Печать
PDF

МОДУЛЬ І. ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА Перше навчальне заняття. КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Posted in Уголовное право - І.Г.Богатирьов Кримінально-виконавче право України

 

 

Поняття, предмет, метод та структура кримінально-виконавчого права України

Кримінально-виконавче право України як самостійна галузь права характеризується власним предметом, методом, структурою, правовим регулюванням і системою норм. Шлях до визнання кримінально-виконавчого права самостійною галуззю права був тривалий і нелегкий. Вперше таку пропозицію було висунуто Л. В. Багрієм-Шахматовим, М. О. Беляєвим, М. П. Мелєнтьєвим, О. Є. Наташевим, І. С. Ноем, І. В. Шмаровим та ін. науковцями. Свою точку зору вони обґрунтовували тим, що зазначена галузь права незалежно від часу мала і буде мати свій особливий предмет правового регулювання.

До недавнього часу цю галузь права називали "виправно-трудове право", яке визнавалося лише частиною або під галуззю кримінального права. Прихильники цієї точки зору (М. Й. Коржанський, В. П. Воробей та ін.), визнаючи виправно-трудове право частиною кримінального права, обґрунтовували свій погляд тим, що покарання, як на момент його призначення, так і під час його виконання, має одні й ті самі цілі. Дані цілі, на їх думку, формулюються у нормах кримінального права і лише сприймаються нормами виправно-трудового права, які регулюють безпосередньо виконання покарання.

Крім того, окремі інститути, які мали пряме відношення до діяльності виправно-трудових установ (інститут позбавлення волі, інститути умовно-дострокового і дострокового звільнення та ін.), передбачалися нормами кримінального права, на підставі чого робився висновок про те, що виправно-трудове право не має а ні власного предмета, а ні методу правового регулювання.

У подальшому такі науковці як С. М. Пономарьов, С. І. Комарицький, О. В. Філімонов, В. М. Трубников, О. М. Джужа та ін. висловили припущення, що в кращому випадку можна говорити лише про комплексний характер виправно-трудового права, оскільки його норми об'єднують приписи норм кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного та трудового права. Проте з часом обґрунтовано перемогла точка зору про виправно-трудове право як самостійну галузь у системі права.

У подальшому, в процесі внесення відповідних змін до законодавства України, виправно-трудове право поступово трансформувалося у кримінально-виконавче право, предмет якого вже суттєво відрізнявся від предмету правового регулювання виправно-трудового права.

В сучасних умовах вже ніхто не ставить під сумнів твердження про те, що кримінально-виконавче право є самостійною галуззю у системі права. Дійсно, кримінально-виконавчому праву притаманні всі ознаки, які є необхідними для визнання його окремою галуззю - воно характеризується власним предметом і методом правового регулювання, а також системою норм.

Кримінально-виконавче право, як і інші галузі права, являє собою сукупність правових норм, встановлених державою, є одним із засобів здійснення боротьби із злочинністю і перебуває у тісному взаємозв'язку з кримінальним та кримінально-процесуальним правом, оскільки виконує одне спільне з ними завдання: охорона прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, держави і суспільства в цілому від злочинних посягань.

Однак поряд із тим, кожна з цих галузей права має свій специфічний предмет правового регулювання і забезпечує досягнення виконання спільного завдання тільки за допомогою притаманних їй засобів і на різних етапах боротьби зі злочинністю.

Так, кримінальне право визначає поняття та види злочинів і покарань, мету і зміст покарання, регулює призначення та звільнення від покарання. Кримінально-процесуальне право забезпечує реалізацію норм кримінального права і регулює порядок досудового розслідування, судового розгляду, призначення покарання та звернення вироку до виконання.

Кримінально-виконавче право регулює лише діяльність органів і установ виконання покарань та ті специфічні суспільні відносини, які виникають безпосередньо під час виконання (відбування) кримінального покарання, призначеного за вироком суду, який набрав законної сили. У теорії кримінально-виконавчого права поняття "кримінально-виконавче право" традиційно вживається у таких значеннях:

— кримінально-виконавче право - це галузь права, що регулює діяльність органів і установ виконання покарань та правовідносини, що виникають в процесі та з приводу виконання і відбування покарань;

— кримінально-виконавче право - це галузь правової науки, що вивчає з одного боку, вказану діяльність, а з іншого галузь права, яка її регулює, а також історію і теорію кримінально-виконавчого права;

— кримінально-виконавче право - це навчальна дисципліна, в ході вивчення якої набуваються відповідні знання з теорії кримінально-виконавчого права, вивчаються основні напрямки та зміст діяльності відповідних органів виконання покарань, норми кримінально-виконавчого законодавства.

Кримінально-виконавче право України, на думку В.М. Трубникова, є волею українського народу, зведеною в закон і вираженою в системі правових норм, встановлених державою Україна з метою врегулювання суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань, а також застосування засобів виховного впливу на засуджених.

Кримінально-виконавче право як галузь права є основною формою вираження та закріплення кримінально-виконавчої політики. Кожна галузь права, в тому числі й кримінально-виконавча, закріплює в своїх інститутах і нормах цілі, принципи, стратегію, напрямки, основні засоби і методи політики держави в тій чи іншій соціальній сфері. Кримінально-виконавче право відповідно закріплює основні положення політики держави в сфері виконання кримінальних покарань.

Предметом кримінально-виконавчого права є регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та тих суспільних відносин, які виникають у процесі виконання і відбування кримінальних покарань.

Кримінально-виконавче право як галузь права має власний метод правового регулювання суспільних відносин, що входять до її предмету. Основним методом правового регулювання суспільних відносин, що є властивими кримінально-виконавчому праву, на думку М. О. Стручкова, є метод наказу або імперативний метод, який не допускає заперечень. Разом із тим, у процесі виконання і відбування покарань можливо застосування й інших методів, зокрема методу переконання, тобто диспозитивного методу. Про можливість застосування в одній галузі права декількох методів правового регулювання висловлювався С. І. Вильнянський.

Кримінально-виконавче право має особливу систему правових норм, які створюються для регулювання діяльності органів і установ виконання покарань та суспільних відносин певного виду. В своїй сукупності система кримінально-виконавчих норм утворює кримінально-виконавче законодавство. Кримінально-виконавче законодавство є зовнішньою, документальною формою кримінально-виконавчого права.

Так вчений у галузі кримінально-виконавчого права А. X. Сте-панюк, обґрунтовано доводить, що поняття кримінально-виконавчого права і кримінально-виконавчого законодавства не збігаються, тому що хоча КВК України і є формою кримінально-виконавчого права, проте не єдиною. Норми кримінально-виконавчого права можуть міститися не тільки у кримінально-виконавчому законодавстві, а й у інших галузях наприклад, у сімейному, пенсійному, трудовому законодавстві тощо.

На підставі вищевикладеного можемо сформулювати наступне визначення: кримінально-виконавче право - це встановлена державою відповідно до основних напрямків кримінально-виконавчої політики система правових норм, що регламентує діяльність органів і установ виконання покарань та регулює суспільні відносини, які виникають в процесі виконання і відбування кримінальних покарань.