V. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

V. КВАЛІФІКАЦІЯ ГРУПОВИХ ЗЛОЧИНІВ

Груповим називається злочин, у спільному вчиненні якого безпосередньо брали участь двоє чи більше осіб.

Кримінальне законодавство України передбачає відповідальність за різні види групових злочинів. Тут ми розглянемо лише деякі загальні питання кваліфікації групових злочинів. Докладніше кваліфікація групових злочинів розглядатиметься при аналізі конкретних видів групових злочинів — розкрадання, зґвалтування, спекуляції, хабарництва та всіх інших. Першим і найпоширенішим груповим злочином визнається співучасть у вчиненні навмисного злочину (ст. 17 КК). Співучастю називається навмисне спільне вчинення злочину двома чи більше особами (ч. 1 ст. 17 КК).

Другим різновидом групового злочину є вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 ст. 79, ч. 2 ст. 81, ч. 2 ст. 82, ч. 2 ст. 83, ч. 2 ст. 84, ч. 2 ст. 86, ч. 2 ст. 862, ч. З ст. 123', ч. 2 ст. 140, ч. 2 ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 143, ч. 2 ст. 144, ч. 2 ст. 154, ч. 2 ст. 223 та ч. 2 ст. 2292 КК) або групою осіб (ч. З ст. 117 і ч. 2 ст. 122 КК).

Попередній зговір означає, що двоє чи більше осіб заздалегідь або напередодні домовились про спільне вчинення злочину. Ця домовленість може бути укладена за досить тривалий час — за кілька днів, тижнів чи місяців до вчинення злочину. Вона може бути досягнута і за кілька годин чи хвилин до початку вчинення злочину. Слова закону "за попереднім зговором групою осіб" вказують лише на те, що ця ознака має місце в діях осіб, які до початку вчинення злочину домовилися про спільні дії. Цю підвищену суспільну небезпечність вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб відзначив Пленум Верховного Суду України в постанові "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. (п. 25). В ній вказано, що викрадення належить кваліфікувати як вчинене за попереднім зговором групою осіб тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи[i]. З цього роз'яснення Пленуму випливає, що діяння може кваліфікуватися як вчинене за попереднім зговором групою осіб, якщо:

1) у вчиненні злочину брали участь кілька осіб (дві чи більше особи), які діяли як співвиконавці злочину; в діях двох осіб, один з яких був підмовником (чи пособником), а другий — виконавцем, цієї кваліфікуючої ознаки злочину немає;

2) зговір про вчинення злочину спільно, загальними зусиллями був складений до початку вчинення злочину. Якщо зговір про спільне вчинення злочину виник вже в процесі вчинення злочину, під час вчинення діяння, то воно не може кваліфікуватися як вчинене за попереднім зговором групою осіб, оскільки у цьому випадку не було попереднього зговору[ii].

Головним змістом цієї кваліфікуючої ознаки "вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб" є зговір, тобто домовленність двох чи більше осіб вчинити злочин спільно, загальними поєднаними зусиллями. Спільність вчинення злочину включає загальну усвідомленість кожного співвиконавця про те, що у вчиненні злочину беруть участь кілька осіб, що вони діють спільно, взаємопоєднано, допомагають один одному і кожен з них розраховує на таку взаємодопомогу. Спільність вчинення злочину — це не тільки вчинення подібних дій в один і той же час, в одному й тому ж місці.

Автор коментаря ст. 17 КК, на наш погляд, безпідставно визнає двох осіб співвиконавцями викрадення. Один з них "шляховий обхідник побачив, що його напарник краде з товарного вагона взуття, підійшов до вагона і викрав з нього 9 пар ялових чобіт". У чому ж співучасть таких дій? Співучасть є лише там і тоді, де і коли один співучасник сприяє вчиненню злочину іншому, а цей останній усвідомлює і сприймає таке сприяння. Без цієї умови дії окремих осіб не мають спільності, поєднаності, а тому не можуть кваліфікуватися як співучасть, як вчинення злочину спільними зусиллями. Автор наводить цей випадок як приклад співвиконавства без попереднього зговору, але в цьому прикладі немає не тільки попереднього, а й будь-якого зговору[iii].

Спільність вчинення злочину — це головним чином усвідомленість згуртованості, єдності всіх учасників злочину, розуміння того, що злочин чиниться гуртом (що надає сили, впевненості), і кожен співучасник, розуміючи спільність вчинення злочину, розраховує на підтримку, на взаємодопомогу, на сприяння з боку інших співучасників.

Деякі злочини можуть кваліфікуватися як вчинені групою осіб і без їх попереднього зговору про вчинення цього злочину (ч. З ст. 117 і ч. 2 ст. 122 КК). Як зазначив Пленум Верховного Суду, для визнання зґвалтування вчиненим групою осіб не вимагається попереднього зговору між учасниками злочину. Тобто зговір про вчинення таких злочинів може виникнути і під час вчинення посягання.

Третім видом групового злочину є вчинення злочину організованою групою (п. 2 ст. 41, ч. З ст. 8б2, ч. З ст. 144, ч. З ст. 154 та ч. З ст. 1556 КК).

Деякі злочини за своєю юридичною сутністю можуть бути вчинені лише групою осіб: зговір про насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 56' КК), бандитизм (ст. 69 КК), масові безпорядки (ст. 71 КК), організація або активна участь у групових діях, що порушують громадський порядок (ст. 1873 КК), створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп, а так само і участь у цих формуваннях чи групах (ст. 1876 КК).

Учинення деяких злочинів групою осіб значно підвищує їх суспільну небезпечність, але закон не передбачає посилення покарання за них у разі вчинення їх за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою. До таких злочинів належать: посягання на життя державного діяча (ст. 58 КК) або на життя представника іноземної держави (ст. 59 КК), умисне вбивство (статті 93 і 94 КК), заподіяння тяжких тілесних ушкоджень (ст. 101 КК), опір представникові влади (ст. 188 КК), опір працівникові міліції, народному дружинникові або військовослужбовцю (ст. 188' КК), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 2172 КК), насильницьке введення в організм іншої особи наркотичних засобів або психотропних речовин (ст. 22915 КК) та ін.

Для практики кваліфікації злочинів найбільше значення мають ознаки злочинів, що їх вчинила за попереднім зговором група осіб чи організована група. Кваліфікація таких злочинів має суттєві особливості, оскільки у деяких випадках співучасть не утворює групи. Так, вчинення розкрадання чужого майна (державного, колективного, індивідуального) у співучасті не завжди має таку ознаку як вчинення його за попереднім зговором групою осіб і не завжди кваліфікується за ч. 2 статтей 81, 82, 83, 84, 86, 862 та 140—144 КК.

Безпідставно, зокрема, були засуджені за вчинення викрадення державного майна за попереднім зговором групою осіб: М-ков — за ч. 2 ст. 81 КК, а М. — за ст. 19 і ч. 2 ст. 81 КК. Вони були визнані винними у тому, що водій автомашини М-ков на прохання М. продав йому 400 л бензину під час перевезення бензину з нафтобази до радгоспу. Розглянувши справу, президія обласного суду визнала таку кваліфікацію дій М-кова і М. неправильною. Було встановлено, що бензин викрав М-ков, а М. безпосередньої участі у злочині не брав, він лише підмовив М-кова вчинити крадіжку і купив у нього цей бензин. Як зазначила президія обласного суду, під розкраданням, вчиненим за попереднім зговором групою осіб, слід розуміти таке, в якому брали участь двоє або більше осіб, що заздалегідь домовились про це. Оскільки М. безпосередньої участі у злочині не брав, дії його і М-кова не можуть кваліфікуватися як крадіжка державного майна, вчинена за попереднім зговором групою осіб. На підставі наведеного президія обласного суду змінила вирок і кваліфікувала дії М-кова як крадіжку державного майна за ч. 1 ст. 81 КК, а М. — як підмову до вчинення зазначеного злочину за ст. 19 і ч. 1 ст. 81 КК[iv].

Пленум Верховного Суду України роз'яснив судам, що крадіжка, грабіж, розбій, шахрайство і вимагання чужого майна кваліфікуються як вчинені за попереднім зговором групою осіб лише тоді, коли у вчиненні відповідного злочину брали участь за домовленістю як співвиконавці дві і більше особи[v]. З цього безперечно треба зробити висновок — якщо інші співучасники викрадення були підмовниками або пособниками, то немає підстав кваліфікувати таке викрадення як вчинене за попереднім зговором групою осіб.

Президія Івано-Франківського обласного суду у справі Ч. зазначила, що така кваліфікуюча ознака розкрадання, як вчинення його за попереднім зговором групою осіб, ставиться підмовникові за вину лише тоді, коли вона охоплювалась його умислом.[vi]

Так само і зґвалтування кваліфікується як вчинене групою осіб за ч. З ст. 117 КК лише тоді, коли група осіб діяла погоджено з метою вчинення насильницького статевого акту з потерпілою. Якщо винні особи діяли погоджено відносно кількох потерпілих, хоч кожен з них мав на меті і зґвалтував одну потерпілу, дії кожного кваліфікуються як зґвалтування, вчинене групою осіб[vii].

Зґвалтування також визнається як вчинене групою осіб (ч. З ст. 117 КК) лише тоді, коли всі співучасники були співвиконавцями злочину. Співвиконавством визнаються і дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою зґвалтування її іншою особою. Дії такої особи визнаються співвиконавством зґвалтування, вчиненого групою осіб, і кваліфікуються за ч. З ст. 117 КК. Дії учасника групового зґвалтування кваліфікуються за ч. З ст. 117 КК і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших підстав, передбачених законом, не були притягнуті до кримінальної відповідальності.

Це роз'яснення Пленуму Верховного Суду України має певну обмеженість. Дії виконавця злочину можна кваліфікувати за ч. З ст. 117 КК лише за сукупністю умов:

1) неосудний чи малолітній був учасником злочину, брав якусь участь у його вчиненні, якимось чином допомагав виконавцеві у його вчиненні, а не був лише спостерігачем події;

2) малолітній, який не досяг віку кримінальної відповідальності, але має вік 12—13 років і може надати певну фізичну чи психічну допомогу виконавцеві злочину. Здатність надати виконавцеві злочину суттєву допомогу у вчиненні зґвалтування повинна бути критерієм для визнання певної особи учасником злочину, а дії виконавця мають кваліфікуватися як зґвалтування, вчинене групою осіб за ч. З ст. 117 КК.

Дії особи, яка сприяла вчиненню групового зґвалтування, але сама особисто статевого акту з потерпілою не вчинила і не застосовувала щодо неї насильства під час її зґвалтування іншими особами, кваліфікуються як пособ-ництво, тобто за ст. 19 і ч. З ст. 117 КК[viii].

Спекуляція кваліфікується за ч. 2 ст. 154 КК як вчинене за попереднім зговором групою осіб за умови, що всі учасники цього злочину були його співвиконавцями. Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України, співвиконав-ство у спекуляції полягає в безпосередній участі двох або більше осіб у скуповуванні і перепродажу товарів з метою наживи, в тому числі у випадку розподілу між ними ролей, коли скуповування проводилось одним, а перепродаж — іншим учасником злочину.

Сприяння спекулянтам у скуповуванні і перепродажу товарів або інші дії (підшукування покупців, надання транспорту) кваліфікується як співучасть у спекуляції за статтями 19 і 154 КК[ix].

Одержання хабара кваліфікується за ознакою вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб (ч. 2 ст. 168 КК), якщо у вчиненні злочину як співвиконавці брали участь дві і більше посадові особи, які домовилися про спільне одержання хабара, як до, так і після надходження пропозиції про дачу хабара, але до його одержання. Спів-виконавцями вважаються посадові особи, які одержують хабар за виконання чи невиконання дій, які кожен з них міг чи повинен був виконати, використовуючи посадові повноваження: Для кваліфікації одержання хабара, як вчиненого групою осіб за попереднім зговором, не має значення, як були розподілені ролі між співвиконавцями, чи всі вони повинні були виконувати або не виконувати обумовлені дії, чи усвідомлював той, хто дав хабар, що в одержанні хабара беруть участь кілька посадових осіб[x].

Найнебезпечнішими є злочини, що вчинюються організованою групою. Пленум Верховного Суду України зазначив, що організованою групою слід вважати стійке об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності. На наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати: розроблений (хоч би у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі і шляхом дачі хабарів службовим особам), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо[xi].

У цьому визначенні поняття організованої групи Пленум Верховного Суду України назвав її мінімальні характерні ознаки. По-перше, навряд чи може бути організованою злочинна група, що складається з двох осіб, та й взагалі чи можна таке об'єднання назвати організацією. По-друге, не виділив Пленум таку обов'язкову рису організації як її структура — наявність певних підрозділів та організаційні зв'язки між ними, запровадження та додержання певної дисципліни. До речі, як свідчить досвід, організовані злочинні групи характеризуються суворим додержанням дисципліни, а її порушення жорстоко караються. По-третє, не позначив Пленум і такої ознаки організованої злочинної групи як мета її створення. Будь-яка організація починається з мети свого створення (для вчинення не взагалі злочинів, а конкретних, певних злочинів — контрабанди, викрадень транспортних засобів, вимагання грошей, цінностей (рекет), вчинення нападів тощо). По-четверте, не вказав Пленум і на таку обов'язкову ознаку організованої злочинної групи як наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, зв'язку, коштів, друку, охорони тощо. Без будь-якої матеріальної бази ніяка організація існувати не може.

Отже, організована група — це стійке об'єднання кількох осіб, які спеціально зорганізувалися для більш-менш тривалої злочинної діяльності. Узагальнивши наведене, можна виділити такі ознаки організованої злочинної групи:

1) наявність статуту — розробленого (хоч би в загальних рисах) і схваленого учасниками групи плану злочинної діяльності і визначеної мети діяльності групи;

2) створення організаційної структури — підрозділи, їх керівники, підпорядкованість, підзвітність і їх конкретні завдання;

3) наявність організатора (керівника);

4) конспірація — прикриття своєї діяльності, налагодження корупційних зв'язків з органами влади;

5) вербування нових членів;

6) наявність загальних правил поведінки, ієрархія стосунків між учасникам організації;

7) наявність матеріальної бази — приміщень, транспорту, сховищ, коштів тощо[xii].

Пленум Верховного Суду зазначив, що організована група від групи осіб відрізняється головним чином ступенем зорганізованості. Звичайно, що організована група має вищий ступінь стійкості, зорганізованості, ніж випадкова група, що вчинила злочин за попереднім зговором. Але ступінь зорганізованості організованої групи не повинен впливати на кваліфікацію діяння, нею вчиненого. Діяння належить кваліфікувати як вчинене організованою групою незалежно від ступеня стійкості, зорганізованості цієї групи.

Інше рішення могло призвести до того, що ступінь стійкості, зорганізованості групи став би предметом доведення, для чого потрібно було б враховувати кількість членів організації, термін її існування, діяльності, наявність у неї організаційних структур, матеріальної бази і т.ін.

Визначення стійкості, згуртованості, зорганізованості групи має значення лише для відмежування організованої групи від інших випадків вчинення злочину за попереднім зговором групою осіб. У постанові Пленуму Верховного Суду "Про судову практику в справах про бандитизм" від 7 липня 1995 р. (п. 2) роз'яснюється, що групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згуртованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів[xiii]. Від інших злочинів, вчинених групою осіб, за попереднім зговором групою осіб чи організованою групою, бандитизм відрізняється найбільш високим ступенем внутрішньої організації, стійкості, згуртованості та озброєності[xiv]. Якщо організована група являє собою банду, то діяння, скоєні її членами, кваліфікуються лише за ст. 69 КК. Але якщо банда вчинить злочин, за який законом встановлено більш сувору відповідальність, ніж за бандитизм (наприклад, умисне вбивство за обтяжуючих обставин — ст. 93 КК, посягання на життя державного діяча — ст. 58 КК), то такі дії кваліфікуються за сукупністю злочинів бандитизму і того більш тяжкого злочину, що вчинила банда.

 


[i] Див.: Постанови ..— С. 119.

 

[ii] Див.: Кригер Г.А. Квалификация хищений социалистического иму-щества. — С. 216—217; Матьишвский. П.С. Преступления против собст-венности и смежные с ними преступления. — С. 126; Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів проти особи та власності. — С. 97.

 

[iii] Див.: Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. — С. 61.

 

[iv] Див.: постанова президії Луганського обласного суду від 12 вересня 1984 р. у справі М-кова і М. // Практика... — С. 24.

 

[v] Див.: п. 25 постанови Пленум Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 119.

 

[vi] Див.: постанова президії Івано-Франківського обласного суду від 25 грудня 1987 р. у справі Ч. // Практика... — С. 25—26.

 

[vii] Див.: п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про зґвалтування та інші статеві злочини" від 27 березня 1992 р. // Постанови... — С. 100.

 

[viii] Див.: постанова президії Черкаського обласного суду від 3 квітня 1992 р. у справі А., який безпосередньої участі у зґвалтуванні не брав, а лише допоміг іншим засудженим обманом привести потерпілу до місця зґвалтування // Практика... — С. 28.

 

[ix] Див.: п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за спекуляцію" від 25 червня 1982 р. // Постанови... — С. 138—139.

 

[x] Див.: п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про хабарництво'' від 7 жовтня 1994 р. // Там само. — С. 155.

 

[xi] Див.: п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності" від 25 грудня 1992 р. // Постанови... — С. 119—120.

 

[xii] Див.: Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина загальна. Курс лекцій. — К., 1996. — С. 255.

 

[xiii] Див.: Юридичний вісник України. — 1995. — № 10—11.

 

[xiv] Див.: п. 8 цієї ж постанови // Постанови...