не можна розглядати як закінчену крадіжку. На підставі цього президія обласного суду пе-рекваліфікувала дії П. з ч. 4 ст. 81 на ст. 17 і ч. З ст. 81 КК як замах на крадіжку державного майна у значних розмірах з проникненням у приміщення[xiv].

Якщо особа вчинила замах на розкрадання і від завершення злочину добровільно відмовилась, то вона не підлягає відповідальності за замах на розкрадання- Неправильно, зокрема, кваліфікував міський народний суд за ст. 17 і ч. 2 ст. 81 КК дії В., який намагався викрасти товари з магазину, але не зміг довести свій намір до кінця з незалежних від нього причин. На попередньому слідстві і у судовому засіданні В. пояснив, що дійсно мав намір вчинити цю крадіжку, але, дійшовши до прилавка, злякався відповідальності і вийшов з магазину. Суд визнав ці показання правдивими. Проте всупереч цьому у вироку зазначено, що В. залишив магазин, не довівши злочину до кінця тому, що почув шум автомобіля, який наближався, і злякався, що його затримають. Такий висновок суду, як зазначила у своїй ухвалі судова колегія Верховного Суду України, нічим не обгрунтований і суперечить показанням свідків Ч. і М. про те, що В. залишив магазин до прибуття автомашини з працівниками міліції. Він був затриманий лише через деякий час і не біля магазину, а за 300 м від нього.

Таким чином, показання В. про те, що він добровільно відмовився від вчинення злочину, нічим не спростовані. Відповідно ж до ст. 18 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності тільки в тому разі, коли фактично вчинене нею містить склад іншого злочину. На підставі цього судова колегія Верховного Суду України вирок про засудження В. за замах на вчинення крадіжки скасувала і справу закрила за відсутністю у його діях складу злочину[xv].

З урахуванням усіх розглянутих ознак розкрадання може бути визначене як протиправне, корисливе і неоплатне заволодіння чужим майном з метою звернути його у свою власність і стати його фактичним володарем, фактичним власником. Поняття "розкрадання" є родове, що поєднує спільні ознаки цілої низки посягань на чужу власність — крадіжки, грабежу, розбою, шахрайства, привласнення тощо. Різні види розкрадань відрізняються способом вчинення їх. Способи розкрадань визначені кримінальним законом:

1) крадіжка — таємно (статті 81 і 140 КК);

2) грабіж — відкрито та із застосуванням насильства (статті 82 і 141);

3) розбій — шляхом нападу (статті 86 і 142 КК);

4) шахрайство — обманом (статті 83 і 143 КК);

5) привласнення чи розтрата — шляхом зловживання довір'ям відносно чужого майна (ст. 84 КК);

6) вимагання — шляхом психічного насильства — погроз та шантажу (статті 8б2 і ст. 144 КК);

7) привласнення, розтрата — шляхом зловживання посадовим становищем (ст. 84 КК).

Чинне кримінальне законодавство України передбачає кваліфікуючі ознаки, за наявності яких розкрадання визнається вчиненим за обтяжуючих обставин. Зазначені ознаки можна поділити на дві групи: 1) загальні, притаманні всім розкраданням; 2) особливі, властиві тільки деяким, окремим способам розкрадань.

Загальними кваліфікуючими ознаками розкрадань є:

а) повторність;

б) вчинення розкрадання за попереднім зговором групою осіб;

в) у великих розмірах;

г) вчинення розкрадання особливо небезпечним рецидивістом.

Особливими чи спеціальними кваліфікуючими ознаками розкрадання є вчинення їх:

а) з проникненням у приміщення чи інше сховище — ч. З ст. 81, ч. З ст. 82 та ч. 2 ст. 86 КК, з проникненням у житло — ч. З ст. 140, ч. З ст. 141 та ч. З ст. 142 КК;

б) із застосуванням насильства — ч. 2 ст. 82, ч. 1 ст. 86, ч. 2 і 3 ст. 8б2, ч. 2 ст. 141, ч. 1 ст. 142 та ч. 2 і 3 ст. 144 КК;

в) поєднане із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень — ч. 2 ст. 86 і ч. З ст. 142 КК;

г) яке завдало значної шкоди потерпілому — ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 141 та ч. 2 ст. 143;

д) яке завдало великої шкоди потерпілому чи спричинило інші тяжкі наслідки — ч. З ст. 862 і ч. З ст. 144 КК:

е) в особливо великих розмірах — ст. 86' КК;

ж) організованою групою — ч. З ст. 862 і ч. З ст. 144 КК.

Повторність як кваліфікуюча ознака розкрадання передбачена частинами 2 статей 81, 82, 83, 86, 862, 140, 141, 142, 143, 144 та ч. З ст. 84 КК. Поняття повторності наводиться в ч. 1 примітки до ст. 81 КК та в примітці до ст. 140 КК. Розкрадання, вчинене шляхом крадіжки (ст. 81 КК), грабежу (ст. 82 КК), розтрати, привласнення чи зловживання посадовим становищем (ст. 84 КК), та шахрайство (ст. 83 КК) визнаються вчиненими повторно, якщо їм передувало вчинення цією особою будь-якого з цих злочинів або злочинів, передбачених статтями 69, 86, 86', 140—144, 223, 2283, 2292, 22917 та 22919 КК. Повторним у статтях 140—144 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 69, 81—84, 86, 86', 862, 142, 223, 2283, 2292. 22917 та 22919 КК.