IV. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ PDF Печать
Уголовное право - Кваліфікація злочинів (М.Й. Коржанський)

IV. КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ПРИ КОНКУРЕНЦІЇ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВИХ НОРМ

Конкуренцією кримінально-правових норм називається передбачення певного діяння двома (кількома) кримінально-правовими нормами одночасно1. А.А. Герцензон називав конкуренцією наявність двох чи кількох законів, які рівною мірою передбачають караність певного діяння2. Характерною особливістю конкуренції кримінально-правових норм є те, що вона виникає лише тоді, коли було вчинено один злочин (на відміну від повторності чи сукупності злочинів). Але такий злочин має ознаки, передбачені двома (кількома) кримінально-правовими нормами, тобто при кваліфікації такого злочину виникає конкуренція двох чи більше кримінально-правових норм.

Вирішення конкуренції — це розв'язання питання про те, яка з конкуруючих кримінально-правових норм має бути застосована у конкретному випадку. Конкурують між собою кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за навмисне вбивство (статті 93, 94, 95 та 97 КК), за зловживання посадовими повноваженнями (статті 84, 165, 166, 168 та 172 КК), за посягання на життя особи з мотиву помсти за її службову діяльність (ст. 58, п. "в" ст. 93 та ст. 190' КК), за посягання на статеву свободу жінки (статті 117, 118 та 119 КК), за посягання на власність (статті 81, 82, 83, 86, 140, 141, 142 та 143 КК) та деякі інші.

Конкурувати між собою можуть дві або кілька кримінально-правових норм. Конкуренція зумовлюється диференціацією кримінально-правових норм, прагненням законодавця диференціювати кримінальну відповідальність, посилюючи її в одних нормах і пом'якшуючи в інших, а також недосконалістю системи кримінального законодавства. Але конкуренція кримінально-правових норм має і позитивну сторону, оскільки сприяє розвиткові кримінального законодавства.

Від конкуренції кримінально-правових норм треба відрізняти їх колізію, яка є результатом неузгодженості між окремими нормами закону, суперечностей між ними, дублювання норм. Не можна погодитися з тим, що для колізії характерна наявність кількох норм, що за змістом суперечать одна одній. За таким розумінням усі норми перебувають у колізії, оскільки більшість з них розходяться за змістом. Якраз навпаки, в колізії перебувають норми, тотожні за змістом, зокрема норми з позначками — статті 70 і 70', 1082 і 1083, 128 і 172, 143 і 155, 1553 і 1556, 1555 і 1557, 1562 і 1563, статті 89, 145 і ст. 159 КК та деякі ін.3 . Колізія кримінально-правових норм — це лише наслідок недоліків побудови системи кримінального законодавства, ніякого позитивного значення вона не має.

Конкуренція кримінально-правових норм, навпаки, є наслідком розвитку законодавства, створення нових кримінально-правових норм, виділення конкретизованих норм з більш загальних, норм, які передбачають відповідальність за окремі випадки вчинення загальних видів злочинів і т.ін. Але недоцільно/ і безпідставно, як зауважує академік В.М. Кудрявцев, свавільно створювати нові норми4. Конкуренція норм, яка не має відповідного обгрунтування, призводить лише до ускладнень кваліфікації злочинів і спричинюється до численних судових помилок. Як свідчить судова практика, такі помилки трапляються при конкуренції норм про відповідальність за вимагання чужого майна (ст. 144 КК) і розбій (ст. 142 КК)5, за вбивство в стані фізіологічного афекту (ст. 95 КК) і навмисне вбивство без пом'якшуючих обставин (ст. 94 КК) 6, за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого (ч. З ст. 101 КК) і навмисне вбивство (ст. 94 КК)7, за навмисне вбивство (ст. 94 КК) і вбивство у стані необхідної оборони, але з явним перевищенням її меж (ст. 97 КК)8 та в деяких інших випадках.

Конкуренція кримінально-правових норм буває кількох видів:

1) конкуренція загальної і спеціальної норм;

2) конкуренція безпосередніх об'єктів посягання різних кримінально-правових норм;

3) конкуренція цілого — всіх ознак певного складу злочину і частини — певної кількості цих ознак;

4) конкуренція кваліфікуючих ознак одних и тих самих кримінально-правових норм.

У спеціальній літературі наводиться дещо інша класифікація видів конкуренції. В.М. Кудрявцев виділяє два види конкуренції — конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію частини і цілого9. В.П. Малков виділяє такі види конкуренції: а) загальної і спеціальної норм, б) конкуренція спеціальних норм, в) конкуренція норм різних союзних республік, г) конкуренція норм національного законодавства і норм міжнародного права10. С.А. Та-рарухин також виділяє два види конкуренції — конкуренцію загальної і спеціальної норм та конкуренцію цілого і частини11.

Конкуренція загальної і спеціальної кримінально-правових норм виникає з прагнення законодавця диференціювати кримінальну відповідальність шляхом виділення із загальної норми спеціальних норм, які передбачають або більш сувору або пом'якшену відповідальність порівняно із загальною нормою. Наприклад, загальною нормою про відповідальність за умисне вбивство є норма ст. 94 КК. Але законодавець вважає, що навмисне вбивство вчинюється за дуже різних обставин, які або суттєво обтяжують відповідальність (вбивство двох потерпілих, повторне вбивство, вбивство з особливою жорстокістю і т.ін.), або значно пом'якшують відповідальність (вбивство у відповідь на протизаконне насильство з боку потерпілого чи вбивство в стані необхідної оборони). Щоб зробити відповідальність і покарання за вбивство відповідними цим обставинам, законодавець виділив із загальної норми ст. 94 КК спеціальні норми: ст. 93 — про відповідальність за навмисне вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин, статті 95 і 97 — про відповідальність за навмисне вбивство, вчинене за пом'якшуючих обставин (у стані фізіологічного афекту, спричиненого протиправними діями потерпілого в стані необхідної оборони, але з перевищенням її меж).

Таким же чином із загальної норми ст. 165 КК виділено спеціальні норми про відповідальність за посадові злочини:

ст. 168 КК — зловживання владою чи посадовими повноваженнями за одержання хабара (грошей, цінностей і т.ін.); ст. 172 КК — зловживання посадовими повноваженнями шляхом службового підлогу і т.ін. Оскільки при конкуренції кримінально-правових норм кваліфікації підлягає один злочин, то вирішення конкуренції полягає в застосуванні до вчиненого діяння однієї із усіх конкуруючих норм.

При конкуренції загальної і спеціальної норм конкуренція вирішується за допомогою такого загального правила: застосовується лише спеціальна норма.

Таке вирішення цього виду конкуренції грунтується на волі законодавця, який, виділивши спеціальну норму, вказав — при наявності ознак, передбачених спеціальною нормою, повинна застосовуватися саме вона. У деяких випадках законодавець безпосередньо вказує на це в тексті закону. Зокрема, у п. "з" ст. 93 КК зазначено: "за винятком вбивства, передбаченого статтями 95—97 КК", а в ч. 2 ст. 106 КК — "умисне легке тілесне ушкодження без наслідків, вказаних у частині 1 цієї статті".

При застосуванні загального правила кваліфікації злочинів при конкуренції загальної і спеціальної норм, згідно з яким діяння повинно кваліфікуватися лише за спеціальною нормою, треба мати на увазі дві дуже важливі обставини:

1. Конкуренція загальної і спеціальної норм вирішується з допомогою цього правила лише за умови, що винна особа вчинила один злочин. Якщо ж винна особа вчинила два або більше (кілька) злочинів, то кваліфікація цих злочинів залежатиме від виду сукупності злочинів. Якщо вчинені злочини утворюють ідеальну сукупність, то їх кваліфікують як один злочин за правилом: при ідеальній сукупності злочинів, діяння кваліфікується як один злочин за спеціальною кримінально-правовою нормою, оскільки загальна і спеціальна норми не можуть утворювати ідеальної сукупності злочинів12.

При реальній сукупності злочини можна кваліфікувати за сукупністю загальної і спеціальної норм. Наприклад, судова колегія Верховного Суду України визнала правильною кваліфікацію діяння Н. за ч. 1 ст. 165 та ч. 2 ст. 168 КК, який, працюючи інспектором оперативної частини ВТУ, не раз одержував хабарі від ув'язнених за придбання і пронесення до ВТУ спиртних напоїв. Крім того, Н., зловживаючи своїм посадовим становищем, придбав через ув'язненого Л. незаконно виготовлені засудженими ножі, запальнички та інші речі, постачав Л. сигарети, часи, цукерки та інші продукти, позичав у Л. гроші. Отже діяння Н. створюють реальну сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 165 і ч. 2 ст. 168 КК, за що його й було засуджено за сукупністю цих злочинів13.

2. Співвідношення загальної і спеціальної кримінально-правових норм є відносним, оскільки певна кримінально-правова норма може бути загальною відносно однієї і спеціальною відносно іншої норми. Зокрема норма п. "в" ст. 93 КК є спеціальною (з обтяжуючими відповідальність обставинами) відносно загальної норми ст. 94 КК, але вона є загальною нормою, що передбачає відповідальність за вбивство у зв'язку із службовою діяльністю потерпілого, відносно норм статей 58 і 190' КК, які відносно п. "в" ст. 93 КК є спеціальними нормами. Норма ст. 172 КК є спеціальною відносно загальної норми ст. 165 КК, але вона є загальною відносно норм, що передбачають відповідальність за інші види спеціальної посадової фальсифікації документів — статті 174 і 176 КК14.

На цій підставі всі норми про відповідальність посадових осіб можна розташувати у такій послідовності: статті 165, 168, 172, 147, 167, 135 та 2152 КК. Кваліфікація за цими нормами підкоряється правилу; при конкуренції поряд розташованих норм діяння кваліфікується за наступною (останньою)15. Наприклад, при наявності у вчиненому діянні ознак статей 165 і 168 КК діяння кваліфікується за ст. 168 КК, при наявності ознак статей 167 і 135 КК діяння кваліфікується за ст. 135 КК і т.ін.

Основним і найпоширенішим видом конкуренції є конкуренція безпосередніх об'єктів злочинного посягання. Конкуренція безпосередніх об'єктів посягання виникає у зв'язку з тим, що злочин заподіює суспільно небезпечну шкоду не одному, а кільком об'єктам одночасно. Ця обставина значно ускладнює кваліфікацію діяння. Таким чином, оскільки злочин заподіює шкоду або створює загрозу заподіяння шкоди не одному, а кільком безпосереднім об'єктам кримінально-правової охорони, то при кваліфікації діяння необхідно виділити ті суспільні відносини, які в цьому конкретному випадку є головним, визначальним, провідним об'єктом посягання. Інші безпосередні об'єкти цього посягання, яким заподіюється шкода, є додатковими чи факультативними.

У визначені головного безпосереднього об'єкта злочину є суттєві розбіжності. Одні автори головним безпосереднім об'єктом злочину визнають ті суспільні відносини, ті інтереси, які законодавець, створюючи певну кримінально-правову норму, прагнув поставити під охорони кримінального закону16. Здається, що таке визначення безпосереднього об'єкта злочину невдале, оскільки в ньому немає головної ознаки цього об'єкта. Основним у цьому визначенні є вказівка на прагнення законодавця поставити об'єкт під охорону кримінального закону. Таке твердження є суперечливим, оскільки і додатковий об'єкт за своєю важливістю і цінністю заслуговує на кримінально-правову охорону. Наприклад, здоров'я людини однаковою мірою охороняється кримінальним законом поряд з відносинами власності при грабежі і розбої, зі статевою свободою при зґвалтуванні і т.ін. Звідси стає зрозумілим, що сутність головного безпосереднього об'єкта не в цьому.

Визначальними ознаками головного безпосереднього об'єкта злочину є те, що з посягання на головний об'єкт випливає суспільна сутність злочину, що головний об'єкт злочину визначає його суспільну сутність. Зокрема хуліганство у багатьох випадках заподіює шкоду здоров'ю, відносинам власності, але суспільна сутність хуліганства полягає в посяганні на громадський спокій (порядок). Те саме можна сказати і про розбій, суспільна сутність якого — посягання на відносини власності.

Отже, головний безпосередній об'єкт можна визначити як ті суспільні відносини, посягання на які є суспільною сутністю певного злочину і з метою охорони яких було створено саме цю кримінально-правову норму. Доцільно було б у визначенні поняття головного безпосереднього об'єкта вказати на те, що він є найціннішим з усіх інших об'єктів, яким завдається шкода внаслідок цього злочину. Але для чинного кримінального законодавства це не характерно. Головний об'єкт має бути визначальним для кваліфікації злочину та для розміщення певної норми у Кримінальному кодексі. При такому підході до побудови системи кримінального законодавства норми про відповідальність, зокрема за розбій, слід віднести до глави про злочини проти особи, а норми про відповідальність за знищення майна загальнонебезпечним способом — до глави про злочини проти громадської безпеки і т.ін.

Додатковим безпосереднім об'єктом злочину є ті суспільні відносини, посягання на які не становить суспільної сутності цього злочину, але які руйнуються цим злочином поряд з головними або яким загрожує небезпека порушення разом з головними. Такими є здоров'я при розбої (статті 86 і 142 КК), життя чи здоров'я при посяганні на життя державного діяча (ст. 58 КК), власність при диверсії (ст. 60 КК), пошкодженні шляхів і транспортних засобів (ст. 78 КК), життя і здоров'я при порушенні правил охорони праці (ч. 2 ст. 135 КК) та деякі ін. Особливість додаткового об'єкта полягає в тому, що він у багатьох випадках є самостійним об'єктом злочину і потребує кримінально-правової охорони.

Факультативним безпосереднім об'єктом злочину визнаються ті суспільні відносини, які певним посяганням в одних випадках зазнають шкоди, а в інших — ні. Наприклад, при умисному знищенні чи пошкодженні чужого майна (статті 89 і 145 КК) в одних випадках заподіюється смерть потерпілих, а в інших випадках вчинення цих злочинів такі наслідки не настають.

Класифікація безпосередніх об'єктів "по горизонталі" має велике не тільки пізнавальне, а й практичне значення для кваліфікації злочинів. Значення це полягає в тому, що діяння кваліфікують лише за головним безпосереднім об'єктом. Тому практично дуже важливо з усіх об'єктів, які внаслідок певного злочину зазнають шкоди, виділити головний. Виділити головний і додатковий безпосередні об'єкти у вчиненому діянні — одне з важливих завдань кваліфікації злочину. Якщо не проводити такого розрізнення між кількома безпосередніми об'єктами, то в деяких випадках неможливо правильно кваліфікувати діяння. Саме тому припускаються помилки при відмежуванні і кваліфікації, зокрема, хуліганства і злочинів проти особи.

Деякі автори не погоджуються з думкою, що хуліганство посягає на два об'єкти — правила співжиття і здоров'я особи17. Але професор Н.Ф. Кузнецова змушена визнати, що, поряд з громадським порядком, хуліганство заподіює шкоду також особі і відносинам власності. Ця обставина змушує виділити головне благо (об'єкт), на яке спрямоване посягання і яке зумовлює кваліфікацію діяння. Без цього неможливо з'ясувати, чому хуліганство, поєднане із заподіянням легких тілесних ушкоджень або з пошкодженям чи знищенням чужого майна незначної вартості, не потребує додаткової кваліфікації за статтями про злочини проти особи і власності.

Ті автори, які не відрізняють головного безпосереднього об'єкта посягання від додаткового припускаються помилок у визначенні безпосереднього об'єкта окремих злочинів. Зокрема в "Курсі радянського кримінального права" визнається, що безпосереднім об'єктом посягання під час диверсії (ст. 60 КК), поряд з економічною основою держави, є також особа, її життя і здоров'я. Але оскільки автори праці при цьому не відрізняють головного об'єкта диверсії (економічна основа держави) від факультативного (життя, здоров'я, власність), то незрозуміле, чому це діяння не кваліфікується і за статтями про відповідальність за посягання на особу та власність. Виділення факультативного (додаткового) об'єкта має важливе значення тому, що він не є обов'язковою ознакою конкретного складу злочину і не завжди його називають серед кваліфікуючих обставин злочину. Але безперечно, що заподіяння злочинної шкоди поряд з головним об'єктом ще й додатковому (факультативному) значно підвищує суспільну небезпечність діяння. Цю обставину має враховувати суд, призначаючи покарання.

Оскільки факультативний безпосередній об'єкт посягання не е обов'язковою ознакою складу злочину і не завжди впливає на кваліфікацію діяння, хоч значною мірою підвищує суспільну небезпечність посягання і тяжкість заподіяної злочином шкоди, то було б доцільно завжди вказувати факультативний об'єкт як одну з кваліфікуючих ознак складу злочину.

Таким чином, скоєння діяння має головний безпосередній об'єкт посягання, додатковий і факультативний. Одночасне заподіяння злочином суспільно небезпечної шкоди кільком безпосереднім об'єктам називається конкуренцією безпосередніх об'єктів кримінально-правової охорони18. Конкуренція безпосередніх об'єктів виникає при скоєнні розбою (статті 86 і 142 КК), при викраденні, вчиненому посадовою особою зі зловживанням нею своїми посадовими повноваженнями (ст. 84 КК), при вбивстві, поєднаному із зґвалтуванням (п. "ж" ст. 93 КК), порушенні правил охорони праці (ст. 135 КК), завідомо неправдивому доносі (ст. 177 КК), порушенні правил безпеки руху (ст. 215 КК) та багатьох інших злочинах. Оскільки в таких випадках кожен з конкуруючих безпосередніх об'єктів є самостійним об'єктом кримінально-правової охорони, то для кваліфікації діяння важливо враховувати всі особливості цих об'єктів і заподіювану їм шкоду.

Конкуренція об'єктів значно ускладнює кваліфікацію злочинів і спричинюється до помилок. Немає єдності у кваліфікації таких злочинів і в судовій практиці. Зокрема по-різному кваліфікуються: дії матеріально відповідальних осіб по приховуванню нестач, допущених ними внаслідок халатності, за статтями 165 і 167 КК19, хоч матеріально відповідальні особи (продавці, касири, їздові, водії, комір-вики та ін.) не є посадовими особами, а тому вони не можуть відповідати за ст. 165 КК; посягання на життя судді, працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (ст. 190' КК) кваліфікується за сукупністю злочинів за п. "в" ст. 93 КК, а посягання на життя державного діяча у зв'язку з його державною діяльністю (ст. 58 КК) кваліфікується як один злочин20; заподіяння смерті потерпілому з необережності при розбої кваліфікується за сукупністю злочинів (статті 142 і 98 КК), а заподіяння смерті потерпілому з необережності при вимаганні чужого майна (ст. 862 чи ст. 144 КК) кваліфікується як один злочин21.

Такі розбіжності у кваліфікації злочинів при конкуренції безпосередніх об'єктів посягання вимагають ретельного дослідження проблеми і вироблення правил кваліфікації злочинів при конкуренції об'єктів. Конкуренція безпосередніх об'єктів зумовлюється складністю суспільного життя. Все-загальна поєднаність явищ реальної дійсності призводить до того, що злочини у багатьох випадках заподіюють шкоду кільком суміжним суспільним відносинам. Встановлюючи кримінальну відповідальність за певні злочини, законодавець враховує цю особливість злочинного заподіяння шкоди.

Конструкція складу злочину, віднесення його до конкретної глави в системі законодавства проводиться з урахуванням злочинної шкоди, заподіюваної злочином усім безпосереднім об'єктам. Але вирішальним при цьому є головний безпосередній об'єкт, тобто той з усіх, заради охорони якого створено відповідну кримінально-правову норму і заподіяння шкоди якому є сутністю даного злочину. При цьому заподіяння шкоди додатковому, другорядному об'єктові відсувається на друге місце, але враховується законодавцем.

Крім того, треба зазначити, що шкода цьому додатковому об'єктові в одних випадках заподіюється, а в інших — ні. Наприклад, при посяганні на життя державного діяча (ст. 58 КК), тероризуванні засуджених (ст. 692 КК), розбійному нападі (статті 86 і 142 КК), порушенні правил безпеки руху (ст. 215 КК) та деяких інших злочинах, поряд з головними об'єктами, неминуче заподіюється і шкода особі. Але оскільки особа як об'єкт кримінально-правової охорони при вчиненні таких злочинів є лише додатковим об'єктом, то названі злочини не є посяганнями на особу, і тому вони віднесеш законодавцем до глав про злочини проти інших суспільних відносин. За загальним правилом, додатковий безпосередній об'єкт посягання при вчиненні таких злочинів з точки зору громадських інтересів є менш суспільно цінним порівняно з головним об'єктом. Так, державна влада (головний об'єкт) є більш суспільно цінним благом порівняно з особою (додатковий об'єкт) при посяганні на життя державного діяча (ст. 58 КК).

У деяких випадках більш цінним є додатковий об'єкт. Життя людини (додатковий об'єкт) є більшою цінністю порівняно з безпечними умовами праці (ст. 135 КК) чи безпекою руху автомототранспортних засобів (ст. 215 КК), оскільки ці умови і безпека охороняються не заради самих себе, а для охорони, у першу чергу, життя та здоров'я людей.

Виділення з кількох конкуруючих безпосередніх об'єктів злочину головного, додаткового і факультативного22 значно полегшує проблему кваліфікації діяння, але повністю її не вирішує. Для цього ще необхідно з'ясувати ролі додаткового і факультативного об'єктів у механізмі вчинення злочину. До того ж виявляється, що у багатьох випадках заподіяння шкоди додатковому об'єктові є способом, складовою частиною заподіяння шкоди головному. Іноді шкода головному об'єктові може бути заподіяна лише шляхом заподіяння шкоди додатковому. Наприклад, викрадення державного чи колективного майна посадовою особою (ст. 84 КК) не може бути вчинене інакше, як тільки шляхом використання цією особою своїх посадових повноважень на шкоду державним інтересам або інтересам окремих громадян (ст. 165 КК). Протиправне заволодіння державним чи колективним майном хоч би й посадовою особою, але без використання нею своїх службових повноважень утворює вже інший злочин23. Так само і розбійний напад інакше не може бути вчинений як тільки шляхом застосування насильства або погрози застосувати насильство, небезпечного для життя чи здоров'я власника, володільця майна або його охоронця. Неможливий також неправдивий донос без наклепу.